Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

ПЛАН

І. Вступ.

ІІ. Основна частина.

1. Поняття “держави”, умови виникнення.

2. Початки державності в Україні.

3. Київська Русь та Галицько-Волинське князівство – ранньофеодальні монархії.

4. Українські землі у складі Великого князівства Литовської та Речі Посполитої.

5. Запорізька Січ – “козацька християнська республіка’’ та Гетьманщина.

6. Українські землі під владою Росії та Австро-Угорщини.

7. Українська державність на початку ХХ ст.

8. Радянські часи і Україна.

9. Україна в умовах незалежності.

ІІІ. Заключна частина.

ВСТУП

І. Складно, важко, але безупинно, український народ йде шляхом розбудови своєї демократичної держави. В демократичному ж суспільстві політична влада все більше орієнтована на участь громадянина в політичному житті.

Адже демократія це влада, що виходить з народу, змінюється народом і в інтересах народу. Проте в Україні ще не сформована модерна нація її повноцінна політична еліта, спрямована взяти відповідальність за суверенізацію та самостійний повноцінний розвиток українського суспільства. Україні потрібна маса свідомих громадян, залучених до інтересів своєї держави і достатньо компетентних, щоб бути повно вартими носіями і суб’єктами державно владних відносин.

Україна друга за величиною країна Європи. За чисельністю населення вона наближається до Франції, а за обсягом ВНП – до Італії. Проте політичні права України як нації мінімальні – не лише на європейській арені, а й у власній державі. “В той час, як найубогіші країни світу користуються повним суверенітетом – пише видатний дослідник української історії. О. Субтельний, - Україна тільки но проголосила його на початку 90-х”. Ця кричуща невідповідність є загадкою історії, що спонукає пильніше розглянути минуле, яке так часто лишалося поза увагою і ще частіше не знаходило розуміння”.

Досліджуючи історію України, я зосереджуюсь на багатьох проблемах розвитку українського суспільства. Одна з них – це відсутність в українців власної держави. Якщо заснування та зміцнення останньої є переважною рисою історії більшості народів, то цього не можна сказати про українців. Їхні невдачі у спробах здобути самостійність складають один із основних аспектів національного досвіду. Отже, українське минуле – це головним чином історія народу змушеного боротися за виживання і розвиток поза впливом тієї чи іншої цілком спрямованої держави.

Основна мета даного дослідження – відслідкувати процес державотворення в Україні та історіографічного питання.

Розвиток новітнього українства й відродження української національної ідеї ще кінці 19 ст. поставили перед українською наукою завдання створити нову синтезу історії українського народу. Але тогочасна Україна та українська історіографія не була ще готова виконати це завдання. Історики 19 ст. вважали за свій головний обов’язок збирати “Цеглини” для майбутньої будови історії України. Вони доволі скептично ставилися до перших спроб синтезування української історії, що ними чимраз більше починало цікавитися покоління істориків століття ХХ: М. Грушевський, Д. Дорошенко, І. Крип’якевич, О. Апанович, Н. Полонська-Василенко, В. Винниченко, О. Субтельний, М. Брайчевський.

Сподівалюсь, що робота над моїм першим дослідженням викличе не аби який інтерес не тільки у мене, а й у всіх тих хто прийме участь у написанні й обговоренні проблеми великого українського народу. Тим самим повнішою стане перед нами, сучасниками складна й суперечлива картина минулого, яку можна відтворювати нескінченно.

ІІ. (1). Основою будь якого суспільного розвитку є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві.

Держава є формою суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування, тому виникнення держави обумовлено відповідними потребами у зміні в стані суспільства, ускладненням власне соціального життя.

У міжнародному значенні державу розглядають як суб’єкт міжнародних відносин як єдність території, населення і суспільної влади.

Отож, держава це суверенна, політично-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити своє веління загально - обов’язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

Наш огляд українського державотворчого процесу почнемо від короткого огляду території, на якій цей процес відбувався. Вплив природи краю на зародження і розвиток в ньому історичного життя віддавна вже вважається за аксіому історичної науки. Як влучно висловився російський історик Ключевський, сила, яка держить в своїх руках колиску кожного народу, це є природа його землі. Отже, придивимось до природи тої землі, на якій оселились предки українського народу і на якій і досі майже на тих самих місцях живуть і нащадки. Як ми далі побачимо, український народ є автохтоном на своїй землі. Це значить що український народ живе на тій самій території яку здобув в початках свого розселення в східній Європі, дуже мало поступившись з цієї території чужим народам, а те, що він здобував, це було продуктом колонізації порожніх, незаселених просторів, з яких не було потреби когось усувати чи проганяти. Отже, український народ був не завойовник, лише мирний колонізатор. Сьогодні етнографічна українська територія майже в цілості покривається з географічною.

На заході вона трохи переступає за Карпати, на півночі йде більш-менш по поріччу Прип’ять, Десну, Сейму, на південному заході, йде понад Прутом до нижнього Дунаю, з півдня обмежує її Чорне море, за те на сході губиться вона серед мішаного населення Воронежчини й Донщини, а на південнім Сході в басейні Кубані досягає Кавказьких гір.

ІІ. (2). Але розглянемо ж першу державу засновану на українських землях, її політичний устрій, та правничі пам’ятки що зостались з давнини. Перша держава часів первісного ладу, де пануючою верствою були жерці відуни-рахмани. Тому устрій згаданої держав визначають “священною демократією”. Окрім жерців відомі слідуючи верстви: хлібороби – скотарі, воїни, тощо.

Аратта (V-III с до н.е.) держава трипільська розташована між Дністром і Дніпром. Політичний центр знаходився в межах сучасної Черкащини біля міста Сміла.

Правничі пам’ятки зіставлені Араттой до наших часів є такі, як “Рігведа” – збірка арійських священних гімнів. Трипільці мали писемність. Знайдено понад сто глиняних табличок з написами у вигляді клинопису. Дослідження її почав український археолог, історик і мирознавець В.М. Даниленко справа де шифровки писемності араттійців продовжується.

На думку дослідника трипільської археологічної культури Ю. Шилова “Цивілізація тобто державність виникла на території України у V тисячолітті до н.е. разом з трипільською археологічної культурою”. Остання визнана явищем загальнолюдського історичного розвитку суспільства періоду дитинства цивілізації: так 1993 рік був оголошений ЮНЕСКО “роком культури трипілля”, відкритою В. Хвойкою 100 років тому.

Що до етнічної приналежності трипільської, землеробською культури та держави Аратта думки дослідників неоднозначні. В. Хвойдо вважав трипільців прямими нащадками українців, які зберегли “край предків” до цього часу.

Ю. Шилов кваліфікує трипільську культуру як культуру ранніх ще не розмежованих Індоєвропейців. Підкреслює спорідненість Аратти с культурою Греків, Слов’ян, Індусів. Однак визнає її про материком Української культури.

В. Петров пропонує розрізняти лінію культурно історичних традицій та лінію власно-етничніх зв’язків і на підставі цього не вважає Українців нащадками трипільців.

Арії (Орії) – з індоєвропейської (плуг, рало), орачі - це Ірано-Індійське відгалуження трипільців (аратів), мекали у пониззі Дніпра (Азовсько-Причорноморський район). Це державотворення існувало у другому тисячолітті н.е. Частина Оріїв пересилилась в Індію, а ті що залишилися на батьківщині утворили Індоорійський союз племен - Кімерійський. На думки О. Шокала, формувався протягом тисячоліть етнокультурного добору з різних племен довкола осерця духовної традиції створеної автохтонами України – Оріями, хліборобами.

Г. Василенко вважає трипільську культуру слов’янською.

Поки український народ виступив як самостійний цінник історії у південній Україні, існували державні організації інших народів. Від VII століття до н.е. на побережжі Чорного і Азовського морів осіли численні Грецькі колонії засновані з малоазійського Мімту: Тіра, Ольвія, Херсонес, Теодосія, Паніка-Пей, Фана-горія, Танаїс і ін. Греки намагалися використати природні багатства країни зорганізувати широку рибну промисловість, заходилися розводити хліборобство і виноградство дбали про годівля худоби але найбільшу увагу звертали на торгівлю з сусідніми племенами і на вивіз місцевих продуктів до Греції.

Грецькі колонії не творили однієї держави, а кожне місце було окремою республікою, з демократичним ладом але фактично під проводом багатіїв – купців і промисловців. Тільки міста над Азовським морем у V століття до н.е. зорганізувалися в Боспорську державу під проводом династії Спартокідів. В 107 році до н.е. ця держава прийшла під владу царя Понту Мітрадата Евпатора, що намагався створити з чорноморських країн одну могутню державу, яка б мала стати базою для боротьби з Римом. Але чорноморські Грекі не виявили порозуміння для його планів і цей “другий Ганібал” упав у боротьбі, а чорноморські колонії перейшли під владу Риму.

Пізніше у хуртовині переселення народів грецькі міста були знищенні і тільки Крим залишився в руках Візантії.

Історичне значення грецьких колонії в тому що це були перші зорганізовані міста на території Україні, перші центри торгівлі і культури що мали великий вплив на сусідні племена. Але на тому їх роль кінчається. Ані грецьких міст, ані Боспорської держави неможна вважати представниками української державності, хоч вони й діяли в Україні.

Серед племенних союзів згаданих Геродотом у V ст.. до н.е. при описі Скифії – гелони та скіфи-орачі. На думку Ю. Шилова це нащадки Аратти, що зберегли живий корінь колишньої Індоєвропейської спільноти.

Гелоне – сонцепоклонники шанувальники бога Сонця – Сварога. На думку Г. Василенко це поляни. Отже, традиція Аратти, через ці слов’янські племена Подніпров’я проіснувало до часів Київської – Русі.

Племінні союзи на думку послідовників це перший щабель державної організації примітивні царства.

Але правничих пам’яток цього періоду ми не знаходимо.

Хоча і історичне значення державного утворення досить велике – В. Рибаков, Г. Василенко, М. Брайчевський, пов’язують зародження слов’янської державності з скіфською епохою (V ст.. до н.е.). Київська Русь ХІ – ХІІ ст., на їх думки ще не перша форма слов’янської державності, а лише новий етап піднесення.

Г. Василенко зазначає що Київська – Русь виникла не у ІХ ст. (882р.) за помахом “чарівної палочки”. Щоб вийти на рівень державності слов’янське суспільство мусило пройти довгий час від родового ладу до народної демократії. Досягнення археології до останніх десятиліть дозволяє відсунути поріг слов’янської цивілізації в глиб віків на V ст. і визнати що слов’янська цивілізація була одною з найдавніших в Європі.

ІІ. (3). На історичну арену слов’янська держава вийшла у ІV ст. (Антський союз), а найбільшої могутності досягла під час правління князя Кия (кінець V початок VI ст. н.е.). Антське царство, Антські царі (Бож, Ардагаст, Мусокій) їх влада не була абсолютна, вона обмежувалась народними зборами – ВІЧЕМ (народна демократія). Соціальна диференціація антського суспільства в умовах панування індивідуального господарства вела до розладу общинного ладу, однак рабовласництво не набувало завершеного вигляду а відбувалося становленням феодальної системи.

М. Грушевський вважав антів тогочасною назвою українців М. Брайчевський уточнює безпосередніми предками українців були не тільки племена черняхівської культури (ІІ-VII ст.) а й поляни, сіверяни і древляни.

Тривале історичне значення здобула тільки Київська держава. Літописець виводить її на початок від полянського князя Кия і його братів що перші здобували місто у Києві; коли ж вони повмирали “рід їх почав держати князювання над полянами”.

Про діяльність цієї першої Київської династії історичних відомостей не захувалось. Але багаті археологічні пам’ятки на терені міста Києва і в його околицях дають свідоцтво що вже в VI-VII ст. Київ був могутнім торговим і культурним, мілітарним осередком, був великим містом найбільшим на всю східну Європу. За Крип’якевичем: значення надавав Києву передусім дніпровський шлях, що з’єднував північні країни з Чорним морем.

Через Київ переходив також другий великий торговий шлях зі Сходу, від Азії до Середньої Європи, а в Києві був давній перевіз через Дніпро.

Недостача джерел не дозволяє нам ствердити напевно чи стояла Київська держава в безпосередньому зв’язку з державою Антів. Але вже те що Київська держава так само як анти скерувало головну свою експансію на Чорне море, робить правдоподібним здогад що між обома державами йшла безперервна лінія розвитку.

Київська Русь ІХ-ХІІ ст. ранньофеодальна монархія. На чолі держави – князь, що зосереджував у своїх руках законодавцю, адміністративну ці військову владу. Діяльність князя направляла радою феодалів – Боярською думою.

Дослідники виділяють два етапи розвитку давньоруської держави:

1. ІХ-Х ст. – завершення об’єднання всіх східнослов’янських земель в єдину державу, та становлення державного апарату, військової організації.

2. Х- І половина ХІ ст. розквіт держави (оформлення феодального землеволодіння і станової структури суспільства).

Єдиною значною правничою пам’яткою є “Руська правда” – це кодекс права давньоруської держави ХІ – І чверть ХІІ ст.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата