ukraina (669210), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Поляки були католики, а мали то собі за обов’язок, щоб свою католицьку віру ширити, а інші віри тіснити, аби люди на католицьку віру переходили; так учили їх духовні, і так їх королі та пани старались робити. Українці ж були православними, і для того у всім мали прикрості і не було їм ходу ні в чім”.
Вже в кінці ХVІІ століття нові форми політичні й соціально-економічного укладу життя, які стали закріплятись на східноукраїнських землях після Люблінської унії, починають викликати до себе опозицію з боку глибоких верств місцевого українського населення. Ця опозиція дуже скоро переходить в одверті конфлікти, які згодом ускладнюються ще й через питання релігій. В цих конфліктах українського населення з новим режимом козаччина відіграла провідну роль. Тут ми підходимо до одного з основних питань нової української історіх,до козацько-польської боротьби, що займає дуже значне місце. Нема нічого дивного, що обидві сторони мають неоднакові погляди на причини й навіть на самий характер цієї вікової боротьби двох суспільних, споріднених і близько історичною долею народів. Не залишилося безпосередньо й третя сторона – російська, для якої утиски над українським народом, а особливо над православною вірою в старій польській Речі Посполітої, служили немов історичним оправданням тих утисків, яких зазнавала польська народність у Росії після упадку Речі Посполитої й невдалих польських повстань.
Запорізька Січ, в середині ХVІ ст. – середину ХVІІ ст. була козацькою демократичною республікою. Українська державність, що існувала у вигляді широкої автономії у складі Великого князівства Литовського (до кінця ХV ст.) не була знищена: вона перейшла в інші соціальні підвалини.
Козаччина зародилась і розвинулась органічно, як результат особливих умов українського життя ХV і ХVІ століть на степовім пограниччі в суспільстві з татарським Кримом. Процес її зародження й формування був довгий, і які-небудь окремі моменти цього процесу були мало помітні й не піддавалися за фіксуванню тим більш, що саме життя козаччини проходило в глухих степових просторах, Делано від культурних осередків. Це привело, до того, що коли нарешті козаччина виступила на широку арену історії, як сформований військовий клас, то на питання. Як вона повстала й звідки взялася, ніхто не умів дати ясної й точної відповіді. А тим часом інтерес до повстання козаччини, до її походження, виник в початку ХVІІ віку, коли ще не раніш. Польські й чужоземні писемними, стаючи перед фактом існування оригінальної суспільної верстви, аналогії до котрої вони піде не могли знайти, пробували по свойому пояснити звідки взялися козаки й хто вони такі. Від них не відставали й самі козацькі літописці. В дусі понять свого часу й ті, й другі старались пояснити назву та походження козаків, від якогось імені, вибираючи созвучні імена та назви. Польсько-Литовський Хроміст другої половини ХVІ віку Матвій Стрийкивський виводив козаків од якогось стародавнього ватажка “Козака”, що мовляв, щасливо боровся з татарами. Польський історик ХVІІ ст. Павло Плацький і Веспасіли Коховський виводили назву козаків від слова “Коза”, бо вони були такі ж прудкі, проворні, як, кози. Григорій Грабянський козацький літописець початку ХVІІІ ст. виводив козаків від хозар, а другий козацький літописець Петро Симоновський, з другої половини ХVІІІ ст. вичитавши у одного римського географа, що на Кавказі була область Гірканія, вважав її за батьківщину козаків, бо hircus по латині означає козел, от же звідти, і пішли козаки. Були й інші, не лише фантастичні теорії походження козаків.
Дехто з старих письменників наприклад, польський історик ХVІ ст. Мартін Бєльський, французький інженер Боплан (автор відомого “Опису України” 1940р.) і наш козацький літописець Самійло Величко з початку ХVІІІ віку вважали козаків за місцевий, тубільний стан, хоч тож, як і Величко, називали його сарматами або козаками.
П. Куліш у своїм “Першім періоді козацтва аж до ворогування з шляхами” (1868р.), а потім і в “Исторяй возсоеднанія Руси” (1873р.), говорячи про походження козаччини, підкреслював про козаччина була продуктом степового життя. Козаки були волками-добичниками: вони складали ватаги й рушали в степ під проводом обібраних ними: отаманів і там промишляли полюванням і риболовством, а потім здобували в городах продукти свого здобичництва. Постійна небезпека привчила їх володіти зброєю й добре пристосовуватись до обставин степової боротьби з такими ж як і вони здобичниками татарськими. Козацька верства складалася з різних елементів українського суспільства й вперше виступає на суспільній арені в кінці ХV віку. Пограничні старости використовували козаків для своїх завдань, охорони пограничних областей від татар.
Грушевський зазначав, що козаччина по суті є старим побутовим явищем, викликаним суспільством українського народу з кочовим хижацьким степом. Вона була навженної боротьби осілого хліборобського народу з кочовим розбишацьким населенням степу.
Але хоч козаччина має певні сталогії до різних явищ українського життя попередніх століть, її неможна безпосередньо від них виводити, як окрема суспільна верства, з своїм окремим устроєм, звичаями, організацією, козаччина почала формуватись лиш в ХVІ столітті й остаточно приймає певні вироблені форми лише на порозі ХVІ та ХVІІ століть. Справді короткий огляд умовин, при яких козаччина зародилась і розвинулась, як це стал показують документи, впевні підтверджує справедливість поглядів Грушевського, які й були загальною прийняті в українській науці.
Степові здобичники – воїни дістали ім’я козаків. Ця назва турецького походження означає вільну, незалежну людину. Назву козаків зустрічаємо в ХІV ст. у поливицькому словнику і в актах кримських і тайських колоній, а йшло 1490р. вона з’являється вперше і в Україні – на означення людей, що ходили в степи для здобичи і боротьби з татарами. “Їздили в козацтво”, “козакували” означало промишляти в степах. Унія козаків спершу не означала якогось стажу чи класу, а тільки вказувало на заняття – степові промисли. Осередком козаччини стало Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали безпеку, захист і змогу укріпитися. Перший фортифікації поклав тут князь Дмитро Вишневський, волинський магнат, що для боротьби з татарами зібрав кілька сот козацьких охотників. Він побудував невеликий замок на острові маній Хортиці і тут двічі оборонявся від татар (1557р.) Вишневецький уклав широкі плани боротьби з турками і татарами за допомогою Литви та Московщини і організували похід на Крим. Але пізніше втрутився в молдавські справи, попав у турецький полон і в 1563р. був покараний смертю в Константинополі.
Дальнішу організацію Запорозького Війська проводили вже народні ватажки, мало відомі з імен і дія. Військовий центр, Січ, переходив з острова на острів, врешті і осів на Микитиному Розі, в Базавлука. Це був замок на зразок інших українських замків, обведений валами і палісадами, з балтами і стрілемцями, укриплений артілерією. Запорожці жили на Січі у простих куренях або промишляли по угодах, татарських переправах, зимовищах. Під кінець ХVІ ст. жило вже тут кілька тисяч людей.
Упродовж дальшого часу на Запоріжжі зорганізувався окремий військовий і соціальний устрій. Доступ на Січ мав кожний, хто тут бажав поселитися: “З віків за пороги вільно кожному приїхати і виїхати хоч би як він називався”. Були тут вояки з різних частин, селяни, міщани, давні студенти чи бурлаки, шляхта, навіть панове з визначених родів. Одні приходили для здобичи і степового господарювання, інші – для боротьби з татарами і лицарської слави. Нові козаки звичайно змінювали свої прізвища, щоб затерти своє походження і минуле. Молоді хлопці проходили час проби як джури і досвідчених войовників, хто до війська не підходив, того з Січі відсилали.
Всі козаки вважалися за рівних, звалися товаришами і мали ті самі права.
Запорізька Січі на думку М. Брайчевського, бере на себе функцію носія української державності і створює козацьку республіку з послідовним демократичним устроєм. (обрання на загально-козацькій раді гетьмана і старшини).
Особливістю суспільного устрою запоріжців була відсутність кріпосництва, рівність всіх членів козацької громади. Загальна козацька рада (коло) виконувала функцію законодавчого органу. Виконавча влада – коли в собі найомного отамана та старшини. На початку ХVІ-ХVІІ ст. Запорізька січ намагалася поширити свій суверенітет на інші українські землі і виступала альтернативно державними структурами Речі Посполитої.
Новий період української історії, період творення державної, розпочало повстання 1648р.
Що час нової Української Держави назрівав, це було політично ще від кінця ХVІ ст., як тільки козаччина почала виявляти сильніший розвиток. Вже Наливайко виступив із проектом створення окремої козацької території між Дністром та Болем, а одночасно Верешинський, польський єпископ у Києві, з проходженням українець із Холмщини, радив зорганізувати козаччину на Лівобережжі, під проводом одного з князів. Ці плани зреалізувала Запорізька Січ, що створила свою владу на широких степових просторах і звідки проводила самостійну політику, входячи у зв’язки з різними державами. Існування козацької “держави в державі” визнавав польський уряд, який намагався всіма силами її знищити. Зв’язків з козацькою республікою шукали різні політики Західної Європи. Зрозуміння державності зростало також серед міщанської інтелігенції – під впливом розвинутих історичних традицій. Українські владини з захопленням порівнювали козацькі походи на Чорне море з походами Олега, Ігоря, Володимира. Але тогочасна інтелігенція, що з такою енергією вела боротьбу проти натиску Польщі, ні зуміла підготувати основ власної державності: вона занадто була зв’язана з польським устроєм і власними державами категоріями не вміла думати. Державні фундаменти створили буйні народні маси, що не мали ніяких традицій, немали державних теорій, але тримаючи зброю в руках, йшли за власним інстинктом – творили свою владу. Козацькі самостійницькі устремління заломлювались і безнастанно, повстання за повстанням спливали прав’ю, але ці змагання поновлювались постійно з дедалі більшою енергією. У довголітній боротьбі витворився цінний державницький матеріал, що тільки чекав будівничого, який укрив би його для завершення будови. Цим будівничим став Богдан Хмельницький.
Богдан – Зиновій Хмельницький, який провів глибоку межу поміж добами історії України, поклав початок Української Козацької Держави, був найбільшим державним мужем. Що його будь-коли мала Україна, так характеризував його один з найвидатніших дослідників тієї доби, В. Лишинський.
Українська козацька держава (Гетьманщина) існувала з середини ХVІІ ст. по 1786 р. (з 1667 р. козацька автономія на території Лівобережної України у складі Російської держави). Очолював державу Гетьман, який обирався на загально-військовий козацькій раді. Мав вищу законодавчу адміністративну військову владу. В його компетенції: скликання загальновійськової ради (з кінця ХVІІ ст. – старшинської ради), здійснення дипломатичних відносин, керівництво фінансами, судовою системою, урядом. Останній обирався старшинською радою, членами якої були полковники і урядові особи. Усі посади в державності – від гетьмана до сотенної старшини були виборними.
Внаслідок визвольної війни 1648-1554 рр., яку очолював Богдан Хмельницький, козацька республіка виходить за географічні межі “Запорізьких вільностей”, поширивши свою юрисдикцію на інші українські землі, остаточно формується як демократична держава з республіканським устроєм. Вперше на більшості українських земель протягом другої половини ХVІІ – кінця ХVІІІ ст. існувала держава, у якій знайшло своє втілення державне волевиявлення Українського народу.
Правничіми ж пам’ятками того періоду ми вважаємо “Березневі статті” 1554 р. визначали автономний статус Гетьманщини у складі Російської держави з гарантією вищої законодавчої влади, власного війська, фінансової політики, права та судочинства. До 30-х років ХІХ ст. в Україні діяло “Малоросійське право”. В його основі – Литовський, статус 1566 р., який у 1728 – 1743 р. був модифікований у нову збірку “права”, за якими судиться малоросійський народ. Однак цей кодекс не був санкціонований царизмом по причині його автономістської та республіканської традиції.
Не будучи визнаним, використався у судовій практиці України до 30-х років ХІХ ст., поки рішенням самодержавства на Україну поширювався чинність російського законодавства. Визначною пам’яткою української політичної думк та права ХVІІ ст. є так звана “конституція Пилипа Орлика” (“Пакти і конституція законів та вільностей Війська Запорізького”), укладена у 1710р в м. Бендерах гетьманом в еміграції П. Орликом, в ній була розроблена реальна модель незалежної української держави, заснованої на визнанні природних прав людини і права народу на свободу і державне самовизначення.
10 листопада 1764 р. указом Катерини ІІ було скасовано Гетьманство і створене Друга Малоросійська колонія на чолі з генерал-губернатором П.О. Румянцевим – адміністративний орган, залежний від царського уряду. У 1781 р. Лівобережна Україна поділена на Київське, Чернігівське та Новгород – Сіверське намісництва, с Слобідсько – Українська губернія стає Харківським намісництвом. У 1783 р. проведена реорганізація лівобережних козацьких полків у безмірній частини російської армії та запроваджено подушний податок (Кріпосництво).
З 1796 року на українській землі поширюється чинність загально-російського адміністративного устрою. У Лівобережній Україні створено Малоросійську губернію: у Слобожанщині – Слобідсько – Українську губернію, у Правобережній Україні – Київську, Подільську й Володимирську губернії.
Під кінець ХVІІІ ст. більшість українських земель попала під владу Росії. Окрім Гетьманщини та Запоріжжя Російська імперія за чергою здобула такі частини України: в 1772 р. за першим поділом Польщі – трикутник між Дніпром та Сожем, Дніпром та Богом з побережжя Азовського моря від Берди по Міце, в 1783 р.- Таврія, Крим і Кубанщина, в 1793 р. за другим поділом Польщі – Правобережжя від Дніпра до Пінськ-Кам’янець, в 1795 р. за Третім поділом Польщі – західну Волинь по ріку Буг, в 1812 р. – Бессарабію, врешті в 1815 р. – Холмщини, Позероським кордоном залишилися західні землі - Галичина, Буковина і Закарпаття, що належали до монархії Тастурків, Україна ввійшла знову в період бездержавності і мусила пристосуватися до життєвих форм, які накинули Ії чужі імперії.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
