ukraina (669210), страница 4
Текст из файла (страница 4)
На початку ХХ ст. Малоросійку губернію поділено на три губернії: Катеринославську, Таврійську та Миколаївську (у 1803 р. перейменовано на Херсонську). Українська державність втрачається до початку ХХ ст.
І св. Війна (1914-1918рр.) та наслідки війни для українців, змушених битися з обох воюючи х сторін, були негайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни Галичина ставала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїв на східному фронті. Її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, причинених впоєними діями, а також брутальністю як російського та і австрійського командування.
Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців (у російській армії калічувалося 3,5 млн. Українських солдатів і 250 тис. Служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імперії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема, Росія, знищити їхні національний рух. Найгіршим було те, що українців як учасників боїв з обох сторін – змушували вбивати один одного. Єдиним позитивним аспектом війни було те. Що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим нові політичні можливості для своїх пригноблених підданих.
У 1917 р. відбулися дві російські революції, Перша – Лютнева – повалення самодержавства. Тимчасовий уряд не мав великої реальної влади, оскільки адміністрація перебувала в хаосі, а поліція була майже вся розпущена. До того ж на ньому висів тягар непопулярної в народу війни. З самого початку суперником Тимчасового уряду виступала Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів. Підпорядкована соціалістам, серед яких більшовики складали лише одну з меншостей, Петроградська Рада являє
Собою випадкову асамблею радикальної інтелігенції, робітників і солдатів. Подібні органи швидко утворювалися по всій країні. Мета ради, полягала в тому, що “поглибити” революцію, штовхаючи її до перетворення суспільства, на соціалістичних засадах. Постійні сутички між цими двома органами, суперечки та взаємні перешкоди вносили ще більшу плутанину в питання, кому ж належить остаточна влада в колишній імперії.
Звістка про падіння царського режиму досягла Києва 1 березня 1917 р. За кілька днів представники найголовніших установ і організацій міста утворили Виконавчий комітет, що мав утримувати порядок і діяти від імені Тимчасового уряду. Водночас осередком радикально настроєних, стала Київська Рада робітничих і солдатських депутатів. Але, на відміну від подій у Петрограді, в Києві, на арену вийшла й третя дійова особа: з березня українці заснували власну організацію – центральну Раду. Всеукраїнську громадську організацію очолив її М.С. Грушевський. Ц.Р стала носієм ідеї інтернаціонального відродження України. Поступове зміцнення впливу Ц.Р. і загострення її стосунків з Київською Радою робітничих і солдатських депутатів, керівники якої вороже поставилися до вимог національно-територіальної автономії України. 17.04 середина травня 1917 р. було схвалено домагання національно-територіально-територіальної автономії для України і перебудови російської держави на федеративно-демократичну республіку. Центральна Рада конститується як представницький орган усієї української демократії. Обрано 300 осіб до її нового складу, у тому числі 21 – до виконавчого комітету. Головою ради знову затверджено М.С. Грушевського, заступниками В.К. Винниченко. С,О. Єфремова, у виконкомі Д. В. Антоновича. Проведення Українського національного конгресу, який, на думку В. Винниченка, “був першим кроком відродженої нації на шляху державності. Будучи одночасно сильно організуючим і агітаційним засобом, він став першим підготовчим етапом у творення ідеї Української держави. Конгрес офіційно передав усно свою повно владність вибраному з себе органові новій Центральні раді. “Це був перший камінь у будові української державності”. За твердженням П. Христюка: “Український національний конгрес не лише перетворив, Українську Центральну Раду на дійсно репрезентований орган, а й дав йому можливість діяти в інтересах українського народу”. Правничими пам’ятками є резотації Українського національного конгресу: “Державне право і федеративні змагання України”, “Права національних меншині їх забезпечення”, “Автономія України в федеративній республіці”, “Про територіальну автономію України”. Зміст цих документів зводиться до вимоги:
1) широкої національної автономії України у складі федеративної демократичної російської республіки;
2) забезпечення економічних, політичних, культурних, прав національних меншостей, що проживають на Україні;
3) негайної організації з представників усіх національних та соціальних груп населення місцевих органів влади;
4) допуску представників України до участі в майбутніх мирних переговорах з країнами Четвертого союзу;
5) встановлення рівних прав для національних меншостей, що проживають в інших губерніях Росії.
З середини травня до початку червні 1917 р. було створено Генеральний Секретаріат – перший уряд автономної України, до складу якого ввійшли 9 чоловік: В. Винниченко – голова; С.Єфремов, С. Барановський, Б. Марнос, м. Стасик, В. Садовський, С. Петлюра, І. Тешенко, П. Христю.
У другій половині червня по листопад 1917 р. крайовий виконавчий орган влади – Генеральний Секретаріат. Створена Мала Рада – комітет Української центральної Ради. До складу якого увійшли представники неукраїнського населення.
Зміцніла Ц.Р. домагалася від Тимчасового уряду Росії однозначного визначення вимог автономної України, формування українських військових частин, призначення при Тимчасовому уряді особливого комісару у справах України. Ці вимоги були відкинуті тимчасовим урядом. У відповідь на це проголошено суверенітет українського народу “на своїй землі”.
Характеризуючи даний етап діяльності Ц.Р., В. Винниченко визнавав: “Ми в соціальну революція зовсім не вірили, ми вірили в непожитність буржуазного ладу, вірили в міцність буржуазно них держав, прагнули й собі такої держави”. “Як у людей”. Проте Універсал допустить здійснення автономії України до відкриття загальноросійських Установчих зборів.
Крім того, цей період характеризувався: по-перше прагненням лідерів українського національного руху наповнити конкретним змістом діяльність створених протягом попереднього часу державних інституцій (лише Генеральним секретаріатом проведено 30 засідань, де розглянуто більш як 100 питань внутрішнього життя України); по-друге спробою розширити політичний вплив на аналогічні за характером та спрямованістю рухи інших “недержавних народів”, що проживали на окраїнах колишньої імперії (політичними у цьому напрямі був з’їзд народів, що відбувався 21-28 вересня у Києві).
Правничими пам’ятками цього періоду є І Універсал Центральної Ради (10.06.1917р.). “До Українського народу на Україні і поза України і поза Україною сущого”.
Він визнав за необхідне впровадження національно-територіальної автономії, скликання на засадах 4-х членної формули Українського сейму, вибори до якого планувалося провести в осені. Найголовніше завдання, що ставилося перед Сеймом: видання законів, які б регулювали б усі сторони життя України і насамперед щодо конфіскації “у власність народу” поміщицьких, казенних, церковних, монастирських земель.
03.07.1917 р. –видання ІІ Універсалу Ц.Р. “Статут вищого управління Україною”. Фактично це був прообраз конституції, так як він визначав функції вищих органів державного управління. Прийнята відозва “До всіх громадян України”.
7 листопада 1917 р. – була утворена Українська Народна Республіка (УНР). Утворення автономної Української народної республіки в складі єдиної Російської Республіки. Формально влада належала Ц.Р., але на значний території республіки вона була мізерною.
Проголошення ІІІ Універсалу, за яким скасувалась приватна власність на землю, націоналізовувалось поміщицьке, монастирське та церковне майно, встановлювалось 8-годиний робочий день, скасовувалась смертна кара за злочини, встановлювались кордони нового державного утворення, визначалися найголовніші політичні принципи його функціонування. До них належали: забезпечення свободи слова, друку, совісті, зборів, спілок, страйків, тощо. Це був початковий період формування уряду і нової державності, що почався з березня по листопад 1917 року завершився.
Громадянська війна, що почалася, стрімко змінила і політичне становище в країні, і, природно, даль ніші плани фундаторів УНР. Доля республіки, її громадянський війни залежали від спроможності верховного керівництво вивести державу з глибокої та всеохоплюючої кризи, розподілити конфісковані землі серед селян, проводити активну зовнішньо політичну та укласти мир на фронтах, а також досягти угоди з цих та інших питань як національними меншостями на Україні, так і з урядами районів колишньої російської імперії. Дальші події, що вирішити ці питання керівники Української народної республіки та її Верховного законодавчого органу – Центральної Ради, не зуміли.
Основою політичного устрою стали ради робітничих солдатських і селянських депутатів. Федеративна форма зв’язку між Україною і Росією, створення робітничого сільського Уряду України. Правничою пам’яткою цього етапу була постанова Всеукраїнського з’їзду Рад “Про самовизначення України” та маніфест “До всіх селян і робітників та солдатів України”.
Це означало встановлення Радянської влади в Україні, видання наказу “Про наступ радянських військ проти Центральної Ради (1 січня 1918р.)”.
Ц.Р. ще намагалась врятувати внутрішне становище України.
Тому проголошення Ц.Р. ІV Універсалу (9.01.1918р.), прийняти відозви “До війська українського фронту і тилу”. України проголосила самостійного, ні від кого не залежного, вільного , державного Українського народу.
Першочерговими завданнями були: Укладання миру з Центральними державами прийняття Конституції України. Відновлення влади Ц.В. в Києві.
Територія України окуповується німецькими військами. В зв’язку з цим радянський уряд переїздить до Таганрогу. Пішовши на угоду з німецями, Ц.р. підписала собі смертний вирок. Німцям вона здавалась надто соціалістичною, а отже нездатною запровадити на Україні справжній порядок і неухильно виконувати свої зобов’язання перед західними парте нари. Опозиція Ц.Р. досить швидко набирала силу знайшовши спільні точки об’єднання, вона згуртувалася під гаслами створення міцної авторитарної влади, який було вирішено надати форму гетьманату.
29.04.1918 р. Державний переворот в Україні – Утворення Гетьманської Держави. Створено уряд очолений Ф.Лизогубом.
на думку Д. Дорошенка, “Труднощі гетьманського режиму походили від свідомих українців, що всі без винятку вважали себе модними соціалістами, а хто таким не був, того вважали не українцями. Їх осередки, що жили собі спокійно під боком гетьмана в Києві, посилали своїм однодумцям всі директиви і заяви на провінцію, критикуючи гетьманські порядки. Значних успіхів гетьманський уряд добився на терені освіти, науки і культури”.
Всі заходи які проводив новий уряд знайшли правове втілення в слідуючи законах: грамота гетьмана П. Скоропадського, “До всього українського народу”, “Закон про тимчасовий державний устрій”, “Тимчасовий закон про заходи боротьби з розрухою сільського господарства”.
Але в заяві Скоропадського в грудні 1918 р. читаємо слідуюче: “Я – гетьман усієї України на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх моїх сил, щоб вивести край з такого важкого становища, в якому він перебуває. Бог не дав мені сил справитися з цим завданням і нині з огляду на умови які тепер склалися, керуючись добром України, відмовляюсь від влади”.
Це означало ліквідацію гетьманату. Перехід влади до Директорії УНР. 14.ХІІ.1918р. склад В. Винниченко (голова), С. Петинора, П. Андріївський, А. Макаренко, Ф. Швець. Призначення ради міністрів.
Програмний документ Демократії “Деклорація”. Закон “Про скасування приватної власності на землю”. Заяви про те, що влада повинна належити лише працюючим класам: робітництву і селянству. Закон, що призначив вперше зібрання Трудового конгресу. Вся влада залишилася в руках Директорії, але були створені різні комісії: оборони, бюджету, культурно-освітня, Директорія отримала право приймати закон, але вони мали бути затверджені або відкинуті наступною сесією Конгресу, Директорія призначала і знімала з посад членів кабінету. Конгрес відкинув ідею диктатури пролетаріату і висловився за демократичний устрій на Україні. Орієнтація на власні сили у боротьбі з більшовиками. Проголошення самостійної, незалежної УНР, ще в січні 1918 р. і потім відновлення Директорією УНР у грудні 1918 р. знайшло гучний відгук та підтримку в Західній Україні. Тому, незважаючи на Росію складну політичну ситуацію а обох Українах (Західна та Наддніпрянська) було оголошено акт злуки УНР та ЗУНР 2201 1919 р.
Проте в ситуації, коли обидва уряди були змушені боротися за власне існування, іхні перспективи здавалися безрадісними. До того ж ці уряди зберігали свій окремий адміністративний апарат, військову політику. Тому це була злука лише за назвою.
Кінець січня – лютий 1919 р. була оголошена Українсько – Соціалістична радянська республіка (УСРР). Розпорошені та дезорганізовані більшовики України майже цілій рік готувалися до повернення після того, як німці вигнали їх на початку 1918 р. але повернення відбулося в січні 1919 р. Після проголошення УСРР було створено уряд УССРР. На чолі Х. Чаковським.
Головне завдання полягає в тому, щоб довести соціалістичну революцію до кінця. В соціально-економічні сфері більшовики вважали за необхідне визволити трудящих із-під гніту експлуатації шляхом націоналізації промисловості, вироблення всеохоплюючого законодавства з охорони праці страхування і пенсійного забезпечення робітникам.
Проголошувалась ліквідація поміщицького, куркульського і монастирського землеволодіння.
Документами цього періоду є декрет тимчасового робітничо-селянського уряду від України. Декларація від 25.01.1919 р. “Про земельну політику”, “Про ставлення до дрібно-буржуазних партій”, Маніфест “До робітників і селян України”, “про радянську владу на Україі”. Закон робітничо-селянського уряду “Про землю”.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
