Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Курсова робота

Особливості зовнішньої політики Римської імперії в І–ІІ ст. нашої ери

План

Вступ

Розділ І. Загальні риси зовнішньої політики

Розділ ІІ. Основні напрямки зовнішньої політики

А) Західний

Б) Північно-східний

В) Східний

Г) Південний

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. На рубежі старої і нової ери римська республіка досягла своїх природних меж, і така велика імперія постійно контактувала з сусідніми племенами та царствами. Завоювання Цезаря і Августа пересунули північні рубежі імперії на лінію великих європейських річок Рейну і Дунаю; ще раніше на сході римляни вийшли до Євфрату. Таку політику, хоча і не так активно, продовжили їх наступники. Та нажаль більшість істориків, що займаються вивченням політичної історії Римської імперії періоду І–ІІ століття нашої ери, звертають увагу на внутрішній лад та політику щодо провінцій, зовсім мало надаючи значення стосункам із зовнішнім світом.

Зовнішня політика є однією із найважливіших сфер життя кожної країни, тому вивчення її є одним із необхідніших аспектів дослідження історії Римської імперії періоду І–ІІ ст. н.е.

Виходячи із важливості теми для створення цілісної картини історії Римської імперії та недостатньому науковому рівні її розробки, дослідження цієї проблеми є досить актуальним.

Метою дослідження є історія зовнішньої політики Римської імперії у I–ІІ ст. н.е. і визначення її впливу на трансформацію становища провінцій і нових територій що входили до її складу, та на еволюцію зовнішньої політики римлян за різних імператорів, встановлення контролю над новими територіями і на розвиток міжнародної обстановки у цілому. Відповідно до мети постають найбільш важливі завдання дослідження:

– провести комплексний аналіз взаємин між Римською імперією та прикордонними областями як дипломатичного, так і військового характеру;

– визначити мету і напрямки політики Риму, визначити місце завоювання нових територій в цій політиці;

– встановити основні методи і прийоми ведення зовнішньої політики Римом та правителями, простежити зміни методів й прийомів зовнішньої політики римлян під час переходу від республіканського ладу до принципату;

– визначити ступінь впливу Риму на розвиток міжнародної ситуації і встановити залежність стосунків між Римом і неримськими територіями від змін загальнополітичної ситуації в певному регіоні;

– встановити ступінь і характер впливу Риму на внутрішньополітичну ситуацію у прикордонних територіях та провінціях.

Об’єктом дослідження є дипломатичні, економічні, військові і культурні контакти між Римом та зовнішнім світом, і напрямки зовнішньої експансії.

Предметом дослідження є зовнішня політика Римської імперії у I–ІІ ст. н.е.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені поставленими метою і завданнями і охоплюють період епохи ранньої імперії. Зовнішня політика Цезаря і Августа проводилась дуже активно і була досить вдалою. Але нижня хронологічна межа у роботі обумовлена припиненням активної зовнішньої діяльності після смерті Августа при Тиберії, тому нижньою межею є початок його правління, тобто 14 р. (Епоху імперії прийнято ділити на два періоди: ранню імперію (з 27 р. до н.е. до кінця II ст. н. е.) і пізню (ІІІ–V ст. н.е.)).⁰

Верхньою межею роботи є кінець ІІ ст. н.е.

Структурно робота поділяється: на вступ, п’ять розділів та висновки. В кінці роботи подано список використаних джерел та літератури.

Історіографічний огляд літератури: До нашого часу дійшла велика кількість письмових джерел, та нажаль небагато з них перекладені на українську чи російську мови. З письмових джерел у даній роботі використовувались праці Корнелія Тацита та Йосифа Флавія. Тацит залишив досить детальний опис соціального, політичного та культурного життя римлян досліджуваного періоду . Із праць Й. Флавія до даної тематики відноситься тільки «Іудейська війна», яка є одним із епізодів боротьби іудеїв з римлянами. Також досить багато інформації можуть дати хрестоматії, але у них розміщені лише уривки творів римських авторів. Із монографій які присвячені І-ІІ ст. н.е., і частково розкривають зовнішню політику варто відзначити роботи таких істориків, як К. Кріст, Е. Баррет, К. Вербицький, С Ковальов, Т Момзен та ін. У вітчизняній історіографії існує велика кількість праць присвячених історії римських колоній, але у них переважає опис їх після римського завоювання. До них відносяться роботи С. Голубцової, В. Зубаря, Ю. Колосовської, та А. Рановича. Періодичні видання є досить цінним джерелом, тому що здебільшого їх зміст охоплює певну, конкретну проблему чи певний період.

Наукова новизна у вітчизняній історіографії на даний час окремих праць та монографій які розкривали б проблему зовнішньої політики Римської імперії немає. Тому дана робота є спробою узагальнення та виділення особливостей цієї політики.

Розділ І. Загальні риси зовнішньої політики

З кінця І століття до н.е. в Римі були запозичені стародавні уявлення еллінізму, які ототожнювали римське панування з пануванням над всією ойкуменою, тобто над всім цивілізованим світом за середземноморськими уявленнями, а виражаючись по-римськи, над земною кулею⁰. Ця концепція існує в офіційних текстах, символічно вона виражена застосуванням глобуса на римських монетах, який втілює світове панування. Зображення на монетах інтерпретувалися не тільки як спроба зобразити положення ойкумени на земній кулі, але і як символ світової імперії. Якою б не була картина світу у мешканців імперії, чи уявляли вони його оточеним океаном диском або кулею, їх світ охоплював земну кулю і всесвіт, і над цим простором панував Рим. За словами Г.С. Крабе «у першому столітті нашої ери римляни дотримувались староелліністичних цінностей в число яких входило переконання що вони в усьому кращі за провінціалів» ⁰. Суперечності між ідеєю римського світового панування і військово-політичною реальністю існували із самого початку. Слідуючи традиції Олександра, римські полководці завжди мріяли здобувати собі славу, пройти до меж ойкумени: Помпеї з своїм походом до Каспійського моря, Цезар з своїми настаннями до північно-західного краю Іберійського півострова і пізніше до Британії. Проте полководці були змушені перервати ці широкомасштабні операції. Нічого було і думати про пряме і тривале володіння всіма землями, по яких вони пройшли.

Контраст між претензією на світове панування римської держави і фактично підкореними територіями, а також інструментарій і форми римського впливу в просторі по той бік прикордонної зони виявилися ще при Августі. Сформульований тільки після його смерті заголовок латинської копії його «Діянь» говорить про те, що він підпорядкував земну кулю імперії римського народу. Характерно, що Август вихваляється проривами свого війська і флоту в регіони, в які до цього не заходило жодне римське військове з’єднання, будь-то дакські землі по той бік Дунаю, міста Аравії і Ефіопії або батьківщина кімбрів.

Уявлення Августа про Римську імперію включало племена і народи, які цій імперії не підкорялися, він вихвалявся тим, що розширив межі всіх прилеглих римських територій. Він говорить про утихомирення іспанських і галльських провінцій, Германії до гирла Ельби, причому саме в цьому регіоні він свідомо умовчує про те, яку конкретно територію має на увазі. Зовсім інший засіб використовується при описі зовнішньополітичних успіхів на Сході. Досягнутий з великими зусиллями дипломатичний успіх 20 р. до н.е. був піднесений так, ніби то парфяни попросили дружби у римського народу. ⁰

Встановлення дружніх відносин через посольства далеких країн, перш за все з Індії, звідки раніше ніколи не прибували посли, надалі посольства від бастарнів, скіфів і сарматів, від царів альбанів, іверів і мідян свідчать про радіус римського престижу не менше, ніж прийом царів і князів сусідніх держав. Цьому відповідає той факт, що чужі народи випрошували у Августа царів⁰. Названі подробиці, звичайно, не можна переоцінювати, проте вони показують, що імперія вже при Августі розповсюдила свій вплив далеко за межі провінцій і за прикордонні зони. Як і всередині, імперія, не дивлячись на свідомо встановлену Августом когерентність її складових частин, зовсім не складалася з уніфікованих елементів, так і ззовні була пов’язана контактами дружніх відносин зі своїм прикордонням.

Але не тільки ці контакти дозволяли дозволяли панувати над всією земною кулею. Хоча старі римські основоположні категорії в області дипломатії і зовнішньої політики, дружба і вірність давно вже стали ненадійними, принципат все ж таки перейняв їх і підпорядкував, як споконвіку, своїм інтересам. Хоча владики і племена хотіли підтримувати дипломатичні або дружні відносини, вони при цьому переслідували інші цілі, ніж імперія, і виходили з іншого змісту і зобов’язань цих контактів, ніж римська сторона. Але тих правителів які не хотіли виконувати волю Риму ліквідовували, але здебільшого не фізично тому опір переселенню чи призначенню на якусь посаду на іншій території майже не чинився⁰.

Сучасна наука довгий час фіксувала свою увагу на кордонах по річках, які врешті-решт були оцінені як «моральний бар’єр» між римлянами і варварами. Проти такого уявлення говорять не тільки військові і політичні досягнення, але і перш за все той факт, що загальне і сумарне поняття «варвари», для позначення тих всіх, що живуть за межами імперії, неримлян, переважало в ідеології Риму тільки в пізній античності⁰. Скільки зусиль приклав Тацит в «Агріколі» і «Германії», щоб осягнути своєрідність окремих британських і германських племен!

У всіх прикордонних зонах спочатку мірилом були військові цілі, до яких відносилися з міркувань безпеки поточна розвідка і контроль за прикордонною зоною. До них належали прикордонні патрулі в Британії, на Рейні, в Сірії, Аравії і Північній Африці. Тому важливо було створити велику і сильну армію яка могла б, не тільки захищати кордони імперії, а й завойовувати, у разі потреби, нові території. В кінці останньої громадянської війни Август успадкував близько шістдесяти легіонів. Він скоротив це число до двадцяти восьми, три з яких були втрачені в Тевтобургськоу лісі. До кінця правління Нерона (68 р. н.е.) число легіонів знову виросло до двадцяти восьми, причому двадцять п’ять з них були розміщені на кордонах імперії. Ці сили підтримувалися приблизно такою ж кількістю допоміжних військ, набраних з місцевого населення, що живе уздовж кордонів⁰.

Створення «клієнтних» і васальних держав, династії яких були пов’язані з Римом, стало звичним з здавна, що привело, при Августі, до призначення васальних царів. Одним з найвідоміших є випадок з Італіком: «У тому ж році (47 р. н. е.) народ херусків попросив у Риму царя, оскільки їх дворянство було винищене у внутрішніх міжусобних війнах, і залишилася єдина людина царського походження на ім’я Італік, який (у примусовому порядку) жив в Римі. Його батьком був Флав, брат Арменія, матір’ю – дочка хатського царя Актумера, сам він був красивий собою і майстерний у володінні зброєю і верховій їзді, як за нашими правилами, так і за правилами свого батька. Принцепс (Клавдій) вдосталь забезпечив його грошима, дав йому безліч супроводжуючих і доручив прийняти сан свого роду. Він був першим, хто народився в Римі, і зайняв трон чужої країни не як заручник, а як римський громадянин».⁰

Хоча Тацит констатує, що ця форма політичного впливу не завжди зберігалася і перш за все рідко була постійною, римські монети, як рупор офіційної політики, прославляли призначення васальних царів, хоча країна, про яку йшлося, не знаходилася під безпосереднім римським керівництвом. Але представники іноземних провідних станів були зобов’язані римлянам і в іншому: розвиток дипломатичних місій і контактів засвідчено не тільки у літературі, але і доведено речовинними знахідками.

Регулювання час від часу відносилося також і до вербування допоміжних груп на територіях по той бік кордону, до тимчасової допомоги фахівцями, як у Децебала, і до контролю за торгівлею: «Ближче... розташовано плем’я гермундурів (між Майном і Дунаєм), що залишилося вірним римлянам. Тому тільки ним одним з германців був дозволений товарообмін не тільки по берегу, але і глибоко всередині і в багатющій колонії провінції Реція (Ангсбург). Всюди вони проходили без контролю...».⁰

Принаймні тимчасова прихильність до гермундурів не стала загальною нормою так само, як суворий контроль за тенкторамами на Рейні або закріплення місць і часу для торгівлі, що були здійснені маркоманами за наказом Марка Аврелія після 173 р. н.е.⁰ Проте якими б значними не були ці розпорядження для життя прикордонних сусідів, вони по своїх наслідках навіть близько не досягли того втручання, до якого вдавалася римська політика на Рейні і Дунаї за часів Цезаря для стабілізації положення на межах: переселення цілих племен або неоднорідних груп населення.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов курсовой работы