37566 (607195)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія української конституції

План

Вступ

Розділ I: Історія конституційного розвитку України в період боротьбі за незалежність України початку XVIII століття. Конституція Пилипа Орлика

Розділ II: Конституційні акти на Україні на початку XX століття. Радянські Конституції

Розділ III: Розроблення і прийняття нової Конституції 1996 року. Основні положення Конституції України 1996 року

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У процесі розбудови незалежної Української держави, становлення конституційного ладу, творення Конституції України 1996 року вже набуто значного досвіду державно-правового розвитку. Він, у свою чергу, потребує відповідної наукової розробки термінологічного апарату, що ним оперує наука конституційного права, та його роз'яснення. На жаль, сучасний стан освітянської діяльності позначений певною відсутністю нових підручників і навчальних посібників вітчизняних авторів з дисципліни «Конституційне право України». А в джерелах радянських часів зміст конституційно-правових термінів або взагалі не розкривався, або ж їх тлумачення подавалося з позиції радянської ідеологічної інтерпретації, що суттєво спотворювало їх суть.

Ці обставини і спонукають зрозуміти історичні обставини конституційного процесу на українських теренах, який би дозволив усім бажаючим засвоїти основні терміни і поняття науки конституційного права. Дана робота базується на конституційних та інших нормативно-правових приписах, які стосуються організації конституційного ладу України, прав та свобод людини і громадянина, конституційно-правового статусу органів державної влади, засад місцевого самоврядування в Україні тощо. Вона складається з трьох розділів.

Історичні витоки конституційних актів розглядає перший розділ даної курсової роботи. В цьому розділі висвітлено основні положення першої Конституції України – Конституції Пилипа Орлика.

В другому розділі курсової роботи значна увага приділяється визвольним змаганням XX століття. В період 1917-1920 років на українських теренах відбувалися такі історичні події, які сприяли зростанню національної самосвідомості. На жаль, в цей період ще не визріли історичні передумови для виборення незалежної України, однак, цей період був позначений активним законодавчим і конституційним процесом. В даному розділі освітлюються особливості та основні риси Конституцій УРСР.

Третій розділ аналізує механізм створення Конституції незалежної України 1996 року. В розділі з’ясовано основні риси діючої Конституції, визначено її сутнісні характеристики.

При написанні даної курсової роботи було використано ряд першоджерел, зокрема, Вивід прав України, тексти Універсалів Центральної Ради, Конституція України. Розкриттю змісту історії конституційного процесу сприяли праці Бойка О., Боярської З., Дорошенка Д., Рогожина А., Шевченка О., ін.

Розділ I: Історія конституційного розвитку України в період боротьбі за незалежність України початку XVIII століття. Конституція Пилипа Орлика

конституція україни історія орлик

У часи Київської Русі, Галицько-Волинської та Литовсько-Руської держави організація державної влади в Україні базувалася, як правило, на засадах звичаєвого права.

Гетьманська держава вже характеризується появою актів, які мали певне конституційне значення. До них можна віднести договори Богдана Хмельницького та Івана Виговського з Польщею, Швецією, Туреччиною та Москвою.

5 квітня 1710 р. у м. Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького. У вітчизняній літературі цей акт отримав назву «Конституція Пилипа Орлика». Документ було написано під сильним впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин (природних прав, розподілу влади тощо) і передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу розподілу влад (законодавча влада мала належати Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від усіх полків» та «посли від Низового Війська Запорозького»; виконавча - Гетьману, а судова - Генеральному Суду). [11, 79]

У жовтні 1709 р. у с. Варниця неподалік від Бендер помирає гетьман І. Мазепа. Козацька рада 1710 р. обирає гетьманом в еміграції П. Орлика. Новий гетьман походив з чесько-польської родини, що свого часу осіла в Литві, був людиною високоосвіченою, що дало йому можливість зробити швидку кар'єру. Починав він з посади писаря в канцелярії Київського митрополита, але завдяки природному розуму в 34 роки став генеральним писарем і найближчим радником І. Мазепи.

Новообраний гетьман уклав зі своїми виборцями та запорозькими козаками договір, який дістав назву «Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або Бендерська конституція. Цей документ відомий український історик О. Оглоблін назвав «другою поразкою... гетьмана Мазепи після Полтавської катастрофи, яка завдала великого удару гетьманській владі». Інший відомий фахівець — І. Крип'якевич — звинуватив творців конституції в тому, що вони «не виявили широкого політичного світогляду». На противагу цьому сучасні дослідники вказують, що Бендерська конституція «випереджала свій час», небезпідставно акцентують, що навіть «французькі просвітителі ще не наважувалися на розробку тих громадянських ідей, які було закладено в ній. Уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя». [2, 112]

Така полярність оцінок пояснюється докорінною реорганізацією суспільних структур та внутрішньої політики, яку запропонував П. Орлик. Намагаючись врахувати досвід попередньої боротьби за національну незалежність, гетьман шукає засоби подолання основної помилки І. Мазепи, суть якої — у відсутності надійної соціальної опори для здійснення об'єднання в межах однієї держави усіх українських земель. Йдеться про пошуки оптимальної формули консолідації українського суспільства.

Характерною рисою Бендерської конституції є органічне поєднання традиційності й новаторства. Спрямований на політичне та церковне відокремлення України від Росії, дотримуючись неподільності українських земель на Правобережжі та Лівобережжі, цей документ вносить суттєві корективи і в модель державної структури, і в пріоритети соціальної політики. У Конституції наголошувалося на обмеженні самовладдя гетьмана, оскільки саме «через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні в Запорозькому війську незлагоди, розорення прав і вольностей, посполите утяження». Обмеження гетьманських повноважень виявлялося в посиленні впливу на внутрішню та зовнішню політику членів загальної Ради, у підвищенні ролі військового генерального суду, який позбавляв гетьмана права «карати своєю приватною помстою та владою», у чіткому розмежуванні військового скарбу і особистих фінансів гетьмана та ін. За оцінками фахівців, гетьману відводилася роль, рівнозначна сучасній президентській.

Конституція прокламувала розширення демократичних засад у суспільстві. Йшлося про створення своєрідного козацького парламенту — загальної Ради. До складу цього представницького політичного органу мали входити вся старшина (генеральна, полкова, сотники), делегати Запорозької Січі та представники від полків. Характерно, що загальна Рада мала бути не формальним, а робочим органом. З цією метою планувалося її збирати тричі на рік — на Різдво Христове, Воскресіння Христове та Покрову Пресвятої Богородиці.

Надзвичайно важливими були пункти, які стосувалися повернення Запорозькій Січі традиційних вольностей і прав та гарантували запорожцям гетьманську підтримку. Планувалося очищення території Запорозького Низового війська від «городків та фортець московських» і від «московської посесії», повернення Січі міста Трахтемирова та збереження за запорожцями прав на «Дніпро увесь згори від Переволочної вниз». Усім цим діям гарантувалася підтримка гетьмана, який до того ж брав зобов'язання «чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську».

Проводячи далекоглядну політику, Орлик у проекті конституції підтвердив права та привілеї, свого часу на дані Києву та іншим українським містам (збереження за ними прав на власне самоврядування, що базувалося на Магдебурзькому праві). [3, 92]

Одним із основних елементів Бендерської конституції є помітне обмеження соціальної експлуатації. Суть своєї соціальної політики гетьман висловив так: «Щоб людям військовим і посполитим зайві не чинилися утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й кориснішого собі мешкання». З цією метою П. Орлик планував ревізію захоплених старшиною земель, відміняв обтяжливі для народу оренди, відкупи, ярмаркові податки, військові постої та ін.

Бендерська конституція мала на меті консолідацію українського суспільства, про що свідчать зафіксовані в ній обмеження самовладдя гетьмана, розширення демократичних засад у суспільстві, повернення Запорозькій Січі традиційних прав і вольностей та особливого статусу, підтвердження прав українських міст, обмеження соціальної експлуатації. Єдиний недемократичний пункт цього документа, який стверджував виняткові права православ'я в Україні, також був спрямований на ідею суспільної єдності. Отже, Конституція П. Орлика, створена на основі узагальнення попереднього історичного досвіду, була спробою сформувати надійне соціальне підґрунтя для реалізації національно-державницьких планів.

П. Орлик активно намагався реалізувати свою програму на практиці та відновити повноцінну українську державність. Вже 1711 р., уклавши військово-політичний союз з кримським ханом, він вирушив походом на Правобережжя. Завдяки переходу на бік П. Орлика козаків правобережних полків (за винятком Білоцерківського), а також селян і міщан до середини березня вдалося визволити від російських залог майже всю південну і центральну частини Правобережжя. Однак поразка під Білою Церквою, зрада союзників-турків та татар, укладення Росією Прутського трактату зашкодили державотворчим планам П. Орлика і не дали змоги на практиці реалізувати його демократичну конституцію. «Екзильний гетьман», або ж гетьман на вигнанні помер 1742 р. «Разом з ним, — на думку Д. Дорошенка, — надовго зійшла в могилу ідея незалежної української держави». дані Києву та іншим українським містам (збереження за ними прав на власне самоврядування, що базувалося на Магдебурзькому праві). [8, 214]

Розділ II: Конституційні акти на Україні на початкуXX століття. Радянські Конституції

Період відродження національної Української держави (1917-1920 рр.) позначений появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали різні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести Третій Універсал Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 р., Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 р., Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) від 29 квітня 1918 р., Закони про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 р., Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці від 12 листопада 1920 р., Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданні 13 листопада 1918 р. та інші.

Серед цих конституційно-правових актів чільне місце посідає Конституція УНР від 29 квітня 1918 р., яка юридично оформила відродження державності України. Це був прогресивний на той час документ, принципові положення якого зводилися до наступного:

1. Україна є суверенною, самостійною і ні від кого незалежною державою.

2. Вся влада в УНР належить народові України.

3. За формою правління УНР є парламентарною республікою, Верховним органом влади якої є Всенародні Збори.

1. За формою державного устрою УНР – унітарна держава з широким місцевим самоврядуванням, територіальна організація влади в якій базується на дотриманні принципу децентралізації. [10, 167]

Взаємовідносини людини з Українською державою будуються відповідно до принципів ліберальної (європейської) концепції прав людини. Організація державної влади базується на засадах принципу розподілу влад:

• органом законодавчої влади проголошуються Всенародні Збори, які формують інші гілки влади;

• вища виконавча влада належить Раді Народних Міністрів;

• вищим органом судової влади є Генеральний Суд УНР.

Унаслідок державного заколоту Гетьмана Павла Скоропадського положення Конституції УНР 1918 року не були реалізовані. За часів Гетьманату діяли тимчасові конституційні закони: Закон «Про тимчасовий державний устрій України» від 29 квітня 1918 року та Закон «Про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного пана Гетьмана всієї України» від 1 серпня 1918 року. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні при збереженні її унітарного державного устрою. Главою Української держави проголошувався Гетьман України, виключно якому належала «влада управління». Гетьман України затверджував закони, призначав голову уряду (Отамана Ради Міністрів) і затверджував його склад, призначав на посаду та звільняв членів уряду, був «Верховним воєводою Української Армії і Флоту» тощо.

Незважаючи на те, що «гетьманська конституція» фактично закріплювала режим особистої влади Гетьмана України, вона містила і деякі демократичні положення, які, наприклад, передбачали недоторканність особи, недоторканність житла, право на вільне обрання місця проживання, недоторканність власності, певні політичні свободи. Проте сама модель організації влади за часів Гетьманату була глибоко антидемократичною, оскільки вона фактично передбачала поєднання законодавчої і виконавчої влади в руках Гетьмана України. Крім того, Гетьман України фактично одноосібно формував і вищий судовий орган - Генеральний Суд. [11, 89]

Повалення гетьманського режиму внаслідок народного повстання, очоленого Директорією, відкрило шлях до подальшого конституційного розвитку України. Велике значення для відновлення конституційних засад УНР відіграла Декларація Української (Директорії від 13 грудня 1918 року, відповідно до якої Україна знову проголошувалася республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, спрямовані «проти інтересів трудящих класів», поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах.

Верховна влада в державі згідно Декларації мала належати Директорії. її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України (своєрідний передпарламент України), який прийняв 28 січня 1919 року Універсал (Резолюцію про владу), що відігравав роль «малої конституції» соборної УНР. Універсал з точки зору утвердження демократичних конституційних засад Української держави був суттєвим кроком уперед у порівнянні з «гетьманською конституцією», хоча він і не відтворював повністю принципи Конституції УНР від 29 квітня 1918 року. Зокрема, не до кінця було проведено в життя принцип розподілу влад (законодавча і виконавча влада фактично належала Директорії), місцеве самоврядування підмінялося контролем «Трудових Рад», принцип народного суверенітету підмінявся декларуванням належності влади «трудовому народові України» тощо.

В останній період існування УНР (12 листопада 1920 року) було прийнято ще два конституційних акти: Закон «Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в Українській Народній Республіці» та Закон «Про Державну Народну Раду Української Народної Республіки». В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах розподілу влад.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов курсовой работы