37566 (607195), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Серед економічних, соціальних і культурних прав людини і громадянина Конституція передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 47), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право на захист материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (статті 51, 52), право на освіту (ст. 53). [8, 238]
У Конституції встановлюються гарантії прав людини і громадянина. До них належить, зокрема, право на судовий захист громадянином своїх прав і свобод (ст. 55). Крім судового захисту, Конституція передбачає введення інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що також слід розглядати як гарантію захисту і практичної реалізації прав і свобод людини і громадянина. Вже прийнято Закон про Уповноваженого, і ця інституція посідає чільне місце у правозахисному механізмі держави.
Захист прав людини у суді визначається й низкою інших конституційних норм. До них, зокрема, слід віднести положення ст. 63, в якій йдеться про права осіб на відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, про права на захист у процесі слідства і судового розгляду справи, про статус засудженого.
Серед інших загальних засад Конституції велике значення мають ті, що стосуються мовної політики. Вони визначають, що державною мовою в Україні є українська, всебічний розвиток і функціонування якої забезпечується державою. Поряд з цим гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин. Держава зобов'язується сприяти вивченню мов міжнародного спілкування, що є однією із суттєвих ознак відкритості українського суспільства.
Конституція визначає й основні напрями розвитку культурної політики держави. У ній підкреслюється, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.
Разом з розвитком української культури Конституція закріплює положення, спрямовані на розвиток етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності усіх корінних національних меншин України. [3, 116]
Важливим є конституційне положення, згідно з яким Україна піклується про задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України.
До принципових і послідовно демократичних слід віднести положення Конституції, які визначають український народ як суб'єкта власності на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які перебувають у межах території України. Подібний правовий статус мають також природні ресурси континентального шельфу України, виключної (морської) економічної зони. Від імені народу право власності щодо зазначених об'єктів здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Конституція спеціально визначає правовий статус власності. Право користування об'єктами права власності має кожний громадянин.
Конституція визначає територіальний устрій України, який будується за принципами цілісності і єдності державної території, її недоторканності.
Конституція є політико-юридичним фундаментом подальшого реформування правової системи України. Основні завдання, принципи і напрями правової реформи мають спиратися передусім на Конституцію, відповідати її основним положенням.
Центральне місце у структурі реформи правової системи посідає розвиток законодавства. Лише за перший рік після прийняття Конституції було прийнято понад 190 законів Конституція є юридичною базою розвитку усіх галузей права. Усі закони, інші політико-правові акти мають відповідати Конституції як Основному Закону країни. Верховенство Конституції у правовій системі виявляється у тому, що жодний правовий акт не може бути поставлений в один ряд з нею.
Нині слід прийняти передусім базові фундаментальні закони і кодекси. Кодифікація законодавства є головним напрямом у діяльності законодавця.
Висновок
Таким чином, розбудова Української незалежної держави, створення її розгалуженої правової системи були складним і тривалим процесом, який вимагав напружених зусиль з боку як державних структур, так і громадськості. Вже багато зроблено. Зрушено з місця і розпочато здійснення економічних реформ. Чималими є здобутки утвердження демократії. Україна стала повноправним членом світового співтовариства. Найважливішим кроком у майбутнє є входження її до Ради Європи. Водночас у процесі державно-правового будівництва існує чимало проблем. Існують ускладнення у взаємовідносинах між законодавчою і виконавчою гілками влади. Не менш проблемним виявилось і питання про ефективність реалізації чинного законодавства, що істотно відбилося на темпах формування правової держави. Відчувалася нагальна потреба у посиленні контролю з боку судової влади за реалізацією чинного законодавства.
Велику роль у розбудові Української правової держави відіграє Конституція 1996 р. Вона посідає одне з головних місць у новітній історії нашої держави, яка віднині міцно стоятиме на ґрунті демократії і парламентаризму. Отже, український народ будує суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Але саме життя вказало на необхідність подальшого удосконалення Основного Закону України.
У непростій ситуації Україні вдалося вийти на європейську модель поведінки у державно-політичному і суспільному житті. У її основі — толерантність і компроміс, політичний та ідеологічний плюралізм, свобода світогляду і віросповідання, слова та інформації, різноманітність у духовній сфері, які прийшли на зміну диктату, цензурі та монополії однієї партії.
Конституція - Основний Закон кожної держави. Сьогодні Конституція являє собою документ, на засадах якого визначається адміністративно- територіальний устрій держави, відбувається розподіл влади в державі, визначається структура та повноваження органів влад, встановлюється перелік, механізм і порядок дотримання та захисту основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
Список використаної літератури
1. Бойко О. Д. Історія України. – К., 2002;
2. Боярська З. І. Історія держави та права України. – К., 2001;
3. Гончаренко В.Д. Хрестоматія з історія держави та права України. – К., 2000;
4. Дорошенко Д. Історія України. 1917 – 1923. Доба Центральної Ради. – Нью – Йорк. 1954;
5. Копиленко О.А., Копиленко М.Л. Держава і право України 1917 – 1920 рр. Центральна Рада. Гетьманство. Директорія. – К., 1997;
6. Потульницький В.А. Історія української політології. - К., 1992;
7. Рогожин А.Й. та ін. Історія держави та права України. – К., 2000;
8. Слюсаренко А., Томенко М. Історія української Конституції. – К., 1997;
9. Чайковський А.С., Батрименко В.І., Копиленко О.Л. Історія держави та права України. – К., 2001;
10. Шевченко О.О., Вовк О.Й., Капелюшний В.П. Історія українського права. – К., 2001;
11. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. – К., 1999.
12. Гошуляк І.Л. Про причини поразки Центральної Ради. // Український історичний журнал. - 1994. - № 1;
13. Гошуляк І.Л. Центральна Рада: погляд із сьогодення. // Історія України. – 1998. - № 42;
14. Копиленко О. Уроки Центральної Ради. // Радянське право. – 1991. - № 11;
15. Кудлай О.Б. Переговори Центральної Ради і представників Тимчасового уряду. // Український історичний журнал. - 1999. - № 6;
16. Кульчицький С. Останній універсал Центральної Ради. // Історія України. – 1998. - № 5;
17. Кульчицький С. Нотатки про українські революції. // Історія України. – 2002. - № 6;
18. Яковлєв А. Основи конституції УНР. // Розбудова держави. – 1992. - № 5.
19. Яременко Т. Становлення інституту прав людини в історії українського державотворення (1917 – 1920 рр.). // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2003. - № 3.
Размещено на Allbest.ru