118050 (598547), страница 33

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 33)

Контрольні запитання

1. Дайте визначення виборчій системі.

2. Які різновиди виборчих систем існують у світі? Охарактеризуйте їх.

3. Які переваги та недоліки має мажоритарна виборча система?

4. У чому полягає сенс пропорційної системи з преференціями?

5. Чим відрізняється виборча процедура від виборчої кампанії?

6. Що таке референдум? Чим референдум відрізняється від звичайних виборів?

7. Що таке виборча квота? Як вона формується і для чого?

8. Які Ви знаєте типи виборів. Охарактеризуйте їх.

Розділ V. Неінституціональні основи політики

Тема 14. Політична свідомість і політична ідеологія

Ідеологія – це хибна свідомість.

К. Маркс

Ідеологія – це добровільна містифікація.

К. Мангейм

1. Політична свідомість: поняття, структура функції і рівні.

2. Сутність і функції політичної ідеології.

3. Основні ідеологічні течії в сучасному світі.

1. Політична свідомість: поняття, структура, функції та рівні

Свідомість складає сутнісну особливість діяльності особи. Це вища, властива лише людині форма відображення об’єктивної дійсності, регуляції й управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе і своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практичної діяльності. Таке відображення відбувається у формі поглядів, ідей, уявлень, переконань, вірувань тощо, які відображають об’єктивне становище індивіда або соціальних спільнот чи суспільства в цілому. Однією з найважливіших форм суспільної свідомості є політична свідомість.

Політична свідомість – це сукупність знань, поглядів, цінностей і ідейно-політичних переконань, на основі яких виробляються найбільш стійкі й визначні політичні орієнтації і установки людей стосовно політичної системи та їх місця в ній.

Політичній свідомості властива внутрішня суперечливість, багаторівневість і неоднорідність. Це зумовлене динамізмом, який змінює політичну свідомість у процесі соціально-історичного розвитку. В ході суспільного прогресу змінюється суб’єкт політичної свідомості, тому що виникають нові політичні групи і формування, які виявляють специфічні погляди, переконання, цілі. Отже, з’являються нові політичні цінності і орієнтації, які трансформуються в нову структуру політичної свідомості. На різних етапах життя один і той же суб’єкт може володіти політичною свідомістю, яка відрізняється за формою і за змістом. Динамізм політичної свідомості тісно пов’язаний з прискоренням темпів політичного процесу.

Політична свідомість містить два аспекти: гносеологічний і соціологічний. Гносеологічний аспект характеризує політичну свідомість як спосіб відображення і сам процес відображення політичного життя. Соціологічний аспект виявляє структуру політичної свідомості з боку її активної ролі в суспільному житі. Процес духовної діяльності має вияв у виробництві, зберіганні, розповсюдженні, обміні і споживанні соціальної інформації. Усе це зумовлює специфічний стан і практичне функціонування політичної свідомості, в якій тісно співпадають як теоретичні знання, так і ті, що виникають спонтанно.

Політична свідомість складається з декількох компонентів:

1. особисті поняття – влада, партія, політична система, держава та ін.;

2. політичні погляди;

3. політичні почуття, норми, принципи, політичний ідеал;

4. політичні оцінки, які виявляються у вигляді тих або інших оціночних суджень.

Аналіз компонентів політичної свідомості дає можливість виявити її структуру, признати єдність психологічного й ідеологічного елементів в політичній свідомості. Отже, у політичній свідомості розрізняють два основні структурні елементи: політичну психологію і політичну ідеологію.

Політична психологія – це сукупність почуттів, емоцій, настроїв, особливих рис характеру людей і соціальних спільностей, що виражають їх ставлення до політичних інститутів і політичного життя взагалі.

Політична психологія містить політичні потреби, інтереси, почуття, настрої, традиції. Базовим елементом політичної психології є політичні потреби, задоволення яких пов’язане з діяльністю політичної влади. Реальними причинами дій людей у політиці є усвідомлені політичні потреби, тобто політичні інтереси. Залежно від неоднакових політичних інтересів одні й ті самі реалії політичного життя можуть сприйматися його учасниками по-різному, що впливає на формування політичних почуттів, настроїв, емоцій. Станом почуттів щодо політичних явищ є політичні настрої, які містять емоційні та раціональні елементи і суттєво впливають на політичну поведінку людей. Політична поведінка – це практична взаємодія людини з політичним середовищем, яка виявляється у тій чи іншій формі політичної участі. Найбільш стійкою структурною частиною політичної свідомості є політичні традиції. Вони є нормами політичної поведінки, ідеями, звичаями, політичними цінностями, що передаються від покоління до покоління. Політичні традиції містять раціональні елементи політичного досвіду, які об’єктивно відповідають інтересам суспільства і закріпляються за ним як нормативні настанови. Протягом стабільних періодів розвитку суспільства політичні традиції змінюються поступово, але в періоди докорінних політичних перетворень, коли виникають інші ідеї і цінності, політичні традиції змінюються швидко.

У політології склався цілий напрям, що абсолютизує роль психологічних чинників. Його представники однозначно зводять усі причини виникнення революцій і тираній, демократизації або реформування до психологічних основ політичної поведінки людей. Навіть масові політичні процеси пояснюються психологічними якостями індивіда або малої групи (Е. Фромм та ін.). У такому разі „людина політична” розуміється як продукт особових психологічних мотивів, перенесених в публічну сферу (Р. Ласуелл).

Але погляд на політику, з психологічної точки зору, не тільки примушує враховувати залежність здійснення тих або інших ролей політичного суб’єкта від його відчуттів і емоцій. Психологічні властивості розглядаються як чинник, який і впливає на його поведінку, і зумовлює виникнення самих цих ролей і функцій. Наприклад, природа такого явища, як політичний екстремізм, часто пояснюється не стільки його соціальними причинами, скільки психологічними. Як доведено численними дослідженнями, цей тип політичної поведінки людей завжди базується на гіпертрофованих ірраціональних мотиваціях, які, в свою чергу, найчастіше є слідством якоїсь психічної збитковості людини, гальмуючої його раціональний вибір і примушуючи звертатися до подібних видів діяльності. Так, за даними деяких соціологічних досліджень, у правих і лівих екстремістів наблюдається, що, в порівнянні з прихильниками інших політичних течій, вони значно частіше переживають почуття соціальної ізольованості, самотності, безглуздя життя, тривоги за своє майбутнє.

Такі приклади показують, що для аналізу політики принципове значення мають уявлення про психологічні типи взаємодіючих з державою людей. Адже від того, як людина більш схильною до екзальтації або раціоналізму, значною мірою залежать і зміст політичних вимог людей до влади, і характер їх реальної взаємодії з державою. Класичним прикладом внутрішньої відповідності владних і особистих структур в жорстких режимах правління стала характеристика американським ученим Т. Адорно „авторитарного” типу особи, підтримуючого систему влади своїм догматизмом, агресивністю, некритичним сприйняттям групових цінностей і шаблонним мисленням.

Потрібно відзначити і величезне значення для політики психологічних властивостей політичних лідерів. Наприклад, нав’язливе прагнення все зробити найкращим чином або прагнення перш за все привернути увагу громадськості до власної персони як домінанти стилю поведінки можуть істотно вплинути на характер схвалюваних в державі рішень і навіть змінити деякі параметри політичної системи в цілому.

Необхідність обліку психологічних властивостей суб’єктів політики диктується і тим, що емоційно-плотські відчуття істотним, а нерідко і вирішальним чином впливають на сприйняття людиною політичних явищ. Саме психологічні компоненти найчастіше організовують і визначають ті суб’єктивні образи лідерів та інших політичних явищ, держави, влади, які складаються у людини. Саме відчуття примушують людину оцінювати політичні явища залежно від того, якими вони відображаються в його свідомості, а не від їх реального змісту. В історії чимало прикладів того, як окремі правителі, використовуючи прийоми маніпулювання свідомістю, примушували людей переживати почуття єднання з державою і ненависті до його ворогів, об’єднуватися навколо лідера і переживати при цьому масове натхнення, втрачати відчуття реальності або знижувати сприйнятливість до тих проблем, які невигідні владі.

Співіснування різноспрямованих відчуттів і емоцій обумовлює нерівномірний і навіть стрибкоподібний характер розвитку реальних політичних процесів. Завдяки цій властивості політичної психології в політику привноситься елемент стихійності, непрогнозованості подій. Здатність же психології спонукати людину в найкоротші терміни міняти свої оцінки додає їй особливу силу дії на його поведінку.

У політичній психології містяться як усвідомлено-раціональні, так і несвідомо-ірраціональні духовні елементи. Роль ірраціональних механізмів тим більша, чим менше людина розуміє суть причини політичних подій. У певних умовах фізіологічні відчуття здатні взагалі витіснити всі інші форми оцінки й регуляції поведінки. Наприклад, голод або страх можуть стати такими психологічними домінантами, які здатні викликати заколоти, бунти або революції. Але в ряді випадків соціальні відчуття здатні подолати вплив ірраціональних ваблень. Так, актуалізована потреба в порядку, дисципліні, об’єднані в жорстко керовану спільність, можуть допомогти подолати людям страх, невпевненість в собі, песимізм.

Ще одна особливість політичної психології полягає в її здатності до формування специфічного політичного суб’єкта – натовпу. Суть цього об’єднання відображають не стільки соціальні характеристики, наприклад, відсутність у ньому стійкої внутрішньої структури, скільки його психологічні механізми. По суті, групу людей робить натовпом об’єднуючий їх психічний зв’язок, якийсь емоційний чинник, що різко переживається людьми. Постійно підтримуваний наплив емоцій, як правило, обумовлює однобічність мислення та дій натовпу. Люди в натовпі не сприймають інших позицій або точок зору, демонструючи єдиний вольовий настрій. У крайніх формах вони можуть бути або злочинні, або героїчні, влаштовувати заколоти і погроми або вимагати від тиранів прав і свобод. В той же час той або інший чинник здатний змінити стан натовпу новим навіюванням, заразити його свіжими емоціями. Для індивідів хай короткочасне, але могутнє домінування колективних відчуттів і настроїв призводить до втрати ними критичності політичних переконань і втрати контролю над своїми вчинками. Заразливість масових настроїв примушує людей поступатися особистими інтересами й оцінками.

Другим з основних структурних елементів політичної свідомості є політична ідеологія. Докладніше про політичну ідеологію буде йтися у третьому питанні даної теми. Зараз лише зазначимо, що політична ідеологія виступає як система знань, ідей і поглядів, які виражають інтереси людей, соціальних угруповань стосовно політики, здійснення політичної влади. Сутнісні риси політичної ідеології виявляються у цілісному, теоретичному й систематизованому характері відображення інтересів суспільних класів. Відмінності в інтересах суспільних класів породжують відмінності в їх ідеології. Демократична держава, що виражає інтереси всього народу, повинна стояти над класовими інтересами і не може становитись на позиції тієї чи іншої ідеології. Державна ідеологія в класовому суспільстві завжди виражає інтереси лише певного домінуючого класу.

У політичній культурі політична психологія і ідеологія перебувають у єдності й взаємодії. Політична психологія відображає сферу політики безпосередньо, а політична ідеологія опосередковано, через політичну психологію і систему соціально-економічних відносин.

Структура політичної свідомості виявляється і в її функціях: пізнавальній, оцінній, комунікативній, регулятивній, виховній, прогностичній.

Пізнавальна функція політичної свідомості є провідною. Вона полягає у набутті людиною певних знань про політичне життя, усвідомленні свого місця і ролі у ньому, у закріпленні, фіксації в свідомості спільної діяльності, її цілісності. Пізнавальна функція визначає істинність політичних ідей, цілей, розкриває хід політичних явищ і процесів соціальної діяльності.

Оцінна функція політичної свідомості виражається у вмінні індивідів творчо застосовувати знання до аналізу політичних змін, нових політичних реалій, оцінки явищ, подій і процесів. Політична оцінка виконує роль орієнтиру пізнавальної і практичної діяльності особи, класу і суспільства.

Регулятивна функція політичної свідомості відображається в регулюванні і віддзеркаленні соціальних процесів. Вона виходить з потреби індивіда, соціальної групи, класу, суспільства у визнанні певних цінностей, принципів, ідеалів, створює необхідну умову функціонування і розвитку суспільства, доцільність дії політичної свідомості, що має певну спрямованість.

Комунікативна функція політичної свідомості сприяє формуванню у людей політичної свідомості, спрямованої на перспективу їх суспільного розвитку в умовах існування у суспільстві різних політичних концепцій, ідей, поглядів, інтересів. Виробляючи певну політичну свідомість, комунікативна функція не тільки генерує політичну інформацію, але й виражає систему ідеологічних оцінок.

Виховна функція політичної свідомості полягає в цілеспрямованому впливі на людей з метою формування соціально цінних якостей. У виховній діяльності вирішальне значення мають соціально-політичні й ідеологічні чинники: сім’я, школа, держава і її інститути, політичні партії, громадські організації, засоби масової інформації тощо. Розчарування в минулому, соціальна апатія, спад настроїв, що характерні для сучасного українського суспільства, викликають необхідність цілеспрямованого виховання ініціативи, самостійності, гострого інтересу і потреб стосовно нового демократичного суспільства.

Прогностична функція політичної свідомості виражає потребу в моделюванні політичних та ідеологічних процесів, що дозволяє зробити більш оптимальними політичні прогнози і варіанти владних рішень. Ця функція сприяє генерації нових ідей, концепцій, теорій, поглядів, які потім будуть застосовані на практиці. Передбачення, аналіз причинно-наслідкових зв’язків при моделюванні різних варіантів ідеологічних, соціальних, політичних процесів дозволяє з’ясувати можливі небажані наслідки ухвалених рішень.

Характеристики

Список файлов книги