118050 (598547), страница 30

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 30)

формування громадської думки;

політичне виховання суспільства або його частини;

формування політичної еліти: підготовка й висунення кадрів для апарату держави, керівників громадських організацій, зокрема профспілок;

рекрутування та соціалізація нових членів.

3. Партійні системи. Становлення партійної системи в Україні

Залежно від багатьох обставин, а надто від політичного режиму, в кожній країні формується певна партійна система. Політична наука виокремлює такі типи партійних систем, кожна з яких відображає конкретні особливості певного суспільства:

однопартійна (в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається);

домінантна (з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років);

двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів здійснюють владу);

трипартійна, яку ще називають двох-з-половиною (2,5) партійною системою (характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але такої, яка постійно представлена в парламенті);

чотирипартійна, або двоблокова (відзначається наявністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу);

партійна система обмеженого (поміркованого) плюралізму (відсутні антисистемні партії двосторонньої опозиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями);

партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму (їй властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними);

атомізована партійна система (не передбачає необхідності точного підрахунку числа партій); тут виникає поріг, за яким кількість партій не має значення.

З проголошенням у колишньому СРСР, у тому числі й в Україні, політики перебудови, почали створюватися політичні структури, які спершу обстоювали послідовну соціалістичну демократію, а відтак – просто демократію, зосереджуючись на культурно-просвітницькій діяльності. Згодом почали формуватися організації політичного спрямування.

У становленні української багатопартійності виділяють три етапи.

Допартійний етап (з весни 1988 р. до весни 1990 р.). На цьому етапі виникають політизовані й політичні організації, що своєю діяльністю підготували умови і дали поштовх процесові творення партій.

Етап початкової багатопартійності (кінець 1990 р. – до подій 19 – 24 серпня 1991), коли були створені більшість існуючих і сьогодні політичних партій.

Посткомуністичний етап (від серпневих подій 1991 р. до виборів до Верховної Ради України в березні 1994 р.), який відзначається принципово новими політичними й соціально-економічними умовами. Після серпневих подій 1991 р. КПРС та її регіональне відділення в Україні КПУ були заборонені. 24 серпня 1991 р. було проголошено незалежність України, що уможливило демократичні перетворення в ній. Процес творення партій отримав нові можливості й стимули. Активно виникали нові партії в 1993 – 1994 рр., серед яких – Народний Рух України (НРУ), Комуністична партія України (КПУ), Українська консервативна республіканська партія (УКРП), Християнсько-демократична партія України (ХДПУ), Українська національна консервативна партія (УНКП) та ін.

Сьогодні політичне життя України характеризується нестабільністю і своєрідністю. Досить динамічна ситуація і в партійному житті: утворюються нові партії, розпадаються існуючі, виникають несподівані блоки і коаліції. Багатопартійність в Україні стала фактом. З формуванням багатопартійності процес творення нових партій не припиняється. Так, якщо на час виборів до Верховної Ради в березні 1998 р. в Україні було 52 політичні партії, то на початку 2003 р. їх уже налічувалося понад 160. Відбуваються типові для багатопартійності міжпартійна та внутріпартійна боротьба, розколи в партіях, об'єднання партій, утворення міжпартійних блоків. Процес групування партій особливо активізувався у зв'язку з підготовкою виборів до Верховної Ради в березні 2002 р. Правові основи діяльності партій в нашій країні закріплені в ст. 36 Конституції України і Законі України "Про об'єднання громадян".

Багатопартійність в Україні відтворює весь ідейно-політичний спектр партій, який існує у світі. Так, за ідеологічним спрямуванням в Україні діють комуністичні, соціал-демократичні, ліберальне-демократичні, консервативні, християнські, націоналістичні партії. За політичним спрямуванням – ліві, центристські, праві.

Партії комуністично-соціалістичного спрямування. До них належать Партія комуністів (більшовиків) України (ПК(б)У), Комуністична партія України (КПУ), Комуністична партія (трудящих) (КП(т), Комуністична партія України (оновлена) (КПУ(о), Соціалістична партія України (СПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ), Партія Всеукраїнського об'єднання лівих “Справедливість”. Ці партії відрізняються своїм чисельним складом, впливом на політичне життя, політичним змістом програм. Але всі вони сповідують марксизм, є прибічниками соціалізму, суспільної власності, влади трудящих, соціалістичної системи господарювання і розподілу, загалом негативно ставляться до приватної власності, ринкових відносин, виступають проти співробітництва України з МВФ і МБРР, з НАТО.

Партії соціал-демократичного спрямування. До них належать соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Українська соціал-демократична партія (УСДП), Партія праці (ПП), Всеукраїнська партія трудящих (ВПТ). Вони, попри певні відмінності в програмах, висловлюють свою прихильність до цінностей демократичного соціалізму, є прибічниками багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки, сильної соціальної політики держави, соціальної справедливості, солідарності, багатопартійності, політичного плюралізму, обстоюють ринкові перетворення в Україні, зміцнення і розвиток Української держави, відродження і розвиток української нації, її культури, мови, входження України в європейське і світове співтовариство.

Партії ліберально-демократичного спектру. Вони становлять більшість, серед них: Ліберальна партія України (ЛПУ), Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ), Демократична партія України (ДПУ), Народно-демократична партія (НДП), Демократичний Союз (ДС), Українська партія промисловців і підприємців (УППП), Партія регіонів України (ПРУ), Партія “Яблуко”, Партія зелених України (ПЗУ), Аграрна партія України (АПУ), Міжрегіональний блок реформ (МБР), Партія “Реформи і порядок” (ПРП). Вони сповідують ліберальні, демократичні цінності, виступають за домінування приватної власності, вільний ринок, рішуче прискорення ринкових реформ, прозору приватизацію з чітко визначеним приватним власником, розвиток місцевого самоврядування, розширення прав регіонів, вільний розвиток культури і мови українського і всіх інших народів України, свободу особи, входження України в європейські і світові структури.

Консервативні партії України. До них належать Народний Рух України (НРУ), Український Народний Рух (УНР), Народний Рух України „За єдність”, Українська консервативна республіканська партія (УКРП), Українська національна консервативна партія (УНКП), Українська республіканська партія (УРП). їх об'єднує боротьба за розвиток Української держави, традицій українського народу, його культури, мови; за дотримання національно-культурних прав усіх інших етнічних груп, що входять до складу українського народу, за зміцнення сім'ї, моральних норм. Вони є прибічниками ринкових перетворень, приватної власності, політики добросусідства і взаємної вигоди з усіма державами.

Християнські партії. До них належать Християнсько-демократична партія України (ХДПУ), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Християнсько-ліберальний союз (ХЛС), Партія „Християнсько-народний союз” (ПХНС), Республіканська християнська партія (РХП), Всеукраїнське об'єднання християн (ВОХ). Вони обстоюють цінності християнської моралі в суспільному й особистому житті людей, пріоритет духовних начал, підпорядкованість політичної діяльності моральним нормам, повагу людської гідності, є прибічниками ринкової економіки, приватної власності, створення системи соціального захисту. Виступають за міжконфесійний мир, за створення в Україні єдиної православної помісної церкви. Розглядають релігійні організації як повноправні суб'єкти суспільного життя, виступають за участь церков у суспільно значущих акціях.

Партії національного спрямування. Це Конгрес Українських Націоналістів (КУН), Організація українських націоналістів-державників (ОУН(д), Всеукраїнське політичне об'єднання “Державна самостійність України” (ДСУ), Українська національна асамблея (УНА), Соціал-національна партія України (СНПУ). Основним для них є втілення національної ідеї в усіх сферах життєдіяльності української нації. Виступають за розвиток національної свідомості українців, за ринкові реформи, приватну власність, могутню українську державу, втілення в життя ідеї величі української нації, утвердження її слави, багатства і добробуту в умовах державного життя в колі волелюбних народів світу, за вирішення соціальних проблем. Деякі з них висловлюються за забезпечення українцям пріоритетних прав, зокрема, щоб безпосередніми керівниками української держави були українці.

Залежно від обставин та інтересів політичної боротьби діяльність деяких партій не цілком адекватна ідейно-політичній суті, зафіксованій у їхніх назвах і програмних документах. Трапляються розходження між проголошуваними суспільно-політичними цілями партії та конкретними поточними інтересами її лідерів.

Багатопартійність в Україні стала реальністю і виводить її на шлях сучасного демократичного цивілізованого розвитку. Нині українська багатопартійність є передумовою утворення партійної системи, що сприятиме утвердженню міцної, стабільної, демократичної системи влади в державі.

Партії як суспільний інститут, конкуруючи між собою, шукаючи нових рішень і підтримки нових прихильників, розвиваються, в тому числі й шляхом об'єднання на основі кількох партійних структур. Змінюються їхні організаційні форми, внутрішньопартійне життя, характер зв'язків з масами, методи діяльності. Сприяючи розвитку плюралізму і демократії в суспільстві, партії також демократизуються. Взаємодіючи між собою, вони, залежно від влади, участі в ній або неучасті, утворюють різні типи партійних систем. Сучасне плюралістичне, демократичне суспільство, що формувалось як багатопартійне, демонструє свою життєздатність. Очевидно, партії як невід'ємний елемент сучасного цивілізованого суспільства мають майбутнє.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття „політична партія”, назвіть її головні ознаки.

2. Поясніть, чим відрізняється партія від інших політичних інститутів?

3. Яку роль виконують політичні партії у політичному процесі?

4. На яких підвалинах будуються типології політичних партій? Які типи політичних партій виокремлюють в політичній теорії і практиці?

5. Охарактеризуйте діяльність найбільш впливових політичних партій в Україні.

6. Наведіть характерні риси однопартійної, двопартійної і багатопартійної систем.

7. У чому полягають особливості становлення і функціонування сучасної партійної системи України?

Тема 13. Вибори і виборчі системи

Партія, що не прагне влади, негідна того, щоб називатися партією.

Л. Троцький

1. Вибори в системі державної влади.

2. Класифікація виборчих систем.

3. Виборчі технології.

1. Вибори в системі державної влади

У калейдоскопі стрімко змінюючих одна одну подій, жорсткого протистояння і гострих політичних сутичок ми якось не зважаємо, – а якщо і звертаємо увагу, то не завжди належним чином оцінюємо, – що в останні 10 – 12 років наша країна почала формувати інший історичний досвід зміни влади.

У сучасних демократичних суспільствах вибори є невід'ємною складовою частиною політичного процесу. Вони надають можливість людині стати депутатом парламенту, губернатором або навіть президентом країни. Разом з тим під час виборів в активне політичне життя залучаються прості громадяни. У сучасній державі, на відміну від Древніх Афін з населенням у двадцять тисяч жителів, демократія неможлива поза виборними представниками влади. Тому вибори – це не тільки істотна ознака, атрибут демократії, але і її стрижень, необхідна умова.

Існують різні класифікації виборів. У залежності від предмета обрання вибори розрізняють: президентські; парламентські; в місцеві органи самоврядування – регіональні (обласні), муніципальні (міські); вибори суддів і деяких інших посадових осіб. Крім того, за причиною проведення вибори бувають черговими, позачерговими, додатковими.

Найбільший інтерес заслуговує класифікація виборів відповідно до принципів виборчого права, що відображає ступінь правового, демократичного розвитку тієї чи іншої країни, її виборчої системи. У цьому випадку загальноприйнятий розподіл набуває виду парних протилежностей: загальні – обмежені (цензові); рівні – нерівні; прямі – непрямі (багатоступеневі); з таємним – з відкритим голосуванням.

Більшість країн сучасного світу проголосили в своїх конституціях або спеціальних виборчих законах права громадян на загальні і рівні вибори при таємному голосуванні. Розглянемо ці принципи докладніше.

Характеристики

Список файлов книги