13864 (596886), страница 29

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 29)

Як бачимо з таблиці, урожай соняшнику з кожного гектара зменшився майже у 2,0 рази (1,98) за період 1986-2004 pp., а валовий збір у 1986 р. складав 311,9 тис. тонн, тоді як у 2004 р. майже 376 тис. тонн, тобто збільшився.

Таблиця 7.6 Урожайність соняшника по Запорізькій області

	Урожай		Урожай		Урожай-
Роки	ність ц/га	Роки	ність ц/га	Роки	ність ц/га
1986	18,0	1992	14,2	1998	10,6
1987	19,7	1993	14,5	1999	10,6
1988	18,3	1994	10,7	2000	. П,9
1989	18,2	1995	14,2	2001	9,6
1990	15,7	1996	10,8	2002	12,0
1991	13,4	1997	14,7	2003 2004	10,5 9,1

Питома вага соняшнику в посівній площі всіх культур у 1986 р. складала 11,6, а у 2004 р. - 34 відсотка. Щорічно збільшуються площі посіву соняшнику, що призводить до спустошення родючості ґрунту. Соняшник - культура корисна, але збільшення площ посіву понад оптимальний рівень призводить до зниження урожаю. Так, у 2004 р. більше як 700 господарств отримали урожай 5 і менше центнерів з кожного гектара цієї культури.

Поширюється практика, коли вся земля засівається тільки зерновими та соняшником. Наприклад, в КСП "Южное" Веселівського району у 2004 р. засіяли 2842 га соняшнику, відвівши під цю культуру 48% всієї землі і отримали урожай 3,9 ц / га. У цьому господарстві мабуть є "гріхи" не тільки з розміщенням культур, айв організаційних справах, про це говорять "результати" урожайності і зернових. У 2001 p., найсприятливішому для вирощування зернових, тут отримали урожай 18 ц/га, а в 2002 р. на площі 1819 га зібрано тільки по 10,4 ц/га, в той час як по району цей показник у 2 рази вищий. "Торуємо" екстенсивний шлях, руйнуючи родючість землі, ігноруючи попередній досвід. Через декілька років такого "шляху" здається, сіяти що-небудь з економічної точки зору не буде сенсу, бо геть забувається істина, що без кормових культур і тваринництва ми приречені.

Але все ж слід вважати, що треба внести корективи до деяких сівозмін, зовсім не порушуючи тих, які "прижилися" в господарствах і виправдовують себе.

Прикладом такої сівозміни, на нашу думку, певно, слід використати шестипільну з таким розміщенням культур: 1.) пар; 2.) озима пшениця; 3.) горох; 4.) озима пшениця; 5.) кормові культури; кукурудза на силос і зерно, баштанні, ярові зернові; 6.) соняшник. Там, де є потреба, до цієї сівозміни доцільно після 5-го поля ввести ще одне поле під ярові зернові (тобто сівозміну впровадити з семи полів), плануючи використання землі таким чином, щоб краще готувати землю до посіву соняшнику; не зовсім її обезволоживши, бо після ярових зернових в осіннє-зимовий період досить часу для накопичення вологи, яка потрібна, щоб одержати дружні весняні сходи.

Досвід показує, що фермерство і підсобні сільські господарства повністю не вирішують проблеми забезпечення м'ясними продуктами населення; це також стосується і забезпечення хлібом. Із цього можливо зробити висновок: скорочувати площі зернових культур і кормових поки що не доцільно. Особливо тих кормових культур, які не погіршують, а навіть поліпшують родючість грунту і є кращими попередниками - це еспарцет, кукурудза на зелений корм і силос, люцерна та інші. Але ж по області скорочуються посівні площі за рахунок цих культур. Так, у 1986 р. засівалося 1 млн. 685,7 тис.га землі, а у 2004 р. на 89 тис.га менше. Площа посіву скоротилась за рахунок парів, у 2004 р. їх було 236,2 тис.га. І тут замкнуте негативне коло: скорочуємо площі під кормові культури, бо вкрай мало утримуємо худоби та свиней, а це обумовлює нестачу органіки, яка є головним фактором поповнення елементами родючості ґрунту. Ці питання потребують свого рішення. На часі інші порядки й умови, але свою землю треба не тільки любити, а ще і доцільно використовувати.

Землі, які під парами, не завжди вчасно обробляються і недостатньо заправляються добривами. Хоча і на парових полях добрі хазяї висівають культури з коротким вегетаційним періодом типу пів-пара: це культури на сіно і зелений корм: вівсяно-горохові суміші, ранні овочеві та інше.

Таким чином, збільшення концентрації виробництва повинно супроводжуватися оптимізацією міжгалузевих відносин на умовах впровадження наукових технологій та їх економічної доцільності.

Контрольні питання

1. Зональні умови розміщення сільського господарства.

2. Спеціалізація та її значення в підвищенні ефективності АПК

3. Види спеціалізації.

4. Обумовленість оптимізації міжгалузевих відносин.

5. Концентрація та її роль у підвищенні ефективності сільського господарства.

6. Проблеми підвищення рівня концентрації виробництва в сільському господарстві.

РОЗДІЛ 8 Організація виробництва в галузях рослинництва

8.1 Організація землеробства

Організація галузей рослинництва передбачає комплекс організаційно-економічних заходів, здійснюваний з метою збільшення виробництва продукції землеробства при одночасному зниженні витрат праці і засобів на її одержання. Весь комплекс цих заходів здійснюється в рамках системи землеробства.

Під системою землеробства розуміють комплекс взаємозалежних агротехнічних, меліоративних і організаційно-економічних заходів, що характеризується інтенсивністю використання землі, способами відновлення і підвищення родючості ґрунту.

Системи землеробства змінювалися й удосконалювалися в міру розвитку продуктивних сил і виробничих відносин суспільства, удосконалювання засобів виробництва, розвитку науки і техніки. Процес розвитку систем землеробства характеризується переходом від екстенсивних до інтенсивних: від вирубно-вогневої і перелогової до парової, паропросапної, травопільної і плодозмінної. Назва і сутність систем землеробства визначається в основному прийомами відновлення і підвищення родючості ґрунтів, системою сівозмін і обробки ґрунтів, складом і чергуванням культур і т.ін.

Всі елементи системи землеробства можна об'єднати в три групи: технологічні заходи, система машин і організаційно-економічні заходи.

Система технологічних заходів передбачає впровадження раціональних сівозмін, систем обробки ґрунту, добрив, насінництва, захисту рослин від шкідників і хвороб, протиерозійних заходів і полезахисних лісонасаджень; меліорації земель з урахуванням спеціалізації виробництва, грунтово-кліматичних та інших умов.

Система машин повинна забезпечувати комплексну механізацію виробничих процесів при виконанні всіх технологічних прийомів. Вона містить у собі: ґрунтообробні машини по обробітку груп і окремих культур (зернових, технічних, овочів і ін.), по виконанню взаємозалежних технологічних процесів (машини по збиранню зернової і не зернової частини врожаю, по заготівлі кормів) і ін.

Система організаційно-економічних заходів складається з комплексу заходів для спеціалізації і концентрації виробництва, кооперації і поділу праці, організації робочих процесів і використання засобів виробництва, по керуванню, обліку трудових і матеріально-грошових витрат, оплаті праці і матеріальному стимулюванню, що забезпечують найбільш ефективне функціонування всіх технологічних операцій і системи машин.

Для порівняння й оцінки систем землеробства використовують такі показники: вихід продукції з площі сільськогосподарських угідь чи угідь ріллі в натурі, кормових одиницях і вартісному вираженні; розмір валового і чистого доходу з одиниці земельної площі, рівень продуктивності праці, собівартості продукції і рентабельності виробництва.

Спеціалізація рослинництва. До галузей рослинництва відносять: рільництво (виробництво зерна, картоплі, соняшнику, льону, цукрового буряку), кормо виробництво, овочівництво, садівництво, виноградарство і луківництво.

Спеціалізація рослинництва характеризується структурою товарної продукції, а поєднання галузей - структурою валової продукції. Головною галуззю рослинництва є рільництво, що у залежності від економічних і природних умов спеціалізується на виробництві одного чи декількох видів товарної продукції (зерно, соняшник, цукровий буряк і т.ін.).

Дані наукових досліджень і передової практики показують, що найбільш стійка висока економічна ефективність спеціалізації галузей рослинництва досягається при оптимальній концентрації посівних площ оброблюваних у господарстві культур, тобто раціональній організації земельної території.

Під раціональною організацією земельної території розуміють правильне розміщення на території господарства й ефективне використання всіх угідь (ріллі, косовиць, пасовищ і т.ін.), виробничих об'єктів, житлового фонду, культурно-побутових центрів, дорожньої мережі, засобів зв'язку, захисних лісонасаджень і джерел води з метою більш інтенсивного використання землі - найважливішого засобу виробництва,

У залежності від розміщення виробничих і господарських центрів у сільськогосподарських підприємствах складається централізована (при єдиному господарському центрі) чи децентралізована (при декількох господарсько-виробничих садибах і однієї з них центральної) форма організації їхньої території. Кількість і характер розміщення цих центрів на території підприємства значно впливають на обсяг вантажоперевезень, на витрати по транспортуванню продукції, добрив, людей до місць роботи і назад та інших вантажів, на розміри холостих перегонів тракторів, комбайнів і автомобілів. При плануванні середню відстань цих перевезень і перегонів можна розрахувати за формулою:

де: Р - середня відстань перевозок, перегонів, км;

К - коефіцієнт, що залежить від форми земельної ділянки і місця розташування садиби;

К_к - коефіцієнт криволінійності доріг, що являє собою відношення реальної відстані до садиби до математичної, тобто до кореня квадратного з площі землекористування; П - площа землекористування, га.

З усіх сільськогосподарських угідь у більшості районів країни найбільш інтенсивною є рілля, з якої господарство одержує основну масу продукції рослинництва: Під ріллю відводять кращі за родючістю, рельєфом і конфігурацією земельні ділянки.

Постійний розвиток продуктивних сил суспільства, зміцнення й удосконалювання матеріально-технічної бази сільського господарства дозволяють з кожним роком розширювати площі інтенсивних угідь. Осушення і зрошення дають можливість переводити заболочені, закустаренные, засолені й інші землі у високопродуктивну ріллю, плодові насадження, луги і пасовища. На земельних ділянках, відведених під ріллю, у залежності від родючості ґрунту, рельєфу, а також державного завдання з продажу продукції рослинництва, спеціалізації господарства і розташування ділянок стосовно садиб організують сівозміни.

Під сівозміною розуміють науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур у часі і просторі шляхом розміщення їх на полях.

Характеристики

Список файлов книги