116086 (592346), страница 12
Текст из файла (страница 12)
Порівнянний Х середнє по сигмі у неуспішних дітей. Також за всіма показниками сигма менше Х середнього. Самий найменший відрив отримали такі показники: самооцінка авторитету і самооцінка упевненості. Це знову ж таки говорить про змішаний характер групової і індивідуальної тенденції.
Табл. 3.4 Результати повторного діагностичного досліджння соціально-психологічних властивостей молодших школярів за допомогою методики "Особовий диференціал"
| Показники | Успішні діти | Неуспішні діти |
| бал | бал | |
| Показник оцінки | 1,04 | 1,02 |
| Показник сили | 0,49 | 1 |
| Показник активності | 0,47 | 0,83 |
Порівнянний Х-середнє по сигмі у успішних дітей. візьмемо для порівняння чинник оцінки, вийшло, що сигма менше середнього показника – це говорить про тенденцію, що змішала; показник сили: сигма більше на 0,04 середнього показника – спостерігається групова тенденція; показник активності: сигма більше на 0,01 – це говорить про групову тенденцію.
Порівнянний Х-середнє по сигмі у неуспішних дітей, візьмемо для порівняння чинник оцінки, вийшло, що сигма більше середнього показника – це говорить про групову тенденцію; показник сили: сигма більше середнього показника – спостерігається групова тенденція; показник активності: сигма рівна Х-середньому – це говорить про індивідуальну тенденцію.
При порівнянні експертної оцінки (яку дали вчителі) і результатими отриманими за допомогою методики Векслера (субтест №1 "Обізнаність"). У нас вийшло, що в першій групі дітей (добре успішні) по тесту Векслера і в експертній оцінці немає різниці. З 15 дітей в 14 – норма, в 1 – вище за норму. Порівняємо результати у неуспішних дітей, за експертною оцінкою 15 таких дітей, по тесту Векслера інтелект нижче за норму у 6 дітей, в останніх в нормі. Таким чином, рівень інтелекту "норма" не впливає на успішність навчання. Такі діти є в групі як добре успішні, так і погано успішні в учбовій діяльності. А такі показники, як "вище за норму" і "нижче за норму" впливають на рівень успішності.
Порівнянний Х-середнє з сигмою, у нас вийшло, що сигма в обох групах дітей нижча за середні показники, це говорить про змішану тенденцію.
Результати діагностики підтверджуються спостереженням і бесідою.
Даша З. на уроці тягнеться відповідати, піднімає руку, завдання виконує з цікавістю, захоплено, необхідні додаткові завдання. На урок приносить додаткову інформацію, просить доповідь до наступного уроку.
Показує додаткову інформацію, розповідає про події, про які прочитала удома, розглядає книги.
Результати діагностики підтверджуються спостереженням і бесідою.
Узагальнені результати діагностики рівня самооцінки і успішності навчання дітей подані в Додатку Б.
Проаналізувавши результати по діагностичних методиках, дані яких представлені вище, можна зробити наступні висновки. Отримані результати суперечать описуваним в літературі закономірностям. По наших результатах успішність навчання не впливає на самооцінку молодшого школяра, і означає гіпотеза підтвердилася частково. Самооцінка неуспішних і успішних в учбовій діяльності дітей не відрізняється, тобто, немає значимих відмінностей в рівні самооцінки цих дітей.
Отже, самооцінка учнів в після проведення корекційної роботи підвищишлась, хоча і незначним чином. Тому, для підвищення самооцінки учнів необхідна більш докладна та довготривала корекційна програма. Проте, будь-яка корекція не зможе гарантувати стовідсотковий результат.
3.2 Порівняльний аналіз результатів дослідження
Самооцінка двох груп дітей (успішних і неуспішних), після проведення роботи по підвищенню самооцінки.
Табл.3.5
| Самооцінка Групи | Висока | Середня | Низька | |||
| К-ть дітей | % | К-ть дітей | % | К-ть дітей | % | |
| Успішні діти | 3 | 18% | 12 | 70% | 2 | 12% |
| Неуспішні діти | 0 | 0 | 3 | 18% | 14 | 82% |
Так само можна говорити і про успішність. У успішних дітей успішність виросла по відношенню з початком коректувальної роботи. Дані приведені в таблиці № 6.
Якщо порівнювати результати в неуспішних дітей до початку коректувальної роботи і після, то можна відзначити, що успішність покращала лише небагато, на відміну від експериментальної. Порівняльні результати експериментальної групи, після проведення роботи по підвищенню самооцінки.
Порівнюючи результати експериментальної і контрольної груп, ми бачимо, що, працюючи над підвищенням самооцінки що вчаться, ми змогли добитися поліпшення їх успішності. Частина що вчаться з групи "В" перейшли в групу "А", що склало 18%, а спочатку було 0%, число учнів групи "D" зменшилося на 17,5%, в той час, як до контрольної групи змінилася лише кількість учнів в групах "С" і "D": збільшилося число учнів в групі "С" і зменшилося в групі "D" - 35,5% і 23,5% відповідно.
Як ми бачимо, з вищевикладеного матеріалу, після проведення коректувальної роботи над підвищенням самооцінки що вчаться змінилися первинні дані по самооцінці і відповідно успішності.
Отже, вплив успішності молодших школярів на їх самооцінку існує поза сумнівом. Діти, які випробовують значну скруту в засвоєнні програмного матеріалу, отримують найчастіше негативні оцінки. Школяр зупиняється на якомусь етапі навчання, коли виявляється певна розбіжність тим часом, що ось його вимагають, і тим, що геть в змозі виконати. На початковому етапі відставання розбіжність недостатньо усвідомлюється, а головне, не приймається молодшим школярем: більшість неуспішних дітей 1 і 2 класів переоцінюють результати своєї учбової діяльності. До 4 класу вже выявляється значний контингент відстаючих дітей з заниженою самооцінкою. Той, який часто терпить невдачу, чекає і в подальшому невдачу, і навпаки, успіх в попередній учбовій діяльності привертає до чекання успіху надалі. Переважання в учбовій діяльності у відстаючих дітей неуспіху над успіхом, постійно підкріплюване низькими оцінками їх роботи вчителем, веде до наростання у них невпевненості у себе і відчуття неповноцінності.
Організовуючи учбово-виховну роботу вчитель повинен свідомо і цілеспрямовано формувати самооцінку молодших школярів.
Оцінка повинна служити головною метою – стимулювати і направляти учбово-пізнавальну діяльність школяра. Вчитель повинен давати змістовну оцінку роботі учня. Досконалим процес учбово-пізнавальної діяльності буде лише тоді, коли оцінка не завершує його, а супроводжує на всіх рівнях. У учбовій діяльності необхідно порівнювати дітей, які володіють приблизно однаковими здібностями, але досягають в учбовій діяльності різних результатів через різне відношення до навчання. Необхідно використовувати взаємне рецензування, при цьому відзначати достоїнства і недоліки, висловлюючи думки про оцінку. Після рецензування робота повертається авторові і учні самостійно аналізують свою роботу. Необхідно включати ситуації, що актуалізують самооцінку дитяти, ставлять перед ним завдання усвідомлення особливості своєї роботи, її сильних і слабких сторін і сприяючих обращенности дитяти на власні способи дії.
Необхідно вводити зошити "Моє навчання", в яких учні за спеціальною схемою роблять записи, аналізуючи і оцінюючи свою роботу на уроці, визначаючи міру засвоєння матеріалу, міру його складності, виділяючи найбільш важкі моменти роботи. Необхідно пропонувати дітям самостійно оцінювати класні і домашні завдання до того як віддати на перевірку вчителеві, після того, як роботи перевірив і оцінив вчитель, необхідно обговорювати випадки неспівпадання оцінок. З'ясувати підстави на яких будують самооцінку діти і показники по яких оцінює вчитель.
Порівнюючи результати успішних і неуспішних груп дітей, ми бачимо, що, працюючи над підвищенням самооцінки учнів, ми змогли добитися поліпшення їх успішності.
За результатами даної роботи можна зробити наступні виводи:
1. Висунута в роботі гіпотеза про існування взаємозв'язку між самооцінкою і рівнем успішності підлітків підтвердилася.
2. Успішність учнів в школі залежить від їх самооцінки.
3.3 Рекомендації щодо формування самооцінки учнів для вчителів та батьків
Оцінка своїх можливостей і перспектив спочатку складається на основі оцінок і ставлення батьків. Надалі дитина, сама того не усвідомлюючи. діє відповідно до батьківських прогнозів. Наприклад, твердження батька: "З тебе нічого путнього не вийде!" може запрограмувати дитину на поразку в житті. Висока самооцінка сприяє особисгісному зростанню, самоствердженню дитини. Занижена або завищена заважає розкриттю індивідуальності, сприяє формуванню комплексів (неповноцінності, переваги).
У сім'ях, в яких позитивно оцінюють особистість дитини, виявляють віру в її можливості, звертають увагу на досягнення, не перебільшуючи їх при цьому, поважають її думку, надають підтримку, у неї формується висока самооцінка. Рівень домагань такої дитини, те, на що вона претендує в житті, те, чого прагне досягнути, відповідає її можливостям. У майбутньому вона зможе ставити перед собою конкретні завдання і виконувати їх.
Дитина із заниженою самооцінкою зростає в сім'ї, де байдужі до неї, втручаються в її життя тоді, коли виникають проблеми, зокрема з успішністю, а зазвичай мало цікавляться заняттями і переживанями своєї дитини. Негативно відгукуючись про дитину, акцентуючи увагу на її помилках і поразках, порівнюючи з іншими, успішними дітьми, батьки формують негативне самоспринятя. Дитина з низькою самооцінкою не претендує на багато що в житті – ні в теперішніму часі, ні в майбутньому, не ставить перед собою внсокої мети, оскільки не впевнена, що зможе її досягнути, постійно сумнівається у своїх можливостях, які в реальності вищі ніж вона передбачає. Вірджинія Сатир, відомий сімейний психолог; стверджувала, що всі болі людини, її проблеми і навіть злочини - все це результат низької самооцінки, яку люди не змогли ні усвідомити, ні змінити.
Завищена самооцінка формується тоді, коли дитину виховують за принципом кумира сім’ї, постійно похвалюють її, вважають винятковою,чекають від неї високих результатів, орієнтують на першість в усьому. Виростаючи, така дитина багато чекає від життя: популярності, матеріального достатку. Однак не вміє співвідносити свої можливості з вимогами ситуацій. Розраховано тільки ва успіх, вона переживає невдчі як життєву трагедію.
Вплив батьків на становленя особистості дитини відбувається не тільки прямим, а й опосередкованим способом. Багато хто з психологів вважає що особистість формується шляхом навчання та ідентифікації (оточення) зі значущшими людьми. У нормі дівчатка ідентифікують себе з мамою, а хлопчики – з татом. Наслідком ідентифікації є інтроекція, тобто "вбирання" в себе цінностей, установок, рис характеру когось із батьків дитина засвоює його способи поведінки, тобто починає поводитися подібним чином. Спостерігаючи за поведінкою близьких дорослих, дитина вчиться бути чуйною, альтруїстичною, чи, навпаки – агресивною, злою. Ставлення батьків до сусідів, друзів, до роботи, грошей фіксується в сфері психіки дитини, чого вона не усвідомлює, але поступово це стає її ставленням. Система цінностей і норм поведінки формується через спостереження й моделювання поведінки батьків. Однак не треба вважати, що дитина – це "чиста дошка", на якій під впливом соціуму "пишуться " характеристики особистості.
Дитина народжується з генетично заданими властивостями, що складають основу її індивідуальності. Базові властивості особистості, які називають темпераментом, обумовлюють індивідуальний спосіб реагування (поведінки) дитини, особливості її емоційної сфери.
Подібно до дерева, особистість дитини залежить від середовища свого зростання. Звичайно, діти можуть "рости" і в несприятливих умовах, бо сила життя нездоланна, але при цьому є ймовірність, що зростання їх піде "не в тому напрямі" і особистість буде дисгармонійною.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
