112593 (591150)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

ДИПЛОМНА РОБОТА

Індивідуалізація навчання на етапі закріплення навчального матеріалу

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретико-дидактичні основи індивідуалізації навчального процесу на етапі закріплення навчального матеріалу

І.1. Суть індивідуалізації навчання як категорії дидактики

І.2. Закріплення навчального матеріалу як один із етапів процесу засвоєння знань

І.3. Питання індивідуалізації навчального процесу молодших школярів у масовому педагогічному досвіді

І.4. Психологічні особливості молодших школярів та їх врахування на етапі закріплення навчального матеріалу

Розділ ІІ. Способи індивідуалізації навчання молодших школярів на етапі закріплення навчального матеріалу

ІІ.1 Методика експериментального дослідження

ІІ.2 Аналіз результатів експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Розділ І. Теоретико-дидактичні основи індивідуалізації навчального процесу на етапі закріплення навчального матеріалу

І.1 Суть індивідуалізації навчання як категорії дидактики

Проблема індивідуалізації навчально-виховного процесу цікавила і сьогодні цікавить багатьох учених і практиків. Проте кожен з дослідників трактував її по-своєму. Зважаючи на це, викладемо свої міркування щодо розкриття змісту таких понять, як індивід, індивідуальність, індивідуалізація, індивідуальний підхід, особистісний підхід, індивідуалізація навчання, індивідуалізоване навчання.

У філософському енциклопедичному словнику під поняттям "індивід" розуміють одиничну особу, яка не може бути розділена без втрати її самобутності, її індивідуальності і її власного буття, що ґрунтується тільки на її цілісності. З кінця середніх віків під поняттям "індивід" починають розуміти окрему людину як самостійну наділену розумом істоту.

Індивідуальність — це сукупність якостей, особливостей, що притаманні окремому індивіду, це специфічне, неповторне, особливе в індивіді. У ''Новому тлумачному словнику української мови'' дане поняття означують так: ''Індивідуальність – сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших індивідів; людина як носій індивідуальних властивостей, певних характерних ознак і рис; особистість'' [39, 188].

Під поняттям "індивідуалізація" розуміють виділення одного індивіда за його характерними особливостями; врахування особливостей кожної одиниці при вивченні сукупності предметів чи явищ.

Термін "індивідуалізація навчання" різні автори означують по-різном залежно від того, яку мету і засоби мають на увазі. В "Українському педагогічному словнику" поняття "індивідуалізація процесу навчання" означується як "організація навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання" [3, 142].

О.Кірсанов розглядає індивідуалізацію навчальної роботи "як систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають цілям діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів і груп учнів, що дозволяють забезпечити навчальну діяльність учня на рівні його потенціальних можливостей з врахуванням цілей навчання".[23, 138].

У дослідженнях Г.Кумаріної, В.Володька індивідуалізація навчання розглядається як найповніше врахування індивідуальних особливостей кожного окремого учня в реальному навчально-виховному процесі.

В.Онищук виділяє три рівні розвитку індивідуалізації навчання. Перший рівень - це врахування загальних особливостей учнів на різних етапах їх навчання і розвитку; другий - здійснюється засобами диференційованого підходу (використання різноманітних навчальних програм і планів, навчальних завдань з різним ступенем трудності для різних груп учнів); а третій - індивідуального підходу, "який здійснюється з врахуванням індивідуальних відмінностей учнів і вчителя і створює сприятливі умови для їх спільної продуктивної діяльності" [4, 103]. Індивідуалізацію навчання на всіх його рівнях В.Онищук розглядає як комплекс організаційних, дидактичних і методичних заходів.

Індивідуальний підхід більшість авторів (О.Бударний, Є.Рабунський, О.Кірсанов, В.Гладких) розглядають як принцип педагогіки. Індивідуальний підхід - це "принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особливих рис і умов життя" [3, 143]. Індивідуалізацію навчання деякі автори (Є.Рабунський, І.Унт) розглядають як реалізацію принципу індивідуального підходу.

Близьким до поняття "індивідуалізація навчання" є "індивідуалізоване навчання", під якими розуміють "навчання за суто індивідуальними програмами, змістом, формами, засобами, темпом, формами контролю і оцінювання його тощо. Воно може втілюватися в межах і на основі індивідуалізації навчання як системи відносин і передбачає: 1) всебічне знання учня , його здібностей та можливостей; 2) наявність відповідним чином підготовлених учителів; 3) наявність адаптованих (індивідуалізованих) курсів, програм тощо; 4) добре налагоджену й розвинуту матеріально-технічну базу".

Під поняттям '"індивідуалізація навчання" ми розуміємо таку організацію процесу навчання, в ході якої враховуються індивідуальні особливості учнів у всіх його формах і методах.

Під індивідуальним підходом до учнів розуміють цілеспрямовану діяльність учителя з навчання і виховання кожної дитини в умовах класно-урочної системи навчання. Для досягнення індивідуального підходу до учнів використовується індивідуалізація та диференціація навчальної діяльності. Якщо індивідуалізація навчання спрямована на врахування специфічних індивідуальних особливостей кожного учня всередині групи, класу, то диференціація передбачає врахування й подібних типових особливостей груп учнів.

Індивідуальні відмінності — це перш за все відмінності у фізіологічних задатках, які виражаються особливостями вищої нервової системи, на основі яких складається психологічне життя особистості з її індивідуальними психічними процесами.

К.Д.Ушинський одним із перших конструював навчальну систему на основі врахування закономірностей психолого-фізіологічного розвитку людини в онтогенезі, відстоював думку, щоб психологічні закономірності опиралися на фізіологічні, а вивчення анатомії і фізіології людини повинно передувати вивченню психології. К.Д.Ушинський наполегливо радив педагогам вивчати психологічний розвиток дитини і все навчання будувати на законах розвитку психолого-фізіологічної природи учнів.

Вихідним положенням принципу природовідповідності у навчанні для Ушинського К. Д. є його вислів: "Якщо педагогіка хоче виховати людину у всіх відношеннях, то вона повинна попереду пізнати її також в усіх відношеннях" .

Проектування і прогнозування розвитку особи може проходити успішно лише тоді, коли враховувати складну взаємодію біологічного і соціального факторів. Слід також відзначити, що біологічні фактори — це лише необхідні можливості у вигляді задатків, а соціальні фактори створюють відповідне середовище для їхнього розвитку.

У США поняття "індивідуалізація" означає будь-які форми і методи обліку індивідуальних особливостей учнів.

Французькі педагоги під індивідуалізацією розуміють перш за все удосконалення самостійної роботи учнів відповідно до їх індивідуальних здібностей. Якщо учні в класі самостійно працюють над виконанням одних і тих же завдань, то це — індивідуальна робота, якщо ж завдання підібрані для кожного учня з урахуванням його індивідуальних особливостей, то йдеться про індивідуалізацію навчання.

У німецькій педагогіці термін "індивідуалізація" є частковим випадком диференціації (внутрішня диференціація) навчання.

Індивідуалізація навчання тісно пов'язана з диференціацією. Поняття '"диференціація" означає розділяння, розчленування цілого на різні частини, форми, ознаки.

Найбільш розповсюдженим є таке поняття "диференціація навчання": врахування індивідуальних особливостей учнів у тій формі, коли вони групуються за якимись особливими ознаками для окремого навчання (І.Унт, О.Кірсанов, В.Володько). В теорії і практиці воно одержало назву зовнішня диференціація. Під внутрішньою диференціацією розуміють таку організацію навчально-виховного процесу, при якій врахування індивідуальних особливостей учнів здійснюється в умовах класно-урочної системи (так звана внугрішньокласна диференціація).

Відомий естонський педагог І.Унт намагається розвести поняття "індивідуалізації" та "диференціації" і дає їм такі автономні означення.

"Індивідуалізація — це врахування в процесі навчання індивіду­альних особливостей учнів у всіх його формах і методах, незалежно від того, які особливості і в якій мірі враховуються".

Під диференціацією І. Унт розуміє: "врахування індивідуальних особливостей учнів в тій формі, коли учні готуються на основі деяких особливостей для окремого навчання і здебільшого навчання в цьому випадку проходить за декількома різними навчальними планами і програмами".

Крім того, І. Унт трактує поняття "індивідуалізації" як спосіб реалізації принципу індивідуального підходу до учнів.

Як стверджує І. Унт, індивідуалізацію можна розглядати з точки зору процесу навчання, змісту освіти і побудови шкільної системи. Перша точка зору передбачає відбір форм, методів і прийомів навчання, друга — створення навчальних планів, програм, навчальної літератури і складання відповідних завдань, а третя — формування різних типів шкіл і класів. Індивідуалізація має відносний характер з таких причин:

— як правило, враховуються індивідуальні особливості не кожного окремого учня, а групи учнів, які мають приблизно схожі особливості;

— враховуються лише відомі особливості, найбільш важливі з точки зору навчання (наприклад, загальні розумові здібності);

— іноді враховуються тільки деякі властивості, які важливі для даного учня (наприклад, талановитість у певній галузі);

— індивідуалізація реалізується епізодично або в деяких видах навчальної роботи та інтегрується з груповими формами роботи.

Порівнюючи дефініції понять "індивідуалізації" та "диферен­ціації" за І.Унтом, зазначимо їх спільні і відмінні риси. До спільних можна віднести :

— обидва процеси є формою реалізації дидактичного принципу індивідуального підходу до навчання;

— обидва процеси враховують індивідуальні особливості учнів і відповідним чином структуруються.

Суттєвою відмінною рисою є те, що диференціація не тільки враховує індивідуальні особливості учнів, а й організовує для типоло­гічних груп навчання за різними планами і програмами.

Тобто, якщо індивідуалізація спричинює врахування індивіду­альних особливостей дітей в умовах групових форм навчання, то диференціація передбачає спеціальну організацію навчання (різні плани, програми, темп, трудність тощо) з відповідними відносно гомогенними типологічними групами учнів.

І. Унт зазначає, що всі різноманітні організаційні варіанти індивідуалізації, які використовуються в різних країнах, можна звести до таких трьох:

— диференціація навчання, тобто групування учнів за певними критеріями, для навчання їх за дещо різними навчальними планами чи програмами. Так утворюються відносно гомогенні групи (класи, школи);

— внутрішньокласна (внутрішньогрупова) індивідуалізація нав­чальної роботи в гетерогенному класі (групі);

— проходження навчального курсу в індивідуальному темпі: або прискорено (акселерація), або уповільнено (ретардація).

Аналіз наукових підходів до розгляду понять "індивідуалізації" та "диференціації" дає можливість підсумувати:

— диференційоване навчання здебільшого розглядається як конкретна організаційна форма, яка створює сприятливі умови для реалізації принципу індивідуального підходу, тобто спричинює глибоке вивчення індивідуальних особливостей учнів і на цій основі формування типологічних навчальних груп;

— диференціація навчання передбачає оптимальне поєднання групових, індивідуально-групових та індивідуальних форм навчання;

— поняття "диференційований підхід", "індивідуалізація", "диференціація" часто ототожнюються, вживаються як синоніми;

— індивідуалізація трактується дуже спрощено, як статичне поняття, що передбачає лише врахування індивідуальних особли­востей учнів.

Щоб розвести поняття "індивідуалізації" і "диференціації" введемо поняття індивідуально-групового та індивідуалізованого навчання.

Для строгого визначення сформулюємо їх спільні та відмінні риси.

До спільних рис віднесемо:

— індивідуалізоване і диференційоване навчання є засобом реалізації дидактичного принципу індивідуального підходу;

— індивідуально-групове і диференційоване є спеціально змодельованим навчанням в умовах групових форм навчання;

— індивідуалізоване і дифеоенційоване навчання передбачають учіння за різними навчальними планами і програмами. Серед відмінних рис відзначимо:

— індивідуалізоване навчання реалізується індивідуальними формами, а диференційоване — груповими;

— диференційоване навчання на відміну від індивідуалізованого та індивідуально-групового:

а) є більш широким і частіше вживаним поняттям;

б) передбачає типологічне групування суб'єктів учіння;

— засобами диференційованого навчання досягаються кращі результати у розвитку особистості.

Під індивідуально-груповим навчанням ми розумітимемо такий навчальний процес, у якому організовується виконання кожним учнем індивідуально-однакових для всіх школярів завдань у складі групи.

Використовуються такі прийоми під час індивідуально-групового навчання:

— індивідуальна допомога вчителя, кращих учнів слабшим, які відстають у навчанні;

— багаторазове повторення теоретичних знань вчителями;

— використання індивідуальних завдань однакового рівня складності для відпрацювання головних навичок, у тому числі і в процесі самостійних і контрольних робіт;

— індивідуальні домашні завдання.

Індивідуалізоване навчання — це така організація засвоєння знань, умінь, навичок, яка дозволяс кожному суб'єкту учіння навчатися за індивідуальним планом і програмами, адаптованими до нього, в індивідуальному темпі.

Індивідуалізоване навчання П.Сікорський поділяє на дві групи: індивідуалізовано-відокремлене (засвоєння адаптивних програм наодинці, наприклад, навчання обдарованих дітей, навчання гри на музичному інструменті, навчання дітей із серйозними фізичними вадами) та індивідуалізоване групове (засвоєння адаптованих програм індивідуально, але в складі групи). Індивідуальне навчання - це одна із форм організації навчально-виховного процесу.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов ВКР