73369 (589277), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Народну мудрість використовує І.Франко з виразною метою зробити казку про Лиса доступною і близькою широким масам читачів, особливо селян і дітей, надати їй національного колориту.
Між іншим, сам І.Франко вказує, що повністю нових епізодів, запозичених переважно з народних казок, у його поемі понад тридцять: “… я повводив із старих оповідань та наших людових байок дещо нового, так що загалом у другім виданні моєї переробки враз із тим оповіданням, що становить рамку цілості і тягнеться через усі пісні, вплетено тридцять більших або менших оповідань і уступів” 35,67.
Одним із тих нових “оповідань і уступів”, введених у твір здебільшого у другому виданні і повністю відсутніх у Гете, які своїм корінням тягнуться до інтернаціональних сюжетів, що були відомі ще з найдавніших часів, та народних казок про звірів є епізод про Вовкове суддівство. Так у латинській поемі ХІІІ ст. “Reinardus”, яка згадується у франковій післямові до другого видання, є оповідання про Вовка, що допомагає баранам ділити поле. Тут Вовк у ролі судді виступає за намовою Лиса. Сама ж пропозиція, як ділити поле, йде від баранів: Вовк має стати посередині поля, а барани будуть бігти до нього і збивати його з цього місця. Закінчилося тим, що барани побили Вовка мало не до смерті. Лис, побачивши, що Вовк ще живий, радить баранам ще раз напасти на нього. І ті знову б’ють Вовка стільки разів, скільки у кожного з них рогів.
Цей же сюжет, хоч і в дещо іншому плані, наявний і в народних казках. Зокрема, у казці “Вовк на ловах” 18,203, записаній на Гуцульщині в 1913 р., серед інших є епізод про Вовка, який допомагав цапам ділити поле. Дія тут
розгортається так. Вовк, побачивши двох цапів, що билися на полі, висловлює бажання котрогось із них з’їсти. Ті, в свою чергу, знаючи, що Вовк - великий суддя, просять розв’язати їх суперечку за поле. Вовк не знає, що відповісти. Тоді цапи пропонують Вовкові стати серед поля, а вони з різних кінців бігтимуть до нього: хто раніше прибіжить, того і поле. Закінчилося це тим, що Вовк пішов з поля добре побитий.
Ще інше розгортання сюжету про Вовка-суддю знаходимо у казці “Як цапи врятували вівцю від смерті”, також записаній на Гуцульщині 18,337. Тут Вовк хоче з’їсти не цапа, а вівцю. А цапи пропонують з’їсти ще й їх. Але після того, як вони, розігнавшись з різних кінців поля, перескочать через нього.
Епізод про Вовка-суддю, який з’явився у другому виданні поеми, не повторює жодного з відомих джерел. Іван Франко дає свою, оригінальну і надзвичайно цікаву щодо художнього вирішення обробку одного з широковідомих інтернаціональних сюжетів. Франків Вовк-суддя - це яскравий соціальний тип, розкритий у глибоко індивідуальних проявах.
Вплив народних казкових традицій позначається і на мові літературної казки. Так, І.Франко зберігає простоту, лаконічність зображувальних засобів народної казки.
Власні назви автор також бере з усної народної творчості, як і пестливі, здрібнілі слова тощо.
Але запозичені в народу образи і мотиви письменник розробляє оригінально, по-своєму, наповнюючи свій твір злободенним змістом, майстерно використовуючи своє авторське право на художній замисел. Йде зворотний процес - митець збагачує народну мову, загострює зображувальні засоби, розширює їхні художні можливості.
Спорідненість поеми “Лис Микита” І.Франка з усною народною творчістю виступає особливо чітко в соціальному духові поеми, в характері трактування хапуг, злодіїв, продажних суддів та різних визискувачів звірячого царства на чолі з Левом, а також всієї звірячої державної системи:
Що за ряд! Яка держава!
Дурням в ній гонорари і слава
Бідний, слабший хижих лап
Не уйде! –[ 34,21.
Ці рядки, без сумніву, передають народну оцінку австро-угорської системи, що давала можливість польській шляхті душити Західну Україну. Викривальна тенденція описів поведінки і моральних якостей звірячих баронів і вельмож та порядків у їх державі так само базується на народному ставленні до різних експлуататорів та до несправедливого ладу в Австро-Угорщині. У цьому, найголовніше, що єднає поему і І.Франка з народною творчістю і робить її глибоко народною. Твір щедро сповнений антицісарським, антишляхетським і антипопівським духом, тобто спрямований проти експлуататорського ладу.
У фольклорних оповіданнях різних народів теж виступає лис-хитрун.
Пишучи свого “Лиса Микиту” Іван Франко, здається, мав у руках польську поему Мартина Смажевського “Lis Mykita”, хоч не згадує про неї в науково-популярному вступі “Хто такий Лис Микита і відки родом?”. Можливо, взяв із неї заголовок – хоч в одного і другого автора могло бути спільне джерело: українська народна назва хитрого лиса, - але більшого впливу ця поема не мала. В.Щурат пише, що можливо, звідти узято і мотив націоналізації поеми. Проте це нітрохи не зменшує оригінальності “Лиса Микити” і не збільшує вартості польської переробки, бо спосіб трактування фабули та літературна манера у І.Франка зовсім інша.
Польський автор скрізь дотримується Гетевого “Reineke Fuchs-a”, хоч дрібниці довільно змінює в багатьох місцях. Дія відбувається то в Польщі, то в Україні. Деяку подібність до Франкових виказують назви звірів.
Щодо сатири, то є чимало натяків на тодішні політичні та суспільні відносини польського життя, зате пропущена Гетева сатира на сатанинське духовенство.
Варто зазначити, що “Lis Mykita” в польській літературі не має ніякого значення, хоча деякий талант в обробленні чужої теми – видний.
Латинську поему “Reinardus vulpes” Іван Франко уже виразно подає як джерело “Лиса Микити”. Автор цієї поеми невідомий. Напевно ним був чернець, шляхетського походження, бо з погордою відноситься до простого народу.
Стиль поеми насичений риторичними фігурами, антитезами, серед яких уміщені філософські сентенції, і то мало оригінальні, подібні швидше на софістику.
Цілий твір насичений уривками з церковних пісень, із літургії, Святого Письма та натяками на усякі обряди і монастирські звичаї. Мова поеми – церковно-латинська, забруднена численними варваризмами, особливо – з старо-французької.
Крім церковної сатири, у творі наявна політична і національна сатира. Ченці часто висміюють простолюддя за те, що не розуміючи латинської мови, по-вовчому перекручує святі слова Служби Божої.
“Reinardus vulpes” містить багато натяків на історичні події, і навіть самі звірі, це – замасковані історичні особи. Відомості про князів і події з того часу взяті переважно з хроніки Регінона й літописців, що описували події 895-900-х років.
Автор, надягаючи звірячі маски на людей, мав перед очима конкретних королів тому то його герої говорять і діють майже скрізь як люди, а не як звірі. На це вказують епітети звірів.
Ось байки та епізоди, що спільні обом поемам, латинській та українській.
Вовк – рибалка. Рейнард злився на Ізенгріма через те, що він хотів його з’їсти, і Рейнард ледве викрутився від смерті, даючи Ізенгрімові замість себе – шинку, видурену у мужика. Незабаром прийшов день помсти. Ізенгрім, голодний, як звичайно, збирається на полювання. Зустрівши Рейнарда, починає підлещуватися до нього, щоб він знову знайшов для нього здобич.
Рейнард умовляє Ізенгріма, щоб хоч у піст не їв м’яса, і пропонує йому за це рибу, веде його до ставу і каже запустити хвіст у ополонку, але радить – поміркованість. Сам іде до села по півня і хапає його з попівства саме тоді, коли священик правив Службу Божу, а народ йшов з процесією навколо церкви. З півнем Рейнард біжить просто до Ізенгріма, за ним священик і розлючена юрба вірних. Рейнард кличе по дорозі Ізенгріма зі собою, але він не може витягнути хвоста, бо примерз. Усі б’ють Ізенгріма, і врешті роблять місце Альдраді, жінці пресвітера, що з сокирою в руках підступає до Ізенгріма. Вона проклинає його, що вхопив її півня Гепарда і давніше пограбував її багато “тіток” ( курок ). Матрона замахується в голову вовка, але він кидається назад, і сокира влучає в лід. Тоді баба замахується йому в черево, але сокира вислизує їй з рук і відрубує хвіст. Баба падає на Ізенгріма, немовби хотіла відкусити решту хвоста, але він виривається і тікає.
Можливо, ловлю риб треба розуміти символічно. Ополонки з рибами мали в той час лише монастирі. Ізенгрім-Свентільбок був відомий жінколюб, любив не лише світські жінки, але й черниці ( викрадав черниць ). Дійсно жила така ігуменя Альдрада, якій Свентільбок вихопив з монастиря силою кілька черниць. Тому байку можна розуміти так: Ізенгріма, що закинув свою любовну сітку між черниці, зловили монастирські слуги, побили його, а ігуменя врятувала.
Мотив, як вовк ловить хвостом рибу, відомий і в народних байках, проте там він не має ніякого переносного значення ( як і в “Лисі Микиті” ). Цей мотив міг дійти до фольклору з книжок, бо вік народних байок визначити важко. На це вказувало б і те, що в народних байках вимоги ймовірності досить добре збережені, а правдивий вовк рибальством зовсім не займається хоч би який був голодний.
У “Лисі Микиті” повертається чистий мотив народної байки без ніякого переносного значення, і замість вовка, як рибалка виступає – вовчиця.
Ізенгрім-геометр. Слово “geometer” з латинського тексту перенесене до “Лиса Микити”, але тут подібностей між латинською та українською поемою мало. Вовк допомагає баранам ділити поле, кожний із чотирьох баранів має окрему назву і різне число рогів. Ізенгрім у ролі судді виступає за намовою Лиса. Сама ж пропозиція, як ділити поле, йде від баранів: Вовк має стати посередині поля, а барани будуть бігти до нього і збивати його з цього місця. Закінчилося тим, що барани побили Вовка мало не до смерті. Лис, побачивши, що Вовк ще живий, радить баранам ще раз напасти на нього. І ті знову б’ють його стільки разів, скільки у кожного з них рогів.
В історії – Свентільбок-Ізенгрім забрав у чотирьох князів їхні ленна і пороздаровував своїм приятелям.
На наш погляд, автор говорить, що барани можуть собі дати раду з вовком, коли діятимуть разом. Так і князі могли б опертися Свентільбокові, коли б дружно стали проти нього.
Лис і півень. Коли Рейнард визволив звірів від напасті вовків, півні, що були між тими звірами, радяться між собою, як би спекатися небезпечного опікуна. Виходить Лис і намовляє півня, щоб ішов з ним на прощу. Коли півень відмовляється, Лис ганьбить його як виродка. Півень запевняє, що він не гірший від свого батька, має 12 жінок, що йому послушні. Лис вважає таки батька за ліпшого, бо він, стоячи бувало на одній нозі і приплющивши одне око, співав панську пісню. Півень попробував так співати, заплющив обоє очей, Лис схопив його і поніс у гай, де почав грозити, що гарне пір’я лишить, а погане м’ясо з’їсть. Та за лисом гониться юрба людей, що його помітила. Півень насміхається з нього, що він боягуз, а не шляхтич, а то став би на місці і нагримав на оскаженілу юрбу. Рейнард кладе здобич на землю і, щоб показати своє шляхетство, починає вигукувати. Тоді півень схопився і сів на дерево. Звідти глузує з Рейнарда і пропонує йому, замість себе – морвові ягоди. Лис із люті гризе старий чобіт, потім находить шматок букової кори і, підступивши до півня, зве її папською буллею, яка ніби забезпечує усім мир, і взиває знову півня, щоб негайно йшов з ним на прощу. Півень заявляє, що здалеку бачить їздця, а перед ним – якісь чорні постаті, на око – побожні. Лис, почувши це, біжить до лісу, додаючи, що мир був заприсяжений, але публічно не оголошений. Тому він мусить йти геть від півня:
Півнику ти нещасливий, піду я як славний вельможа,
Ти ж, що загруз у гріхах, в вічному хамстві лишись.
Автор цієї байки дорікає духовенству за його захланність і пристрасть
до грошей і не щадить навіть папи – ним був тоді Євгеній ІІІ.
Лис у цій байці не має нічого спільного ані з історичним Регінарієм, ані з правдивим лисом, що ніколи не дозволить, щоб його перехитрив півень. Цікаво, що той мотив зустрічається в народних байках, хоча він зовсім не співпадає із вдачею лиса, так само, як і скандал із півнем у “Лисі Микиті” слабко вмотивований і з цілістю не римується.
Пригода з конем. Вовк зустрічає на полі Коня, просить позичити свою шкіру і дати трохи м’яса. Кінь обіцяє поголити йому торс, а тоді поведе у ліс. Ізенгрім оглядає його бритву на копитах і дорікає йому, що покрав з монастирських дверей персні. Кінь кається у грісі і прохає повитягувати крадені речі. Вовк нахиляється до копита, а Кінь б’є його поміж вуха і залишає на голові знак персня.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
