73369 (589277), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Подібного плану й друга заміна. Словосполучення “то її з добра дива”, досить не виразне і в даному контексті навіть малозрозуміле, не перебувало в логічному зв’язку з наступним “Зла нікому не хотів”. Введене замість нього “ні в ніч, ні денно” прояснює думку, робить її чіткішою і більш виразною. Разом з тим помітно, що ці правки впливають і на колорит розповіді, посилюючи її народнопоетичне забарвлення.

Друга пісня у виданні 1902 р. не зазнала ніяких втручань. У третій і наступних ( аж до сьомої включно ) текстуальні доповнення відсутні, але тут знаходимо цілий ряд цікавих поправок творчого характеру. Вони наглядно засвідчують, як наполегливо працював І.Франко над художнім удосконаленням твору, домагаючись поглиблення змісту, образності віршованих рядків, поліпшення їх пластики, ритмомелодійної організації.

Виправлення “Де би тутка що узяв” на “Де б я тутка що узяв” ( пісня 3, строфа 11 ) значно поліпшує звучання рядка, його мелодійність, робить легшим для вимови. У наступних строфах усувається невдалий, неблагозвучний збіг голосних чи приголосних:

Нині о біду не тяжко Нині за біду не тяжко ( строфа 21 )

І він в дірку скочив сміло І у дірку скочив сміло ( строфа 22 ).

Далі в тексті пісні йде ряд правок лексично-стильового характеру. У строфі 26 аж три таких виправлення:

Раптом двері заскрипіли, Раптом двері заскрипіли,

Війт розібраний, спотілий Війт роздягнений, спотілий

З палицею там впада: З палицею сам впада,

А за ним сини і слуги, А за ним сини і слуги,

Сей з ременем, з буком другий – Сей з ременем, з буком другий –

Аж тепер Коту біда [с. 31]. Ось де Муркові біда! [с. 30 ].

Усі ці правки цілком закономірні і виправдані. Вони показують, наскільки уважним був поет до звучання слова, його смислової точності. У першому випадку усувається явна смислова недоречність. Адже “розібраним” може бути тільки щось, а не хтось. Тому “війт роздягнений” – не просто краще, а й точніше. Заміна “там” на “сам” конкретизує дію, розкриває її характер і спрямованість. Коли сказати “війт... там впада”, то це сприймається як вказівка на місце дії, а контекст вимагає іншого – зазначення, хто ж саме діє. Заміна цілого рядка ( “Аж тепер Коту біда” на “Ось де Муркові біда” ) також важлива, оскільки сприяє виявленню причинного зв’язку між подіями, чого не було у попередньому варіанті.

Значного редагування зазнала строфа 30:

А в кота тверда натура: А в кота тверда натура:

Відсапнув та й гнеть до шнура, Лиш відсапнув та й до шнура,

Взявся гризти і кусать. Далі шарпнувся щосили,

Далі шарпнувся щосили, Взявся гризти і кусать.

Шнур урвався – боже милий, Шнур урвався, і в тій хвили

Кіт свобідний був опять [с. 31 ]. Кіт свобідно міг гасать [с. 30 ].

Зроблені тут правки мають лексичний характер, зводяться до заміни одного слова іншим ( усунуто діалектизм “гнеть”, “опять”, словосполучення “боже мій”, яке не несло смислового навантаження ), але завдяки їм строфа зазвучала виразніше.

На поглиблення змісту спрямовані правки в наступній строфі, де повністю перероблені перші два рядки:

Що вже й то казати, милі, Ну, він мишей відцурався,

Не спочив він там і хвилі [с. 33 ]. В курнику й не обзивався [с. 31 ].

Жодних змін не зазнала у третьому виданні четверта пісня. І лише кілька незначних правок мовностилістичного плану знаходимо у п’ятій ( строфа 15 ). З метою поліпшення звучання віршового рядка діалектне “йно” замінено на “лиш”:

Хто йно жив, глядіть зійшлися, Хто лиш жив, глядіть зійшлися

[с.48] [с. 46].

Те ж саме спостерігається в строфі 19:

І на шию вергли сильку [с. 49] Завдали на шию сильку [с. 46].

Текстуально ширші зміни сталися у строфі 21, де істотної редакції зазнав початок:

Тут в обличчя смерті злої Тут в обличчя смерті й гробу

Хочу я прилюдно з своїх Хочу виявить всю злобу,

Висповідатись гріхів [с.50]. Сповідаться всіх гріхів [с.48].

Для перших двох рядків знайдено повніші рими ( “гробу”, - “злобу” ), третій рядок позбувся збігу чотирьох приголосних і став мелодійнішим.

Дуже вдалими є правки, внесені в перші рядки строфи 26:

Йшов до зла я шляхом битим! Біг до зла я шляхом битим!

Спобратимався з Неситим: Спобратимався з Неситим:

Він був вчитель мій у злім [с.51]. Він учитель мій у злім [с. 49].

Перший рядок, який є цікавою і своєрідною метафорою, у новому варіанті глибший і змістовніший, бо, справді, для Лиса природніше бігати, а не ходити. А складний для вимови внаслідок збігу аж трьох приголосних вислів “Він був вчитель мій у злім” зазвучав легше, не втративши змістової сутності.

Пісні шоста і сьома у третьому виданні повністю, за винятком двох незначних правок, повторюють текст другого. У пісні шостій ( строфа 28 ) для поліпшення звучання поправлено “Відтам аж до Русалиму” ( с. 63 ) на “Відтам до Єрусалиму” ( с. 61 ). У сьомій пісні ( строфа 13 ) правка лексичного характеру:

“Глядь, Свиня лежить в баюрі”[с. 69]

“Зирк, Свиня лежить в баюрі” [с. 67 ].

Чимало змін, до того ж істотних, зроблено у восьмій пісні. Вони переважно йшли у напрямі поглиблення й уточнення змісту. Так, повністю перероблено рядок у третій строфі:

Радує мене се дуже, Радує мене се дуже,

Що так чесно мислиш ти [с. 77]. Що такий побожний ти [с. 75].

Правка ця зумовлена тим, що за змістом даний рядок не в’язався з попереднім текстом. Восьма пісня, як відомо, розпочинається розповіддю про збори Лиса, який видає себе за дуже побожного, на прощу у святі місця. Тому цілком закономірно, що Лев, який близько до серця бере ці наміри Лиса, віддає належне його побожності, а не “чесному мисленню”, як у ранішній редакції.

Невиправданою видається на перший погляд правка у наступній строфі, де в третьому рядку проведено заміну форми слова:

Я й торбини в путь не маю [с. 77] Я і торби в путь не маю[ с. 75].

Тим часом з погляду художньої виразності й смислової точності ця правка навіть необхідна , оскільки веде до створення місткішої художньої деталі. Адже ясно, що Лис, збираючись у таку далеку путь, мав би просити у царя торбу, а не торбину. “Торбина” і “довга дорога” – поняття явно не співвідносне . Тим більше, що хитрий Лис сподівається заполучити на торбу добрий шмат шкури ненависного йому Бурмила.

На дальше поліпшення художнього рівня конкретних місць твору спрямована і така правка ( строфа 11 ):

Ах, Яцуню любий мій! Ах, Яцуню притулись!

Я... з тобою розтаюся Я... з тобою розтаюся!

Ах, подумати боюся, Ах, подумати боюся,

Жаль пройма мене тяжкий[с. 80]. Жаль пройма мене на скрізь[с. 78 ].

У новій редакції перший рядок має зовсім інше змістове наповнення, чим вноситься момент дії, якої вимагає сказане Лисом раніше “Попрощаться треба”. Останній рядок також став змістовнішим. Метафоричний вираз “Жаль пройма мене наскрізь” багатший і точніший, ніж “Жаль пройма мене тяжкий”. Визначення “тяжкий” що до слова “жаль” взагалі логічно неправомірне Важливим тут є і те, що редагування обох рядків дало і кращі рими: “притулись” – “наскрізь” замість дуже приблизних “мій” – “тяжкий”.

Прикра смислова неточність мала місце у строфі 13, де третій і четвертий рядки звучали зовсім незрозуміло:

Ви оба з між всіх звірів

Праві й непорочні [с. 80].

Поєднання в одному логічному ряду епітетів “правий” і “непорочний”, різнопланових за значенням і таких, що пояснюють предмет з різних боків, породжувало смислову неузгодженість. Виправивши “правий” на “справедливий”, автор досягає єдності характеристики, відповідної її спрямованості:

Ви оба з усіх звірів

Справедливі й непорочні [с. 78].

У новій редакції, цікавій як з боку змісту, так і форми, подається у третьому виданні строфа 22:

Вороги ж мої завзяті Вороги ж мої запеклі

Мусять нині коштувати Десь там нині теплі:

Лютість царського гніву. Царський гнів їх б’є всіх трьох:

Кіт, Неситий і Бурмило Кіт, Неситий і Бурмило

Мусили стулити рило Мусили стулити рило,

Й мандрувати у тюрму [с. 82]. Ще й попали в темний льох [с. 80].

У першому рядку тут усунуто невдалий епітет до слова “вороги”. Зрозуміло, що вороги бувають “запеклі”, а не “завзяті”. Нова редакція другого рядка значно багатша як образ і забезпечує повнозвучну риму до слова “запеклі” ( “запеклі” – “теплі” ). Невдало римувались третій і шостий рядки. Рима була тут чисто умовною і будувалась на штучному наголосові до слова “гнів” ( “гніву” – “тюрму” ). Нова рима ( “трьох” – “льох” ) точна й повна.

Доопрацьовувалась восьма пісня й у плані прямого розширення тексту. У другому виданні вона закінчувалась строфою:

А поганий той Лисюра,

Що так вибрехавсь від шнура,

Він є винятий з-під прав:

Хто де здибле сю облуду,

Може вбить його без суду

І не буде кари мав [с. 90].

У третьому виданні текст пісні доповнюється ще п’ятьма новими строфами, які становлять логічну кінцівку і містять розгорнуту у сатиричному плані негативну оцінку однієї з жертв Лисової підступності – Цапа Базилія. Характеристика ця написана у формі байки, яка побудована на своєрідному переосмисленні народного прислів’я “Пропав ні за цапову душу”.

Останні чотири пісні ( 9-12 ) у виданні 1902 р. змін фактично не зазнали. Тут трапляються тільки поодинокі виправлення стилістичного характеру, які не позначалися на змісті.

§ 3. Четверте та п’яте видання поеми “Лис Микита”. Питання вибору основного тексту

Четверте видання поеми, здійснене у 1909 р., є майже точним повторенням третього. Зміни, внесені в його текст, зовсім нечисленні і малозначні. І все ж враховувати їх конче потрібно, оскільки вони є виявом творчих пошуків автора і продовжують, хай і в частковостях, лінію на подальше удосконалення твору.

Важливими з цього погляду є лексичні виправлення, заміни окремих слів, які, хоч і не вносять зміни у ритміку чи строфіку віршів поеми, сприяють проясненню або уточненню змісту окремих місць твору. Всього таких правок у поемі шість ( вказуються пісня і строфа ):

Зрушив душі всіх звіряк Зрушив душі всіх хижак ( 4,22 )

Із Бурмила торбу вгріте Із Бурмила торбу здріте ( 8,7 )

Ні ніч види, як Сова Ні понурі, як Сова ( 9,6 )

Все обдумувати вмиг Все обдумувати в один миг ( 9,13 )

Вся рідня тут знаменита Вся рідня тут знак омита ( 12,11 )

Повну кухню навалю Повну кухню наловлю ( 12,30 ).

Ще в двох випадках з метою досягнення кращого звучання відповідних віршових рядків ті самі слова подаються в інших формах:

Я не є баран звичайний

Шкапа як не зарегочесь

Та з лошатем потеркочесь

Я не єсть баран звичайний [с.22].

Шкапа як не зарегоче

Та з лошатем потуркоче [с.36].

Про одне різночитання в тексті десятої пісні ( строфа 26 ) треба сказати окремо, оскільки тут має місце не авторська правка, а звичайна друкарська помилка. У третьому виданні початок цієї строфи виглядав так:

Чи ж не маєш ти, признайся,

По дванадцять, по п’ятнадцять

І по більше ще жінок? [с.97].

У наступному, четвертому, виданні це місце подається з деякими змінами:

Чи ж не маєш ти, признайся,

По двадцять, по п’ятнадцять

І по більше ще жінок? [с. 105].

Відмінність полягає в тому, що на місці числівника “дванадцять” поставлено “двадцять”. Вважати таке нове написання авторським нема абсолютно ніяких підстав, бо воно позбавлене доцільності, незрозуміле і не може бути ніяким способом пояснене. З усього видно, що тут має місце друкарська помилка. Про це, наприклад, переконливо свідчить те, що введення числівника “двадцять” замість “дванадцять” веде до порушення логіки думки, яка розгортається по висхідній – “По дванадцять, по п’ятнадцять І по більше ще...”.

Розглядаючи видання 1909 р. як джерело основного тексту поеми, згадану обставину треба мати на увазі і враховувати.

Останнім прижиттєвим виданням поеми “Лис Микита” є київське видання 1914 р. Його текст не повторює попереднього, а має значні відмінності, в тому числі ідейно-художнього характеру.

Якщо підійти формально до поняття про останню авторську волю, то саме видання 1914 р., як останнє прижиттєве, треба було обрати за основний текст твору. Однак є цілий ряд важливих моментів, які роблять таке рішення неможливим.

Основним і найважливішим тут є питання про характер правок та їх приналежність автору. Позитивної, ствердної відповіді на нього бути не може. І ось з яких міркувань.

Характеристики

Список файлов ВКР