61201 (573239), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Як вже мовилося вище, і рабовласники Півдні і буржуазія Півночі жадібно прагнули до територіальних захоплень і взаємно підтримували в цьому один одного. І ті та інші нелюдяно поводилися з корінним - індіанським - населенням Америки. У 1786 р. Томас Джефферсон заявив, що жодна п'ядь землі не повинна бути коли-небудь відняла у індійців без їх згоди. Проте па протязі всього XIX в. продовжувалися нещадні, криваві захоплення американцями індіанських земель. Видний представник американської демократії сенатор Бентон, що належав до буржуазно-рабовласницької партії вигів, вважав, що захоплення землі у індійців знаходиться в повній відповідності з намірами "творця", оскільки індійці - це "нижча раса".
Розширення державної території США відбувалося за рахунок володінь в Америці європейських держав, причому, як загальне правило, не шляхом покупок або "добувань", як у випадку з придбанням Великої Луїзіани у Франції в 1803 р., а безпосередньо шляхом захоплень. Як правило, "покупки" нових земель Сполученими Штатами, що затверджувалися конгресом, здійснювалися після того, як ці землі були вже анексовані насильницьким шляхом. Необхідно рішуче заперечити проти деяких тверджень, які часто висловлюються американськими державними діячами, ніби то Сполучені Штати не вели загарбницьких воєн.
Н.С. Хрущев вельми переконливе спростовує спроби американських імперіалістів перекрутити історію, спотворити суть зовнішньої політики і воєн Сполучених Штатів. "Пригадаємо хоч би брудну війну США проти Мексики. Хіба Мексика напала тоді на Сполучені Штати? Ні, то була найодвертіша агресія США проти свого слабкішого сусіда". Далі Н.С. Хрущев привів і інші приклади агресії США. Можна відзначити ще немало фактів, що характеризують загарбницьку, насильницьку зовнішню політику США в XIX в. і грабіжницькі війни, які Американська республіка почала вести ще в період домонополістичного капіталізму.
Специфічним для деяких методів американської дипломатії з'явилося те, що рабовласники США, захопивши іспанське володіння - Західну Флориду в 1810-1813 рр., коли в іспанських колоніях в Америці починався широкий національно-визвольний рух, зображали це грубе захоплення як нібито народний рух за звільнення від іспанського колоніального гніту. Насправді підготовку до захоплення Західної Флориди США почали ще з 1806 р., коли там була створена широко розгалужена агентура. У 1810 р. американські рабовласники, що переселилися до іспанської Західної Флориди, організували переворот в області між річками Міссісіпі і Перлової і захопили область навколо Батон Руж. На території, що відклалася від Іспанії, було інсценоване народне волевиявлення - проте не на користь самостійного існування цієї території або приєднання її до якої-небудь з тих, що відокремилися від Іспанії її колишніх колоній, що перетворилися тепер на самостійні держави, а на користь приєднання до рабовласницької держави, до Сполучених Штатів Америки. При цьому Західна Флорида була приєднана до тієї частини Сполучених Штатів, де повністю панувало рабство, плантації, де шляхом жорстокого терору здійснювалася диктатура рабовласників. Проголосивши частину Західної Флориди незалежної від Іспанії, американські поселенці негайно ж після цього звернулися до уряду Сполучених Штатів з проханням про допущення нової "незалежної" області в Союз. По розпорядженню президента Медісона війська США зайняли цю область, і вона в 1812 р. була приєднана до штату Луїзіана. Одночасно значна територія на схід від річки
Перлової аж до округу Мобіл була приєднана до території Міссісіпі. У 1813 р. і округ Мобіл був зайнятий американськими військами. При цьому дипломатією США була пущена версія про те, що Західна Флорида нібито складає частину Великої Луїзіани і на цій підставі захоплюється США. Наскільки необґрунтованим було це дипломатичне прикриття захоплення Західної Флориди, виявляється з того, що раніше сам уряд США не стояв на цій точці зору. Так, наприклад, в 1803 р. Т. Джефферсон, посилаючи Монро до Парижа і пропонуючи французам продати США область Нового Орлеана і обидві Флориди, зовсім не розглядав Західну і Східну Флориди як частина Луїзіани.
4. Війна США проти Англії в 1812-1814 рр.
Незабаром правлячі круги США зробили спробу захопити Канаду. У 1812 р., не оголошуючи війни, озброєні сили США вторглися до Канади з метою її захоплення. Війна США з Англією в 1812-1814 рр. була викликана агресивними діями обох сторін. Англія захоплювала американські судна (причому англійці затримали до 6 тисяч американських моряків і примусили їх служити на англійських суднах), а буржуазія США прагнула скористатися скрутним положенням Англії у зв'язку з успіхами французьких військ в Європі для анексії Канади. "Я горю нетерпінням не тільки приєднати Флориду на Південь, але і Канади на Північ нашої держави", - заявив Фелікс Гранді, один з членів палати представників. Член палати представників Гарпер напередодні англо-американської війни 1812-1814 рр. заявив: "Творець миру визначив нашою межею на півдні - Мексиканська затока, а на півночі - область вічного холоду".
Обґрунтування для захоплень висувалися різні, такі, що іноді взаємно виключають. Якщо одним американським експансіоністам було "абсолютно необхідно" приєднати землі сусідніх держав нібито для розповсюдження на них дії "американської свободи", то інші (рабовласники) головним завданням вважали введення на нових територіях рабства.
Проте деякі видні американські діячі розкривали справжні, загарбницькі цілі зовнішньої політики США.
Голова палати представників США Генрі Клей відзивався про прагнення до захоплення Канади таким чином:
"Ми замишляємо вторгнення па іноземну територію, на яку, ні на чию думку, не маємо ніякого права, крім того, яке належить придбати завоюванням. Це повинна бути війна на суші, зроблена одержати відшкодування за збитки, понесені на морі. Ми воюємо з Канадою, тому що вона вважається беззахисною, принаймні настільки, що її легко завоювати". Яка мета війни? - ставив питання Клей. "Так, завоювання Канади, - а іноді, хоч і рідше, здалека і скоса поглядають і на Нову Шотландію". Канадців представляють "готовими до повстання, що мріють звільнитися від тиранічного уряду і прагнучими насолодитися благами свободи під дбайливою рукою Сполучених Штатів". Нітрохи не бувало! Канадцям живеться не гірше, а то і краще, ніж жителям США, і вони зовсім не зацікавлені в приєднанні до ним. Завоювати Канаду нелегко, затверджував Каей. "Почекаємо повернення миру до Європи, і тоді, якщо нам знадобиться Канада, її можна буде, не сумніваюся, купити менш ніж за чверть тієї суми, якої тепер коштуватиме її завоювання", - говорив Клей.
До часу початку війни між США і Англією міжнародний стан складався сприятливо для Англії. Наполеон в 1812 р. зазнав поразки в Росії; могутність французької буржуазної імперії було зломлено, і Англія змогла тепер направити до Північної Америки значні сили.
Військові дії американців проти англійців в 1812 - 1814 рр. були украй неуспішними. Американські війська терпіли одне за іншим поразки. У 1814 р. трьохтисячний англійський загін висадився на побережжі США і після невеликої сутички узяв Вашингтон. На морі війна теж була вельми невдалою для США. Американцям вдалося отримати тільки одну велику перемогу над англійцями - під Новим Орлеаном, де генерал Джексон зібрав сильну міліцію, за підтримкою якої 8 січня 1815 р. регулярні американські війська розбили англійців; ця єдина велика перемога дісталася американцям вже після підписання миру, звістка про яке ще не дійшла до Джексона.
Незабаром після початку війни Росія, що займала дружню відносно США позицію, запропонувала воюючим сторонам своє посередництво. Медісон, президент США, погодився його прийняти, але Англія відхилила російську пропозицію. Влітку 1813 р. Кестлрі, англійський міністр закордонних справ, запропонував почати безпосередні переговори представників воюючих сторін. Переговори відбулися в Ренті, де 24 грудня 1814 р. і був підписаний мирний договір.
Англія не дала формального зобов'язання припинити захоплення американських моряків і судів. Проте на ділі вона відмовилася від застосування насильницьких заходів для придушення американської торгівлі. Сполучені Штати не одержали жодного метра нової території, але незалежність їх була підтверджена.
Воюючи проти Англії, американські рабовласники і буржуазія в той же час будували плани захоплень в Латинській Америці. Так, в 1812 р., коли почалася війна між США і Англією і коли представник мексиканських революціонерів Гутьеррес де Лара звернувся до державного секретаря Джеймса Монро з проханням про допомогу проти Іспанії, той відповів згодою, але за умови, що Мексика, відокремившись від своєї старої метрополії, увійде до складу Сполучених Штатів.
5. Політика США відносно сусідніх держав. Захоплення Східної Флориди
У 1818 р. між Англією і США була досягнута домовленість з основних спірних питань. З боку Канади США не виявляли ніяких агресивних намірів, і після війни 1812 - 1814 рр. американо-канадська межа була демілітаризована, а на Великих озерах в прикордонній зоні були лише митні судна водотоннажністю не понад 100 тонн, озброєння яких обмежувалося одним малокаліберним знаряддям. Що стосується південного сусіда Сполучених Штатів - Мексики (що остаточно утворилася як самостійна держава до 1821 р.) - і Техасу (що відокремилося від Мексики в 1836 р.), то ніякої небезпеки від них Сполученим Штатам не загрожувало і загрожувати не могло.
Відносно відсталої Іспанії, яка мала суміжні із Сполученими Штатами володіння на півдні і втрачала їх в результаті національно-визвольних рухів, що ослабіла, США вели відкрито агресивну політику. "Негайно після війни, - пише американський буржуазний історик Баснел Харт, - . Сполучені Штати почали у всю свою силу натиск на південний захід і на Дальній Захід".
У 1817-1819 рр. США вели переговори з Іспанією про покупку Східної Флориди. Але ще до закінчення цих переговорів, не одержавши згоди Іспанії, США в 1818 р. ввели туди свої війська. Приводом для вторгнення американських військ до Східної Флориди з'явилося переслідування індіанського племені семінолів. "Провина" семінолів полягала в тому, що вони давали притулок рабам, що бігли з плантацій. Дійсною ж причиною вторгнення було прагнення плантаторів США захопити родючу Східну Флориду. Ярий експансіоніст плантатор-рабовласник генерал Ендру Джексон 6 січня 1818 р. в листі до президента Монро запропонував проект захоплення Флориди, обіцяючи здійснити його протягом 60 днів. Проект був прийнятий, і захоплення - саме захоплення, а не покупка Флориди - був доручений Джексону.
Справжні цілі вторгнення Джексона до Флориди розкривають дебати в палаті представників, які відбувалися 19 січня 1819 р. При обговоренні доповіді представника військової комісії Джонсона з Кентуккі виступив конгресмен, по прізвищу теж Джонсон, з Віргінії, який без праці довів, оперуючи листами Джексона у військове міністерство, що, займаючи Пенсаколу і Баранкас в Західній Флориді, американський генерал прагнув до територіальних захоплень. Голова палати Клей прямо заявив в дебатах, що у виникненні війни винні не індійці, а американці, і звинуватив Джексона у вбивстві захоплених обманом індіанських вождів, вказавши, що він страчував з відплати полонених індійців. Війну у Флориді Клей назвав "безславною".
За словами Толлмеджа (Нью-Йорк), обидва страчених Джексоном індіанських вождя були обманом заманені на американську канонерку, яка вивісила англійський прапор, щоб таким чином ввести індійців в оману.
Конгресмен Сторз висміював вихваляння Джексона за окупацію їм Східної Флориди. Сторз не вважав подвигом розгром семінолів. "Герою! Якщо заграва поселень, що горять, винищування їх нещасних мешканців, смерть полонених і знищення роду людського можуть дарувати славу і прославити нашу природу, то ці подвиги справді славні і благородні!. Ми вважаємо себе єдиною вільною державою на землі, - продовжував Сторз. - Перш за все, ми вважаємо себе християнами. Пройдіть же Флориди слідами цієї християнської армії. Сліди ці знайти легко. Кожен цей слід в крові. Шлях усіяний неблідими кістками і багровими трупами мешканців Флориди. Подивіться на це жахливе марнування людського життя, на страшні біди; принесені людському роду, до якого ми належимо, і скажіть, чи не будуть наші нащадки червоніти за своїх предків".
25 січня 1819 р. конгресмен Мерсер (Віргінія) вніс в палату представників резолюцію: зажадати у секретаря військового і морського департаментів документи про руйнування Negro Fort (на річці Аппалачикола) в Східній Флориді, оплоту тих, що бігли із США до іспанської Флориди негрів - -
рабів, що об'єдналися з індійцями семінолими і криками. Мерсер - доводив, що у війні з семінолими агресором були США. Цей акт захоплення негритянської фортеці з'явився, на думку Мерсера, початком війни з семінолими. Індійці семіноли і крики, що бігли до Флориди після того, як американці відняли у них землю, піддалися в 1816 р. нападу американських військ, що зруйнували їх єдину фортецю, причому було убито 270 "нешкідливих негрів і індійців". Вступ США до війни з семінолими, затверджував Мерсер, без згоди конгресу є порушенням конституції "Хіба не очевидно, - заявив конгресмена Фуллер, - що в цій війні ми - агресори, в дуже великому ступені агресори? Що індійці піддалися нападу і що, навіть піддавшись нападу, вони не порівнялися з своїми загарбниками в актах дикої жорстокості?" Нарешті, член палати представників Хопкинсон (Пенсільванія) констатував:". виникнення нинішньої війни таке ж, як походження всіх наших індіанських воєн. Викоренити його неможливо, воно закладене в тому величезному злі, яке ми обрушили на нещасні народи цих країв. Я не можу відмовити їм в серцевому співчутті. Подумайте, чим вони були; і подивитеся, які вони зараз".
Проте, не дивлячись на різко критичні, викривальні виступи багатьох своїх депутатів, палата відкинула всі резолюції, запропоновані в засудження генерала Джексона.
Індійці семіноли протягом ряду десятиліть, сховавшись у флоридских болотах, мужньо чинили опір американським військам'. Частина семінолів була насильницький переселена на захід, на так звану Індіанську територію, причому під час цього переселення багато хто загинув. Що залишилися у Флориді семіноли тільки в 1926 р. визнали Сполучені Штати (відмітимо, що не Сполучені Штати визнали семінолів, а це індіанське плем'я визнало Американську республіку). Але до 1944 р. мужнє плем'я флоридських семінолів налічувало всього лише 586 чоловік.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
