160332 (Бюджет України), страница 4

Також хочеться відмітити, що в Буша дійсно було повне право діяти так, як він діяв. Це відобразив, наприклад, журнал «Комерсант Влада», який, порівнюючи ситуацію з появою бюджетного дефіциту в США і в деяких крупних країнах ЄС, написав наступне: «не то аби в США не було бюджетного дефіциту – із-за розширення бюджетних витрат і зниження податків він там якраз дуже значний. Але американські власті не брали на себе в цьому відношенні жодних зобов'язань». Тим самим автор статті говорить про те, що на відміну від ЄС, де державний бюджет країни-члена Союзу не може мати дефіциту більше 3% ВВП, в США подібних обмежень немає, і Буш не обіцяв профіциту. Він обіцяв процвітання Америки (що ми можемо розцінити у тому числі і як обіцянка світового домінування), а право на вибирання засобів для досягнення цього надавалося йому і його адміністрації. Більш того, стратегія національної безпеки США проголошує, що пригнічувати тероризм США будуть, «захищаючи Сполучені Штати, американський народ, і наші інтереси усередині країни і поза нею, знаходячи і знищуючи будь-яку загрозу до того, як вона досягне наших кордонів. нам не важко діяти поодинці, якщо необхідно, аби здійснити наше право на самозахист, діючи на попередження проти таких терористів, щоб не допустити, аби вони завдали шкоди нашому народові і нашій країні». А значить, Буш був просто зобов'язаний відкласти приріст доходів бюджету США і не міг не взятися до дій у напрямі збільшення реальної сили. Не можна забувати, що на шляху до глобальної мети світового домінування США доводиться стикатися з величезною кількістю перешкод, переступити через яких без допомоги зброї практично неможливо. Тому, доцільно розглянути військовий аспект зовнішньої політики США.

Судячи з усього, військові витрати були збільшені у зв'язку з довгостроковими планами Пентагону. А значить, економічна політика Клінтона підготувала грунт для того, щоб дати Бушу простір для маневру і зсуву акцентів в переслідуванні все тієї ж мети.

На думку ряду фахівців, США ставлять своєю за мету розвиток армії не стільки «вшир», тобто йдеться не про збільшення особового складу і кількості одиниць озброєння, що вже використовуються армією, а про розвиток технологічного прогресу в області як стратегічних, так і тактичних озброєнь. Пріоритетним завданням для США є не стільки підготовка і проведення військових дій, скільки нарощування військового потенціалу, з метою істотного випередження всіх можливих конкурентів по рівню технічного забезпечення армії і закріплення американської гегемонії на основі військової переваги. Загалом, спираючись на точку зору С.М. Рогова, можна говорити про те, що США намагаються « розв’язать однобічну гонку озброєнь нового покоління».

3. Бюджетна політика України

3.1 Основні напрями бюджетної політики України

У Україні бюджетна політика формувалася в умовах надзвичайний жорсткої економічної кризи, що не могло не позначитися на характері змін. Оскільки, з одного боку, постійною була проблема мобілізації засобів до бюджету для виконання державою своїх функцій і зобов'язань, а з іншої — об'єктивним безперервний процес втрати одних джерел фінансових вступів до бюджету і пошуку, у зв'язку з цим, інших, більш відповідних новій системі господарювання. Це постійно загострювало проблему дефіциту бюджету і методів його фінансування. Крім того, серед принципово нових умов з'явилися ті з них, які пов'язані з низькою фінансовою і управлінською дисципліною, тенезацією економіки, неефективністю окремих видів витрат, марнотратством, фактами розкрадання державних коштів.

Податкова система України характеризується рядом особливостей, які відрізняють її від податкових систем розвинених країн. До них відносяться:

— існування двох підсистем оподаткування — стандартною і спрощеною, що порушує цілісність податкової системи;

— значна нерівномірність розподілу податкового тягаря унаслідок масштабного ухилення від сплати податків і наявності податкових пільг;

— високий рівень податкової заборгованості;

— неповна відповідність податкової системи України основним принципам оподаткування — справедливості, ефективності, стабільності, адміністративної простоти і економічності.

Важливий рівень співвідношення між податковими і неподатковими вступами до бюджету і те, наскільки синхронно відбувається концентрація доходів бюджету за рахунок головних бюджетоформормуючих податків: ПДВ, податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, акцизний збір. В той же час в цих питаннях просліджується ряд суперечливих тенденцій. Зокрема спостерігалося зменшення фіскальної ефективності прямих податків відносно ВВП з 15,0% в 1994 р. до 9,2% в 2001 р. і непрямих податків — з 12,9 до 7,1%. У 2002 році доля прямих податків у ВВП збільшилася до 10,3, непрямих — до 8,0%.

Фіскальна ефективність прямих податків знижувалася за рахунок податку на прибуток (дохід) підприємств, фіскальна ефективність якого зменшилася за вказаний період з 11,9 до 3,9% відносно ВВП, тобто більш ніж втричі; у 2002 році вона трохи виросла — до 4,3%. Зате фіскальна ефективність прибуткового податку з громадян характеризувалася стійкою тенденцією до зростання з 2,8% в 1994 р. до 4,9% відносно ВВП 2002 роки. При цьому в 2001 і 2002 рр. фіскальна ефективність прибуткового податку з громадян вперше перевищила фіскальну ефективність податку на прибуток підприємств. З одного боку, ця тенденція свідчить про формування в Україні податкової структури, сприятливої для економічного зростання. З іншої — вона стала наслідком надмірного податкового тягаря на доходи громадян.

Зниження фіскальної ефективності непрямих податків обумовлене, перш за все, зниженням фіскальної ефективності ПДВ з 10,8% відносно ВВП в 1994 р. до 5,0% в 2001 році. У 2002 році доля цього податку у ВВП зросла до 6,1%. Але, по-перше, це відбувалося на тлі перевищення вступів ПДВ від ввезених на територію України товарів над вступами від вітчизняних товарів; по-друге, вступи податку зростали на тлі зниження виконання державою вимог по відшкодуванню ПДВ.

Слід також відзначити, що якщо порівнювати співвідношення неподаткових вступів до бюджету і у ВВП, то існувала тенденція до зростання останніх. Якщо в 1998 році неподаткові вступи до бюджету складали 2,5% від ВВП, то в 2001 р. вони досягли 8,0% і лише починаючи з 2002-го ця негативна тенденція певною мірою була здолана (6,8% в 2003 р.). В той же час неподаткові вступи відносно з ВВП за підсумками 2003 року залишалися в 2,7 разу вище, ніж в 1998 році (період жорсткої фінансової кризи).

Приведені дані свідчать, що при формуванні прибуткової і витратної частин бюджету органи влади виходили не лише з реальних розрахунків. Недосконалість і нестабільність податкового законодавства сприяє розширенню впливу на цей процес політичних, корпоративних і інших чинників. Крім того, при формуванні витратної частини бюджету незрідка приймаються популістські рішення, що вимагають відповідних джерел фінансування.

У цих протиріччях криються витоки таких явищ, як неузгодженість податковою і бюджетною політик; прагнення парламентських комітетів завищувати планові показники доходів бюджету, а уряди — їх занижувати; перевищення державними зобов'язаннями, витікаючими з чинного законодавства, фінансових можливостей економіки; ухвалення рішень про зниження податкових ставок і гальмування ухвалення рішень по розширенню податкової бази, необхідної для збереження незмінного рівня бюджетних вступів; ланцюгова реакція боротьби за податкові пільги і преференції і, як наслідок, загострення корупції; вибір податкових пільг, що підлягають першочерговій відміні, в залежності не від їх соціально-економічної значущості, а від міцності позицій тієї групи депутатів, які лобіюють в парламенті інтереси певної категорії платників.

Не дивлячись на зменшення податкових вступів до звідного бюджету відносно ВВП на 2,0% пункту за 1998-2004 рр., податок на прибуток підприємств і податок на доходи громадян досить довго зберігали свою питому вагу у ВВП (1992 р. — 8,5%; 2002 р. — 8,1%), що означало підвищення їх ролі у формуванні бюджетних доходів. Це створювало передумови для еластичнішого впливу основних податків як на бюджет, так і на процес формування і розподілу ВВП, що надзвичайно важливе для забезпечення умов стабільного економічного зростання за рахунок стимулювання економічної активності. На мій погляд, саме з метою її стимулювання на даному етапі розвитку стало можливим з 2004 р. понизити ставки по вказаних видах податків. Надалі, коли йдеться про оподаткуванні прибули, звільнити від податку її частину, що інвестується, було б доцільно.

Разом з вищезгаданими змінами в податковій системі, останніми роками сталися та інші. Зокрема, були скасовані відрахування до деяких цільових державних фондів, питома вага яких в прибутковій частині звідного бюджету складала 15,2% в 1998 році. За рахунок відміни відрахувань до чорнобильського фонду питома вага цільових державних фондів вже в 1999 р. знизилася до 11,9%, а відміна відрахувань до фонду/Вр і інноваційний фонд (2001 р.) в 2000 році ремонту і будівництва автодоріг звела нанівець ці джерела прибуткової частини бюджету. У перерахунку на умови 2002-го підприємства реального сектора додатково отримали до 10 млрд. грн. вільних від оподаткування засобів.

В той же час практично завжди були і залишаться протиріччя між прибутковою і витратною частиною бюджету. Це поширене явище в умовах представницької демократії. Досить звернутися до сучасного досвіду Німеччини і Франції, які заявили про недоцільність дотримувати ліміт дефіциту бюджету на рівні 3% ВВП, встановлений відповідним пактом для країн ЄС, оскільки сьогодні економічні умови вимагають його перевищення.

В цілому бюджетний процес в умовах представницької демократії завжди є процесом пошуку доріг вирішення протиріч:

— між інтересами громадян як платників податків, зацікавлених в їх зниженні, і як споживачів суспільних благ, що фінансуються за рахунок тих же податків;

— між інтересами різних груп платників, кожна з яких, керуючись ідеологією «безквиткового пасажира», не проти повною мірою споживати суспільні блага, переклавши тягар їх фінансування на інших;

— між виконавчою і законодавчою гілками влади;

— між інтересами платників і інтересами державного апарату (державній бюрократії), зацікавленого в розширенні контрольованого ним об'єму фінансових ресурсів і, відповідно, в підвищенні податкового навантаження на платників.

Причини проблем в стагнуючих галузях комплексні і глибокі, вони накопичувалися протягом багатьох років. Так, однією з основних причин збитковості сільськогосподарських підприємств вважається високий рівень монополізації ринків матеріально-технічних ресурсів АПК і ринків заготовок сільгосппродукції, слідством чого стало завищення цін на ресурси і заниження їх на продукцію сільського господарства (ефект «цінових ножиць»). Замість вживання заходів, направлених на демонополізацію ринків і регулювання монопольних цін, державу сприяло консервації негативних явищ на цих ринках, оскільки як покупець сільськогосподарської продукції в свої резерви було безпосередньо зацікавлене в її низькій вартості. Тепер неправомірне втручання в розвиток сіла і гальмування ринкових реформ в Україні намагаються компенсувати податковими пільгами. Хоча всім вже зрозуміло, що без створення умов для вирішення основних проблем галузей, надання ним багаточисельних пільг (окрім податкових пільг — регулярне списання боргів перед державою, лише за 2000-2002 рр. що склало 6,2 млрд. грн., прямі дотації, бюджетні кредити, кредити комерційних банків і тому подібне, що субсидуються) може розглядатися як неефективне використання державних коштів, їх розпиляло, яке лише консервує неконкурентоспроможність аграрного бізнесу.

Навіть перші кроки у вирішенні глибинних проблем можуть принести позитивні результати. Так, вирішальною причиною зростання рентабельності зернового виробництва в 2000 р. до 64,8%, в порівнянні з 12,0% в 1999 р., було підвищення ціни на зерно в 2,2 разу, що поліпшило умови розвитку галузі.

Необхідно зупинитися і на доцільності введення пільгового режиму оподаткування в гірничо-металургійному комплексі. Оцінити цей крок неможливо без врахування стану і місця галузі в системі національного виробництва напередодні проведення економічного експерименту. Його доля в структурі промислового виробництва за роки незалежності зросла (питома вага продукції чорної металургії з 1990 по 1999 збільшилася з 11,0 до 23,8%), зменшився попит на продукцію на внутрішньому ринку, посилилася орієнтація на зовнішні ринки і, відповідно, частка експорту чорних металів в загальній структурі експорту. Експортна орієнтація ГМК зумовила посилення залежності відтворювальних процесів в нім від зовнішньої кон'юнктури і, як наслідок, зростання їх нестабільності.

Не дивлячись на валютні вступи від експорту, фінансове положення галузі залишалося складним, засоби, які вкладалися в її технічне переоснащення, — недостатніми (у 1999 р. інвестиції в основний капітал галузі зменшилися в 2,5 разу, в порівнянні з 1990 р.). Унаслідок техніко-технологічної відсталості і зношеності оснащення, а також незавершеної галузевої структури виробництва, продукція галузі характеризувалася високим рівнем енергоємності, що у свою чергу є загрозою для економічної безпеки держави. Посилилася ще одна негативна тенденція — підвищення рівня монополізації галузі, що може привести до консервації негативних процесів і тенденцій.

Окрім галузевих пільг, в Україні поширена практика надання преференцій суб'єктам підприємницької діяльності, які функціонують на територіях спеціальних (вільних) економічних зон, а також територіях пріоритетного розвитку. Більшість їх створено протягом 1998-2000 років.

Недоліки, що виявляються в процесі функціонування СЕЗ, заставляють засумніватися в ефективності багаточисельних пільг, що надаються ним, і в доцільності створення цих зон взагалі. По-перше, немає єдиної, науково обґрунтованої програми розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон, погодженої із загальнонаціональною концепцією реформування економіки, унаслідок чого їх створення не розглядається з позицій поступального розвитку економіки в цілому, не працює на загальнонаціональний прогрес. По-друге, велика кількість спеціальних (вільних) економічних зон наводить до зростання кількості фіскальних виключень для окремих економічних суб'єктів і збільшує сумніву в прийнятності ціни, яку позбавлені податкових преференцій юридичні і фізичні особи платять за поліпшення соціально-економічної ситуації на окремих, обмежених територіях. По-третє, відсутність системного підходу до створення зон деколи наводить до надання цього статусу недостатньо перспективним і привабливим для інвесторів територіям. Інколи зони створюються не по критеріях народногосподарської доцільності, а для вирішення локальних проблем і задоволення групових інтересів.

Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує наступну закономірність: стягування податків по досить високих ставках супроводиться наданням всіляких пільг, тоді як зниження податкових ставок в процесі податкових реформ — розширенням податкової бази за рахунок відміни ряду пільг. Такому сценарію розвитку відповідає і сучасний етап податкової реформи в Україні.

Найбільший суспільний резонанс викликало припинення ряду пільг по податку на додану вартість. При цьому якщо галузеві пільги припинені лише на 2004 р., то соціальні пільги передбачається відмінити взагалі. Подібний підхід не можна вважати справедливим, оскільки соціальні пільги порівняно незначні і не вони, а галузеві пільги наводять до самих негативних соціально-економічних ефектів.

3.2 Основні напрями бюджетної політики

Бюджетна політика на 2008 рік і середньострокову перспективу направлена на виконання завдань, визначених в щорічному Посланні Президента України Верховній Раді України і на формування сприятливого макроекономічного середовища економічного зростання в Україні.

Основними завданнями бюджетної політики є:

• забезпечення реальної збалансованості бюджету;

• виконання програм енергозбереження;

• сприяння розвитку підприємницької діяльності;

• удосконалення механізмів соціального страхування;

• забезпечення реалізації соціальних гарантій і соціального захисту уразливих верств населення.

Основними чинниками макроекономічної стабільності і поступового економічного зростання повинні стати помірні інфляційні процеси, що передбачаються, стабільна монетарна, бюджетна і боргова політика, і жорстка фінансова дисципліна.