Статевотипізовані хлопчики,не з огляду на свої схильності, рідше вибирають для себе професії гуманітарного профілю, виходячи зі стереотипного уявлення, що ця діяльність не для сучасного чоловіка. Нівелювання статевих розходжень у старшому шкільному віці виникає внаслідок того, що старшокласники засвоюють відповідні стереотипи й стилі поведінки, і в них формуються психосексуальні установки й орієнтири. Все це створює основу для більше рівного характеру взаємин між учнями різної статі. Разом з тим у старшому шкільному віці відбувається переорієнтація з рольових цінностей (однією з яких є статева приналежність: роль юнака або роль дівчини) на особистісні.

1. Особливості проявів гендерних стереотипів у процесі спілкування

Відповідність стереотипам, які стосуються поведінки й особистісних характеристик чоловіків і жінок, можна спостерігати в підлітковому і юнацькому віці. Очевидно, вплив суспільства проявляється в тому, що поведінка, яка відповідає гендерному стереотипу, вважається більш прийнятною, а відхилення від стереотипу може викликати осуд. Дівчата більшою мірою реагують на тиск із боку суспільства в силу своєї націленості на взаємини з навколишніми [25, 195].

Слід зазначити, що комунікативні риси й стиль спілкування юнаків і дівчат не зовсім однакові. Це стосується й рівня товариськості, і характеру аффіліації.

На перший погляд хлопчики у завжди більш активні у спілкуванні ніж дівчатка. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для хлопчиків значно важливіше, ніж для дівчат. Однак розходження між статями в рівні товариськості не стільки кількісні скільки якісні. Зміст спільної діяльності й власний успіх у ній для хлопчиків значать більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників діяльності. Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більше виборчим і дружнім.

Стиль спілкування тісно пов'язаний з необхідністю підтримувати прийнятий культурою нормативний канон маскулінності або фемінінності.

Чоловічий стиль, традиційно орієнтований на підтримку статусу, зобов'язує приховувати свої слабості й підкреслювати досягнення й високі домагання. Жіночий стиль розрахований на зменшення соціальної відстані й встановлення психологічної близькості з іншими людьми. Така нормативна установка змушує чоловіків приховувати такі свої риси й проблеми, які виглядають фемінінними (наприклад, сором'язливість), що зменшує ступінь їхнього загального саморозкриття. Сором'язливість — найпоширеніша з комунікативних труднощів підлітків і юнаків. Особливо важко переживають її юнаки, оскільки сором'язливість вважається «не чоловічою» якістю. Щоб полегшити свої комунікативні труднощі, підлітки і юнаки використовують цілий ряд специфічних хитростей, стратегічних прийомів [22, 28].

Багато авторів підкреслюють, що жінки на перше місце ставлять відносини між людьми, які проявляється й у більшій для жінок значимості спілкування.

Юнаки частіше, ніж дівчата, використовують шаблонові типи взаємодії. Вони в меншому ступені володіють прийомами й способами спілкування. Дівчата ж більш гнучкі й варіативні в спілкуванні. Більше прагнення дівчинок до спілкування показано й іншими дослідниками.

О. О. Бодальов показав, що в коло безпосереднього спілкування у жінок різновікових осіб входить більше, ніж у чоловіків [7, 34]. Це підтверджується й даними, отриманими І. С. Коном [23, 26]. Якщо юнаки в спілкуванні із представниками протилежної статі орієнтуються в основному на одноліток, то дівчата в значній їхній частині — на більше старших представників чоловічої статі. Так, за даними І. С. Кона, на запитання: «Другу якого віку ви б віддали перевагу?» юнаки в 80 % віддали перевагу одноліткові, в 20 % — старшому й лише в рідких випадках — молодшому. Дівчата ж віддають перевагу старшим в 40-50 % і нікого не вибирають молодше за себе. При цьому їхня позиція відносно спілкування з особами різного віку вкрай суперечлива. Так, вони охоче опікуються (допомагають, наставляють, доглядають) саме над молодшими дітьми [23, 28].

За даними О. О. Бодальова (1983), у колі найближчого спілкування чоловіків людей, що займалися однаковою з ними діяльністю, виявилося на 21-34 % більше, ніж у жінок. У чоловіків, у порівнянні з жінками, серед суб'єктивно значимих для них людей, з якими вони безпосередньо спілкувалися, виявилося також більше осіб з більше високим соціальним статусом (на 24-27 %) [7, 52-54].

Підставою для включення тієї або іншої людини в коло спілкування в чоловіків є можливість одержання від цих осіб різного роду допомоги, а також участь їх у задоволенні повсякденних побутових потреб. При формуванні кола безпосереднього спілкування в підлітків, перевага віддається по емоційно-статевій ознаці.

Більша суб'єктивна значимість взаємодії з іншою людиною й взагалі взаємин має своїм слідством порівняно більший розвиток у дівчат, ніж у юнаків, соціально перцептивних здатностей: дівчата тонше вловлюють стан іншої людини по змінах у тембрі голосу й в інших експресивних проявах, точніше визначають ефект свого власного впливу на іншу людину.

Дівчата-студентки всі основні сторони, у яких виражається зовнішній вигляд людини, фіксували частіше, ніж юнаки-студенти. При цьому розходження в частоті фіксування таких характеристик фізичної зовнішності, як ріст і очі, виявилися достовірними.

Перевага дівчат була виявлена за точністю фіксування таких характеристик, як оформлення зовнішності сприйманих людей, пропорційність статури, колір волосся і очей та інших.

В. С. Агєєв [2, 154] показав, що, незважаючи на кросскультурні розходження між російськими й в'єтнамськими студентами при оцінці ділових, комунікативних і особистісних якостей незнайомої людини оцінка представників своєї статі виявляє менше розходжень, ніж представника протилежної статі.

Чоловічий стиль спілкування із самого раннього дитинства виглядає більш активним і предметним. Чоловіки більш прямолінійні у своїх потребах, що робить їх більш зрозумілими й передбачуваними в порівнянні з жінками. Чоловічий стиль підкреслює незалежність, схильність до дій, характерний для людей, наділених владою, а жіночий — взаємозалежність. Чоловіки говорять із натиском, перебивають співрозмовника, твердіше дивляться в очі, рідше посміхаються. Правда, багато чого залежить від групи спілкування й позиції в ній чоловіка. У чисто чоловічих групах чоловіки посміхаються й сміються рідше, ніж жінки в чисто жіночих групах. Однак у змішаних групах чоловіки-лідери, спілкуючись із жінками-підлеглими, і чоловіки-підлеглі, спілкуючись із жінками-лідерами, посміхаються частіше, ніж жінки. Жінки ж (особливо в різностатевих групах) виявляють менш прямі способи впливу на співрозмовника — вони менше перебивають, більше тактовні й ввічливі, менш самовпевнені. Вони частіше задають питання, повторюючи їх, частіше виражають сумнів або заперечення із приводу своїх висловлень, щоб пом'якшити свою думку й виявити хоча б мінімальну підтримку іншому промовцю.

Чоловіче спілкування характеризується більшою емоційною стриманістю, прагненням до домінування, до креативних і раціональних способів взаємодії. Чоловіки спілкуються один з одним на більшій відстані, у них менше прийнято обійматися й особливо цілуватися. Це обумовлено, як думають деякі автори, острахом, що їх запідозрять у гомосексуалізмі. Правда, ці норми витримуються не у всіх країнах. У Марокко, як пише Ш. Берн, чоловіки вільно можуть ходити по вулицях, тримаючись за руки або навіть під лікоть. Для чоловіка зміст спільної діяльності важливіший, ніж індивідуальна симпатія до партнерів [6, 72].

Жінки вільніше виражають свої емоції й почуття, у тому числі з особами протилежної статі, вони мають у своєму розпорядженні більший діапазон міжособистісних дистанцій, кожна з яких показує певний рівень близькості з людиною. Внаслідок більшої соціальної орієнтованості жінки чіткіше усвідомлюють ті тендітні зв'язки, які поєднують людей і роблять їхнє спілкування більше довірчим. Жіночий стиль спілкування пов'язаний з такими міжособистісними відносинами, для яких характерні соціально бажані стратегії поведінки, демонструючи які жінка опирається більшою мірою на інтуїцію [6, 78].

Чоловічий і жіночий стилі спілкування в основному формуються під впливом історично сформованих статеворолевих стереотипів, хоча не заперечується й роль психофізіологічних особливостей. Дійсно, навряд чи потреба дівчат виражати свої емоційні переживання в спілкуванні з ровесницями теж є лише слідством наслідування матері. Більшість дівчат від природи більше емоційні, а це значить, що в них сильніше виражена й потреба в розрядці емоційної напруги. Скоріше поведінкові характеристики варто розглядати як фенотипові, як сплав уродженого й набутого. Виховання в рамках традиційних уявлень сприяє розвитку в дівчат більше емпатії й здатності більш глибоко розуміти почуття інших людей, а в хлопчиків — здатності приховувати й придушувати свої почуття.

Хлопчиків стимулюють стримувати, витісняти почуття: «Не плач! Ти повинен стати чоловіком!» у поведінці хлопчиків в основному заохочується змагальність, а не діалог або компроміс, у результаті чого як основні стратегії засвоюються суперництво, маніпуляція, авторитарність. Такі стилі взаємодії характеризуються недовірою до думки іншого, що не сприяє розвитку емпатії у хлопчиків. У процесі соціалізації дівчат заохочують прагнення до спілкування, до розвитку взаємин і прихильності, а хлопчиків — до здатності передбачати й контролювати оточення. У результаті для жінок взаємодія й взаємозалежність більше значимі, ніж для чоловіків [10, 153].

Сучасному суспільству властиве стереотипне мислення й сприйняття гендерних відмінностей. При першому враженні велика кількість людей приписує співрозмовникові не ті якості, які він має насправді, а ті, котрі в їх уявлені повинен мати представник даної статі. Надзвичайно важливо звертати увагу на стереотипи, щоб не піддаватися їхньому впливу на сприйняття й життєдіяльність. Одні з найпоширеніших стереотипів це уявлення про типово жіночі й типово чоловічі якості. Наявність різних соціальних ролей, які сприймаються як фундаментальні розходження між чоловіками й жінками в їхній психіці й діяльності, формує гендерні стереотипи. У першу чергу гендерні стереотипи формуються в рамках певної культури. Зазвичай батьки й оточуючі дитину люди формують її уявлення про себе й свою гендерну ідентичність.

Гендерна ідентичність — базова структура соціальної ідентичності, що характеризує людину з погляду приналежності до чоловічої або жіночої групи. Найбільш значимо, як людина сама оцінює свою ідентичність, яка формується в певній культурі при взаємодії «Я» і «інших». Психологічна стать — це сукупність особистісно-психологічних, соціокультурних і поведінкових характеристик особистості [10, 156].

Взаємодіючи й спостерігаючи за оточуючими її людьми, людина здобуває уявлення про те, до якої групи відноситься й вибирає ті типи діяльності й поведінки, які відповідають її уявленню про чоловічу й жіночу поведінку й захоплення.

Стереотипи проявляються на всіх стадіях розвитку. У молодшому й дошкільному віці спостерігається чіткий поділ статей: вони майже не спілкуються, у них немає спільних інтересів. На більш старших етапах розвитку жінки й чоловіки починають прагнути до спілкування й знову ж попадають у владу своїх стереотипів — як слідство, їм важко зрозуміти поведінку один одного.

Стилі соціальної гендерної поведінки так само відрізняються, так як існують статеві розходження в таких типах поведінки: інструментальна й експресивна, діяльна й комунікативна, конкурентна й кооперативна поведінка, а також поведінка, пов'язана з орієнтацією на завдання або на взаємини.

Особистісний стиль поведінки залежить від віку і статевого складу. У дитячому віці статевих розходжень за рівнем активності немає. Вони з'являються в дошкільному віці — коли діти починають брати участь у соціальних іграх. Оскільки в цих іграх відображаються гендерні ролі дорослих людей, як правило, хлопчики демонструють більшу активність, ніж дівчата. Дівчата часто грають у більш спокійні ігри, але це не значить, що вони менш активні.

Вибух активності хлопчиків спостерігається в присутності інших хлопчиків — можливо, через конкуренцію з ними. Жінки проявляють гнучкість у реакції на ситуацію: з експресивними колегами вони більше експресивні, з інструментальними - інструментальні. Для чоловіків це не характерно — вони схильні проявляти свій інструментальний стиль у всіх ситуаціях, можливо, тому, що ці стилі пов'язуються з маскулінністю й фемінністю.

Вважається, що чоловіки будуть демонструвати у своїй поведінці орієнтацію на завдання, а жінки — на взаємини. Іноді цей стереотип має уточнення: орієнтовану на завдання поведінку будуть демонструвати не всі, а лише маскулінні чоловіки, а орієнтацію на людей — фемінінні жінки.

Стиль поведінки представника певної статі не є вродженим, а формується суспільством. Сполучення індивідуальних якостей і вимог соціуму впливає на тип підпорядкування гендерним нормам.

Шон Берн виділяє три типи підпорядкування людей гендерним нормам: поступливість, схвалення й ідентифікацію [6, 52-54]. Поступливість — це такий тип підпорядкування соціальним нормам, коли людина не приймає їх, але приводить свою поведінку у відповідність із ними, щоб уникнути покарання й одержати соціальне схвалення. Схвалення,або інтерналізація це тип підпорядкування, коли людина повністю згодна з гендерними нормами. Ідентифікація — це повторення дій рольової моделі (чоловіка, жінки, батька, матері).

Суспільству потрібно, щоб жінки були орієнтовані на взаємини, а чоловіки — на завдання. Це відповідає історично сформованому поділу ролей — чоловік займався справою, а жінка піклувалася про психологічний клімат. Такий поділ ролей можна часто простежити й у родинах, і в діловому світі.

У звичних умовах, тобто при вирішенні стереотипного завдання (де, як правило, перевага на їхній стороні) жінки не уступають чоловікам за інструментальністю, але в складній ситуації (можливо, через те, що вони не знають рішення завдання) жінки прибігають до гендерно-типової поведінки і не вирішують завдання, а проявляють емоції, з'ясовують відносини з навколишніми [29, 25].

Часто стереотип перебільшує гендерні розходження які насправді не є стійкою характеристикою окремих особистостей. У сучасному суспільстві існує безліч жінок, які успішно займаються бізнесом і чоловіків, які знаходять себе у творчості й традиційно чисто жіночих заняттях.

Соціальні уявлення відносно чоловіків і жінок стосуються норм їхньої соціальної поведінки, а також того, чим повинні відрізнятися один від одного чоловіки й жінки за своїми соціальними і психологічними якостями. У таких випадках невідповідність стереотипу може проявлятися як осуд або нерозуміння з боку суспільства, це нерозуміння може травмувати особистість.

В останні роки уявлення про чоловічу й жіночу статеву ролі зазнають критики з боку ряду авторів. Представники нової точки зору вважають, що традиційні статеві ролі обмежують і стримують розвиток не тільки жінок, але й чоловіків. Вони служать джерелом психічної напруженості. Ті, хто намагається їм наслідувати, роблять над собою насильство.

Перший негативний ефект міститься у тому, що існуючі стереотипи образів чоловіків і жінок діють як збільшувальне скло, і розходження між чоловіками й жінками підкреслюються в набагато більшому ступені, ніж вони є в дійсності.

Другий негативний ефект статевих стереотипів — це різна інтерпретація й оцінка однієї і тієї ж події залежно від того, до якої статі належить учасник цієї події. Це наочно виявилося при сприйнятті дорослими дітей різної статі. Дж. Рубін з колегами опитали батьків, що мали одноденний досвід спілкування зі своєю дитиною в перший день її появи на світ. Діти чоловічої і жіночої статі не розрізнялися в оцінках по активності й інших поведінкових ознаках. Однак дівчат описували як маленьких, гарненьких, а хлопчиків як більше насторожених, впевнених і сильних [29, 32-33].

Третій негативний ефект гендерних стереотипів міститься у гальмуванні розвитку тих якостей, які не відповідають даному статево-ролевому стереотипу. Вважається, наприклад, пише Н. Н. Обозов, що чоловік повинен бути витриманим, урівноваженим, безстороннім у взаєминах з іншими людьми [29, 37]. Більша емоційність жінок є одним зі стійких гендерних стереотипів. Для особи чоловічої статі проявити почуття — це значить, порушити норму мужності. У результаті в хлопчиків може розвитися фемінофобія,тобто страх перед проявом у себе жіночності. Тому чоловіки з вираженим традиційним підходом до чоловічої ролі можуть вважати, що раз чоловік не повинен бути емоційним, то немає потреби удосконалювати експресивні здатності й здатність розуміти емоції інших.

Таким чином можна зробити висновок, що хоча в сучасному суспільстві уявлення про мужність і жіночність стають більш гнучкими для сприйняття, все-таки багатьом людям потрібна допомога психолога для того, щоб прийняти себе й свої якості, які не завжди схвалюються традиційними поглядами суспільства.