Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості лю­дей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Тре­тій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти ін­ших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, по­рівняння поглядів тощо) [30, 175].

Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуля­цію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших лю­дей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного нала­годження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійс­нюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін. [30, 177].

Афективно-комунікативна функція характеризує емоцій­ну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального [30, 179]. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Виходячи з названих вище функцій, Г. Андрєєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформа­цією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною) [30, 143].

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно роз­крита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування — це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взає­модії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної кому­нікації важливу роль відіграють значущість інформації, праг­нення сприйняти її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуван­ню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами.

Такий вплив випускається з уваги при інформаційному під­ході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови можливе досягнення партнерами взає­морозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, мо­жуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані комунікативні бар'єри. Останні постають унаслідок дії психологічних факторів — різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

1. Гендерні стереотипи та їх вплив на міжособистісне спілкування

Стереотип — це думка про особисті якості групи людей, що може бути надмірно узагальненою і неточною. З їхньою допомогою людина сприймає, «класифікує» інших людей по їхній приналежності до тієї або іншої групи, соціально-економічному класу або по їхніх фізичних характеристиках (стать, вік, колір шкіри й та ін.), наприклад підлітки, жінки /чоловіки, політики, безробітні й та ін. Стереотипи, у тому числі й гендерні, часто породжують занадто умовне й спрощене уявлення про людей, формують очікування й установки у відношенні інших, сприяють спрощеному сприйняттю й позбавляють вигід, пов'язаних з пізнанням окремої особистості.

Стереотипи усвідомлюються й здобуваються індивідом у ході соціалізації в тій групі, до якої він належить (батьків, приятелів, учителів, ЗМІ й та ін.). Причому навіть власні уявлення особистості про себе можуть бути тісно пов'язані зі стереотипами [25, 186].

Гендерний стереотип — це спрощений, стійкий, емоційно забарвлений вид поведінки й рис характеру чоловіків або жінок. Дані стереотипи проявляються у всіх сферах життя людини: самосвідомості, у міжособистісному спілкуванні, міжгруповій взаємодії. Вони дуже стійкі. Гендерні стереотипи набагато сильніше расових.

У сучасному світі в суспільній свідомості й практиках взаємодії гендерні стереотипи розглядаються як «щирі», як якийсь соціальний консенсус, застосовуваний при вирішенні проблем, для яких немає однозначних підтверджень й об'єктивних критеріїв. Гендерні стереотипи трансформуються в цінності й формують нормативні образи «істинної» фемінінності, маскулінності. Таким чином, існуюча норма поведінки перетворюється в приписання. Гендерні стереотипи визначають статусні характеристики чоловіків і жінок, закріплюючи домінуюче положення чоловіків і дискримінаційної практики відносно жінок.

Виділяють кілька груп гендерних стереотипів.

Перша група — стереотипи маскулінності-фемінінності. У стереотипному уявленні маскулінності приписуються «активно-творчі» характеристики, інструментальні риси особистості, такі як активність, домінантність, упевненість у собі, агресивність, логічне мислення, здатність до лідерства. Фемінинність, навпаки, розглядається як «пасивно-репродуктивний початок», що проявляється в експресивних особистісних характеристиках, таких як залежність, тривожність, низька самооцінка, емоційність. Маскулинні характеристики зазвичай протиставляються фемінінним, розглядаються як протилежні, взаємодоповнюючі [25, 189].

Друга група гендерних стереотипів включає уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей між чоловіками й жінками. Для жінки найбільш значимою соціальною роллю вважається роль домогосподарки, матері. Жінці пропонується знаходження в приватній сфері життя — дім, народження дітей, на неї покладають відповідальність за взаємини в родині. У німецькій мові існує приказка про чотири «К», що відбиває стереотипне уявлення про соціальну роль жінки. Переводиться вона як: «кухня, церква, дитина, плаття». Чоловікам пропонується включеність у громадське життя, професійна успішність, відповідальність за забезпечення родини. Найбільш значимими соціальними ролями для чоловіка є саме професійні ролі [25, 190-191].

Третя група стереотипів визначається специфікою змісту праці. Відповідно до традиційного уявлення передбачається, що жіноча праця повинна носити виконавський, обслуговуючий характер, бути частиною експресивної сфери діяльності. Жінки найчастіше працюють у сфері торгівлі, охорони здоров'я, освіти. Для чоловіків можлива творча й керівна робота, їхня праця визначається в інструментальній сфері діяльності [25, 193].

Гендерні стереотипи сформувалися на підставі сприйняття й тлумачення статевих розходжень у різні історичні періоди, у різних культурах, а також у результаті століттями існуючого розділу праці. У суспільстві існувало «табу на подобу», що затверджувало й підтверджувало існування статевих розходжень, а також розходжень у соціальних ролях чоловіків і жінок, детермінувало гендерну нерівність.

Гендерні стереотипи виступають генеральними угодами про взаємодію «чоловічого» і «жіночого». Позитивним у дії гендерних стереотипів вважають підтримку міжособистісного й міжгрупового взаєморозуміння й співробітництва. Культурні стереотипи повинні бути одночасно ригідні й гнучкі, щоб, з однієї сторони забезпечувати стійкість уявлень, з іншого боку — не зупиняти розвиток суспільства.

У чому негативний вплив гендерних стереотипів? Гендерні стереотипи можуть негативно позначатися на самореалізації чоловіків і жінок, виступати бар'єром у розвитку індивідуальності. Дотримання гендерних стереотипів часто пов'язане з механізмами повинності, тобто самореалізація й самовираження неможливе, якщо діяльність виконується на підставі почуття обов’язку. У подібній ситуації не враховуються особисті інтереси, губиться почуття «Я», формується покірність і залежність. Подібне самовідчуття й самосприйняття не відповідає ідеям самореалізації й вільного вибору [26, 154].

Але навіть індивід, який визнає свою незалежність від гендерних стереотипів, може їх дотримуватись на несвідомому рівні. Так гендерні уявлення перетворюються в пророцтва, які самовиконуються. Пророцтво, яке само виконується — це неусвідомлене, внутрішнє переконання людини, установка стосовно будь-яких об'єктів або подій, яке реалізуються в реальній поведінці. Маючи неусвідомлювані установки стосовно самого себе, індивід зовні заявляє незалежність від гендерного стереотипу, але вносить його у своє життя, реалізує стереотипне уявлення [26, 157].

2. Конструктивні та деструктивні вияви гендерних стереотипів у спілкуванні

У сучасному суспільстві гендерні стереотипи змінюються, по-різному в різних верств суспільства. Так стереотип жіночності був закладений в ХІХ ст., але залишається популярним дотепер (особливо в чоловіків): жінка повинна бути ніжною, гарною, м'якою, ласкавою й у той же час пасивною й залежною, але, за уявленнями сучасних жінок, їм треба бути розумними, енергійними, заповзятливими — тобто мати чоловічі якості.

Стереотип маскулінності також змінився: традиційно в нього входили фізична сила, придушення ніжності, функціональне відношення до жінки й одночасно нестриманість і вираження гніву й пристрасті. Сучасний портрет інший: інтелект цінується вище фізичної сила, допускається прояв ніжності й щиросердечної тонкості, необхідне приборкання «грубих» почуттів, хоча в менш освічених людей стереотип маскулінності залишається більш традиційним, наприклад це простежується у підлітків. Але в цілому можна констатувати, що сучасна культура безумовно відрізняється по своїх уявленнях про гендерні розходження й гендерну рівність від попередніх культур.

Досліджуючи гендерні установки суспільства, західні вчені вважають, що в більш неблагополучній ситуації перебувають дівчатка. Однак у нашій культурі справа може бути іншою: у ній вигадливо сполучаються елементи маскулінності — чоловічі якості (лідерство, сміливість, рішучість, незалежність) здаються більш привабливими на раціональному рівні, однак на емоційному рівні більш позитивне відношення до фемінінних якостей (співчуття, розуміння інших, слабість і беззахисність завжди цінувалися нашим народом) і, може бути, у цілому — до жінок [25, 185].

Найперша система виміру маскулінності й фемінінності була розроблена американськими психологами Льюїсом Терманом і Кетрін Кокс-Майлз в 1936 році. Щоб приховати головну мету свого опитувальника, вони назвали його «Аналіз відносин і інтересів». У нього входили питання про особистісні якості, інтереси, схильності, а також про асоціації, які викликаються різними словами. Дослідники відносили до маскулінних такі риси, як наявність голосного голосу, любов до полювання, неслухняність у дитинстві, стійкість у перенесенні фізичного болю та ін. Фемінінність визначалася «прямо протилежними» якостями, а також наявністю позитивних асоціацій із приводу таких слів, як «дитина», «виховання». Відповіді опитаних тоді чоловіків і жінок у середньому вписувалися в задумані авторами моделі маскулінності й фемінінності [34, 73].

Принципово новий підхід до визначення маскулінності й фемінінності розробила в 1974 році американський психолог Сандра Бем [20, 45]. На відміну від всіх попередніх дослідників, які заздалегідь визначали маскулінні й фемінінні якості, вона надала їх на вибір суспільству.

Дослідження Сандри Бем і її послідовників показали, що гендерні якості багатогранні й багатовимірні й що фемінінність і маскулінність — це не два протилежних полюси однієї й тої ж осі. Скоріше, вони являють собою дві різні й незалежні шкали, два різних виміри людяності. З погляду багатьох соціальних психологів, люди, які мають високі показники по обох вимірах, є повними, цілісними людськими істотами. Тих, у кого низькі показники по обох вимірах, відносять до психологічно нейтральних, або незрілих, особистостей [20, 48].

В останні роки уявлення про чоловічу й жіночу статеву роль зазнають критики з боку ряду авторів. Представники нової точки зору вважають, що традиційні статеві ролі обмежують і стримують розвиток не тільки жінок, але й чоловіків. Вони служать джерелом психічної напруженості чоловіків і непридатні для виховання хлопчиків. Вказується, що ці стереотипи не пасують більшості чоловіків. Більше того, вони шкідливі, тому що чоловіки, що не приймають їх, зазнають суспільного осуду; ті ж, хто намагається їх наслідувати, роблять над собою насильство. Дж. Плек (J. Pleck, 1978) навіть дотримується думки, що, за винятком агресивності, чоловіки й жінки схожі один на одного у своїй поведінці, і їх не слід диференціювати за характером статевих ролей [6, 19].

Треба визнати, що існуючі в суспільстві гендерні стереотипи дійсно можуть відігравати негативну роль, багато в чому спотворюючи істинну картину. Перший негативний ефект міститься в тому, що існуючі стереотипи образів чоловіків і жінок діють як збільшувальне скло, і розходження між чоловіками й жінками підкреслюються в набагато більшому ступені, ніж є в дійсності. У дослідженнях психологів доведено, що чоловіки й жінки сприймають гендерні розходження досить значними в тих областях, де їхня стать розглядається позитивно, а при розгляді негативних сторін розходження намагаються применшити.

Другий негативний ефект статевих стереотипів — це різна інтерпретація й оцінка однієї і тої ж події залежно від того, до якої статі належить учасник цієї події.

Третій негативний ефект гендерних стереотипів укладається в гальмуванні розвитку тих якостей, які не відповідають даному статеворольовому стереотипу.

Вважається, що чоловік повинен бути витриманим, врівноваженим, безстороннім у взаєминах з іншими людьми. Жінка ж може дозволити собі капризи, а коли її скривдять, вона може й поплакати. Більша емоційність жінок є одним зі стійких гендерних стереотипів. Для особи чоловічої статі розплакатися — значить порушити норму мужності. У результаті в хлопчиків може розвитися феміфобія, тобто страх перед проявом у себе жіночності. Тому чоловіки з вираженим традиційним підходом до чоловічої ролі можуть вважати, що якщо чоловік не повинен бути емоційним, то немає причин вдосконалювати експресивні здатності й здатність розуміти емоції інших. У результаті природні розходження між чоловіками й жінками ще більше збільшуються [2, 153].

У старшому підлітковому віці гендерні проблеми здобувають особливу актуальність у період закінчення школи, коли старшокласники стоять перед вибором свого подальшого життєвого шляху й сфери професійної діяльності. У суспільстві усе ще досить стійкі стереотипи про те, що для жінок головними соціальними ролями є не професійні, а сімейні ролі (мати, господарка). Вважається, що доля жінок — це експресивна сфера діяльності, де головним є виконавський і обслуговуючий характер праці, а інструментальна сфера — це область діяльності для чоловіків, де головним є творча, керівна праця. Прагнення відповідати соціальним очікуванням, пов'язаним з різним ступенем значимості професійної діяльності й кар'єри для чоловіків і жінок, спонукає статевотипізованих дівчат у професійному виборі зневажати своїми схильностями, здатностями, інтересами, а натомість вибирати типово жіночі професії, пов'язані з виконанням обслуговуючих функцій. Як відомо, навіть здатні до точних наук дівчата досить рідко вступають у технічні вузи. Незважаючи на те, що в розвитку основних мозкових структур у різних статей істотних розходжень не спостерігається [27, 100-103], на поведінку дітей, безперечно, впливають різні соціальні очікування відносно хлопчиків і дівчат. Багато дорослих, особливо вчителів, перебувають у впевненості, що хлопчики більш здатні до математики, ніж дівчатка, і тому приділяють їм більше уваги при викладанні цього предмета, тим самим, орієнтуючи їх на активне й творче використання цих знань у майбутній професійній діяльності [27, 104].