111972 (Авторитет батьків та їх вплив на формування особистості дитини), страница 3

Найчастіше (традиційний чоловічий егоцентризм) говорять про загрозу «чоловічому факторові» у зв'язку з послабленням батькового впливу в сім'ї. Звичайно, в родити, до є батько, хлопчик раніше й успішніші засвоює специфічні чоловічі ролі, уявлення про них, ніж там, де батько відсутній. Та не можна забувати і про те, що становлення особи дитини відбувається передусім як результат широкого спілкування і виховання, напрям яких самі дорослі навіть не усвідомлюють. Хлопчикам і дівчаткам дарують різні іграшки, з раннього віку привчаючи їх до різних форм діяльності. Вже у віці 3-5 років діти засвоюють уявлення про чоловічі і жіночі ролі, уявлення, що мало чим відрізняються від тих, які існують у дорослих. До батька, чоловіка сім'я ставить певні вимоги. Діти хочуть пишатися своїм татом, його силою, вмінням. Кожному батькові важливо відчути захоплений погляд свого сина чи доньки. Коли ж батько виявляє слабкість, припускається помилок, дитина боляче переживає це. Винятково сильно впливає на дітей приклад батька.

Разом з тим ще чимало чоловіків вважають, що виховання дітей, як і хатні справи,— обов'язок жінки. Відмежування батька від виховного процесу призводить до формування відчуження, духовної ізоляції у відносинах між батьком і дітьми. Коли батько не бере участі у найважливіших домашніх справах, він значно втрачає у своєму сімейному статусі.

У якому вигідному світлі постають чоловіки! Адже ж не у чоловіка, а у жінки після народження дитини втричі збільшуються домашні навантаження. І це в той час, коли сучасні жінки не уявляють себе без роботи,без активної громадської діяльності. Вони люблять дітей і хотіли б не менше за чоловіків мати їх. Але необхідно, щоб чоловічі плечі взяли на себе більшість навантажень по хатньому господарству. Основні сімейні обов'язки мають бути порівну поділені між чоловіком і жінкою. Адже кожен з них працює, підвищує свій фаховий рівень,бере активну участь у житті суспільства.

На питання, чи розповідають діти батькам про свої погані оцінки і кому переважно, відповіді були такі: матері довіряють 56,3 %, батькові—18,9% опитаних дітей. До того ж опитування школярів показало, що 13 % з числа опитаних часто вступали у конфлікт з батьком і 32%—рідко. Значно менше непорозумінь виникає з матір'ю: па явність такої конфліктної ситуації зазначили лише 8'%, дітей. Досить часто діти скаржаться на байдужість батька, його грубе ставлення.

Як наслідок у дітей формується негативне ставлення до батька, що важко перебудувати. Не па користь батька говорять порівняльні дані про бажання дітей бути схожими на нього. Якщо малюки, які ще особливо не заглиблюються у суть стосунків із ним, у своїй більшості хочуть бути подібними до нього, то серед більш дорослих кількість бажаючих бути схожими па батька значно скорочується. Насторожує те, що ми і чоловіки навіть не усвідомлюють своєї поведінки з дітьми, а отже, погано уявляють можливі наслідки таких взаємин.

В деяких сім'ях батько і зараз завойовує собі авторитет із паском у руках. Зазначимо, що у відносинах батька з сином, батька з донькою мають бути істотні відмінності.

Батько для дівчини — це втілення чоловічого начала взагалі. По ньому вона судитиме про всіх представників чоловічої статі: або буде захоплюватися, поважати, або боятися і зневажати. Тому хороший добрий батько власним прикладом виховує майбутню дружину, матір. Дружні стосунки з батьком сприяють формуванню у дівчаток життєвої витривалості, доброзичливості та ін.

Виховання— справа важка. І окремі недоліки у вихованні дітей пояснюються не тільки недостатніми педагогічними знаннями батька, а й недооцінкою усієї складності завдань, що постають перед ним.

Зрозуміло, виховні засоби батьків у деяких випадках можуть впливати на дитину і негативно. Однак це не може бути приводом для того, щоб взагалі відмовитися від виховання як необхідної умови формування морально здорової особи.

Нерідко пошук спільної мови з дітьми буває досить нелегкою справою, і це знає кожен. А, наштовхнувшись на труднощі, що частіше всього властиве для батька, не кожен особливо «напружує» думку, волю у пошуках правильних рішень. А те, що у свій час прогаяно, важко надолужувати. Адже авторитет батька повинен зростати поступово як наслідок серйозного, вдумливого, зрозумілого для дитини підходу до розв'язання найрізноманітніших проблем, а також — щирості вихователя.

Нерідко доводиться чути, ніби дитина — свого роду глина і батькам тільки лишається шляхом легкого торкання рук ліпити з неї особистість за своїм образом і подобою. Якби ж, це й насправді було так! Навряд чи виникали б тоді труднощі у вихованні підростаючого покоління і стояла б так гостро проблема авторитету батька.

Авторитет треба завойовувати. А для цього у першу чергу потрібна основа. Дитина має відчувати, що вона може покластися на батька. Для малюка його татко—найсміливіший,, найрозумніший. Далі багато залежатиме від того, чи продовжує дитина бачити у батькові ідеал. І особливо важливо це для підлітка,який починає до всього ставитися критично. Звичайно, помилятися може кожна людина. Однак частіше помиляється гой, хто не вміє визнавати своїх помилок. Так само і авторитет свій найлегше підриває, хто наполягає на своєму навіть і йоли він неправий.

Виховання — це особлива мудрість. Ніколи не буває так, щоб одна людина тільки давала, наставляла, а друга пасивно все сприймала. У житті дають і беруть обидва, взаємно впливаючи один на одного,— і вихователь, і вихованець. І все це за умови взаємного довір'я, симпатії і любові. Безумовно, дитина зміцнює впевненість батька у власних силах, допомагає йому глибше збагнути сенс життя. Якщо його дні наповнені працею і активним відпочинком, вихованням дітей, їх інтересами, турботами і радощами, то можна говорити, що він повністю відповідає своєму найголовнішому призначенню у житті — бути батьком.

Виховувати дитину —- значить набувати нового досвіду, постійно розширювати свій кругозір, адже народження сина чи доньки, їх фізичний і моральний розвиток батьки переживають як неповторне почуття. А всі турботи, пов'язані з дітьми, збагачують унікальним досвідом, дають змогу глянути на світ іншими очима.

Соціально-педагогічні дослідження виявляють різне ставлення батьків до виховної діяльності.

Взаємини батьків з дітьми багато в чому відображають загальну культуру сім'ї. При чому їх характер розкривається у всьому: в спільній трудовій діяльності, спільному віл. Бідуванні концертів, театрів, музеїв, читанні книг і т. п. На жаль, нині вплив батьків на соціально-моральні переконання дітей далеко не рівноцінний. Батько втрачає свої позиції навіть у питаннях вибору професії. А саме тут поради, знання батька можуть бути такими важливими, корисними. Шкода, коли батькові не вистачає такту й витримки. Особливо негативним може бути прагнення форсувати цей процес за допомогою прямого психологічного тиску: «Ну коли ж ти, кінець кінцем, зробиш вибір? Я в твоєму віці...». У підлітка з'являється негативне ставлення до самовизначення, відраза до будь-якого вибору взагалі.

І хоча вибір професії відбиває особисті уподобання, не варто забувати, що чим молодша людина у момент вибору професії, тим очевидніше, що її вибір здійснюється її основі не лише власної системи цінностей, часто під впливом батьків.

батьків і дітей, їх зацікавленості одне одним. Тому дорослі повинні завжди уважно вивчати інтереси молоді, намагатися дивитись на оточуючий світ «очима молодих». Звичайно, це нелегко, але необхідно. Варто виявляти більше компетентності у питаннях, що цікавлять молодь, по можливості аналізувати причини конфліктів, суперечок та зіткнень з підлітками, щоб не припускати їх у майбутньому. Намагаючись зацікавити дітей своїми справами і захопленнями, батькові необхідно ви являти інтерес до їх захоплень, занять, ближче знати безпосереднє оточення дітей, на кого вони орієнтуються, кого наслідують (друзів, однолітків, товаришів).

Якщо ж цього немає... Ось приклад. Батько прагнув, щоб син виріс освіченим, працелюбним, чесним, чуйним, поважав його і матір. Здавалося, робив усе необхідне, що син добре вчився, допомагав дома, не даремно часу. Однак батько й син перестали розуміти один одного. А коли батько ви рішив з'ясувати причини непорозумінь з сином, то виявилося, що у батьківську програму виховання не вписувалися захоплення підлітка, його стосунки з друзями. Щоб по знайомитися і заприятелювати з товариша ми сина, знайти з ними спільні інтереси, а отже, подолати відчуження, яке з'явилося між батьком і сином,потрібен був час. На жаль, не всі батьки здатні правильно оцінити ситуацію,відшукати шляхи зближення з сином. Однак завжди потрібно вірити її себе, у свою дитину, бути готовим у будь яку хвилину прийти їй на допомогу, не обмежуючи її самостійності. Нерідко від підлітків можна почути, що більшість проблем, які виникають, вони намагаються вирішувати самі. Адже діти завжди прагнуть швидше стати дорослими..

Діти зміцнюють сім'ю, але вони можуть і зруйнувати її ,якщо у батьків відсутнє почуття обов’язку. Бути справжньою матір'ю і батьком однаково важливо і необхідно для щастя як батьків,так і їх дітей. Як зазначалося, батьківство більше залежить від виховання, ніж від інстинктивного потягу, воно водночас є і обов'язком, і задоволенням природних потреб. Для виконані першого і досягнення другого необхідні знання, ретельна підготовка.

Нині чоловік, принаймні в ідеалі, не тільки господар дому, як вважалося з давніх-давен, а й чуйний, вдумливий друг і пори ник усіх членів сім'ї. І, всупереч поширеній критичній оцінці сучасного чоловіка,йому далеко не байдужі батьківство і сім'я. Долаючи багатовікові консервативні традиції,чоловіки засвоюють і стверджують своє нове становище у сім'ї на основі повної рівності з жінкою.

Вже самим укладом життя, відносини між батьками та рідними сім'я виховує дітей. Неабияке значення мають і свідомо застосовувані батьками педагогічні засоби. Мистецтво виховання насамперед передбачає максимальне узгодження його цілей і засобів, форм і методів. І тут важливо враховувати стать і вік,характер, здібності, можливості дитини. У справжньому родинному вихованні беруть участь і мати, і батько,але їх єдина за змістом, цілями та завданнями діяльність, має певні відмінності. Прагнучи формувати характер дитини,найважливіше її добре знати. Спробуйте перевірити свої знання про сина чи дочку, давши відповідь по кожному з наведених пунктів:

1.Ставлення до навчання.

2.Ставлення до праці.

3.Громадська активність.

4.До якої галузі знань,професійної діяльності,творчих занять має нахил?

5.Улюблені книги, письменники. Чи перс читує якісь книжки декілька разів, чим воші приваблюють дитину? Як часто відвідує бій ліотеку?

6.Яким уподобанням віддає перевагу ] вільний час?

7.Хто найближчий приятель, за що йот цінує син чи донька?

8.Кого прагне наслідувати і чому?

9.Головні, на вашу думку, риси характеру дитини, в чому вони виявляються?

10. Стан здоров'я.

Мабуть, не кожний батько зможе дати докладну відповідь за всіма цими пунктами А як же можна виховувати дитину, не знаючи як слід її природних схильностей.

Адже тут необхідно не лише досконалі знати життя дитини, а й зважувати на особливості її здоров'я, темпераменту тощо.

Відсутність належної уваги, скажімо, щ темпераменту може спричинити до усклад нень або й невдач у формуванні позитивній рис особи, а в деяких випадках може при звести до виникнення серйозних помилок у вихованні.

Майже кожному батькові чи матері доводиться замислюватись над питанням — чи вони досить вимогливі до своєї дитини. Досвідчені педагоги і психологи знають, що тільки в атмосфері доброзичливості, поваги до дитини може здійснюватися її справжнє виховання. Доброзичливість не означає вседозволеності, потурання примхам. Останні лише спричиняють безділля і безвідповідальність.

У вихованні завжди присутній материнський і батьківський авторитет. Справжній авторитет ґрунтується і на необхідній суворості, але вона завжди має у своїй основі доброзичливість та повагу до особи дитини що виключає нетерпимість, жорстокість. Останні здатні формувати жорстоку людину, іноді навіть потенційного злочинця. Соціологічні дослідження виявили ряд «помилкових» типів ставлення батька до своїх дітей. Ось які типи «помилкової поведінки» батька зустрічаються найчастіше:

• повне відмежування від виховання дітей. Вважає, що достатньо бути добрим працівником, можливо, громадським активі стом. Згодом страждає від холодного ставлення дітей, невміння зрозуміти їх складний внутрішній світ;

• вимагає беззаперечного авторитету (деспотичний тип). Тримає дітей у страху, віддає категоричні розпорядження. Результат: діти бояться батька, але не поважають його, не люблять;

багато сил і часу віддає дітям, але ні виявляє необхідної наполегливості, вимогливості, не виховує у дітей почуття відповідальності за свої вчинки, почуття обов'язку внаслідок чого діти виростають розбещені без поваги не тільки до своїх батьків, а й до оточуючих.

Успішне виховання добрих засад у дитини значною мірою залежить від того, чи правильно визначене її місце в емоційній структурі родини. Дитина не повинна відчувати якоїсь винятковості свого становища серед дорослих. Необхідно, щоб вона була не ідолом, а членом невеликого, але міцного колективу, де кожен робить щось для всіх, а всі — для кожного. Вона має право на своє дитяче життя, але ні в якому разі не має позбавляти особистого життя батьків, перетворюватися у єдиний сенс їх існування.

Виховуючи дитину, батькам доводиться багато чим жертвувати. Та досвід доводить, що не всі жертви дійсно необхідні дитині, а деякі з них — шкідливі. Якщо батько ходить у старому костюмі, а синові купує джинси за спекулятивною ціною, то чи не буде без такої жертви син здоровіший душею, добріший серцем?

Які ж батьківські жертви підуть на користь дитині? «Жертвуйте недоліками свого характеру, щоб не давати дітям поганого прикладу. Відмовтеся від шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю). По жертвуйте грою у «козла» і займіться з сином чи дочкою корисною справою, почитайте разом хорошу книжку, навчіть їх чогось. Такі «жертви» даються інколи важко, та нагорода за них — справді щасливі, добрі й люблячі батьків діти.