111972 (Авторитет батьків та їх вплив на формування особистості дитини), страница 4

У вихованні доброти, чуйності та уважності багато в чому допомагає гра. Простеживши за іграми дитини, можна зрозуміти, де й коли треба тактовно втрутитися, щоб сформувати адекватні емоції дитини. Іграшки для дитини — майже живі друзі, граючись, вона моделює ситуації, які, можливо, переживатиме в житті.

Інший могутній засіб емоційного виховання — природа. Дитині від самих ранніх років необхідно дати уявлення про самоцінність будь-якої іншої живої істоти. Необхідно пробудити в дитині приязнь до «братів наших менших», без якої неможливе становлення гуманізму — вищої форми доброти.

Доброта, чуйність і уважність до інших стануть органічними якостями особи тільки тоді, коли дитина набуде необхідного досвіду моральної поведінки, коли завдання матері та батька заохочуватимуть до послуг близьким, до виявлення піклування і уваги. Дитині необхідний досвід доброти, «потрібні вправи у моральних вчинках», як говорив А. С. Макаренко. Тому ні в якому разі не зупиняйте дитину в її прагненні допомогти старшим, узяти на себе частину хатніх турбот. Навіть якщо вона і зробить щось не так, з цим треба змиритися і перетерпіти. Адже, коли такі поривання систематично гальмуються, вони згасають, а через декілька років підлітка вже важко буде примуси мий вчинок дитини то надто перебільшена, то надто млява. Емоційна непослідовність, коли ті самі вчинки сьогодні викликають одну реакцію, а завтра — іншу, негативно позначається на поведінці дитини. Вона позбувається стійких повсякденних орієнтирів поведінки, стає образливою, вередливою. Розумну стриманість у почуттях як певну рису характеру батько має не лише привносити в сім'ю, а й прищепити дітям (особливо сину).

Важлива роль батька у вихованні в дітей сміливості. Необхідно навчити дитину долати страх, що звільнить її від непотрібних страждань, запобігатиме появі полохливості. В усі часи, у всіх народів сміливість і сила займали одне з перших місць у списку чоловічих чеснот. Ніде не шанувалося боягузтво й ніколи безсилля не вважалося гідністю.

Певною мірою дитячі страхи природні: обережність, острах є виявом важливої захисної функції дитини. Але обережність не повинна переростати у полохливість. Ні в якому разі не можна лякати малечу будь-якими нісенітницями. Залякування дітей сприяє утворенню стійких негативних емоцій. .

Виховуючи у дітей сміливість, не дратуйтеся через їх «дурну боязливість» (як вважають іноді батьки). Виявіть причину переляку й постарайтеся довести дитині, що боятися нема чого.

Для материнської любові більш притаманний надмірний страх за дитину, відмежування її, про всяк випадок, від різних випробувань. Батько більш схильний давати дитині волю, щоб фізично і морально загартовувати її.

Дітям старшого віку батько може запропонувати деякі психологічні прийоми, за допомогою яких можна перемогти відчуття страху. Наприклад, якщо очікується щось небезпечне, неприємне, не слід закривати на це очі. Батькові разом з сином чи донькою варто проаналізувати можливий хід розвитку подій і знайти найраціональніші засоби долання небезпечних, на думку дитини, ситуацій. Причому аналіз повинен бути максимально діловий, сухий, позбавлений емоцій. Ні в якому разі його не можна перетворити на «страшні» для дитини картини.

Досить ефективний засіб долання страху — заняття якоюсь потрібною справою, що вимагає уваги. Можна також у важких ситуаціях порадити підлітку самонавіювання — спокійне, розмірене, багаторазове повторення про себе фраз типу «Я мушу зробити те-то й те-то», Причому всі Формулювання даються у позитивній формі, позбавлені частки «не».

Окремо треба підкреслити важливість виховання моральної сміливості, принциповості, громадянськості. Фізичну сміливість виховати легше й простіше. Громадянська сміливість передбачає правдивість, прямоту й відвертість у стосунках з товаришами, вміння розібратись у своїх помилках, подолати небажання говорити про них, здатність боротися за істину, навіть якщо це викличе протидію безпосереднього соціального оточення;

Ідеал нашого суспільства — виховання гармонійно розвиненої людини — активного будівника комунізму, борця за утвердження нового, справедливого ладу на землі. Тому особливої гостроти набуває в наш час проблема формування енергійної, соціально активної особи. Слід зауважити, що така особа може бути як доброю, так і злою. І справжній авторитет батька може відіграти вирішальну роль у правильному, позитивному спрямуванні розвитку особи дитини.

Говорячи про характер, енергійність, ми неминуче повертаємося до проблеми здоров'я. Адже коли дитина з ранніх років загартована фізично, їй легше дається й моралі, не загартування. Причому фізичне загартування може і повинно стати частиною програми морального загартування. Різними мають бути вправи для фізичного розвитку й загартування дочки та сина. Підібрати їх, заохотити дитину до постійних занять також може бути справою батька.

Коли діти досягають підліткового віку, особливо гостро постає проблема статевого виховання. Що ж необхідно знати батькові про психологічні особливості дівчаток і хлопчиків у перехідному віці? Треба сказати, що в цей період стереотипи «мужності» і «жіночості» особливо поляризуються і потреба відповідати їм у підлітків стає як ніколи гострою. Стосується це не лише зовнішності, а й багатьох соціальних і психологічних якостей.

Дівчатка 12—14 років доросліші від хлопців того ж віку, розвиваються швидше. Вони вже починають шукати нових шляхів для ствердження себе в очах товаришів. Так зване засвоєння соціального досвіду у дівчаток проходить переважно у руслі їх емоційного розвитку. Великого значення набувають для дівчинки взаємини з подругами, ставлення до неї усього класу. Саме у ці роки відточується жіночість, спочатку ще наївне кокетство. Загалом дівчатка менш уперті, більш розумні, реалістичні щодо оцінки своїх можливостей, але значно чутливіші від хлопців до непедагогічних засобів впливу. Грубість, нетактовність поводження сприймаються дівчатками досить болісно.

І батькам, особливо батькові, необхідно володіти педагогічним, суто людським тактом у спілкуванні з донькою-підлітком. Наслідки фізіологічної перебудови організму, що відбувається, зумовлюють підвищену Таке спілкування навіть корисне, хоча і не має потреби його стимулювати, воно виникає само по собі. Головне, щоб поведінка підлітка відповідала його вікові. Батько на таку дружбу сина або дочки ні в якому разі не повинен реагувати жартами про нареченого й наречену або застереженнями: «Ой, дивися, не доведе це до добра!» Від такого ставлення дитина замикається від дорослих у своєму світі. І що ще гірше — може змінитися її власна оцінка дружніх стосунків: втрачається природність, з'являється присмак чогось «забороненого».

Коли син чи дочка закохані, ліпше за все спостерігати за ними співчутливо, намагатися зрозуміти їх стан. Але не треба їм доку чати. Чекайте, щоб вони самі поділилися :і вами. І тут знадобиться вміння слухати, тактовність, мудрість. Дуже важливо зрозуміти, як кохає підліток: розумом чи серцем. Дитяча свідомість недосвідчена, тому потрібно навчити підлітка аналізувати своє по чуття. Якщо батько і дитина — друзі, то батько може запитати: а що тобі в ній або в ньому подобається? А як би він поводився у такій ситуації? А не змогла б ти йому допомогти? А чому він тобі не допоміг? Уі'і ці питання дуже важливі для дитини, бо їм завжди знадобиться порада старшого.

І ще кілька слів про статеве виховання Психологи вважають, що на такі теми мін поговорити з підлітками лікар або вчитель, сама роль яких надає бесіді рис відчуженості, безособовості: просто повідомляє певна система знань без усяких емоцій. «Статеве виховання й повинно бути вихованням саме кохання, тобто великого і глибокого почуття, почуття, прикрашеного єдністю життя, прагнень і надій»,— писав А. С. Макаренко. Необхідно виховувати у юнаків та дівчат доросле почуття соціальної і моральної відповідальності, вчити їх ретельно зважувати серйозність своїх почуттів («кохаю», а може, просто «подобається»?), міру своєї соціальної зрілості, труднощі раннього материнства, матеріальні й інші складності ранніх шлюбів. І головне, щоб статеве виховання було підпорядковане загальним цілям виховання гармонійно розвиненої людини суспільства майбутнього.

Проблеми перехідного віку ускладнюються так званою акселерацією (від латинського слова — прискорення). Встановлено, що сучасні діти ростуть швидше. Гіпотез, які пояснюють дане явище, чимало, але жодна з них не є остаточною. Головне, що визначає поведінку підлітка в цей період,— раптово виникле почуття дорослості. Звичайно, це ще не так, але він потребує поваги до себе, самостійності. Тому у зайвій батьківській опіці підліток вбачає або зневагу, або невизнання себе дорослим.

Як поводитися батькам, зокрема батькові, щоб уникнути небажаних сутичок -з сином, дочкою, які підростають, як пройти через перехідний вік дитини, не втративши з нею взаєморозуміння, а можливо, навіть і знайти його заново? По-перше, помітивши зміни в дитині, не починати панічно «закручувати» гайки, прагнучи влади над дитиною. Поставтеся з повагою до її формування, адже ви не хочете все життя бачити її безпорадною, несамостійною.

Психологи здійснили спеціальне дослідження з метою розкрити, як залежить поява негативних якостей у підлітка від обраного методу поводження з ним.

У першому з трьох досліджуваних типів сімей батьки не вважали підлітків рівними собі, сприймали як таких, що вийшли з покори, як маленьких дітей. У другому типі сімей ставлення до них було непослідовним: то як до дорослих, то як до маленьких. І в третьому — підлітки мали відносну рівноправність. Саме в останньому випадку конфліктів між батьками і дітьми майже не виникало. В першому ж типі ситуація була протилежною.

Як правило, конфліктів з підлітком не виникає тоді, коли перший крок роблять дорослі, даючи нові права і обов'язки підлітку, не чекаючи, коли він вимагатиме рівноправності. Поведінка батька в цей період має бути гнучкою. Він — старший друг, який розуміє сина чи дочку і не тільки бажає (бажають усі), а й вміє допомогти. І виховні впливи варто застосовувати за принципом «випередження». Домагатися слухняності не фразами: «Ти ще маленький, тому не повинен...», а, навпаки, звертатися до почуття відповідальності підлітка: «Ти вже дорослий, а тому повинен».Найголовніше — не пропустити моменту, коли підліток стає дорослим. Найважчий тут перший період— 12—13 років. Якщо він пройде благополучно, то половина небезпек позаду. А що робити, коли чимало у вихованні пропущено і підліток опинився-таки у поганій, навіть небезпечній компанії? Як допомогти йому вирватися з-під поганого впливу?Якщо товариші сина чи дочки справляють негативний вплив (обов'язково перевірте об'єктивність свого висновку), то відваджувати їх треба обережно, з розумом. У жодному разі не виставляти грубо за двері, не висміювати, бо зачепите самолюбство підлітка і відштовхнете не від небезпечних приятелів, а скоріше від себе. Словесні нотації тут також навряд чи допоможуть. Батькові в даній ситуації необхідно мобілізувати всі свої можливості, виявити максимум кмітливості й терпіння. Якщо не можна ізолювати підлітка від поганої компанії (відправити його до родичів, в інше місто або переїхати в інший район), то перед батьками стоїть завдання розвінчати небезпечних приятелів в очах підлітка або відвернути його якимось новим захопленням, цікавою справою. Необхідно добре знати приятеля, який згубно впливає на вашу дитину, щоб зрозуміти, на чому ґрунтується його авторитет. Якщо, скажімо, на поінформованості про спорт, то батько сам має досконало опанувати цю сферу, подолати вплив невдалого приятеля.Шукаючи справу, яка б відвернула увагу сина чи дочки від поганого товариства, треба згадати, чого особливо хотілося б підлітку, про що він мріє.

Отже, уважно ставтеся до своїх дітей, поважайте їх. Хоч би що вчинила дитина, насамперед треба розібратися. Докладно аналізуйте вчинки і дії своїх дітей, чим вони викликані. А найголовніше — батькові необхідно визначити свою роль у житті дитини так, щоб зуміти запобігти конфліктам і допомогти правильному становленню особи дитини. Дати поради на всі випадки сімейного ви ховання неможливо. Але сподіваємося, дещо з викладеного допоможе батькові замислитися, чи правильно він виховує свою дитину і які резерви для цього лишаються ще невикористаними.

2.2. Педагогічні знання батьків – запорука успішного виховання

Більшість сучасних батьків свідомо прагнуть, щоб їх діти виросли всебічно розвиненими, гармонійно поєднували у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість. Проте у сімейному вихованні багато хто з дорослих припускає серйозні помилки, що негативно позначається на навчанні й розвитку дітей. Нерідко це зумовлюється відсутністю у батьків спеціальних педагогічних знань і навиків. Так, на питання соціологів: «Що заважає вам правильно виховувати дітей?» — майже кожний другий з 850 опитаних батьків відповіли: «Нестача педагогічних знань».

Необхідність широкої педагогічної освіти батьків викликана самим розвитком нашого суспільства, відповідальністю завдань комуністичного виховання, дальшим розвитком системи народної освіти, формуванням нових внутрішньосімейних відносин та багатьма іншими факторами. Педагогічна культура батьків — важлива складова частина загальної культури. Вона передбачає достатню підготовленість батьків до родинного та суспільного виховання і складається на основі опанування досвіду старших поколінь, власного виховательського досвіду, спеціальної педагогічної освіти й самоосвіти. Серйозну допомогу у цій справі надає широка педагогічна пропаганда. У нашій країні вона здійснюється через органи масової інформації, народні університети педагогічних знань (їх діє понад 6 тис.) та інші організації. Тільки Всесоюзне товариство «Знання» щорічно проводить понад 1,5 млн. лекцій на теми виховання.

Нині у багатьох школах робота з батьками здійснюється диференційовано, проводяться батьківські збори, на які запрошується тільки батько дитини. Кожному батькові пропонують відвідати лекції про особливості виховного впливу батька на сина або дочку, організовують індивідуальні консультації тощо.

Цінне починання — створення «Рад чоловіків» при батьківських комітетах деяких шкіл. Головна турбота таких рад — шефство над «важкими» підлітками. Складності у їх вихованні нерідко виникають через відсутність або недостатність впливу батька в сім'ї, впливу, якого потребують не тільки хлопчики, а й дівчатка. Коли б громадська робота, яку нині провадять лише деякі ентузіасти, перетворилася на масовий рух чоловічого шефства над «неблагополучними» підлітками, їх могло стати значно менше.

Активної участі чоловіків потребують не тільки батьківські комітети, а й комісії сприяння сім'ї і школі. Такі комісії діють на деяких підприємствах і в установах. Не формально ставляться до своїх обов'язків члени комісії сприяння сім'ї і школі на Київському експериментальному керамїко-художньому заводі. Прагнучи глибоко вникати у суть справи, вони запрошують на засідання комісії не лише «важкого» учня та його батьків, а й класного керівника. Взагалі кожен батько здатен чимало зробити в організації дозвілля і виховання дітей за місцем проживання. Всім під силу впорядкувати баскетбольний чи волейбольний майданчик, а взимку залити його під каток; організувати, за прикладом деяких районів Москви, клуб любителів сімейного туризму й екскурсій, визначити бажані маршрути походів, теми екскурсій; озеленити і впорядкувати двір, збудувати майданчики для відпочинку, занять на повітрі; домовитися про використання спортивних залів для роботи жеківських секцій; створити гуртки за інтересами та ін. У таких справах міцніє дружба батька з дітьми, що однаково корисно для обох сторін, а батьківський авторитет з абстрактного стає реальним.