2256 (Функціонування грошово-кредитної системи в умовах трансформації економіки), страница 7

- непрямі посередники – ті, що професійно оцінюють страхові ризики (андерайтер, сюрвеєр) та ті, що оцінюють страхові збитки (аварійний комісар, аджастер, диспашер);

- нестрахові посередники – виконують роботу другого напрямку (консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, фінансові, аудиторські, нотаріальні, біржові та інші послуги).

В Україні найбільшого поширення набули такі способи реалізації страхових продуктів, як в офісі страхової компанії, за допомогою страхових агентів. Нещодавно з’явилась нова форма реалізації страхових послуг – через мережу Інтернет. У використанні Інтернету в страхуванні можна виділити такі основні проблеми:

- мала чисельність та низька купівельна спроможність Інтернет-аудиторії;

- стереотипи мислення, гіркий досвід з фінансовими аферами;

- відсутність законодавчого регламентування механізму електронного підпису та документування, відсутність правових основ електронних страхових полісів;

- не всі страхові послуги можна продавати по мережі Інтернет, тому, що є такі підвиди страхування, які вимагають огляду об’єкта страхування.

Станом на початок 2002 року в Україні діяло понад 310 страхових компаній, 1500 філій та представництв, біля 60 страхових брокерів, майже 10000 страхових агентів. Власний капітал страховиків досягає 1,4 млрд. грн. В структурі резервів найбільшу питому вагу становлять технічні резерви незароблених премій – 96,9%, резерви по страхуванню життя – 2,2%, резерв збитків – 1%. Розміщення страхових резервів страховики здійснюють – в банківських установах – 57,2%, в цінних паперах – 9,7%, в нерухомості – 6,7%.

В цілому, на страховому ринку України системи продажу страхових послуг постійно удосконалюються, застосовуються нові форми та методи.

Система пенсійного забезпечення має два рівні: державне (обов’язкове) і недержавне (добровільне, додаткове) пенсійне забезпечення.

Державне пенсійне забезпечення включає виплати трудових та соціальних пенсій.

До недержавного пенсійного забезпечення відносять:

- недержавні пенсійні фонди;

- страхування пенсій у страхових компаніях;

- пенсійні фонди (каси) підприємств;

- особисті пенсійні рахунки в банках;

- інші форми недержавного пенсійного забезпечення.

Пенсійний фонд України надає страхові послуги у випадку постійної втрати працездатності. Формою страхового відшкодування є пенсії.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

- забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до законів України;

- збирання і акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення і виплати допомоги;

- розширене відтворення коштів Пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування;

- участь у фінансуванні програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій населення та у страхуванні здоров’я пенсіонерів через страхові компанії;

- організація міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення;

- контроль за своєчасним надходженням страхових внесків до фонду;

- контроль за правильним витрачанням коштів фонду;

- участь у підготовці пропозицій до державних програм соціального розвитку;

- участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на удосконалення системи пенсійного забезпечення та порядку підвищення розміру пенсій у зв’язку зі зміною індексу споживчих цін тощо.

Пенсійний фонд функціонує як самостійна фінансова структура, його кошти не входять до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.

Бюджет цього фонду формується передусім за рахунок коштів, що вносять роботодавці. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, особи, які наймають для роботи громадян за угодами, а також ті, що ведуть підприємницьку діяльність, засновану на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, релігійні громади сплачують страхові внески до Пенсійного фонду у розмірах, установлених чинним законодавством. Відрахування до пенсійного фонду відносять на собівартість продукції, а в бюджетних установах це передбачено окремою статтею кошторису – на утримання установи. До надходжень фонду належать також обов’язкові страхові внески громадян, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичних осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок. Крім того, до бюджету Пенсійного фонду надходять кошти Державного бюджету на виплату окремих видів пенсій; відрахування від суми фіксованого податку, єдиного податку, фіксованого сільськогосподарського податку, від суми коштів, одержаних від продажу спеціальних торгових патентів; суми фінансових санкцій, стягнених за порушення сплати зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування; додаткові і спеціальні збори (з операцій купівлі-продажу валют, з продажу ювелірних виробів, з операцій відчуження легкових автомобілів і придбання нерухомого майна, з надання будь-яких послуг стільникового рухомого зв’язку, з вироблених або імпортованих в Україну тютюнових виробів); суми відсотків за користування тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду; добровільні внески підприємств, організацій, населення та інші.

Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів:

- виплата пенсій за віком (у тому числі працюючим пенсіонерам), за інвалідністю, у разі втрати годувальника, за вислугу років, соціальних та інших пенсій, установлених законодавством України;

- виплата допомоги з догляду за дитиною і щомісячної допомоги на кожну дитину до досягнення нею віку, встановленого чинним законодавством;

- підвищення пенсій у зв’язку зі зміною індексу споживчих цін і зростанням заробітної плати;

- реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій населення;

- забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління фонду;

- відтворення коштів фонду, зміцнення його матеріально-технічної бази, проведення масово-роз’яснювальної роботи.

Згідно із діючим законодавством забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду не за цільовим призначенням, в тому числі на кредитні операції, надання позик. У разі відсутності заборгованості по виплатах пенсій тимчасово вільні кошти можуть бути використані на придбання державних цінних паперів.

Управління коштами фонду здійснює спеціальний орган – Пенсійний фонд України. Кошти Пенсійного фонду зберігаються на розрахункових рахунках в установах банків і вилученню не підлягають.

Реформування пенсійного забезпечення в Україні проводиться у двох напрямках:

- удосконалення державного пенсійного забезпечення шляхом наближення середньої пенсії до рівня середньої заробітної плати та її прямої залежності від рівня заробітної плати;

- розвиток недержавного добровільного пенсійного забезпечення.

Створюється трирівнева пенсійна система, на першому рівні якої за принципом солідарності поколінь та загальнообов’язкового соціального страхування встановлюється пряма залежність майбутнього розміру пенсій від страхового стажу та розміру сплачених внесків; на другому – накопичення пенсійних внесків на особистих рахунках громадян; на третьому – добровільне недержавне пенсійне страхування. Таким чином система пенсійного забезпечення має стати системою соціального страхування, самодостатньою і фінансово-стабільною.

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

3.1 Причини нестабільності грошово-кредитної системи України та заходи щодо її стабілізації

Серед основних причин, що спричиняють порушення у функціонуванні грошово-кредитної системи, необхідно визначити такі:

• нестабільність курсу національної валюти;

• прорахунки грошово-кредитної політики Центрального банку;

• неадекватна фіскальна політика;

• відсутність системи страхування депозитів тощо.

Заходи щодо стабілізації грошово-кредитної системи

1. Удосконалення банківського законодавства. Для України – це адаптація загальних законодавчих умов функціонування банків до міжнародних правових норм з метою інтеграції банківської системи України в світову банківську систему.

2. Приведення у відповідність до світових норм рівня мінімальних банківських резервів та рівня облікової ставки. А саме, зниження рівня обов’язкових резервів з одночасним і однаковим для всіх суб’єктів зниження облікової ставки Національного банку.

3. Розвиток нових форм кредитно-банківських послуг та регулювання обсягу кредитного ринку. В Україні це означає приоритетне використання гнучких валютно-політичних інструментів (зокрема, операції на „відкритому ринку”), розвиток ринку державних цінних паперів та ін.

В Україні тривають дискусії щодо відповідності грошово-кредитної системи вимогам економічного зросту і, зокрема, змісту монетарної політики. На думку одних, вона має обмежуватися підтримуванням стабільності грошової одиниці (зовнішньої або внутрішньої). На думку інших, ця політика в контексті внутрішньої стабільності має бути спрямована на досягнення цілей щодо рівня інфляції. На переконання третіх, окрім цілей щодо інфляції, монетарна політика повинна сприяти зростанню економіки в цілому. Відповіді на ці дискусійні питання дає міжнародний досвід діяльності переважної більшості сучасних центральних банків, єдиною стратегічною ціллю монетарної політики яких є цінова стабільність.

Для реалізації цього завдання необхідне розгорнуте тартегування стабільності грошової одиниці, постійний моніторинг динаміки цін на товари і послуги, обмінного курсу та процентних ставок, їх співвідношення і в разі потреби – вплив на них засобами грошово-кредитної політики. Одночасно створюватимуться умови для поступового переходу до тартегування інфляції. Тартегування інфляції – це концепція монетарної політики, яка передбачає законодавче закріплення цінової стабільності, офіційне оголошення Національним банком кількісних цільових показників інфляції на визначений часовий період та відповідальність за їх дотримання. Тобто інфляційне тартегування дає монетарній політиці чіткий цільовий орієнтир на довгострокову перспективу. Однак запровадження цього монетарного режиму в економіці перехідного періоду пов’язане з додатковими труднощами:

• насамперед, органи монетарної влади спроможні значно меншою мірою, ніж у ринковій економіці, контролювати інфляцію;

• істотний вплив на інфляцію справляють коливання валютного курсу та немонетарні фактори.

Взагалі можна виділити такі важливі аспекти інфляційного тартегування у перехідній економіці.

1. Відкритість економіки зумовлює значний вплив динаміки валютного курсу на інфляцію та ВВП. Девальвація створює прямий тиск на ціни та опосередкований тиск, який проявляється через механізм сукупного попиту. У свою чергу, на ВВП безпосередньо впливають зміни реального валютного курсу. В цих умовах досягнення Національним банком проголошених інфляційних цілей ускладнюється, і він частіше вдається до обмеження курсових коливань.

2. Другим аспектом є характерна для перехідних економік погана прогнозованість та керованість цін внаслідок істотного впливу на неї факторів немонетарної природи. Перехідна економіки дуже чутлива до зміни цін на сировину на світових ринках. Велику частку в індексах споживчих цін становлять продовольчі товари, ціни на які характеризуються сезонністю і впливом погодних умов. Ціни на багато видів товарів і послуг є адміністративно регульованими. Тартегування інфляції в таких умовах неймовірно ускладнюється, а в деяких випадках стає просто неможливим.

3. Важливою особливістю економік перехідного типу є феномен доларизації зобов’язань фірм і банків деномінована в іноземній, а більшість активів – в національній валюті, то стрімка девальвація валютного курсу призведе до істотного погіршення їхніх балансів, причому ефект може бути настільки деструктивним, що переважить позитивний вплив девальвації на конкурентоспроможність.

4. Інфляційне тартегування може застосовуватися лише в тому разі, коли монетарна політика вільна від фіскальног домінування. Це передбачає дуже низький рівень урядових запозичень у Національного банка, розвиненість фінансових ринків та банківської системи. Фіскальне домінування та слабка фінансова інфраструктура істотно обмежує вплив грошово-кредитної політики, а отже, і можливість Національного банку контролювати цінову ситуацію в країні.

Поки що ні економіка, ні монетарна та фінансова системи в Україні не готові до впровадження інфляційного тартегування. Які ж питання необхідно вирішити Україні для цього важливого кроку?

По-перше, визначити оптимальний для економіки довгостроковий рівень інфляції.

По-друге, підвищити ступінь керованості інфляції шляхом усунення впливу немонетарних факторів.

По-третє, перейти від політики „незмінного” валютного курсу до керованого плаваючого курсу з коливаннями, які відображають зміни макроекономічної рівноваги.

По-четверте, активізувати розвиток фінансового ринку.

Безумовно для цього необхідна добре розвинута фінансова система, оснащена гнучкими інструментами монетарної політики.

Лідером за показником залучення коштів населення у національній валюті є Ощадбанк. У цей банк громадяни вкладають найбільше грошей (близько 36% всіх депозитів фізичних осіб). Найбільш прибутковим є Приватбанк. Другу позицію за цим показником займає Укрсоцбанк, а третю – Ощадбанк.

3.2. Довгострокові впливи монетарної політики на макроекономічну стабілізацію

Багато економістів вважають, що зміни пропозиції грошей в довгостроковому періоді переважно підвищують рівень цін, незначно впливаючи або взагалі не впливаючи на реальний обсяг виробництва. Зрозуміти цю тезу можна, проаналізувавши вплив монетарних змін на різних відрізках кривої AS. Як показано на рис. 3.1, монетарні зміни впливають на сукупний попит і змінюють в короткостроковому періоді реальний ВНП, якщо є невикористані трудові ресурси, а крива AS – відносно горизонтальна.