2256 (Функціонування грошово-кредитної системи в умовах трансформації економіки), страница 6

Всі фінансово-кредитні установи зобов’язані створювати резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів і комісій) за всіма видам кредитів та інших активних операцій. Створення резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньо для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за нестандартними та безнадійними кредитами. Страхові резерви в розмірі 20% від сукупної суми заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, наданими дебіторам, створюються за рахунок валових витрат комерційних банків, що з податкової точки зору є вигідним для них. Незважаючи на це, стан формування резервів на покриття комерційними банками можливих втрат за кредитними операціями є незадовільним. Національний банк проводить роботу, спрямовану на забезпечення комерційними банками формування резервів на покриття можливих збитків за кредитними операціями до необхідного рівня. У зв’язку з цим фінансовим установам рекомендується встановити обмеження щодо виплати дивідендів, витрачання коштів на інвестиційну діяльність, утримання апарату управління і т.п.

Організація торгівлі цінними паперами в рамках інвестиційного банку або великої інвестиційної компанії - окрема сфера бізнесу й науки, що має свої складні закономірності й технології. Це вид діяльності, що освоюється учасниками ринку в першу чергу.

Керування активами (або керування інвестиціями) націлено як на керування власними коштами інвестиційного банку, так і на керування портфелями, сформованими за рахунок коштів клієнтів.

З погляду клієнта, інвестиційний банк може надати послуги по керуванню ресурсами. При цьому клієнт може або в будь-який день вкласти й вилучити гроші, звернувшись до керуючого, або зробити це тільки в певні дні, або використати для цих цілей фондову біржу.

З погляду інвестиційного банку всі фонди, якими він управляє, є постачальниками фінансових ресурсів у загальний портфель інвестиційного банку, структура якого значною мірою задається структурою притягнутих через різні фонди ресурсів. Крім ресурсів клієнтів у цей портфель також входять власні кошти. Керування цим портфелем і називається керуванням інвестиціями.

При керуванні інвестиціями використаються рекомендації аналітичного відділу банку. Він же розробляє динамічні моделі портфеля, які стають цілями для тієї частини інвестиційного банку, що здійснює діяльність по торгівлі цінними паперами.

Аналітичні дослідження й вироблення рекомендацій самі по собі, як правило, не приносить прибутку. Навпроти, вони стали однієї з найбільш витратних в інвестиційних банках. Тому даний вид діяльності можна класифікувати як проміжний між зовнішніми й внутрішніми видами діяльності інвестиційного банку.

Сучасні інвестиційні банки витрачають усе більше грошей на розвиток своїх дослідницьких команд. Можна вказати, принаймні, на дві причини такої любові банкірів до дослідницької діяльності.

1. Дослідження й рекомендації, які надаються клієнтам, - свого роду «особа» інвестиційного банку, що свідчить про його можливості й вказує на якість послуг цього банку. Перший крок у залученні клієнта - подання своїх досліджень, рекомендацій, оцінок ринку, прогнозів.

2. Якісна дослідницька робота лежить в основі успішної діяльності по керуванню інвестиціями, залученню фінансування. Чим вище якість аналітичної роботи в інвестиційному банку, тим прибутковіше керування активами, тим більше обсяг приваблюваних фінансових ресурсів, а умови залучення вигідніше.

Для виконання зовнішніх видів діяльності інвестиційний банк розвиває також внутрішні види діяльності, що забезпечують нормальні умови функціонування для тез підрозділів, які здійснюють зовнішню діяльність і приносять прибуток.

До найбільш великих статей доходу інвестиційного банку варто віднести:

• доход від надання послуг із залучення фінансування;

• доход від керування власним портфелем;

• доход від надання послуг з керування портфелями клієнтів;

• доход від надання брокерських послуг.

Інвестиційний банк починає керувати власними коштами (або коштами засновників). Прибутковість від такої діяльності може коливатися на сучасному українському ринку в значних межах (від збитків в 100% річні до прибутку в кілька тисяч відсотків річних).

Страхування – стабільне джерело інвестиційних ресурсів держави. Вкладаючи кошти страхових резервів (переважно за довгостроковими договорами особистого страхування) в пріоритетні галузі, держава спроможна вирішувати глобальні економічні завдання. Страхування має стратегічне забезпечення у розвитку національної економіки.

Отже, страхування є одночасно засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків. Сутність страхування проявляється у його функціях. Вони дають змогу виявити особливості страхування як сфери фінансової системи. Страхуванню властиві такі функції: ризикова, попереджувальна, нагромаджувальна та контрольна.

Головною, визначальною є ризикова функція, оскільки страховий ризик, як імовірність збитків безпосередньо пов’язаний з основним призначенням страхування – надання грошової допомоги постраждалим господарствам і громадянам. Саме в рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів серед учасників страхування у зв’язку з наслідками страхових подій. Страхування виконує також попереджувальну функцію, пов’язану з використанням частини страхового фонду на зменшення наслідків страхового ризику. У страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближається з категорією кредиту при заощадженні за договором страхування на дожиття обумовлених страхових сум. Заощадження грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов’язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного статку. Отже, страхування може мати й нагромаджувальну функцію.

Контрольна функція страхування випливає з указаних вище трьох специфічних функцій і проявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах в умовах страхування. Відповідно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків – страхових фондів.

Створення страхових фондів, у свою чергу, може здійснюватись у трьох формах:

• фонди самострахування;

• централізоване страхове забезпечення;

• колективні страхові фонди.

Поняття страхового ринку трактується в економічній літературі в двох аспектах. По-перше, страховий ринок – це особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є специфічна послуга – страховий захист і де формується її пропонування і попит на неї. По-друге, страховий ринок являє собою складну інтегровану систему страхових і перестрахових організацій (страховиків), що здійснюють страхову діяльність.

Об’єднавши ці два підходи можна визначити страховий ринок як сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються. Інституціональна структура страхового ринку України.

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб’єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:

- 1-й сектор – уповноважений орган державного нагляду за страховою;

- 2-й сектор – структурні елементи страхового ринку – страховики, страхувальники та об’єднання страховиків;

- 3-й сектор – елементи інфраструктури – страхові та не страхові посередники.

Перший сектор – Департамент фінансових установ та ринків міністерства фінансів України, структура якого представлена на рис. 2.2.

Другий сектор структурної будови страхового ринку України представлений:

- страховиками – страховими компаніями, перестраховиками у формі акціонерних, повних, командних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, державних страхових компаній;

- страхувальниками – юридичними особами, фізичними особами, фізичними особами, що займаються підприємницькою діяльністю;

-

Департамент фінансових установ та ринків

об’єднання страховиків – страхові бюро; страхові пули, товариства взаємного страхування, спілки, асоціації та інші об’єднання страховиків.

Управління кредитних і небанківських фінансових установ

Управління страхової діяльності

Управління контролю, фінансових ринків, ліцензування та нагляду

Відділи:

1) кредитних відносин;

2) небанківських фінансових установ;

3) корпоративних цінних паперів і фінансових питань приватизації

Відділи:

1) нагляду за страховою діяльністю;

2) ліцензування та ведення справ страховиків

Відділи:

1) розвитку страхової справи та законодавчого забезпечення;

2) методології, обліку та аналізу;

3) накопичувального страхування

Рис. 2.2 структурна будова Департаменту фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України

Страховиками в Україні визнаються фінансові установи, які створенні у відповідних формах (рис. 2.3) та у встановленому порядку отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страхування повинно бути не менш трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України.

Акціонерна форма організації страховика найбільш поширена в Україні. Створюється за допомогою централізації грошових коштів за допомогою продажі акцій. Бувають відкриті, закриті, кептивні акціонерні страхові компанії.

Структурні елементи страхового ринку

Страховики

Страхувальники

Об’єднання страховиків

Акціонерні страхові компанії

Юридичні особи

Страхові бюро

Фізичні особи

Страхові пули

Страхові товариства

Товариства взаємного страхування

Фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю

Державні страхові компанії

Спілки, асоціації

Рис. 2.3 Структурні елементи страхового ринку України

Товариства повні, командитні, з додатковою відповідальністю представлені менше, ніж акціонерні. Створюються за рахунок внесків засновників. Різняться межею майнової відповідальності засновників за зобов’язаннями організації. Створення страхових компаній у формі товариства з обмеженою відповідальністю в Україні заборонено.

Державні страхові компанії – це форма організації страхового фонду державою. Формується на підставі заснування державою або націоналізацією акціонерних страхових компаній. Як правило функціонують в конкретному сегменті ринку.

Моторне (транспортне) бюро є об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам; участь у ньому страховиків, що здійснюють страхування даного виду, є обов’язковим.

Авіаційне бюро є об’єднанням страховиків, які приймають на страхування авіаційні ризики; участь у ньому є добровільною.

Морське бюро об’єднує страховиків, яким дозволено займатись страхуванням морських ризиків, на добровільних засадах.

Страхові пули – Ядерний пул – є обов’язковою формою об’єднання страховиків, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

Товариства взаємного страхування – є формою об’єднання громадян та юридичних осіб з метою захисту своїх майнових інтересів.

Спілки, асоціації – об’єднання страховиків на добровільних засадах з метою захисту інтересів своїх членів а здійснення соціальних програм; не можуть займатись страховою діяльністю.

Третій сектор страхового ринку представлений елементами інфраструктури, до складу якої входять:

- прямі посередники – страхові агенти, що діють від свого імені страхової компанії; страхові брокери, що діють від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник; перестрахові брокери, що також діють від свого імені та на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник;