2256 (Функціонування грошово-кредитної системи в умовах трансформації економіки), страница 4

Найважливішим елементом грошово-кредитної системи в Україні є Національний банк України, створений у вересні 1991 р. згідно із Законом України „Про банки і банківську діяльність”. Основною функцією НБУ є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму. Виконанням цієї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Іншими похідними функціями Національного банку України є такі:

• організація системи рефінансування комерційних банків;

• встановлення для банків правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності;

• визначення системи, порядку і форм платежів;

• здійснення банківського регулювання, організація і здійснення валютного контролю;

• аналіз стану грошово-кредитних, фінансових та валютних відносин та ін.

Виконання НБУ цих функцій означає водночас проведення грошово-кредитної політики, завдяки чому формується відповідна система.

Національний банк України має монопольне право на емісію грошей в обіг, на випуск банкнот, монет. Для забезпечення економіки готівковими грошима комерційні банки замовляють їх через мережу регіональних управлінь НБУ.

Функцію акумулювання і зберігання вільних коштів і обов’язкових резервів комерційних та інших банків, надання їм кредитів НБУ виконує встановленням норм обов’язкових резервів банків щодо різних категорій рахунків вкладників. За кризового стану окремих комерційних банків НБУ зобов’язаний вживати заходи для їх порятунку або ліквідації. Так, в Україні на початку 1996 НБУ розробив комплекс заходів із недопущення банкрутства великих банків. На початку 1999 року було зареєстровано 214 банків, з яких 54 віднесено до категорії проблемних, у 4-х банків відкликано ліцензію на здійснення всіх банківських операцій, 33 банки перебували на стадії ліквідації – 17 із них ліквідувались за рішенням НБУ, 16 – за рішенням Арбітражного суду, а станом на 01.07.2000 р. було 183 діючих банків, у 2003 – 179.

Крім регулювання емісії грошей, НБУ використовує різні методи регулювання самого руху грошей. Так, регулювання готівкового обігу відбувається через встановлення загального порядку здійснення касових операцій (організація денних, вечірніх та інших кас), встановлення лімітів залишку грошей в операційній касі банку, визначення загального порядку формування грошових знаків, їх зберігання, порядку витрачання готівки за цільовими призначеннями, передання одними підприємствами іншим, лімітування залишків грошей у касах та ін. Безготівковий грошовий обіг НБУ регулює стимулюванням депозитних операцій через виплату комерційними банками відсотків за депозити, використанням перевідних векселів, лімітуванням залишків у касах (що водночас стимулює зберігання основної маси грошей підприємствами і організаціями на рахунках у банку) та ін. Завдяки цим та іншим заходам НБУ здійснює єдину грошово-кредитну політику держави, забезпечує стабільність грошової системи.

Регулювання масштабів надання кредитів здійснюється передусім тому, що комерційні банки частину своїх активів (у країнах Заходу від 2 до 12%) зобов’язані зберігати у вигляди касового резерву в центральному банку, й розширення кредиту, який вони надають, залежить від величини приросту банківських пасивів, але не повинно перевищувати суму такого приросту більше як у 5 разів. В України норма обов’язкового резервування депозитів комерційних банків зменшилась з 17% у 2000 р. до 7,7% у 2003 р. З підвищенням центральним банком резервної норми банківські обороти зменшують, а з її зменшенням – зростають. Якщо кредитна експансія призводить до нестачі засобів на резервному рахунку банків, вони змушені загальмувати або припинити видачу нових кредитів, продати частину цінних паперів тощо, а за надлишку цих засобів порівняно з нормами резервів вони мають змогу розширювати кредити і створювати нові депозити. Це сприяє збільшенню на ринку банківських капіталів.

Кредитна політика здійснює суперечливий вплив на економіку. Якщо уряд, здійснюючи експансію, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грошово-кредитний механізм діє у зворотному напрямку: НБУ починає скуповувати цінні папери у комерційних банків, нефінансових організацій і населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей та знижує відсоткову ставку. Інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика „дешевих” грошей. Вона посилює інфляцію, призводить до диспропорції у народному господарстві та ін. Якщо НБУ продає урядові цінні папери. То в результаті у комерційних банків, нефінансових організацій і населення зосереджуються цінні папери, а в НБУ – гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банках призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика „дорогих” грошей, яка є одним з елементів рестриктивної політики держави. Вона стримує зростання виробництва, несприятливо позначається на діяльності дрібних товаровиробників, малого бізнесу, погіршує умови отримання споживчого кредиту населенням та ін.

Виконання НБУ функції надання кредитів і здійснення фінансових операцій для уряду передбачає надання державі кредитів у формі прямих позик (коротко - і довготермінових) або купівлю державних облігацій і ведення рахунків для урядових установ і організацій, місцевих органів влади, для державного казначейства (Міністерства фінансів або спеціальних державних фінансових органів, що здійснюють касове виконання державного бюджету).

Функцію контролю за банківською системою НБУ здійснює такими методами: установленням мінімального розміру капіталу банку, коефіцієнта ліквідності, ліміту кредитів одному позичальнику; через подання комерційними та іншими банками регулярних звітів йому за встановленою формою; постійним контролем за дотриманням норм здійснення банківських операцій, що розробляються і встановлюються або Нацбанком, або законодавчими органами.

Також до основних інструментів грошово-кредитної політики відносяться зміна норми обов’язкових резервів, зміна облікової ставки. Змінюючи мінімальну обов’язкову норму, НБУ може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Збільшення норми резерву призводить до скорочення грошової пропозиції та підвищення відсоткової ставки. Гроші стають „дорогими”, що означає рестриктивну політику. І, навпаки, знижуючи резервну норму, НБУ здійснює експансіоністську політику, тобто політику „дешевих” грошей.

Слід зауважити, що зміна резервної норми – досить потужний інструмент монетарної політики, а практичне застосування цього елементу потребує обережності. Це пояснюється тим, що зміна норми резервування призводить до більшої зміни пропозиції грошей у відповідності з грошовим мультиплікатором:

(2.1)

Облікова ставка – це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам (табл. 2.2). НБУ може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика також називається дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку.

Таблиця 2.2

Зміна облікової ставки НБУ протягом 2000 – 2003 рр.

Спрямування зміни облікової ставки НБУ в кінцевому випадку залежить від типу монетарної політики (рестрикційного чи експансивного) та мети регулятивного процесу, спрямованого на обмеження чи розширення кредитних можливостей банківської системи країни. Зниження облікової ставки, як важіль експансивної політики, обумовлює зниження ставок за кредитами комерційних банків і відповідно зростання у підприємств можливостей інвестування коштів у виробництво. Тенденції економічного розвитку України свідчать про посилення ролі банківського кредиту у забезпеченні виробничого сектору необхідними коштами. Попри досі невисокий рівень банківського кредиту у валовому внутрішньому продукті України його значення значно зросло: від 8,65% к 1998 р. до 25,68% - у 2003 р.

2.2 Правові основи створення та діяльність комерційних банків в Україні

Другою підсистемою грошово-кредитної системи є комерційні банки. Дозвіл на створення комерційних банків в Україні дає НБУ шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій. Він веде книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки набувають статусу юридичної особи з моменту їх реєстрації в даній книзі.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюють на акціонерних засадах. Засновниками комерційних банків можуть бути українські й іноземні юридичні та фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів.

Основна функція комерційних банків полягає в здійсненні на договірних умовах кредитно-розрахункового, касового та іншого банківського обслуговування підприємств, установ та організацій. Банки відіграють роль посередників між надходженням вітчизняних заощаджень і раціональним розміщенням капіталів в економічному процесі. Практично всі українські банки універсальні, а це означає, що вони пропонують класичний набір банківських послуг. Законом України „Про банки та банківську діяльність” регламентовано перелік банківських операцій:

1. залучення та розміщення грошових вкладів і кредитів;

2. здійснення розрахунків за дорученням клієнтів та їх касове обслуговування;

3. ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

4. фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

5. випуск платіжних документів і цінних паперів;

6. купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;

7. видача поручництв, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

8. придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

9. придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

10. купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;

11. залучення та розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

12. довірчі операції за дорученням клієнтів;

13. надання консультаційних послуг;

14. здійснення інших операцій з дозволу Нацбанку України.

За період з 1991 року в Україні виникло понад 230 банків. Ряд з них збанкротували і пішли з ринку. В той же час спостерігається стабільна тенденція заснування нових банків. Статистичні дані про комерційні банки в України протягом 2000 – 2002 рр. характеризує табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Основні дані про комерційні банки України (2000 – 2002 рік)

Як вже було зазначено у першому розділі комерційні банки залежно від форми власності бувають державними кредитними установами та комерційними банками приватної форми власності. У даний час в Україні на ринку банківських послуг функціонує два державних банки: Ексімбанк та Ощадний банк України. Що стосується комерційних банків приватної форми власності, то тут сформувалися такі розмежування:

1. Постдержавні комерційні банки („банки великої трійки”): Промінвестбанк, АПБ „Україна”, Укрсоцбанк.

2. Нові приватні універсальні банки („банки нової хвилі”).

„Банки великої трійки” були створені внаслідок реорганізації державних спеціалізованих банків у комерційні банки. Наявність значного капіталу, мережі філій, необхідних виробничих потужностей, фахівців і певної групи клієнтури, яка складалася десятками років їх тісної співпраці, дала можливість цим банкам зайняти керівні позиції в банківській системі України. Наслідком цього є те, що частка даних банків на ринку банківських послуг складає близько 55-60%, однак вона має тенденцію до зменшення.

Що стосується банків „нової хвилі”, тут слід зазначити, що більшість з них – це приватні універсальні комерційні банки, середній вік яких – шість-сім років. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні товариства відкритого та закритого типу (близько 83% всіх банків). Більш гнучкою структурою є банки у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (близько 16%).