154802 (Туризм, як багатогранне суспільне явище: сутність, державне регулювання, види послуг), страница 4

– Карибська туристська організація;

– Арабський туристський союз;

– Панафриканська туристська організація;

– Африканська асоціація подорожей та ін.

Метою і завданнями регіональних туристських організацій галузевого характеру є: представництво і захист інтересів своєї галузі на певному регіональному рівні і визначення тенденцій і шляхів її розвитку у регіоні;

До регіональних туристських організацій галузевого характеру належать:

– Міжамериканська готельна асоціація;

– Арабський готельний союз;

– Комітет готельної і ресторанної індустрії Європейської спілки;

• Асоціація азіатських авіакомпаній;

– Асоціація європейських авіакомпаній та ін.

Спеціалізовані туристські організації у своїй діяльності орієнтуються, як правило, на певні види туризму. До спеціалізованих туристських організацій належать:

– Міжнародне бюро соціального туризму;

– Міжнародна асоціація ділового туризму;

– Міжнародна асоціація з конгресів і з’їздів;

– Міжнародне бюро з молодіжного туризму і обміну;

– Асоціація спеціалістів з організації корпоративних поїздок.

Особливі туристські організації мають непряме відношення до туризму, але сприяють суттєвому впливу на його розвиток. До особливих туристських організацій належать:

– Міжнародна федерація журналістів і письменників з питань туризму;

– Всесвітня асоціація з професійної освіти в туризмі;

– Міжнародна асоціація гідів з супроводження;

– Міжнародна асоціація наукових експертів з туризму.

Найбільш впливовою з перелічених організацій є Всесвітня туристська організація (ЮНВТО). Розглянемо діяльність цієї організації. Датою “народження” ВТО вважають 2 січня 1975 р.. ВТО утворилася в результаті реорганізації створеного в 1925 р. Міжнародного Союзу Офіційних Туристських Організацій (МСОТО).

Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р. і починаючи з 1980 р. цей день проголошений як Всесвітній день туризму. У 1976 р. ВТО одержала статус виконавчого агента Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй, а в 1977 р. було підписано офіційну угоду між ВТО і ООН.

На своїй шостій сесії (17–26 вересня 1985 р., м. Софія) ВТО затвердила “Хартію туризму” і “Кодекс туриста”, а також прийняла спеціальні резолюції щодо ролі молодіжного туризму і туризму взагалі.

1 грудня 2005 р. в Дакарі (Сенегал) Генеральна асамблея ВТО затвердила нову скорочену назву своєї організації. Тепер Всесвітня туристська організація називається “ЮНВТО” (UNWTO). Таким чином, до скороченої назви цієї провідної міжнародної організації у галузі туризму додалося скорочення ООН (United Nations – Організація Об’єднаних Націй, UN).

2.3 Інструменти регулювання міжнародної туристської діяльності

Інструменти регулювання міжнародної туристської діяльності – це правові акти й офіційні документи, спрямовані на установлення певного порядку, норм, правил, принципів і підходів у здійсненні туристської діяльності. Вони слугують цілями інформації, орієнтації, просування та реалізації на практиці заявлених і проголошених ідей, принципів, концепцій і стратегій.

До таких інструментів відносяться міжнародні декларації, конвенції, резолюції, угоди, протоколи, рекомендації, прийняті на міжнародних конференціях і форумах.

Міжнародні декларації – це офіційні заяви міжнародних організацій учасників чи міжнародних конференцій, що проголошують основні принципи політики або програмні положення діяльності організацій в якій-небудь конкретній сфері міжнародних відносин, наприклад у сфері туризму.

Міжнародні конвенції – це один з видів договорів. Вони установлюють взаємні права й обов'язки держав у певній галузі людської діяльності. Багато конвенцій розробляють і приймають спеціалізовані міжнародні організації.

Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій формулюють основи міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей:

До міжнародних актів, що безпосередньо регулюють туристську діяльність, відносяться:

– “Загальна резолюція з розвитку туризму”, прийнята у 1963 р. на конференції ООН по міжнародному туризму і подорожам (Рим);

– “Манільська декларація по світовому туризму”, прийнята у 1980 р. Всесвітньою конференцією з туризму (Філіппіни);

– “Документи Акапулько”, прийняті у 1982 р. на Всесвітній нараді з туризму при ВТО (Мексика);

– “Хартія туризму” і її складова частина “Кодекс туриста”, прийняті у 1985 р. на сесії Генеральної асамблеї ВТО (Софія);

– “Гаагська декларація з туризму”, прийнята у 1989 р. на міжнародній конференції з туризму, що проводилася ВТО і Міжпарламентським союзом, є розвитком “Хартії туризму”.

– “Резолюція міжнародної конференції по статистиці подорожей і туризму”, прийнята у 1991 р. ВТО й Урядом Канади.

Основні заходи з координації і регулювання туристської діяльності – це конференції, асамблеї, зустрічі, форуми, конгреси, семінари, що проводяться міжнародними організаціями.

Однією з важливих міжнародно-правових форм регулювання і координації діяльності держав у галузі туризму є конференції ООН з туризму, конференції UNWTO, форуми міжнародних туристських організацій.

Практика й процедури регулювання міжнародної туристської діяльності реалізуються у приєднанні держав до міжнародних конвенцій, декларацій і договорів з питань міжнародного туризму, участі їх в міжнародних туристських програмах і проектах, укладанні міжурядових угод про співпрацю, а також у додержанні основних положень і принципів міжнародних документів при формуванні національних концепцій розвитку туризму й розробці національного туристського законодавства.

Міжнародна співпраця в туристській сфері здійснюється на основі двосторонніх і багатосторонніх міжурядових угод про співпрацю в області туризму. Уряди двох або декількох країн в угоді заявляють про те, що підтримуватимуть і розвиватимуть туристські зв'язки, сприятимуть обміну на взаємовигідній основі співпраці між національними туристськими компаніями, транспортними, туроператорськими, турагентськими та іншими фірмами.

Часто міжурядові угоди містять статті, в яких уряди приймають зобов'язання щодо спрощення формальностей в оформленні туристських поїздок громадян своїх країн.

Міжнародні правові акти знаходять відображення в національних офіційних документах, спрямованих на регулювання туризму і туристської діяльності. У багатьох країнах прийняті закони про туризм і туристську діяльність. Рекомендації знаходять своє відображення і розвиток у національних законодавствах.

Разом із законами про туризм багато країн мають окремі самостійні закони, які враховують специфічні особливості країн і регулюють окремі аспекти туристської діяльності з урахуванням міжнародних норм і стандартів.

2.4 Державні органи регулювання туристської діяльності в Україні

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."

Основними цілями державного регулювання в туризмі є:

– забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

– безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристської діяльності та їх об'єднань, прав та законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;

– збереження цілісності туристських ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні й забудові територій;

– створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристської діяльності.

Основні пріоритетні напрямки державної політики в галузі туризму є:

1. Удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму

2. Забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України; заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії

3. Розвиток в’їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму

4. Розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на свтовому туристичному ринку

5. Створення сприятливих умов для розвитку туризму шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання

6. Забезпечення доступності туризму та екскурсій для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів і малозабезпечених громадян

Регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенцій.

До виключних повноважень Верховної Ради України в галузі туризму належать:

• Визначення основних напрямків державної політики в галузі туризму

• Визначення правових засад регулювання відносин у галузі туризму; їх удосконалення та адаптація до загальновизнаних норм міжнародного права;

• Визначення в Законі про Державний бюджет України обсягів фінансового забезпечення туристичної галузі.

Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, .в 2002 році – в Державну туристичну адміністрацію України, а в 2006 році у у складі Міністерства культури і туризму створена Державна служба туризму і курортів, яка стала правонаступником вищезгаданих формувань і реалізує державну політику в галузі туризму.

Отже на сьогодні центральний орган виконавчої влади в галузі туризму - Державна служба туризму і курортів. Цей орган здійснює наступні напрямки діяльності:

Цей орган державної виконавчої влади бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. У межах своїх повноважень він:

• розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства і вносить пропозиції щодо його вдосконалення;

• визначає перспективи й напрями розвитку внутрішнього й міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання;

• координує діяльність міністерств і відомств, туристських підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристських поїздок за кордон;

• організовує інформаційну, рекламну й видавничу роботу з питань туристської діяльності;

• сприяє розвитку конкуренції на ринку туристських послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

• здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, які надають туристські послуги.

• разом із Державним комітетом України з стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристських послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристських підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;

• організовує здійснення контролю за якістю надання туристичних послуг;

• організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристських кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму;

• проводить дослідження туристичного ринку, готує і поширює інформацію про Україну та її туристичні можливості на міжнародному туристичному ринку

• надає суб’єктам туристичної діяльності методичну, консультативну та іншу допомогу;

• поширює соціальну рекламу в галузі туризму тощо.

• бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристські представництва за кордоном;

Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:

• Забезпечують реалізацію державної політики в галузі туризму

• Здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації державної політики в галузі туризму;

• Беруть участь у створенні організаційно-правових та економічних механізмів реалізації державної політики в галузі туризму.

Тема 3. Теорія ТУРИСТичного ПРОДУКТу

3.1 Визначення тур продукту та його особливості

Турпродукт – попередньо розроблений комплекс туристських послуг, який поєднує не менше двох таких послуг, що пропонуються для реалізації або реалізуються за певною ціною, до складу якого входять послуги з перевезення, послуги розміщення та інші туристські послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідування об’єктів культури, відпочинку, розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Можливий перелік видів послуг, що можуть входити до турпродукту:

• транспортні послуги (перевезення різними видами транспорту);

• розміщення в різних за рівнем, типом та місцем розташування готелях;

• харчування: повний або напівпансіон, або зовсім без харчування; екскурсії; дозвільно-розважальні послуги;

• спортивні послуги;

• курортні послуги;

• візові послуги;

• послуги страхування,

• послуги гідів-перекладачів,

• послуги побутового обслуговування тощо.

Особливості туристичного продукту:

• Велика глибина взаємозв'язків між його складовими елементами.

• У сфері туризму працює багато туристських підприємств і організацій, які для своєї стабільної діяльності пови-ні постійно контактувати між собою.

• Комплексність - до продукту входить відразу кілька товарів і послуг, що разом формують єдиний пакет і доповнюють один одного

• Сильний вплив людського фактора, безпосередній контакт споживача з виробником та надавачем послуг

• Нерозривність виробництва і споживання. Товар в матеріальному вигляді (одяг, побутова техніка) існує незалежно від його виробника, туристський продукт (а це теж товар) не відділяється від джерела його створіння. Тобто для того, щоб ним скористатися, споживача спочатку треба доставити в місце виробництва.

• Неможливість зберігання, складування туристського продукту «про запас».Життєвий цикл тур продукту відрізняється від життєвого циклу матеріального товару, а саме в ньому відсутній етап зберігання

• Невідчутність. Туристську послугу неможливо побачити при укладенні договору, спробувати на смак. Складність у роботі менеджера туристської фірми полягає в тому, щоб переконати покупця у вигідності саме його послуги, адже якість туристського продукту коливається у широких межах і залежить не тільки від постачальників, але і від часу та місця пропозиції.

• Сезонність, тобто залежність обсягу туристських послуг від природнокліматичних умов.

3.2 Структура туристичного продукту