183088 (Процес становлення та розвитку підприємництва в Україні), страница 11

Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави. Держава встановлює «правила гри» на ринку. Відносини між державою і підприємництвом можуть виявлятися у конфліктах чи тертях, однак ці відносини не є настільки ворожими, як це іноді намагаються представити. Адже саме державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов'язань і т.п., що є істотним для діяльності підприємців. Така ворожість більше стосується посадових і службових осіб державних органів, котрі зловживають своїми повноваженнями, порушують права і законні інтереси підприємців.

Держава гарантує дотримання законних прав та інтересів кожного підприємства. При здійсненні господарської і іншої діяльності підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодавства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втручання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), заподіяні підприємству з вини державних органів або їх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунок останніх.

Держава забезпечує будь-якому підприємству рівні економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств шляхом надання пільг при оподаткуванні та одержанні державного кредиту, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств тощо [4, с.26].

Взагалі, на сьогодні необхідність втручання держави в економіку та її сфери все ж таки визнали вітчизняні вчені-економісти. Переважна більшість із них притримується позиції активного державного регулювання економіки саме в період трансформаційних змін. Як цілком слушно, на наш погляд зазначає А.С. Гальчинський, «держава може залишити економіку лише там і тоді, де і коли будуть сформовані та ефективно діятимуть повноцінні ринкові механізми…»[1]

Подальший розвиток зазначена точка зору отримала у підході А. Ластовецького, який не обмежує активної ролі держави періодом системних змін і підкреслює, що «чим складніший ринковий механізм, тим складніший і витонченіший інструментарій його регулювання, а звідси втручання держави має бути значно кваліфікованішим та професійнішим, але ніяким чином не менш потрібним». Такий підхід, і з цим не можна не погодитись, більш відповідає сучасним реаліям господарювання розвинутих країн світу [50, 51]. Постає питання про знаходження форми оптимальної участі держави у всіх процесах ринкової трансформації. При чому участі не задля участі як такої, а з метою регулювання з позицій дострокової економічної перспективи.

Найбільш прийнятним і оптимальним варіантом відносин між державою і підприємництвом варто вважати, на думку дослідників підприємництва, відносини співробітництва. Необхідність у відносинах співробітництва між державою і підприємництвом, зокрема, підтверджується досвідом і успіхами Японії, Кореї, Тайваню й інших держав, чиї національні стратегії характеризуються тісною співпрацею між державою і підприємництвом в ім’я досягнення визначених позицій в обраних галузях світового ринку. Ті ж країни, чиї стратегії характеризувалися твердими чи навіть антагоністичними відносинами держави і підприємництва, були, відповідно, менш успішними на світовому ринку.

Крім того, сучасний період розвитку суспільства характеризується глобалізацією підприємництва, створенням міжнародних об'єднань підприємців, а також підсилюється можливостями використання передових технологій для економічного розвитку держав, внаслідок чого багато держав допомагають, направляють, регулюють і контролюють підприємництво для досягнення технологічної переваги. Таким чином, зростання конкуренції на світовому ринку, глобалізація бізнесу і підвищення значимості інновації підсилюють, у свою чергу, необхідність розвитку відносин співробітництва між державою і підприємництвом [32, с. 23].

Отже, державне регулювання підприємницької діяльності є діяльністю держави в особі його органів, спрямованою на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів взаємодії у регулюванні підприємницьких відносин; підставою для державного регулювання підприємництва є необхідність забезпечення реалізації й охорони публічних (державних і суспільних) інтересів, а також державного контролю над процесом підготовки регуляторних актів і відстеження діючих державних регулювань як в органах виконавчої влади, так і в інших органах державної влади [24].

Досвід країн з розвинутою економікою показує, що розробка та реалізація державної політики розвитку підприємництва здійснюється на принципах довгостроковості, стабільності, юридичної захищеності інтересів як підприємців-товаровиробників, посередників, так і споживачів їх продукції та послуг. На основі цього між державою, яка виступає акумулятором суспільних інтересів, та підприємницькими структурами формуються певні економічні взаємовідносини. Ці взаємовідносини регламентуються діючим законодавством, основними положеннями якого встановлено: мінімум прямого втручання держави у господарську діяльність підприємств, розширення сфери і методів непрямого регулювання (втручання), спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та сприяння конкуренції між товаровиробниками.

На теперішній час в українській економічній літературі сформульовано основні принципи державного регулювання розвитку підприємництва [24]. Розходження у позиціях різних дослідників з цього питання незначні, що дає підстави для їх узагальнення.

Основними принципами побудови системи державного регулювання розвитку підприємництва є: системність, ефективність, справедливість, відповідальність, послідовність, узгодженість та компромісність, оптимального співвідношення важелів державного регулювання.

Принцип системності передбачає інтеграцію в цілісну систему елементів, які формують довгострокові цілі й поточні завдання соціально-економічного розвитку, а також елементів, що утворюють підсистему регуляторів. Щодо, підсистеми регуляторів то в ній виділяються наступні регулятивні блоки: грошово-кредитний (монетарний); бюджетно-податковий; зовнішньоекономічний; соціальний. Кожен з цих блоків містить інструменти, використовуючи які, можна впливати на економічні процеси, та досягати поставлені цілі.

Принцип ефективності зумовлює необхідність оцінки кожного заходу спрямованого на регулювання державою підприємницької діяльності за критеріями його доцільності, ефективності й можливих наслідків дії на розвиток підприємництва і національної економіки в цілому. Заходи регулювання повинні бути спрямовані на досягнення стратегічної мети розвитку підприємництва, сприяючи одночасно зростанню добробуту населення, його зайнятості, вирішенню соціальних проблем суспільства.

Принцип справедливості повинен забезпечувати рівність прав усіх без винятку суб’єктів підприємницької діяльності щодо можливості заснування власної справи, доступності до фінансових, матеріальних та інших ресурсів.

Принцип відповідальності передбачає забезпечення адресності в прийнятті рішень стосовно змін у системі управління підприємницькою діяльністю з боку урядових структур і персональної відповідальності за доцільність їх використання. Принцип відповідальності спрямований на підвищення вимог до управлінського персоналу вищих урядових ланок національної економіки, які приймають рішення щодо змін політики регулювання розвитком підприємництва.

Принцип послідовності зумовлює необхідність узгодження заходів регулювання з досягненням стратегічної мети розвитку підприємництва, та суспільства в цілому.

Принцип узгодженості та компромісності державних, колективних та особистих інтересів. Заходи з регулювання розвитку підприємництва повинні враховувати економічні інтереси всіх суб’єктів господарських відносин: держави, підприємницьких структур, власників і найманих працівників. Як відомо, характер виробничих відносин визначається відносинами власності на засоби виробництва та виготовлену продукцію; ці відносини проявляються, перш за все як інтереси суб’єктів господарювання. Оскільки в ринковій економіці кінцевою метою підприємницької діяльності є одержання прибутку від реалізації виготовленого товару (надання послуги), кожний суб’єкт ринкових відносин повинен бути зацікавлений у результатах виробництва та отриманні своєї частини доходу. І механізми державного регулювання повинні забезпечувати реалізацію цих інтересів. Але суть і особливості підприємницької діяльності, яка здійснюється в умовах ринкової економіки та зовнішнього середовища, що постійно змінюється, передбачає не тільки додержання прав підприємців та захист їх інтересів з боку держави, але і певні зобов’язання підприємців, невиконання яких призводить їх до відповідальності, що виникає внаслідок порушень законодавства країни або укладених господарських договорів.

Принцип оптимального співвідношення важелів державного регулювання та ринкового саморегулювання розвитку підприємництва. Оскільки ринкове саморегулювання розвитку підприємництва здійснюється через конкуренцію, то отримання максимального прибутку можливе за рахунок або поліпшення якості продукції, або зниження витрат на виробництво. У зв’язку з цим виживає лише той виробник, який забезпечує високу ефективність виробництва і постійно дбає про пошук і реалізацію внутрішніх резервів. У кінцевому рахунку це дає змогу сформувати конкурентоспроможний сектор економіки в найбільш пріоритетних галузях, що певною мірою сприятиме оптимізації галузевої структури народногосподарського комплексу.

Хоча в ринковій економіці держава не може прямо управляти конкурентоспроможністю навіть у націоналізованих галузях його роль залишається досить значною. На державу покладається завдання створення найбільш сприятливих відповідних умов в економіці в цілому та на кожному окремо взятому підприємстві. Як зазначав академік Лукінов І.І., в держави стратегічна мета в кінцевому результаті зводиться до створення потужної соціально-орієнтованої та конкурентоспроможної економіки, яка характеризувалась би ринковим динамізмом, високим технологічним рівнем, структурною збалансованістю, товарно-грошовою бездефіцитністю та високим рівнем життя [53].

Державне регулювання в ринкових умовах повинне бути спрямоване на підтримку конкуренції. Причому механізм державного регулювання повинен узгоджуватись зі станом її розвитку. Так, коли обсяги виробництва падають і економіка монополізована, для розвитку конкуренції державні регулятори повинні бути зосереджені на збільшенні обсягу виробництва і його демонополізації. В свою чергу, демонополізація може здійснюватись шляхом зменшення чи роздрібнення, розукрупнення великих підприємств і прискореного розвитку малих підприємств. В умовах насиченого ринку і розвиненої конкуренції державне регулювання повинне сприяти експорту надлишкових товарів і імпорту дефіцитних товарів, насамперед, сировини.

Зазначимо, що оптимальне поєднання державного регулювання розвитку підприємництва та ринкового саморегулювання цього процесу виявляється також у поступовому переході від обмежень в розвитку підприємництва шляхом прямого регулювання до домінування стимулювання його розвитку через опосередковане регулювання економічних процесів.

Реалізація цього принципу тісно пов’язана зі становленням основних інститутів ринку, досягнення певної «критичної маси» ринкових регуляторів економічних відносин, коли пряме втручання держави в регулювання економічних процесів, зокрема створення «альтернативної» економіки на основі підприємництва, органічно поєднується з ринковою саморегуляцією. На практиці воно полягає у пошуку найбільш прийнятного як для держави, так і для суб’єктів господарювання співвідношення державного регулювання розвитку підприємництва і ринкового саморегулювання цього процесу на рівні первинної ланки.

Отже, суть регулювання підприємництва з позиції забезпечення найвищої ефективності господарювання полягає у створенні таких економічних умов, при яких виробнику було б вигідніше здійснювати довгострокову програму з підвищення ефективності господарювання на основі інвестицій в освоєння нових технологічних систем, яка забезпечила б найбільш раціональне використання капіталу протягом тривалого часового проміжку, орієнтуючись на отримання коротко часових високих кінцевих результатів господарювання. Особливо важливо забезпечити дієвість цього аспекту проблеми в сучасних умовах, оскільки значна частина підприємств, не передбачають довгострокових інвестицій у виробничу сферу і отримання стабільних прибутків протягом тривалого часу.

Важливим принципом формування ефективної систем державного регулювання розвитку підприємництва є принцип довгостроковості, стабільності та передбачуваності державної політики щодо підприємництва, що дозволяє підтримувати стабільні умови ефективного господарювання, надає можливість підприємцям планувати свою діяльність та бути впевненими, що завтра все не зміниться на гірше.

Враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію, важливим принципом державного регулювання розвитку підприємництва повинен стати принцип гармонізації (уніфікації) законодавчої бази України у сфері підприємництва із законодавством ЄС.