183088 (596650), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Цим документом визначається платформа та концептуальні орієнтири розвитку національної інноваційної системи, а також перелік завдань та заходів на реалізацію наступних цілей розвитку національної інноваційної системи:

1. Створення конкурентоспроможного сектору досліджень і розробок та забезпечення умов для його розширеного відтворення.

2. Розвиток інфраструктури інноваційної діяльності.

3. Створення системи економічних стимулів модернізації економіки на основі технологічних інновацій.

4. Підвищення інноваційної культури суспільства.

Очікується, що реалізація Концепції розвитку національної інноваційної системи дасть такі результати:

• дозволить включити Україну в глобальний світовий науково-технологічний процес із забезпеченням масштабного залучення об’єктів інтелектуальної власності, матеріальних, фінансових і кадрових ресурсів у технологічний розвиток економіки;

• частка інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва, досягне не менше 50%; рівень інноваційної активності підприємств у промисловості досягне 60%; рівень сектора високотехнологічних виробництв у структурі обробної промисловості перевищить 30%;

• оборот зовнішньої торгівлі високотехнологічною продукцією та технологіями збільшиться у порівнянні з 2008 роком у 5-7 разів.

Основою державної інноваційної політики має стати формування комплексу заходів державної підтримки інноваційної активності на всіх стадіях інноваційного процесу та їх безумовне виконання [52].

За даними Держкомстату України у 2007 році інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1472 підприємства, або 14,2% їх загальної кількості, при цьому підприємства впроваджували інноваційну продукцію, нову як для ринку, так і для самого підприємства.

За видами економічної діяльності найбільша частка інноваційно активних підприємств у переробній промисловості, зокрема на підприємствах з виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення (33,3%), хімічній і нафтохімічній промисловості (21,6%) та машинобудуванні (23,3%).

Найбільша частка інноваційно активних у загальній кількості промислових підприємств регіону у м. Києві (33,4%), Івано-франківській (30,6%) та Вінницькій (23,9%) областях. В цілому лише у 10 регіонах частка інноваційно активних промислових підприємств перевищувала середній рівень інноваційної активності промислових підприємств України – 14,2%.

Питома вага інноваційних підприємств серед відкритих акціонерних товариств становила 22,7 %, закритих акціонерних товариств - 20,9 %, спільних товариств - 20,8 %, державних підприємств - 19,4 % [22].

Із загальної кількості інноваційних підприємств 420 - реалізовували продукцію, нову для ринку України, обсяг якої становив 22,3 млрд. грн., або 3,7% обсягу реалізованої промислової продукції. Майже половину з них становили підприємства машинобудування, обсяг реалізації інноваційної продукції на яких склав 9,6 млрд. грн., або 11,2% обсягу реалізованої продукції галузі; 65 підприємств з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (1,8 млрд. грн. і 2,1%); 51 підприємство хімічної та нафтохімічної промисловості - (5,7 млрд. грн. і 15,5%).

Понад дві третини реалізованої інноваційної продукції, що була новою для ринку (15,1 млрд. грн.), припадає на підприємства з чисельністю працюючих від 1 тис. до 5 тис. осіб (7,2% обсягу реалізованої продукції даної категорії підприємств); з чисельністю 5 тис. і більше - 3,0 млрд. грн. (1,6%); від 500 до 1 тис. — 2,5 млрд. грн. (3,6%) [21].

Продукцію, що була новою тільки для підприємства (вже виготовлялася на інших підприємствах, але є новою або істотно поліпшеною для даного підприємства), реалізовували 743 підприємства (17,9 млрд. грн., або 3,0% обсягу реалізованої промислової продукції). Як і раніше, значну їх кількість склали підприємства машинобудування - 204 (3,8 млрд. грн. і 4,4%), з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів - 198 (2,7 млрд. грн. і 3,2%), хімічної та нафтохімічної промисловості - 83 (0,6 млрд. грн. і 1,5%) (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Розподіл підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію за чисельністю працюючих, %

На 47,4%, у порівняні з 2000 роком, збільшилась кількість впроваджених нових маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних технологічних процесів (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Впроваджених нових маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних технологічних процесів

У 2007 році обсяги витрат на інноваційну діяльність склали 10,8 млрд. грн., 68,8% з яких спрямовано на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення, 7,3% - на виконання науково-дослідних розробок силами підприємств (внутрішні НДР), 1,8% - на придбання результатів НДР інших організацій (зовнішні НДР), виконаних іншими організаціями для розробки нових або вдосконалених продуктів та процесів, 3,0% - на придбання інших зовнішніх знань (нових технологій, у т.ч. виключних майнових прав власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки; комерційних таємниць; проектів; товарних знаків, придбаних у зв’язку з проведенням підприємством інновацій; інжинірингових, консалтингових послуг) та 19,0% - інші витрати (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Розподіл загального обсягу витрат за напрямами інноваційної діяльності

Максимальні витрати на інноваційну діяльність здійснили підприємства металургії і виробництва готових металевих виробів (26% загального обсягу таких витрат по економіці) та машинобудування (24%). При цьому в металургії майже у повному обсязі витрати понесені на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення.

Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності як і в попередні роки були власні кошти суб’єктів господарювання. Одночасно збільшилась частка залучених коштів в загальному обсязі фінансування. За рахунок активного кредитування інноваційної діяльності частка власних коштів підприємств, спрямованих на ці цілі, зменшилась з 88% у 2005 до 74% у 2007 році.

У 2007 році з 1186 промислових підприємств, що впроваджували інновації, 898 витрачали кошти на придбання машин, обладнання і програмного забезпечення, 515 впроваджували нові технологічні процеси, 564 освоювали виробництво інноваційних видів продукції. Це свідчить, що у більшості випадків інновації впроваджуються комплексно, одночасно за декількома напрямами.

У 2007 році в 7 регіонах частка інноваційної продукції у загальному обсязі реалізації промислової продукції регіону перевищувала середній рівень по Україні – 6,7%. Найбільшим цей показник був у Волинській області – 38,3% (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Частка реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі реалізації промислової продукції за регіонами України у 2007 році

З метою здійснення нововведень 268 підприємств придбали 1438 нових технологій, з яких 297 – за межами України. Із загальної кількості технологій: 555 придбано разом з цілеспрямованим прийомом на роботу кваліфікованих фахівців; 528 – з устаткуванням; 138 – як результат досліджень і розробок; 96 – за договорами на придбання прав на патенти, за ліцензіями на використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей; 40 – за угодами на придбання технологій та ноу-хау.

До основних причин, що сповільнюють розвиток інноваційного підприємництва та підприємницької конкуренції в Україні треба віднести насамперед такі:

• недосконалість законодавчої й інституційної бази розвитку інноваційного підприємництва, невирішеність багатьох питань у патентно-ліцензійній сфері;

• відсутність ефективної системи стимулювання бізнесменів до роботи на ринку високих технологій, недосконалість механізмів економічної та моральної мотивації винахідництва. Зокрема, система оподаткування в Україні недостатньо спрямована на стимулювання розвитку інноваційного підприємництва. Практично відсутній механізм заохочення інвестування частин прибутку у виробництво, не створено стимулів щодо науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт;

• низька активність використання об’єктів інтелектуальної власності у секторі малого та середнього підприємництва, недооцінка підприємствами інтелектуального капіталу, що призводить до спрямування ресурсів фінансової сфери на інвестування підприємств «старопромислових галузей», а не до інноваційно активних підприємств чи науково-дослідних розробок. Так, частка коштів вітчизняних інвесторів у загальних обсягах фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств не перевищує 0,2%;

• відсутність ґрунтовних досліджень негативного впливу на здоров’я населення та екологічного навантаження від імпорту зарубіжних технологій у секторі малого та середнього підприємництва у довгостроковій перспективі, що посилює загрози демографічної кризи, техногенних та екологічних катастроф;

• значна неадекватність між наявними джерелами фінансування та потребами інноваційного розвитку. Традиційні засоби фінансування непристосовані до впровадження інновацій. Це особливо стосується ранніх стадій інноваційного циклу. Стримується інвестування у довгострокові проекти через нестачу власних коштів у підприємств та низький життєвий рівень громадян;

• існування проблем, пов’язаних з обмеженістю доступу підприємців до фінансових-кредитних ресурсів, які можна отримати у більшості випадків лише на короткий термін, тоді як інноваційні процеси потребують довготермінового і масштабного фінансування;

• недостатня державна підтримка інноваційної діяльності, зокрема науки, освіти, наукових фундаментальних і прикладних досліджень. Так, незважаючи на задекларовані у законодавстві заходи щодо державного сприяння інноваційним підприємствам, реальна підтримка держави відсутня. Понад 90% підприємств у 2007 році здійснювали інновації за рахунок власних коштів, обсяг яких становив майже три чверті загального обсягу витрат (8,0 млрд. грн.). Кредити для проведення інноваційної діяльності отримали 145 підприємств (2,0 млрд. грн.), кошти іноземних інвесторів отримали 23 підприємства (0,3 млрд. грн.), підтримку державного та місцевих бюджетів отримали лише 57 підприємств в Україні;

• нерозвиненість економічного механізму управління. Для багатьох підприємців в Україні ризик втратити ринки збуту через торговельні обмеження є більшим, ніж через технологічну відсталість виробництва й гіршу якість продукції;

• нерозвиненість інноваційної інфраструктури, відсутність розвиненого венчурного підприємництва [65].

Фактичне фінансування науково-технічної діяльності з державного бюджету упродовж останніх п’яти років не перевищує 0,4% від ВВП, тоді як Законом України „Про наукову і науково-технічну діяльність” передбачено 1,7%. Обсяг інноваційних витрат у 2007 році склав 10,8 млрд. грн., з яких 68,8% використано для придбання засобів виробництва, 7,3% - на проведення власних науково-дослідних розробок, 1,8% - на придбання результатів науково-дослідних робіт інших організацій, і лише 3% - на придбання нових технологій.

Крім того, спостерігається істотна диференціація фінансування інноваційної діяльності за регіонами. Наприклад, у 2007 році найменший показник загальних обсягів фінансування інновацій на одного мешканця спостерігався у Тернопільській області (17,42 грн.) та м. Севастополі (0,48 грн.), а найбільший – у м. Києві (612,94 грн.) та у Донецькій області (576,32 грн.). Отже, недостатнє фінансування інноваційної діяльності є причиною низької інноваційної активності підприємств, а з іншого боку - може вважатися наслідком низького рівня інноваційного розвитку регіону. Так, відсутність сучасних науково-технічних розробок у підприємств і низький попит на них призводить до невиправданості подальших витрат на інноваційну діяльність та не дозволяє підприємствам одержувати фінансування з державного бюджету для реалізації інноваційних проектів.

Ризик неповернення витрачених на НДДКР коштів зумовлює низьку активність банків та інших фінансових установ у фінансуванні інноваційної діяльності і, як наслідок, відсутність коштів у підприємств на реалізацію інноваційних проектів. Кредити Державної інноваційної компанії для більшості інноваційних підприємств є недоступними через високі відсоткові ставки.

Нерозвиненість інноваційної інфраструктури та низька її якість зумовлюють високі витрати, пов’язані з пошуком інформації про інноваційні розробки та партнерів у сфері комерціалізації технологій і винаходів, захистом прав інтелектуальної власності, несумлінною конкуренцією у цій сфері. Зростають міжрегіональні диспропорції у розміщенні інституційної інфраструктури інноваційної діяльності.

Як наслідок, знижується престижність інтелектуальної праці через значні затрати часу на НДДКР та відсутність адекватного матеріального заохочення. Незважаючи на високу оцінку якісного складу працівників сфери науки в Україні, відбувається прогресуюче скорочення наукового потенціалу у галузях природничих та технічних наук через внутрішню та зовнішню міграцію кадрів. Частка осіб, зайнятих дослідженнями і розробками в Україні, становить приблизно 0,6% від загальної кількості зайнятих при середньому значенні цього показника для країн ЄС – 1,2%.

З огляду на важливість ролі держави у створенні сприятливого інституційного середовища для активізації інноваційної діяльності малих і середніх підприємств в Україні необхідно реалізувати комплекс дієвих заходів, зокрема:

• забезпечення фінансування інноваційного процесу, збільшення частки фінансування витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;

• розроблення та реалізація системи заходів з активізації інвестиційної діяльності комерційних банків, їх зацікавлення у довгостроковому кредитуванні, а також застосування поряд з кредитами нетрадиційних способів фінансування інноваційних проектів – франчайзингу, лізингу, факторингу та форфейтингу, що створить необхідні умови для переміщення доходів з низькотехнологічних сегментів економіки у високотехнологічні та сприятиме переходу до моделі інноваційного розвитку;

• збільшення потоків іноземних інвестицій у вітчизняні інноваційні процеси;

• формування належного правового середовища для розвитку інноваційної та науково-технічної діяльності, підвищення мотивації підприємця до високопродуктивної і високоякісної діяльності через вдосконалення системи економічного стимулювання шляхом внесення змін до податкового, митного законодавства, прийняття Закону про корпорації;

• розробка і впровадження урядової програми, яка забезпечить додаткове фінансування з державного бюджету витрат авторів на патентування науково-технічних розробок;

• сприяння розвитку високорозвиненого фондового ринку, венчурного підприємництва, загалом інвестиційно-фінансового сектора економіки; забезпечення державної підтримки інноваційного підприємництва через створення венчурних фондів, капітал яких на 30-40% формуватиметься за участю держави;

• удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності через узгодження вітчизняної нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності з міжнародними стандартами;

• сприяння розвитку малих та середніх вітчизняних інноваційних підприємств, що забезпечить поширення інноваційного підприємництва, розгортання в його середовищі економічної конкуренції;

• забезпечення розвитку інноваційної інфраструктури, створення регіональних інноваційних центрів;

• розроблення системи експертизи імпортованих технологій за чіткими критеріями; запровадження санкцій для підприємств, які використовують імпортні технології, що погіршують стан довкілля, особливо, якщо є вітчизняні аналоги з нижчим рівнем небезпеки для навколишнього середовища;

- формування інноваційної культури суспільства: підтримка наукових видавництв, наукових та науково-популярних видань, розширення освітніх програм, підвищення рівня навчального і наукового процесу тощо[65].

Основні заходи державного забезпечення інноваційної діяльності в Україні, які забезпечать розвиток підприємництва на інноваційній основі подані нижче.

Таблиця 2.2 Система технічних і інституційно-організаційних заходів забезпечення реалізації інноваційного розвитку України

Логіка державної підтримки розвитку науки і техніки ґрунтується на тому, що чим більше коштів буде вкладено у науку, тим більшою буде віддача від неї. Поступово вона навіть сама себе буде фінансувати. Отже одним із наслідків науково-технічного розвитку має стати комерціалізація результатів наукових досліджень. А це, в свою чергу, обумовить формування спеціальних фондів, які будуть зменшувати інноваційні ризики високотехнологічних підприємств. Роль держави у науково-технічному розвитку країни може бути посиленою введенням держзамовлення на впровадження у виробництво пріоритетних інновацій.

Характеристики

Список файлов ВКР