182883 (Ціноутворення на ВАТ "Тера" в економічно-господарському та правовому контексті), страница 10

Примітка: товар А - печиво “Фортуна”(220 г.); товар Б – пряники “Житомирські”; товар В – мармелад "Апельсиновий"; товар Г – сушку "Човник"; товар Д - вафлі "Артек 5-шаровий".

Порівнюючи питому вагу сировини можна відмітити, що вона змінюється від -69,51%(товар Б) до 27,65 відсотків (товар Д). По статті “Допоміжні матеріали” також ситуація неоднакова, а саме від 41,22% (товар Д) до 1,02% (товар Б). Більш стабільними є витрати по статті “Тара”, а саме від 2,27% (товар Д) по 5,01% (товар Б). Витрати по статті “Енергоносії” є стабільними по продукціях А, Б, В, Г (3,47% - 5,01%), а по товару Д лише 0,9%. Заробітня плата із соцвідрахуваннями має найбільшу питому вагу по товару “Д”, а саме 8,9%. По іншим товарам ця питома вага у два рази меньша. Такаж тенденція і по статті “Загальновиробничі витрати” та ”Транспортні витрати”. Адміністративні витрати у видовій калькуляції займають питому вагу від 2,63% (товар “Г”) до 7,22% (товар “Д”). Витрати на збут складають 0,99% по продукції “Д”, а 4,4% по товару “Б”.

Можна констатувати, що чим меншою є питома вага витрат на сировину і витрат на збут, тим більшою є рентабельність продукції. Така тенденція потребує дослідження показника ефективності маркетингової діяльності, витратним компонентом якої є витрати на збут.

3.3 Методи калькулювання собівартості продукції

Собівартість продукції — це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, поскільки у ній відображаються: * рівень організації виробничого процесу; * технічний рівень; * продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної продукції; валової продукції; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.

У промисловості розрізняють собівартість: індивідуальну; галузеву.

Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);

Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).

В основі групування витрат, що формують собівартість продукції, лежать такі ознаки: Ступінь однорідності витрат. Всі витрати за цією ознакою поділяються на : D одноелементні (прості) — сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст; П комплексні — різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

II.Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витрати поділяються на:

П прямі (безпосередьо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесеш на її одиницю);

П непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу , утримання і експлуатація основних фондів тощо).

III.Звя'зок з обсягом виробництва.

Витрати поділяються на:

постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління).

В складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

змінні — загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:

пропорційні — змінюються прямопропорційно до зміни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;

непропорційні — поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

Основною є класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Елементи витрат на виробництво:

Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

Амортизація основних фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів).

Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

Інші витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів; включаються витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку, витрати на інвестиційну і фінансову діяльність підприємства, втрати від надзвичайних подій).

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті — це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

Сировина і матеріали.

Паливо і енергія на технологічні цілі.

Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.

Загальновиробничі витрати.

Адміністративні витрати.

Підготовка і освоєння виробництва.

Інші виробничі витрати.

Витрати на збут (позавиробничі витрати).

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому — всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

О затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці;

П затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

□ адміністративно-управлінські витрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Факторами зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

П планування зниження собівартості товарної продукції;

О складання кошторису витрат на виробництво;

П складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами виконують в такій послідовності:

Мета складання кошторису витрат на виробництво — встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році. Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов'язані із зміною залишків незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та інші.

Калькулювання собівартості продукції— це процес обмеження собівартості одиниці продукції.

Методи калькулювання :

- нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюються по нормах);

- параметричний (затрати на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

- розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі — пропорційно заробітній платі).

Основним моментом системи обліку, що забезпечує успішну роботу підприємств з підвищення ефективності виробництва та управління затратами є добре налагоджений облік виробничих затрат та науково обґрунтоване калькулювання собівартості продукції.

Визначення собівартості продукції кондитерської промисловості - важливий об'єкт облікового процесу з метою прийняття управлінських рішень і якіс ний показник, який характеризує ефективність діяльності підприємства. Об’єкт облікового процесу – ознака, відповідно до якої групують виробничі затрати для цілей управління собівартістю. А калькулювання собівартості продукції - одна із важливих функцій обліку, але, крім його основного призначення калькулювання є важ ливою інформаційною базою для вибору виробничої стратегії та ціноутворення. Від рівня собівартості безпосередньо залежить величина прибутку та рівень рентабельності. Чим ефективніше функціонує підприємство, тим менша собівартість продукції, тим більший прибуток і, таким чином, вища рентабельність.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про затрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(с)БО 16 “Витрати”. Дане положення внесло суттєві зміни до складу затрат, що формують собівартість промислової продукції, а це у свою чергу торкнулося калькулювання, ціноутворення, визначення рентабельності продукції.

Відповідно до П(с)БО 16 „Витрати” розроблені Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. № 47.

З урахуванням вимог П(с)БО 16 та Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції підприємства можуть використовувати запропоновані цими нормативними документами статті калькуляцій.²

У результаті проведеного дослідження на підприємствах кондитерської галузі розраховують планові, нормативні та фактичні (звітні) калькуляції. Планові калькуляції складаються на рік з розподілом за кварталами, на всі види продукції, що виготовляються у плановому періоді, і, протягом визначених періодів, залишаються незмінними. Нормативні калькуляції переглядаються і уточнюються в разі зміни діючих норм та при впровадженні прогресивних технологій і нового обладнання.

Єдине, що може ототожнювати планові і нормативні калькуляції – це кількість і структура статей калькуляцій. Крім того, на деяких підприємствах галузі складаються тільки планові або звітні калькуляції, а окремі з них зовсім не здійснюють калькуляційні розрахунки.

Також на багатьох досліджених підприємствах не складаються фактичні калькуляції на окремі найменування кондитерських виробів. Це можна пояснити тим, що на кондитерських підприємствах немає чіткої аналітики накладних затрат, не проводиться їх розподіл між окремими найменуваннями кондитерської продукції, і, як підсумок – маємо їх спотворену фактичну собівартість.

На підприємствах кондитерської галузі (більшості з них) використовують простий (однопроцесний, однопередільний) метод калькулювання собівартості готової продукції.

Ми приєднуємося до тих дослідників галузі, які вважають, що найбільш доцільним для кондитерських підприємств є застосування нормативного попередільного методу калькулювання собівартості готової продукції.

Потреба в калькулюванні собівартості в умовах ринкових відносин набуває особливої актуальності. Зміни економічних відносин зумовили те, що менеджери змушені переходити поступово від настанови ретро спективної до перспективної. При цьому облік має будуватися на запобіганні, а не на констатації того, що вже відбулося, має бути спрямованим у майбутнє, бо передбачати - означає випереджати. Калькулювання собівартості продукції повинно поступово переорієнтовуватися з трудомістких розрахунків із розподілу непрямих затрат та визначення точної фактичної собівартості на прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організацію оперативного контролю за їх дотриманням у процесі діяльності.