182163 (Держава і ринок: філософія взаємодії), страница 7
Описание файла
Документ из архива "Держава і ринок: філософія взаємодії", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экономика" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "экономика" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "182163"
Текст 7 страницы из документа "182163"
Звертаємо особливу увагу на взаємодію різних інтересів — як у соціальному аспекті, так і в економічному — на взаємодію виробництва, обміну, розподілу і споживання, тобто тих сторін і елементів, які мають місце в будь-якому суспільстві: розвиненому чи перехідному. Мета будь-якого суспільства — це рух до відносної стійкої соціальної структури, до соціального порядку. Тому соціальну організацію необхідно розглядати як намагання зберегти норми, які б не дозволяли надзвичайним конфліктам руйнувати суспільство. Якщо ж ми не зрозуміємо характеру соціально-економічної системи, яку ми створили (а мова йде про Україну) й контролювати розвиток якої ми не здатні, і почнемо знову поспішно діяти, як це ми зробили з приватизацією, вона може нас повністю загубити. Що ми вже по суті й отримали. Дивовижність цієї системи в тому, що зусилля, які докладаються для поліпшення складної ситуації, часто призводять до ще гіршого становища. Проблема стабільності соціальної системи може бути вирішена не шляхом удосконалення окремих її елементів, а через удосконалення «управління всім техніко-політико-економіко-природним комплексом» [52].
Мається на увазі досягнення гармонії всіх видів інтересів. Інтереси людей надзвичайно суперечливі. Вони тісно переплетені між собою. Людей як єднають, так і роз’єднують релігійні спільності чи розбіжності, етнічні особливості (народ, нація), соціально-політичні інтереси (партія, держава), громадсько-моральні та культурні пристрасті (суспільні організації: братства, спілки тощо), родинні зв’язки (рід, сім’я тощо). Проте матеріальний інтерес (відносини власності) є найбільш характерною ознакою, що з’єднує чи розділяє людей у різні соціальні спільності. Приватна власність узагальнила і легалізувала індивідуальний внутрішній інтерес людини до індивідуальності, незалежності, окремості. Вона створила матеріальні передумови відокремленого існування людини та її сім’ї. З іншого боку, усуспільнення виробництва вилилось у різноманітні форми матеріальної залежності відокремленої на ранніх етапах розвитку суспільства приватної власності, соціальної, політичної і духовної залежності людини від людини. Поглиблення соціально-економічної нерівності посилює соціальну залежність людей, а на цій основі виникають різного роду суперечності, що підриває соціально-економічну стабільність розвитку суспільства.
Дослідження держави як політико-економічної засадної інституції суспільства обов’язково потребує аналізу соціальної структури суспільства, характеристики інтересів різних соціальних груп, класів, верств (страт), квінт. Уперше визначення соціальної групи дав англійський філософ Т. Гоббс у праці «Левіафан», визначивши її як сукупність певного числа людей, об’єднаних спільним інтересом чи спільною справою; він дав інтерпретацію інтересу як основи об’єднання людей у соціальні спільності й спонукального мотиву їх діяльності [53]. Марксистська соціальна філософія, започаткувавши теоретичний аналіз соціальної структури на засадах історизму та практики, поділяє суспільство на основні й неосновні класи. Основні класи зумовлені способом виробництва, що визначає тип даного суспільства, неосновні — залишилися від старого віджитого суспільства або постають як носії майбутнього способу виробництва. Однією з головних вимог методології класового аналізу є врахування специфіки суспільного явища, що аналізується. Його сутність — у пошуку реальних інтересів класів, що борються між собою й через це змушені приховувати їх за різними мотивами, ідеями та словами. У період існування Радянського Союзу методологія класового аналізу виявилась абсолютизованою.
Зауважимо, що М. Вебер спробував розщепити класову структуру суспільства на відносно самостійні групи людей, що гуртуються на засадах фактично розрізнених інтересів у сфері виробництва, суспільного життя, політики. За твердженням інших західних учених, суспільство поділяється не на класи, а на особливі верстви — страти. Представниками соціальної стратифікації є російсько-американський соціальний філософ П. Сорокін, американський соціолог С. Ліпсет, англієць Т. Боттомор та інші дослідники. Вони пропонують різницю між верствами населення шукати не в класовій структурі, а в стилі і способі життя, у розмірах прибутку, у різниці рівнів культури, рівнів споживання, у ступені оволодіння політичною владою [54].
Відокремленість індивідуального інтересу реалізується через відчуження, що починається з моменту огородження людиною куска землі й оголошення його приватною власністю. З розвитком матеріального виробництва відчуження набуває економічних форм, у яких здійснюється життєдіяльність людини.
З реалізації корисливого особистого інтересу бере початок усім відомий принцип «невидимої руки» А. Сміта (мається на увазі автоматичний механізм конкурентного ринку), що регулює ринкову економіку. Зазначимо, що погляди А. Сміта на рушійні сили економічного розвитку лягли в основу сучасних теорій ринкової економіки і принципів її функціонування. Відомий американський економіст-соціолог, професор Дж. К. Гелбрейт пише: «Ми проповідуємо етику користолюбних інтересів, і ніколи в нашій історії ми не пропагували її так красномовно, багатократно і навіть з відтінком виправданого гніву, як в ці останні роки…» [55]. Якби наші ідеологи реформ хоча б раз прочитали п’ять книг «Багатства народів» А. Сміта, то обов’язково натрапили б у другому розділі четвертої книги на виправдання А. Смітом протекціоністських дій держави стосовно захисту слабих вітчизняних галузей та виробництв від іноземних тарифів.
Прагнення кожного до отримання більшої частки соціального продукту, що є об’єктивно зумовленим і природним для людини, може забезпечуватися двома шляхами: перший — збільшенням частки вкладу кожним у створення продукту; другий — через активний вплив на саму політику держави задля отримання і привласнення особисто політичної ренти [56, с. 152—153]. Перший спосіб необхідно віднести до економічно об’єктивних норм суспільного співіснування, другий — до суб’єктивної діяльності в організаційно-управлінській сфері. В умовах відсутності дійової демократичної системи управління суспільством, формування оптимального механізму взаємодії держави та фірм (домашніх господарств) більшою мірою визначаються суб’єктивним фактором, що веде до перекосів та до розбалансування в економіці.
Мотивація характеризується сукупністю внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, визначають поведінку, форми діяльності, надають цій діяльності певної спрямованості й доцільності. У своїй поведінці кожен суб’єкт економічної системи (підприємець, державний службовець чи хтось інший) керується власним інтересом, що в умовах інституціоналізації суспільства є рушійною силою. Індивідуальний інтерес формується під впливом дії багатьох чинників: економічних, соціальних, політичних, ментальних і т. п. Економічну основу інтересу становить збагачення, соціальну — усвідомлення суспільної єдності, політичну — підпорядкування владі, дотримання закону, ментальні та культурні чинники — цілий перелік етичних, історичних, спадкових, культурних та релігійних рис, що відображають особливість прояву суб’єктивної сторони інтересу. Оскільки в рамках державної політики за всю історію розвитку нашого суспільства, у тому числі в часи Русі, Козаччини, царської Росії, Радянського Союзу, ніколи не стверджувалася приватна власність у тому капіталістичному розумінні, якого вона досягла в країнах Західної Європи та Америки, то проблема формування приватного інтересу та його гармонія з суспільним є визначальним у становленні соціально-орієнтованої моделі економічного розвитку. Якщо економічні, соціальні та політичні чинники індивідуального інтересу є майже адекватними для всіх народів, то ментальні та культурні чинники якраз відображають їх відмінності. На жаль, цим чинникам як економічна, так і філософська наука ще дуже мало приділяють уваги.
Механізм взаємозв’язку політики держави з економікою сьогодні досить складний. Економіка як реальний базис суспільства, як система історично зумовлених виробничих відносин багато в чому визначає політику держави. Соціальна структура постіндустріального суспільства складна і строката. Інтереси всіх соціальних верств сьогодні відображаються в діяльності і захищаються багатьма політичними партіями, профспілками, суспільними організаціями. Через їх посередництво економічні інтереси різних соціальних верств інтегруються в політичну систему суспільства, впливають на характер рішень, у тому числі й економічних, що приймаються державною владою. Так визначаються основні напрями економічної політики держави, галузі бюджетного фінансування, системи і розміри податків, соціальні програми, масштаби державного втручання в економіку.
Література до розділу 1
-
Васильчук Ю. А. Трансформация потребностей — развитие личности и общества // Полис. — 1994. — № 5. — С. 6—22.
-
Machlup E. The Universal Bogey // Essays in Honour of Lord Robbins. — L., 1972. — P. 99—117.
-
Леонтьев В. Экономические эссе: Теория, исследования, факты и политика. — М.: Политиздат, 1990. — С. 28.
-
Там само. — С. 29.
-
Очерки экономической антропологии. — М.: Наука, 1999. — С. 84.
-
Більш детально про субстантивізм та його напрями можна почитати в кн.: Очерки экономической антропологии. — М.: Наука, 1999. — С. 78—94.
-
Селигмен Б. Основные течения современной мысли. — М.: Прогресс, 1998. — С. 119.
-
Сорокин П. Историческая необходимость // Социс. — 1989. — № 6. — С. 138.
-
Рижко В. А. Концепція як форма наукового знання. — К.: Наук. думка, 1995. — С. 8—9 (212 с.).
-
Степин В. С. Философская антропология и философия науки. — М.: Высшая школа, 1992. — С. 183. (191 с.).
-
Добронравова И. С. Виненергетика: становление нелинейного мышления. – К.: Лыбидь, 1990. — С. 103 (192 с.).
-
Лекторский В. А. О толерантности, плюрализме и критицизме // Вопросы философии. — 1997. — № 11. — С. 46—54.
-
Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. — М.: Academia, 1999. — С. 578 (640 с).
-
Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М.: Наука, 1987. — С. 38 (240 с.).
-
Вернадський В. И. О науке. Т. 1. Научное знание. Научное творчество. Научная мысль. — Дубна: Феникс, 1997. — С. 344 (576 с.).
-
Тоффлер Э. Третья волна. — М.: АСТ, 1999. — С. 465 (782 с.).
-
Туровский М. Б. Философские основания культурологии. — М.: РОССПЭН, 1997. — С. 114 (440 с.).
-
Кун Т. Структура научных революций. — М.: Прогресс, 1975 — 281 с.
-
Роббинс Л. Предмет экономической науки // ТЕЗИС: теория и история экономических и социальных институтов и систем. — М., 1993. — Вып. 1. — 305 с.
-
Менеджмент и рынок: германская модель: Учеб. пособие / Под. ред. У. Рора и С. Долгова. — М.: БЕК, 1995. — 264 с.
-
V. Nell-Breuning, O. Wirtschaftsethik // Lenk H. / Maring, M. (Hrsg.), Wirtschaft und Ethik. — Stuttgart, 1992. — 311 s.
-
Шумпетер Й. Капитализм, социализм и демократия. — М.: Экономика, 1995. — 540 с.
-
Гайденко П. П. Социология Макса Вебера // Вебер М. Избр. произведения. — М.: Прогресс, 1990. — 283 с.
-
Granowetter M. The Old and New Economic Sociology: A History and an Agenda // Beyond the Marketplace: Rethinking Economy and Society / Ed. A. F. Robertson, R. Friedland. — N.Y., 1990. — Р. 89—112.
-
Макаренко В. П. Критика методологии социального познания М. Вебера // Филос. науки. — 1984. — № 6. — С. 105—116.
-
Шумпетер Й. А. История экономического анализа. — М.: Экономика, 1989. — Вып. 1. — 389 c.
-
Князева Е. Н., Курдюмов С. П. Антропный принцип в синергетике // Вопросы философии. — 1997. — № 3. — С. 62—79.
-
Myrdal G. «The Meaning and validity of Institutional Economics», in Dopfer, 1976. — P. 82.
-
Даглас Норт. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки: Пер. з англ. І. Дзюби. — К.: Основи, 2000, 1998. — С. 133.
-
Мильчакова Н. Игра по правилам: «общественный договор» Джеймса Бьюкенена // Вопросы экономики. — 1994. — № 6. — С. 118.
-
Милль Дж. С. Основы политической экономии и некоторые аспекты их приложения к социальной философии: В 3-х т. / Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — Т. 1. — С. 339.
-
Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. — К., 1995. — С. 67.
-
Вільямсом Олівер Е. Економічні інституції капіталізму. Фірми, маркетинг, укладання контрактів. — К.: Артек, 2001. — С. 27.
-
Милль Дж. С. Основы политической экономии: В 3-х т. / Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — Т. 1. — С. 338.
-
Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектору / Пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільського. — К.: Основи, 1998. — С. 248—249 (854 с.).
-
Нуреев Р. М. Курс микроэкономики: Учебник. — 2-е изд. — М.: НОРМА, 2001. — 572 с.
-
Amer. Ekon. — 1992. — Vol. 82, № 4. — P. 714.
-
Норт Даглас. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Пер. з англ. І. Дзюби. — К.: Основи, 2000. — С. 52. (198 с.).
-
Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів: Каменяр, 2000. — С. 19 (303 с.).
-
Селигмен Б. Основные течения современной мысли. — М.: Прогресс, 1998. — 402 с.
-
Там само.
-
Сорокин П. Историческая необходимость // Социс. — 1989. — № 6. — С. 135—147.
-
Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи: Монографія / Пер. з англ. С. О. Макеєва, І. П. Дзюби, І. О. Крисіна; Передм. В. К. Черняка. — К.: Вища шк., 1995. — 247 с.
-
Там само.
-
Политическая экономия: Учебник / В. А. Медведев, Л. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. — М.: Политиздат, 1990. — С. 87.
-
Давид Рикардо. Начало политической экономии и податного обложения / Пер. Д. Рязанова. — М.; Л., 1929. — С. 3.
-
Маркс К., Энгельс Ф. / Соч. — 2-е изд. — Т. 27. — С. 402.
-
Дидро Д. Избр. произв. — М.; Л., 1951. — С. 352.
-
Huber B. / Der Begrif des interesses in der sozialwissenschaften. Winterthur, 1958. — S. 45.
-
Макаренко В. П. Критика методологии социального познания М. Вебера // Филос. науки. — 1984. — № 6. — С. 107.
-
Кон И. Философский идеализм и кризис буржуазной исторической мысли. — М., 1959. — С. 94.
-
Джей Форрестер. Эта странная социальная система // Мировая экономика и международные отношения. — 1972. — № 6. — С. 96.
-
Гоббс Т. Избр. произв. — М., 1964. — Т. 2. — С. 244.
-
Липсет С. Политическая социология // Социология сегодня: Проблемы и перспективы. — М., 1971. — С. 146.
-
Злободневные цитаты // Известия. — 1987. — 28 июня.
-
Про суть та механізм присвоєння політичної ренти див.: І. Й. Малий, М. К. Галабурда. Політична рента // Економічна енциклопедія: У 3 т. — Т. 3. / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. — К.: Академія, 2002. — 952 с.
РОЗДІЛ 2. Еволюція функцій держави
2.1 Держава: соціально-економічна сутність, теорія виникнення та типологія