182163 (Держава і ринок: філософія взаємодії), страница 6

Приватизація державного майна досить гостро поставила питання про соціальну нерівність у суспільстві, про загострення суперечностей між багатими та бідними верствами населення. Кожна соціальна група формує свою специфічну систему інтересів, які можуть не збігатися у процесі подальшого економічного зростання. У цьому параграфі не ставиться завдання критичного аналізу «суперечностей інтересів» між бідними і багатими, це вічна проблема всієї історії існування цивілізації, тут лише зосереджено увагу на методологічних питаннях ролі інтересів у складному взаємопереплетінні економічних, політичних та соціальних складових сучасного суспільства.

Зазначимо, що інтерес — категорія філософська, економічна і соціальна. В інтересі органічно об’єднано дві сторони суспільного буття — економічну та соціальну. Взаємозв’язок цих сторін найбільшою мірою проявляється у сфері взаємодії держави та ринку в рамках національної економіки, а також у процесі глобалізації суспільства. Якщо економічна сторона формує вимоги до економічної політики держави щодо використання обмежених ресурсів, то соціальна сторона характеризує його наслідки. Політична система суспільства, рівень демократії дає змогу оптимізувати економічну і соціальні невідповідності. Суперечливість на-
слідків негативно відбивається на економічній поведінці суб’єктів (держави та фірм), що в кінцевому підсумку веде до змін в інституційній архітектоніці суспільства, а значить і вирішенні соціальних конфліктів. Дуалізм економічного та соціального розв’язується через реалізацію інтересу. Практична значимість реалізації інтересів проявляється в поведінці та проведенні відповідної політики.

Філософів та економістів давно цікавили спонукальні мотиви, що рухають суспільний прогрес. Звільнивши етику від церковно-феодальних пут, відомий філософ Гельвецій обґрунтував егоїзм людини її природною властивістю і фактором прогресу суспільства. Матеріальність філософії Гельвеція справила на погляди А. Сміта вирішальний вплив. Тому стає зрозумілим поведінка «економічної людини» А. Сміта, яка базується на теорії Гельвеція про користолюбний інтерес, на природному прагненні кожного до своєї вигоди. Створена А. Смітом теорія поведінки «економічної людини», її відносин у суспільстві заклали основи поглядів класичної політичної економії на рушійну мотивацію економічної системи, на принципи її функціонування. Зв’язок інтересів із задоволенням потреб людей, їх соціальних груп, об’єднань тощо розкриває природу інтересу, як мотиваційної та рушійної сили суспільства. «Інтереси виступають могутніми двигунами економічного прогресу, створюють ту «пружину», котра приводить у рух економічний механізм» [45].

На відміну від потреб, інтерес уособлює конкретизацію поведінки відповідного суб’єкта господарювання залежно від внутрішнього стану самого суб’єкта, його місця і ролі в суспільстві. Інтерес — це згусток економічних (матеріальних), соціальних, політичних та духовних потреб. Теоретично є виправданим абстрактне розмежування економічних, соціальних та політичних інтересів.

Необхідно не забувати, що носієм інтересу виступає людина і тільки людина. Д. Рікардо зазначав, що думки людей визначаються їхніми інтересами. У своєму листі стосовно парламентської роботи від 9 травня 1822 р. він писав: «Скажіть мені, у чому проявляються їхні інтереси, і я скажу вам, які заходи вони будуть захищати» [46]. Реалізація інтересу завершує цілеспрямовану діяльність суб’єкта. Прийняття рішень на макрорівні обов’язково враховує наявність переважаючого впливу інтересів більшості в умовах демократичної системи, на мікрорівні прийняття рішень здійснюється з огляду на індивідуальний (колективний) інтерес.

Інтереси мають об’єктивний характер і є спонукальними мотивами діяльності людей. Індивіди, щоб реалізувати свої інтереси, вступаючи у відносини між собою, досягають певних цілей у житті, діють згідно з суб’єктивними мотивами і переконаннями. На відміну від природи, у суспільстві свідомо діють люди, вчинки яких підпорядковані свідомим намірам і бажаним цілям [47]. Будь-яка мета причинно обумовлена інтересом.

На об’єктивну сторону інтересу вперше звернули увагу французькі матеріалісти. Д. Дідро стверджував: «Коли говорять про інтерес індивіда, верстви, нації — «мій інтерес», «інтерес держави», «його інтерес», «їх інтерес», — це означає дещо потрібне і корисне для держави, для особи, для мене і т. п.» [48]. Корисність, тобто матеріальність, є вихідною методологічною засадою будь-якого інтересу. К. Маркс, як перший та всесвітньо визнаний передусім соціолог, а не економіст, обґрунтував мотивацію поведінки та структуризацію інтересів в епоху первісного нагромадження капіталу, тобто в процесі формування капіталістичного суспільства в країнах Західної Європи. Існує думка про тотожність поглядів К. Маркса і французьких матеріалістів на об’єктивність розуміння інтересів. Б. Губер, наприклад, доводить, що «К. Маркс від Гельвеція успадкував поняття правильно зрозумілого особистого інтересу і використав його дещо по-своєму, у вигляді правильно зрозумілого класового інтересу, який повністю збігається з правильно зрозумілими інтересами представників класу» [49].

Як політичні, так і економічні інтереси поділяються на особисті та суспільні. Усі інші види інтересів є, на наш погляд, похідними. Так, визнання колективних інтересів базується на об’єднанні конкретних особистих інтересів у відповідній сфері прояву. Наприклад, колективний інтерес фірми об’єднує осіб з метою виробництва товару чи надання послуг та отримання прибутку. Інтерес політичної партії є об’єднанням індивідуальних поглядів членів партії чи солідарних з ними для вирішення тієї чи іншої проблеми. Суспільний інтерес має предметну форму прояву на рівні держави, яка і проводить відповідну політику в усіх сферах суспільного буття. Колективний інтерес за місцем проживання може об’єднувати людей стосовно охорони навколишнього середовища, привласнення суспільних благ і т. п., що також опосередковано залежить як від поведінки кожного члена колективу, так і від їх впливу на рішення держави. Теоретично можна визнати наявність суспільних, колективних та особистих інтересів. Критерієм поділу інтересів у нашому випадку є власність. У соціально-економічній літературі проводиться й інша класифікація інтересів.

Дослідження питань взаємодії держави та ринку передбачає аналіз механізму прийняття політичних рішень на рівні держави, що проявляється через реалізацію політичних інтересів. У цьому плані ми розглядаємо людей у трьох іпостасях: як виборців, законодавців і осіб, котрі представляють виконавчу владу. Взаємовідносини між цими ролями показано у вигляді схеми (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Політичний механізм реалізації інтересу

Залежно від форми державного управління виборці можуть впливати на прийняття рішень щодо досягнення своїх інтересів. Рішення проводяться в життя виконавчою владою, правила поведінки визначає законодавча влада. Дієвість означеного механізму залежить від багатьох чинників політичного, економічного та соціального плану. Теорія державного управління розглядає можливість прийняття рішень адміністратором під впливом не тільки законодавчого поля, а й політичної залежності чи економічної матеріальної зацікавленості. У боротьбу за прийняття відповідного рішення включаються представники різного роду інтересів, вирішальним серед яких виступає економічний, а точніше матеріальний, інтерес.

Слід зазначити, що в транзитивній економіці України відбувається активний процес перерозподілу матеріальних благ, що неоднозначно впливає на інституціоналізацію інтересів у суспільстві внаслідок шокового соціального розшарування населення. Тут важливо звернути увагу на неадекватну індивідуальну поведінку «мільйонера», який усупереч логіці капіталізму замість капіталізації своїх доходів витрачає їх на непродуктивне споживання, тобто лише на споживання. З іншого боку, соціально обкрадена людина, рівень достатку якої ще недавно був вищим за прожитковий мінімум, сьогодні перебуває в апатії і повністю деморалізована. Тобто в трасформаційній економіці, коли ще не закінчено приватизацію та не відбулися інші інституційні ринкові зміни, суб’єкти економіки не зацікавлені в підприємливій трудовій ініціативі щодо збільшення обсягів виробництва або зниження собівартості продукції чи послуг задля збільшення прибутків чи доходів найманого робітника. Ці та інші проблеми сьогодні ще потрібно вирішити в теоретичному плані.

З погляду соціального у структурі інтересу можна виділити чотири основні моменти:

1) соціальний стан суб’єкта, або сукупність його практичних зв’язків із суспільством;

2) ступінь усвідомлення стану, який може широко варіюватися від нерозуміння через смутне відчуття до ясного усвідомлення;

3) ідеальні спонукальні сили, або мотиви, діяльності, що напрямлені на певні об’єкти інтересу;

4) саме дійство, яке являє собою утвердження суб’єкта в об’єктивному світі. Останнє найповніше проявляється в системі взаємодії держави з фірмами та кожним громадянином країни.

Заперечуючи матеріалізм К. Маркса, М. Вебер обґрунтував теорію рівнозначності матеріальних і духовних детермінант у суспільному розвитку. Економічний чинник, за М. Вебером, треба розглядати на рівні з іншими — політичним, культурним, духовним, а не як визначальний. Жоден із факторів суспільного життя не слід абсолютизувати. Духовні чинники обумовлюють економіку не менше, ніж економіка розвиток духовності. Незважаючи на проголошену рівноправність, духовному чиннику М. Вебер надає перевагу, стверджуючи, що в основі капіталістичної економіки лежить релігія [50; 51]. На думку Вебера, насправді між особистими і суспільними інтересами існує суперечність, яку він характеризував як суперечність між формальною та змістовною раціональністю. Остання досягається при такому функціонуванні економіки, коли задовольняються потреби суспільства в цілому і разом з тим не порушуються загальновизнані етичні норми.

У суспільстві, за Марксом, провідними є економічні зв’язки. Ортодоксальний марксизм не тільки абсолютизував економічну детермінанту суспільного життя, а й довів її до абсурду. Ще сьогодні економісти і соціологи, спрощуючи Марксову теорію, стверджують: суспільне буття визначає суспільну свідомість, а виробництво — всі інші способи і види життєдіяльності. Підкресливши провідну роль матеріального виробництва, К. Маркс зовсім не закликав нехтувати політикою, мораллю чи побутом, людськими стосунками, духовним чи геополітичним чинниками. К. Маркс розглядав суспільство у формі підсистеми об’єктивної реальності, що існує як процес діяльності та спілкування людей на основі їхніх інтересів.

Для нашого дослідження не має великого значення схоластичні сперечання стосовно сутності інтересів як форми прояву економічних відносин, які так активно обговорювалися в недавньому минулому вітчизняними економістами і філософами. Відправною точкою нашого дослідження є розуміння інтересу як вияв мотиваційної сторони в діяльності та поведінці як людини, так і держави чи міжнародних економічних та політичних організацій. Така теоретична установка дозволяє використовувати теорію інтересів для аналізу характеру всього спектра складних питань економічного розвитку як національної економіки, так і світового господарства в цілому. Тобто сьогодні вже можна стверджувати про активне формування такої структури інтересів: світове господарство (глобальна економіка) — держава (національна економіка) — громадянин (домашнє господарство). Досить актуальним і ще недостатньо дослідженим залишається проблема еволюції внутрішньої мотивації та рамок реалізації кожного з названих вище інтересів.

Реалізація інтересу прямо залежить від рівня розвитку матеріальних умов і суспільних можливостей. Індивідуальний інтерес особистості прямо обумовлений його економічним становищем. У рамках індивідуальної поведінки об’єктивний зв’язок між економічним становищем і інтересами інколи істотно спотворюється. Те, що у формуванні інтересів соціальної групи чи верств населення є визначальним фактором, у формуванні індивідуального інтересу виступає не єдиним, а навіть другорядним фактором або взагалі відсутній як такий.

Економічна система характеризується різноманітністю інтересів. Залежно від форм власності необхідно розрізняти інтереси окремих осіб (приватний), колективні інтереси та суспільства. Зазначеним інтересам притаманна як єдність, так і відмінності. У зв’язку з приватизацією в Україні значимість приватного інтересу набуває все більшого значення. Приватний інтерес наповнюється матеріальним змістом, тобто приватною власністю. Приватизація як економічна форма розподілу багатства стала висхідним поштовхом для формування економічно відокремленого суб’єкта з приватним інтересом, дії якого не завжди асоціюються з інтересами суспільства.