176356 (Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції), страница 3

У зв‘язку із скасуванням держзамовлення в 1997 році сільськогосподарські підприємства змушені самостійно шукати канали збуту продукції. Не маючи гарантій щодо збуту продукції, основна частина сільськогосподарських товаровиробників відмовилась вирощувати таку трудомістку плодово-ягідну продукцію. Зниження економічної ефективності було спричинено рядом чинників: втратою господарствами традиційних ринків збуту плодово-ягідної продукції, низькою платоспроможністю населення і монополізмом переробних підприємств, а також диспаритетом цін між галуззю садівництва й іншими галузями народного господарства.

Тому при розгляді ефективності виробництва продукції необхідно враховувати дієвість ринкового механізму, а отже попит, пропозицію, ринкову інфраструктуру й цінову політику. Згодні з думкою Т.Дудара стосовно того, що практичне здійснення виваженої інтегрованої політики щодо ефективності функціонування будь якого агропромислового формування на ринку, яка б задовольняла як товаровиробників, так і споживачів, вимагає максимального пристосування виробництва до вимог ринку для підвищення ефективності формування підприємства. Такої ж думки дотримуються І.Минаков [83], Ф.Сайфулін [124], С.Ягуткін [163].

Отже, необхідно переорієнтуватися до вимог ринку, які будуть задовольняти потреби споживачів у плодово-ягідній продукції за ринковими цінами, що відповідатимуть вимогам якості. Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” від 18 січня 2001 року передбачав нарощування експортного потенціалу, стимулювання виробництва конкурентоспроможної продукції та розвиток інфраструктури ринку [36].

Слушним є висловлювання П.Т. Саблука, який акцентує увагу на тому, що головною метою аграрної політики України є розбудова конкурентоспроможного аграрного сектора економіки шляхом забезпечення умов для прискорення формування ефективного господаря-власника, а також створення економічних умов господарювання [117, с.43].

Таким чином, ефективність виробництва плодово-ягідної продукції є не тільки результатом процесу виробництва, а й діяльності, пов‘язаної із збутом і реалізацією продукції. В сучасних умовах господарства повинні знайти такі ринки збуту й канали реалізації, які б забезпечували конкурентоспроможність господарської діяльності. Ефективність виробництва повинна відбивати не тільки ресурсно-витратну її частину, а й відображати процес відтворення, тобто відносини між господарствами й об‘єктами ринкової інфраструктури. Ми погоджуємося з думкою професора В.Свободіна, який вказує, що ефективність системи АПК визначається в забезпеченні умов розширеного відтворення і на цій основі виробництва необхідного для країни продовольства, сировини для промисловості [126, с.42]. Він підкреслює, що про рівень впливу ринкових відносин на стадії виробництва продукції можна судити за показниками її реалізації, а на стадії останніх – за показниками обсягу та якості реалізованої продукції та її зберігання [127, с.10].

Формування ефективного сільськогосподарського виробництва, у тому числі плодово-ягідної продукції, являє собою складний багатогранний процес. Тому більшість учених розглядає його з позиції системного підходу у визначенні груп особливостей або факторів економічної ефективності. Однак, дослідники не дійшли до єдиної думки, щодо визначення системи показників рівню ефективності виробництва. Так, І.Прімишев виділяє збутові й виробничі організаційно-економічні критерії ефективності плодоовочівництва та виноградарства [101, с.9]. При визначенні економічної ефективності В. Баликов акцентує увагу на системі показників рентабельності і вказує, що теорія повинна позбавитися від надмірної орієнтованості на дослідження витрат і перенести акцент на вартісні результати виробництва, на економічний ефект, тобто на рентабельність [10, с.19-20]. Ми вважаємо ці дві системи не повними й погоджуємося з думкою В. Свободіна та М. Свободіної про те, що ефективність являє собою “економічну категорію, яка відображає широкий комплекс умов функціонування продуктивних і виробничих відносин, які в сукупності забезпечують процес розширеного відтворення [127, с.9].

Отже, економічна ефективність виробництва визначається не тільки взаємодією природних, технологічних, організаційних й економічних факторів, але залежить і від впливу споживчого попиту населення, умов ринку та взаємозв‘язків між виробниками плодово-ягідної продукції, переробними підприємствами і підприємствами ринкової інфраструктури. Тобто ефективність виробництва визначається рядом факторів на кожній з трьох стадій – виробництво, реалізація, споживання.

1. 2. Особливості сучасного стану розвитку і розміщення виробництва плодово-ягідної продукції в умовах ринкових відносин

Україна є одним з основних районів товарного садівництва в світі. Природні умови більшості областей сприятливі для вирощування основних плодових культур. На розвиток і розміщення садівництва крім грунтово-кліматичних умов впливають розміщення промисловості, місцезнаходження й відстань до великих міст і промислових центрів, щільність населення, наявність переробної промисловості, розвиненість шляхової мережі та ринкової інфраструктури. Протягом тривалого часу товарне виробництво плодів в Україні концентрувалось у зонах і регіонах з найсприятливішими природно-економічними умовами.

Теоретичні основи розміщення виробництва були започатковані у XIX ст. на засадах географічного детермінізму та енвайроменталізму. Вже тоді ця проблема розглядалося з огляду на ринкові умови господарювання, де визначним є одержання прибутку.

Серед прибічників теорії розміщення виробництва були І.Фон Тюнен, А.Вебер, А.Льош, В.Кристалер, В.Ізард.

Засновником теорії розміщення виробництва вважається І.Г. Фон Тюнен („Ізольований стан Фон Тюнена”). До основних чинників, що впливають на розміщення виробництва, він відносив обсяг транспортних витрат. Згідно з цією схемою розміщення сільськогосподарського виробництва можливо здійснювати за допомогою кола та концентричних кілець, де місто й ринок збуту розташовані у центрі території, тобто у центрі кола [14, с.535].

А.Вебер („Теорія розташування промисловості Альфреда Вебера”) як засновник теорії „промислового штондорта” вперше здійснив аналіз розташування промисловості, суть якого полягає в тому, що джерела сировини та споживачі продукції розташовані у різних місцях виробництв. За допомогою трикутника він визначив оптимальну точку розташування місця виробництва, в якій транспортні витрати будуть мінімальними, за умови однакових виробничих витрат. Вершинами цього трикутника, на думку А.Вебера, є пункти сировини та споживання [14, с.536].

Основним недоліком теорії А.Вебера, на нашу думку є те, що він розглядав модель ізольованого господарства в умовах досконалої конкуренції, тобто виключив можливість впливу розміщення виробництва на попит продукції. А.Льош вказував, що „міркування А.Вебера мало припустимі там, де сільськогосподарський сектор невеликий, наприклад багатих країнах чи країнах, які імпортують продовольство. Його тлумачення засноване тільки на одному факторі: впливу розміщення виробництва на споживання” [64, с.102].

Вперше вплив попиту продукції на розміщення виробництва проаналізував саме А.Льош („Економічна теорія розташування”, „Географічне розміщення господарства”). Він підкреслював, що необхідно “розглядати ринкові зони, які виникають не в результаті яких би ні було різниць у природному середовищі державного устрою, а у підсумку взаємодії чисто економічних сил, одна частина яких направлена на концентрацію, а друга – на розосереджування. До першої групи повинні бути віднесені усі переваги, які обумовлені спеціалізацією та масовим виробництвом, до другої – економія на транспортуванні, пов‘язані із багатогалузевим виробництвом” [64, с.115]. В. Кристалер, на відміну від А.Льоша, стверджував, що методологічно підходи до розташування міст відрізняють від підходів до розміщення галузей. Йому належить теорія „центрального населеного пункту”, який забезпечує навколишнє середовище послугами та товарами. В. Кристалер („Розташування міст у Південний Німеччині”) запропонував ієрархічну модель залежності населених пунктів від центрального міста за умов його функціонального значення і ступеня впливу на простір.

Аналізуючи основні методологічні підходи до розміщення виробництва, опрацьовані засновниками теорії розміщення [14, 64, 112], постає можливість узагальнити й обґрунтувати основні теоретичні засади розміщення виробництва (табл.1.1)

Таблиця 1.1

Основні методологічні підходи до теорії розміщення виробництва

Продовження таблиці 1.1

Ідею оптимального розміщення виробництва вивчали й радянські вчені. У 20-ті роки XX ст. з‘являються концепції, які одержали в науковій літературі того часу назву „транспортної орієнтації”, „орієнтації на робочу силу”, „сировинної орієнтації”. Концепцію „транспортної орієнтації” розвивали С.Бесонов, „орієнтацію на робочу силу” – В.Жуковський, „сировинної орієнтації” – А.Гінзбург і В.Михайлов [20, с.328].

Із спектра галузей рослинництва галузь садівництва визнається, безперечно, як одна з найскладніших. По-перше, в економічному плані земля під садами нероздільно пов‘язана з основними засобами виробництва (залишкова вартість багаторічних насаджень). Існує проміжок часу між інвестуванням у створення садів й отриманням віддачі на вкладені кошти. По-друге, в технологічному плані, садівництво потребує врахування особливостей формування породно-сортового складу насаджень, пов‘язаних з природно-кліматичними умовами виробництва, великою інтенсивністю механізованих робіт. По-третє, в соціальному плані садівництво потребує значної кількості робочої сили в обмежені періоду часу, але це додаткові робочі місця, що має велике значення в умовах реформування агарного сектора економіки при скороченні попиту на робочу силу.

На важливість розвитку й розміщення садівництва особливу увагу звертали у своїх наукових працях В.В.Юрчишин, О.М. Шестопаль, Є.П.Задорожня, А.І.Шумейко, О.Ю.Єрмаков, В.А.Рульєв, В.І.Криворучко, П.Я.Кравченко, В.М.Яропуд, Л.В.Романова.

Проблема подальшого розвитку й розміщення промислового садівництва має вирішуватися за допомогою оцінки адаптації цієї галузі до комплексу природних та економічних умов зони, підзони та конкретного господарства [130, с.272; 116, с.20].

О.Єрмаков вказує, що сади та ягідники можуть забезпечити потрібний ефект і краще виявити свої потенційні можливості тільки при умовах найбільшої відповідності природних чи штучно створених умов їх біологічним особливостям та вимогам [31, с.54].

На нашу думку, питання удосконалення розміщення виробництва плодової та ягідної продукції в ринкових умовах повинно вирішуватися не тільки з урахуванням природно-кліматичних умов й раціонального використання природних ресурсів, наявності переробних підприємств і плодосховищ, ринкового попиту на плодову продукцію, а передбачати створення роздрібних й оптових ринків, агроторгових домів, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

На підтвердження вищевикладеного слід послатися на наукову працю П.Кравченка, А.Шумейка та С.Кучеренко, в якій автори акцентують увагу на тому, що при розробленні раціональної схеми розміщення виробництва продукції садівництва слід враховувати потребу народного господарства в продуктах харчування та в сировині для промислової переробки, а також необхідність виробництва частини продукції для продажу її за межі республіки і можливості міжрегіонального обміну [50, с.33].