114550 (Управління розвитком виховної системи ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (на прикладі Старбільського обласного медичного училища)), страница 6

▪в ідеологію системи із самого початку закладені ідеї свободи вибору, особистої гідності, взаємної відповідальності і терпимості;

▪суб'єкт керування розвитком орієнтується на критерії педагогічно доцільного розвитку системи (самопочуття дитини, його особистісний ріст), а не розвитку взагалі;

керування розвитком системи здійснюється безупинно, якісно змінюючись від етапу до етапу;

▪ керування розвитком системи здійснюється безупинно, якісно змінюючись від етапу до етапу;

▪ носієм випереджальних ситуацій є, насамперед, педагогічний колектив;

▪суб'єкт керування розвитком розширюється, студенти почувають себе творцями системи;

▪відсутнє прагнення охопити всі ситуації студентського життя однією
ідеєю, правилом, нормою.

На етапі становлення виховної системи здійснюється її моделювання.

Модель виховної системи навчального закладу – це макет тієї майбутньої системи, яку намагаються створити викладачі, студенти, батьки.

До етапів створення моделі виховної системи відносяться: 1) розробка вихідній концепції;

2) створення образу навчального закладу, в рамках якого буде будуватися система (прогнозування умов);

3) побудова описової моделі як моделі майбутнього стану виховної системи (компоненти, зв'язки між ними, призначення компонентів); оформлюється як документ.

При розробці повинні бути сформульовані цілі, заради яких створюється виховна система. Образ вищої школи – це модель, у якій хотіли б навчатися студенти. Образ створюється на емоційному рівні.

Суттєвим чинником, що визначає структуру цілей і завдань виховного процесу, є потенціал суб'єкта педагогічної діяльності. У даному відношенні вочевидь, що в будь-якому колективі можуть бути реалізовані лише ті цільові установки, які відповідають можливостям вихователів. Виховний потенціал колективу – суб'єкта виховання, на думку багатьох дослідників, визначають наступні умови:

– поєднання загальнопедагогічної і спеціальної підготовки для ведення виховної роботи;

– єдність теорії і практики виховної діяльності;

– комплексне планування;

– координація форм і методів з рівнями виховної роботи.

Чи може змінюватися концепція виховної системи? Так, якщо змінюється головна мета.

Особливе значення зовнішнього управління складається у створенні умов для реалізації розробленої моделі. До таких умов можна віднести наступні:

• модель виховної системи може бути реалізована не в цілому вигляді зразу, а по частинам; але необхідно підтримувати синхронізацію у розвитку її окремих частин;

• викладачам, студентам, батькам необхідно забезпечити суб'єктивну позицію в реалізації виховної системи;

• у моделюванні виховної системи повинен бути лідер: директор, викладач, інша людина.

• забезпечення, з одного боку, стабільності у функціонуванні виховної системи (досягається створенням традицій), а з іншого – можливості порушення її стабільності (досягається шляхом нововведень);

• облік і максимальне використання можливостей зовнішнього середовища;

• серйозне кадрове забезпечення.

Модель виховної системи вищої школи формується на базі вихідній концепції та образу вищої школи. Потім обов'язково необхідна експертиза моделі й програми реалізації. Процес моделювання виховної системи є процесом безперервним.

Методика розробки календарних сітьових моделей – це є певний алгоритм дій, що має реалізуватись при розробці будь-якої управлінської моделі, але змістовно модель наповнюється тим матеріалом, який розкриває специфіку змісту діяльності певної ланки навчально-виховного процесу.

Модель дозволяє кооперувати працю на раціональній основі і гармонізувати змістову сторону виховної роботи. Проте її застосування у кожному навчальному закладі не може ставити під сумнів потребу у змістовному додатку до плану виховної роботи.

При розробці моделі виховного процесу І.Г. Осадчий використав поруч з відомими підходами до моделювання підходи нетрадиційні.

Характеристиками цієї моделі є її «динамізм», можливість відтворення в умовах інших шкіл, «здатність до еволюційних перетворень».

Соціально зріла людина має бути творцем, проте вона має відчувати високий рівень своєї внутрішньої свободи і задоволення результатами своєї праці.

Саме розуміння цього протиріччя (з одного боку – підпорядкування своїх інтересів зовнішньому соціуму; з іншого – потреба в самореалізації і усвідомлення повної внутрішньої свободи) визначає деякі вимоги при розробці моделі системи виховної роботи. Серед цих вимог найбільш значущі такі:

• вірно поставлена мета виховної роботи, свідомо розроблене «древо завдань»;

• реалізація системного підходу, що означає вміння змоделювати всі необхідні (відповідно до завдань) підсистеми в системі виховної роботи;

• усвідомлення «зв'язків-відношень» між всіма підсистемами і введення їх в модель системи виховної роботи;

• розуміння того, що кожна підсистема функціонує заради розв'язання своїх специфічних завдань, проте кожна з них сприяє досягненню основної мети – вихованню всебічно розвинутої, соціально-активної, творчої особистості;

система виховної роботи завжди є підсистемою значно більшої соціальної системи, саме тому в процесі розробки моделі виховної роботи необхідно передбачити зв'язки із зовнішніми системами;

• моделювати систему виховної роботи необхідно після випереджаючого аналізу цілісного процесу виховання особистості, факторів, що впливають на її розвиток: створення умов для розвитку генетичних задатків; створення необхідних умов для позитивного впливу соціального середовища (від сім'ї до людства);

• включення студентів у цілеспрямований виховний процес, наповнений відповідним змістом, в якому особистість має брати активну участь (тільки в такому формується активний соціальний досвід).

Система виховної роботи завжди має структуру, бо поняття «система» і «структура» – тандем. Якщо система моделюється (а будь-яка система може моделюватись), то відтворення цілісної системи виховної роботи в моделі можливе тільки через структурування підсистем і визначення зв'язків між ними. Тільки за рахунок «зв'язків-відношень» система стає динамічною, вона функціонує і розвивається.

Будь-яка гуманістична виховна система – система відкрита, тому що в її становленні, функціонуванні, розвитку велику роль грає середовище. Іншими словами, система може ігнорувати вплив ззовні, а може включати в себе. Відношення можуть мати конфліктний характер. Іноді «міцна» виховна система може змінювати навколишнє середовище відповідно своїм цілям.

Які ж етапи становлення виховної системи?

Треба починати з питання «Для яких цілей потрібна виховна система?». Ініціатор створення виховної моделі виховної системи повинен уявляти, якій навчальний заклад необхідно створити. Далі необхідно створення групи однодумців, яка формується, перш за все, в сфері особистісних відношень.

Далі необхідно введення у життя навчального закладу випереджаючої ситуації. Завдання етапу – показати бажане майбутнє, конкретний орієнтир. Для цього треба провести цікаву справу, яка показала б усім характер нової діяльності й стиль тих відношень, які формуються в її процесі. Важливо продемонструвати переваги нової системи.

Наступний етап – введення ланцюга змін. Треба дотримувати умови: зміни, які вводяться повинні бути логічно взаємопов'язані; сутність нововведення повинна бути усвідомлена викладачами і студентами; біля лідера повинно бути створено поле впевненості й захопленості; в навчальному закладі повинно бути цікаво і радісно.

Наступним етапом управління виховною системою навчального закладу є організація сумісної діяльності молоді і дорослих.

Ця діяльність повинна бути орієнтованою на загальнолюдські цінності, повинна бути колективно організованою, творчою і соціально значимою. До компонентів діяльності будь-якої виховної системи відносяться навчання, праця, елементи гри.

Гру можна розглядати з двох позицій: інструментальної, гуманістичної. Інструментальний принцип розглядає гру як: попередню спробу майбутніх фахівці, безпечне тренування, в якому відпрацьовуються уміння, необхідні в дорослому житті; «паузу» в черзі серйозних справ; псевдогру (породження сучасної індустрії розваг).

Навчання – діяльність, яка займає найбільшу долю часу студентів. Це не просто пізнавальна діяльність. Позитивно використовувати підхід, який відображає положення, статус, самооцінку студента, які змінюються, вдосконалюються. Це можна здійснити завдяки емоційній підтримці з боку викладача в системі «викладач – учень», яка передбачає:

• Розвиток співробітництва в системі «учень – співучні».

• Гуманітаризація змісту освіти в системі «учень – навчальний матеріал».

Працю в контексті виховання слід розглядати як сукупність фізичних, інтелектуальних, душевних зусиль, спрямованих на створення соціально значущих цінностей. Праця є фактором особистісного розвитку тих, хто навчається.

Виховним системам В.Л. Сухомлинського, С.Т. Шацького, Р. Штейнера було характерно сполучення продуктивної праці із спостереженням життя. Отже, в гуманістичній системі виховання праця повинна виступати як носій людської культури – матеріальної, духовної, інтелектуальної, як носій естетичного засобу взаємодії студентів з навколишнім світом.

Демократичний стиль управління визначає існування сприятливого психологічного клімату у навчальному закладі. Але зв'язки між процесами або людьми можуть бути або не міцними, або відсутніми зовсім, тому про існування виховної системи говорити не можна.

Створення виховної системи супроводжується визначенням мети, вибором системостворюючого виду діяльності і формуванням загальних цінностей. У процесі створення виховної системи виділяють дві тенденції.

Перша тенденція – локалізація системи. У цьому випадку створюється своя практична база, своя спортивна школа і т. п. Коло осіб, які займаються вихованням, розширюється. Друга тенденція – це вихід виховної системи за рамки навчального закладу та включення у духовне та виробниче життя навколишнього середовища. У даному випадку середовище є позитивно діючим фактором і стає компонентом системи. Виховну систему не можна створити за наказом. Вирішальним фактором стає реальна діяльність педагогічного колективу. Чи можна взяти виховну систему іншого навчального закладу? Мабуть, ні. Можна взяти ідею, але втілення її буде проходити в інших умовах, тому система буде іншою.

Будь-яка виховна система має свій розвиток. Для кожного етапу характерні свої завдання, види діяльності, організаційні форми, системостворюючі зв'язки.

Виховна система не може існувати постійно. У більшості випадків виховна система розвивається швидше, ніж інші соціальні системи. Це природно, тому що в будь-якому виховному закладі іде достатньо швидка зміна поколінь. Кожне покоління повинно відчувати себе суб'єктом розвитку системи, повинно вносити в неї щось нове, своє. Тому, розвиток виховної системи детермінується не стільки об'єктивними, скільки суб'єктивними факторами.

Процес навчання є основним способом виховання та важливою складовою системи. Його треба організувати так, щоб воно стало реальною умовою розвитку виховної системи. Це можливо, якщо процес навчання виступає як:

• життєдіяльність студентів, яка вміщує в себе працю, творчість, спілкування;

• спосіб оволодіння сучасною культурою й культурною традицією, при якому педагог виступає не як джерело інформації, а як посередник між культурою і студентом, а навчальний матеріал – не як будівельний матеріал культури, а як сама культура;

• джерело придбання різноманітного реального (життєвого) досвіду.

На підставі вищезазначеного можна зробити висновки:

• для створення виховної системи необхідні спрямована на розвиток особистості студента ціль й приваблива ідея, яку приймають усі об’єкти виховного процесу, і яка осмислена з позиції філософії, педагогіки, психології;

• будь-яка виховна система в своєму розвитку проходить схожі етапи, при цьому рухомою силою розвитку виступає протиріччя між традиціями й новаціями;

• цілю та результатом функціонування будь-якої системи, показником її досконалості є особистість, яка розвивається.

Як уже говорилося, виховна система характеризується як відкрита, не-рівноважна, система, яка само організується. У зв'язку з цим, по твердженню науковців, управління нею має свої особливості.

Теоретичну основу управління розвитком виховної системи визначає синергетика – наука, яка вивчає само організовані системи. В.А. Караковський, Л.Н. Новікова, Н.Л. Селіванова, О.І. Соколова вважають головним враховувати природні властивості системи, її внутрішні якості, історію розвитку. Потрібні «невеликі впливи», котрі дадуть «великі результати».

Еволюційний шлях постійно ускладнює систему: збагачуються цілі, стають різноманітними зміст діяльності, відношення, зв'язки, організаційні, керовані процеси. Управління – це не тільки регулювання процесів становлення й розвитку системи. Самоціль – особистість людини, яка розвивається й включена в систему. Це означає, що треба управляти процесом взаємодії й взаємовпливу системи и розвитку особистості.

Цей аспект управління потребує пошуку шляхів оптимального включення кожного студента в процеси цілепокладання, сумісної творчої діяльності, вдосконалення міжособистісних і групових відношень, створення ситуацій, які збуджують кожного (як викладача, так і того, хто навчається) до рефлексії, самопізнанню, самореалізації.