114550 (Управління розвитком виховної системи ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (на прикладі Старбільського обласного медичного училища)), страница 7

Таким чином, управління виховною системою можна розглядати як

трьох аспектний процес:

1. Управління створенням цілісної системи.

2. Укріплення її цілісності.

3. Корегуюче управління із включенням кожної молодої людини і дорослого у систему колективних справ і відношень.

Розвиток виховної системи здійснюється через:

٭ зацікавленість вищих органів освіти діяльністю педагогічних колективів по створенню виховної системи;

٭ вивчення досвіду діяльності педагогічного колективу;

٭ залучення зацікавлених осіб до вивчення досвіду з метою формування позиції громадського прийняття нової ідеї;

٭ моральне заохочування й матеріальна винагорода за успішні ефективні результати діяльності.

Для створення доброзичливого відношення к досвіду становлення й розвитку виховної системи можна звернутися до такого поняття, як імідж, який розуміють, як безпосередньо або навмисно створене враження про особистість або соціальну структуру.

Стосовно цього треба звернути увага на наступне:

• створення привабливого для інших людей образа виховної системи школи ВНЗ;

• формування в педагогічних колективах, у батьків студентів, громадськості установки на прийняття виховної системи як соціально-педагогічної цінності;

• формування потреби в прагненні до творчості в педагогічної діяльності та високим виховним ідеалам.

Засобами внутрішнього управління розвитком системи є:

• включення всіх студентів у колективні творчі справи;

• створення ситуацій, що виховують;

• гуманізація відношень між дітьми і дорослими;

• регулювання пізнавального, емоційно-мотиваційного компонентів діяльності студентів.

Засобами управління розвитком виховної системи ззовні можуть бути і структурні компоненти: групові студентські колективи, гуртки, спортивні секції, а також навчальні кабінети, музеї й майстерні при умові перетворення їх в творчі центри для всього студентського колективу.

Умовами такого управління розвитком системи є оптимальне співвідношення традицій і нововведень у організацію училищного життя, опора на кадри викладачів – випускників цього ж навчального закладу, використання творчого потенціалу педагогів і студентів.

Дослідники теорії виховних систем вважають, що управління системою пов'язано із створенням у студентському середовищі різних зон, поведінка людини в яких обумовлено їх специфікою. Це зони:

* підвищеної уваги (першокурсники);

* особливої відповідальності (студенти з девіантною поведінкою);

* зміни поведінки (коли необхідно виконувати правила поведінки);

* вільною діяльності й нерегламентованої поведінки (зони хаосу).

Ці зони є моделями найбільш поширених соціальних ситуацій. Створення таких ситуацій необхідно для вправ молоді у виконанні різноманітних соціальних ролей в умовах прийняття і самостійного вироблення норм поведінки і діяльності.

Моделювання соціальних ситуацій повинно орієнтуватися на прилучення до них студентів як суб'єктів, творців.

Коли говорять про особистість у контексті виховної системи вищого навчального закладу гуманістичного типу, мають на увазі, як правило, особистість молодої людини як ціль функціонування такої системи. Під впливом виховної системи знаходиться не тільки особистість студента, а й особистість викладача. А студент виступає не тільки як ціль, а і як суб'єкт її становлення й розвитку.

Студент – ціль, суб'єкт виховної системи училища, її результат і показник ефективності.

Викладач – це теж компонент виховної системи, він особистість, яка має загальні риси з іншими педагогами, а також індивідуальність. Педагог – це теж ціль, об'єкт, суб'єкт, результат виховної системи і показник її ефективності.

Виховна система як будь-яка соціально-педагогічна система тісно пов'язана з навколишнім середовищем. Показником високого рівня розвитку виховної системи є включення навколишнього середовища у склад її компонентів. У цьому випадку навколишнє середовище системи значно розширює межі соціально-педагогічного простору, де здійснюється формування й розвиток особистості студента. При таких умовах соціально-педагогічний простір стає засобом управління розвитку особистості.

Дослідники виховних систем розглядають поняття «виховний простір» як нову педагогічну категорію.

У педагогіці склалися три варіанти визначення виховного простору. Л.М. Новікова під виховним простором розуміє педагогічно доцільно організоване середовище, яке оточує окремого студента або групу (академічна група, училище, дім, мікрорайон, селище, місто, область). Виховний же простір – це результат діяльності утворювального й інтеграційного характеру. Для того, щоб цей простір склався та виконував свою виховну функцію, треба визначити його складові частини, зв'язки між ними й включити діяльність суб'єктів виховного процесу в зв'язки, які моделюються. При даних умовах виховний простір стане суттєвим фактором розвитку особистості.

Основним механізмом створення виховного простору, на думку Л.І. Новикової, є взаємодія колективів, які керуються єдиними педагогічними завданнями, принципами та підходами до виховання. Ю.С. Мануйлов розглядає виховний простір, як частину середовища, у якому панує певний педагогічно сформований образ життя. У цьому випадку взаємодія всіх учасників визначається моделлю образу життя студента і викладача. Д.В. Григор'єв представляє виховний простір як динамічну мережу взаємопов'язаних педагогічний подій, яка представляє собою інтегровану умову розвитку особистості й дитини, й дорослого. Дії створюються зусиллями соціальних суб'єктів різного рівня (індивідуальними та колективними). Колективними суб'єктами виступають професійні спільності, які займаються вихованням, індивідуальними суб'єктами – викладачі, батьки, студенти, представники різних спеціальностей, зустріч з якими може перетворитися для молодої людини у подію.

Механізмом створення виховного простору стає сумісна діяльність студентів і викладачів.

Отже, виховний простір може бути створений за ініціативою одного чи декількох навчальних закладів на основі рівноправності усіх зацікавлених закладів.

До умов ефективного функціонування виховного простору відносяться:

1. Ціль, яку розділяють усі учасники процесу його створення.

2. Єдина педагогічна концепція, орієнтована на гуманістичні цінності.

3. «М'яка» структура простору.

4. Діалоговий режим створення.

5. Розгалужена система відношень між різними компонентами, суб'єктами.

Головними суб'єктами виховного простору також є молодіжні громадські об'єднання. Н.Л. Селіванова називає можливість виховного простору як головне для розвитку особистості студентя. Це передбачає:

• свободу прийняття студентами рішення про його входження у виховний простір;

• свободу вибору діяльності, яка допоможе досягати найбільшого успіху, можливого самовираження;

• побудову діалогових відношень з людьми різного віку та соціальних груп;

• виконання різних ролей;

• вибір різних колективів, можливість їх зміни.

Таким чином, виховний простір сприяє самореалізації студента.

Дослідники виховних систем головною помилкою в управлінні вважають нормативний підхід педагогів до організації виховного процесу, що виражається в ігноруванні специфічності даної системи.

Виділяють три головні якості виховної системи:

1. Нерівновагомість – здатність до самоорганізації, самореалізації й саморозвитку.

2. Відкритий характер і неминуча взаємодія з навколишнім середовищем.

3. Самобутність кожної конкретної системи.

Щоб уникнути помилок, науковці називають можливі шляхи і засоби. Відомо, що для будь-якої педагогічної системи першочергове значення має цілепокладання. У зв'язку з цим, педагоги повинні поступово, поетапно формувати потреби учнів, постійно вивчати студентів і відслідковувати їхній розвиток. Отриманий матеріал дає основу для формування цілей, яке не може проходити без участі молоді. Важко також обрати системостворюючий вид діяльності, здатний довести до бажаного результату. Діяльність не обов'язково повинна бути навчальною. Вона може бути спортивною, художньо-творчою, трудовою та ін. При розвитку виховної системи будуть розширюватися зони її впливу, що обов'язково приведе до включення в систему всіх значущих сфер життєдіяльності, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності.

Створення виховної системи повинно супроводжувався прогнозуванням розширення виховного простору, засвоєнням соціального, природного, естетичного середовища. Значущу роль у створенні та розвитку системи грає студентське самоврядування і колективне творче виховання.

Студентське самоврядування – добровільне об'єднання студентів, мета якого сформувати у студентів почуття господаря училища, групи, вміння співробітничати на принципах партнерства, гласності, демократизму [31].

1. Організація студентського самоврядування – це суспільне об'єднання студентів на основі єдності інтересів, цінностей і цілей, діяльність якого регламентована структурою, визначена програмою спільної соціальної творчості в процесі професійної освіти.

2. Модель організації студентського самоврядування у виховній системі медичного училища, що забезпечує саморозвиток особи студента, включає наступні позиції:

– чотири організаційні блоки: суб'єктно-цільовий, змістовний, функціонально

– діяльнісний, оціночно-результативний;

– чотири структурні рівні: колективне стратегічне ціліполягання, колективне тактичне ціліполягання, колективне оперативне ціліполягання, індивідуальне ціліполягання;

– критерії ефективності організації студентського самоврядування: мотиваційно – ціннісна спрямованість особи, саморегуляція, теоретичні знання і практичні навички в області управління соціальними організаціями, самовизначення в організаційній структурі студентського самоврядування, розвиненість здібностей і якостей особи для організації студентського самоврядування, наявність педагогічної підтримки.

3. Механізм саморозвитку особи студента в організації студентського самоврядування, який представляє цілеспрямовану діяльність, що включає три блоки: мотиваційно-організаційний, організаційно-діяльнісний, контрольно-результативний.

Студентське самоврядування – це:

• метод організації студентського колективу, який забезпечує формування відносин, відповідальної залежності в колективі та організаторських якостей окремої особистості;

• складова частина системи педагогічних засобів, оскільки вирішує специфічні завдання єдиного колективу;

• результат педагогічної взаємодії викладацького і студентського колективів;

• діяльність, яка здійснюється самими дітьми, включаючи постановку мети, її розробку;

• принцип організації життя колективу студентів.

Вимогами для успішного розвитку студентського самоврядування науковці називають:

• зацікавленість у розвитку студентського самоврядування адміністрації, педагогічного колективу та більшості студентів;

• чіткий розподіл обов'язків по керівництву органами студентського самоврядування (додаток 3);

• оптимальна структура студентського самоврядування з урахуванням специфіки навчального закладу;

• чітка система принципів роботи студентського самоврядування в масштабі ВНЗ (єдина документація, вимоги, дні засідань) (додаток 3);

• організація системи змагань через органи студентського самоврядування;

• гласність у його роботі (стенди підсумків змагань, стінгазети, бюлетені тощо); – нагородження, заохочення переможців через систему студентського самоврядування.

У розвитку студентського самоврядування виділяються окремі етапи, а саме:

1. Організаційна робота студентського самоврядування.

2. Організація безпосередньої роботи студентського самоврядування.

1. Удосконалення організаційної діяльності студентського самоврядування.

Перший етап характеризується організаторською роботою по зосередженню уваги педагогічного та студентського колективів до проблем студентського самоврядування; вивченням науково-методичної літератури з цієї проблеми; проведенням педагогічних рад, нарад при директорі, засідань методичних об'єднань кураторів, зборів студентів з проблеми студентського самоврядування; розробка оптимальної структури студентського самоврядування, його органів з урахуванням специфіки навчального закладу; визначення мети та завдань студентського самоврядування, виходячи з його структури; розробка документації (пам'ятки, напрямки, інструкції) (додаток 3); визначення прав та обов'язків органів студентського самоврядування, вибори активу.

Другий етап розвитку студентського самоврядування передбачає організацію практичної діяльності органів студентського самоврядування; уточнення функцій кожного виконавчого органу, його членів, виходячи із їх прав та обов'язків; проведення систематичного навчання активу з питань планування, проведення засідань, рейдів, чергувань тощо.

Заключним етапом розвитку студентського самоврядування є третій етап. У межах цього етапу здійснюється удосконалення організаційної діяльності студентського самоврядування. А саме: розширення ролі студентського самоврядування в житті училища, створення нових структур у структурі студентського самоврядування (тимчасові формування, об'єднання, клуби за інтересами тощо); розширення прав та обов'язків органів студентського самоврядування, вдосконалення його структури.

Організація студентського самоврядування у виховній системі навчального закладу буде ефективна, якщо:

• враховуються особливості студентського самоврядування в структурі виховної системи навчального закладу;

• розроблена, теоретично обґрунтована і експериментально підтверджена модель організації студентського самоврядування у виховній системі, що забезпечує саморозвиток особи студентів; механізм саморозвитку особи студента в організації студентського самоврядування представляє цілеспрямовану діяльність, що включає три блоки: мотиваційно-організаційний, організаційно-діяльносний, контрольно-результативний.

Для визначення рівня сформованості виховної системи використовують дві групи оцінок: критерії факту і критерії якості. Перша група дозволяє визначити, чи є у даному навчальному виховна система, а друга група дає уявлення про рівень її сформованості та ефективності.

Група «критеріїв факту» містить: