112092 (Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків), страница 2

Поняття «здоровий спосіб життя» характеризується багатогранністю та неоднорідністю. У ньому відображено фундаментальні біологічні, соціальні, психічні та духовні сторони буття людини у світі. Визнаємо, що довгий час проблема здоров'я залишалася суто медичною та психологічною. Поступово здоров'я набуває значення складного й глобального соціокультурного явища, починають говорити не про окремі технологи оздоровлення, а про «політику здоров'я». У цьому контексті виникає науковий вакуум, який необхідно заповнити методологічними концепціями, теоретичними положеннями, практичними розробками, що сприяли б ефективному просуванню процесу формування здорового способу життя учнів сучасного суспільства.

Таким чином, визначені нами завдання дослідження нелегко розв'язати, але та позитивна концепція, що відпрацьована на фундаментальних положеннях філософів, психологів, педагогів щодо формування здорового способу життя підростаючого покоління, переконує в необхідності та доцільності її реалізації, викликає оптимізм та віру в її результат.

1.1 Філософський аспект проблема формування здорового способу життя

Філософія складає теоретичну основу світогляду, навколо якого утворилися суспільні погляди життєвої мудрості та наукових думок. Дуже довго ця наука була всеохоплюючою системою знань, і в її лоні розвивалися педагогіка, психологія, соціологія, політологія та інші науки. Тому аналіз філософської літератури має для нашого дослідження надзвичайно важливе значення та є однією з умов вирішення гострих проблем сучасності.

Проблема здоров'я та здорового способу життя існувала завжди. Вона ставала все гострішою з кожним новим етапом розвитку науки, культури, цивілізації. Залежно від того, як швидко набирала обертів людська історія, усе більше замислювалася людина над сенсом свого існування на землі, над причинами скороминучості життя та його щасливим перебігом. Людина завжди намагалася продовжити собі життя; забезпечити комфортні умови існування, суспільно-соціальної діяльності.

Звернення до філософських поглядів минулого дає можливість дослідити та проаналізувати розмаїття думок і висновків щодо здоров'я та здорового життя; визначити чинники та обставини, які безпосередньо вплинули і впливають на формування останнього; з'ясувати філософський зміст та смислову цілісність базових понять з вищезазначеної проблеми.

У всіх галузях філософування (філософській антропологи, соціальній філософії, філософії культури та філософії історії, філософії освіти та виховання) відбувається опосередковане й пряме осмислення шляхів людства до усвідомлення необхідності та доцільності здорового способу життя.

Здоров'я і хвороба є суб'єктивними переживаннями. Хвороба — це доказовий патологічний процес, а ось «вимірника здоров'я» не існує. Може, бути здоровим — це те ж, що й не бути хворим? ... Безперечно, ні. Здоров'я — це щось більше. Для нас фізичне здо­ров'я — це і стан, і здатність, й енергія займатися тим, що нам необхідно, отримувати при цьому задоволення й видужувати без усякої допомоги.

За останні сто років існування людства було заявлено, що майбутнє за медициною попереджувальною. Звучить обнадійливо, але новітня історія поки що показує розбіжність гасла й результатів.

Через причини, від нас незалежні, ми живемо в період якщо не повного розпаду системи медичної допомоги, так точно и напіврозпаду. А це здатне викликати фатальні наслідки, які ми відчуваємо на собі щодня. Проголошений профілактичний напрямок дуже далекий від народу й ніби не збирається до нього наближатися. Це помітно, починаючи від шкільних програм, хоча б з фізичного виховання, і закінчуючи рівнем медичної допомоги.

Немає такого універсального засобу, комплексу вправ, якогось позитивного мислення, які задовольнятимуть кожного і на всі часи. У ході багатовікової еволюції людини природа знаходить різноманітні оптимальні рішення її буття. Звідси начебто сама по собі виникає потреба в інформації щодо збереження і збільшення рідного кожній людині здоров'я.

Уже в стародавніх державах (Рим, Єгипет, Вавилон, Індія, Китай) виникає й починає розвиватися така значуща галузь людської діяльності, як медицина (хоч на цьому щаблі розвитку підвалинами для її існування були знахарство та ворожба, але саме її виникнення свідчить про вагомість цієї проблеми). На цьому етапі існування цивілізації багато стародавніх мислителів присвячували свої трактаті філософському осмисленню проблем здоров'я та здорового способу життя. Так, наприклад, у старовинних індійських текстах «Упанішадах» говориться: «Лише тіло потрібно тут (при земному існуванні— прим. автора) вшановувати, про тіло слід дбати. Той, хто дбає про тіло, досягне обох світів — і цього, і того» [14, Т.1, с. 85].

Джавахарлал Неру у своїх історичних працях розповідав про Агастія—філософа, історика, лікаря, письменника, релігійного проповідника й найкращого оратора середини VI тисячоліття до нашої ери, який приїхав на територію сучасної Індії з Трипілля, де, окрім релігійної мудрості, проповідував «філософію серця», добродійства та беззастережного служіння Богові й земній красі заради блага свого народу. Агастій залишив нащадкам великий список правил збереження здоров'я та лікування хвороб різними травами, соками, мінералами [14, Т.1].

Одним з пізніших учнів філософського вчення Агастія був відомий лікар античності Царака. Він народився на землі проукраїнській — у Трипіллі. Прізвища Царака, Царик, Царюк, Царак і досі побунтують на Волині та Лемківщині. Наш знаменитий пращур іще на початку V тисячоліття до нашої ери клинописною абеткою написав найбільший трактат з медицини під назвою «Яюр-веді», що в сучасному перекладі означає «Наука відродження» або «Знання (мудрість) про людське відродження». Ця капітальна праця збереглася в Індії під назвою «Джядюрведі» [14, Т.1]. Індуси й досі шанують її як підручник з найдавнішої медицини. Царака подає опис анатомії людського тіла. Тут же вперше подається детальний опис пологів та догляду за новонародженим. Уперше автор застерігає від штучного переривання вагітності, роз'яснює його шкідливість для здоров'я жінки. У цьому трактаті є й опис деяких спадкових хвороб, а серед лікувальних речовин велику увагу приділено овочам, фруктам, сокам. Нині можемо позаздрити глибині розуму, спостережливості й професійності нашого славетного пращура. Його твердження цікаві й актуальні навіть на початку XXI століття.

Турботу про здоров'я породжують, як відомо, страждання, які є наслідком хвороби. У буддійському каноні «Дхаммападі» згодом буде проголошена одна з істин шляхетності та правильного життєвого шляху: «А це, о бхиккху, шляхетна істина про шлях призводить до знищення страждань: правильні погляди, правильні думки, правильна мова, правильне діло, правильна увага...» [14, Т.1, с. 117]. Тобто вперше в історії філософської думки ми зустрічаємося з поняттям «правильний спосіб життя» саме в буддійських трактатах, де наголошується, що все життя є страждання, біль, марнота. Щоб уникнути страждань, треба правильно жити, відмовившись від бажань, які породжують ці страждання й біль.

У давньокитайських текстах здоров'я мислилось як довголіття. «Той, хто знає міру, не зазнає невдачу. Хто знає край, той не буде в небезпеці. Він може стати довговічним», — говорив Лаоцзи [434]. Використовуючи категорію дао — нескінченної космічної енергії, філософ намагався розповісти про закони Всесвіту, завдяки яким можна значно збільшити свій вік. «Той, хто дотримується дао, майже віковічний. Той, хто дотримується дао, не буде в небезпеці» [434]. Щоб наблизитися до дао, потрібно жити за правилом де, тобто доброзичливості та справедливість У багатьох учених здоров'я та правильний спосіб життя пов'язані між собою етичними нормами та установками конкретно1 суспільної культури. Продовжуючи цю тему, розглянемо ще проблему здорового способу життя в зрізі культури Давньої Греції.

У давнину греки обожнювали красиве тіло. В основі всього була краса, і фізичну красу повинна була доповнювати краса моральна, що поєднувала в собі доброчестя й порядність. Тіло виховували атлетикою, гімнастикою, а душу—поезією, танком, музикою.

Духовне здоров'я грецькі філософи визначали як характеристику людини. Вона показує, наскільки ефективно індивід здатний вирішувати складні ситуації, зберігаючи оптимальне емоційне тло, адекватну поведінку. Під терміном «духовне здоров'я» розуміли ідеальний та нормальний стан психіки особистості, тому можна сказати, що поняття «психічне здоров'я» та «духовне здоров'я» вони вважали тотожними.

Одне з найбільш ранніх визначень здоров'я, яке сформулювалося в античні часи, належить Алкмеону (поч. V ст. до н.е.). Алкмеон визначив здоров'я як гармонію або рівновагу протилежно спрямованих сил. Філософ зазначав, що в людському організмі від час хвороби порушується рівновага елементів [437].

Античне уявлення про здоров'я взагалі базується на ідеї оптимального співвідношення компонентів тілесної та духовної сутності людини, які створюють упорядковану внутрішню єдність.

Для розв'язання будь-яких проблем тіла або душі існувала досить розвинута для тих часів галузь знання — медицина.

Давньогрецький лікар Гіппократ (460—377 рр. до н.е.), порівнюючи медицину з філософією, стверджував, що всі відповідні філософії мудрості є також у медицині [74]. Це — презирство до грошей, совісність, скромність, простота одягу, розважливість, рішучість, акуратність. Гіппократова «Клятва лікаря» ввійшла в історію як основа лікарських присяг і фахового кодексу.

Отже, проблема здоров'я і здорового способу життя хвилювала взагалі давньогрецьке суспільство й не могла залишитися без уваги найвидатніших грецьких філософів. Так, скажімо, на думку Сократа, здоров'я й щастя тотожні. Тільки доброзичлива людина може бути щасливою, а здоров'я — породження добра, хвороба— породження зла. Але, щоб зрозуміти, що таке добро, а що є зло, треба, як вважав філософ, «людині прагнути до знання, перш за все, знання самої себе» [350, с. 41—42].

Досліджуючи проблему здоров'я та здорового способу життя в давньогрецькій філософії, не можна не звернути увагу на погляди таких видатних мислителів, як Платон і Аристотель.

Платон першим показав (як своїм способом життя, так і своїм ученням), що бути гарною людиною і бути щасливою людиною — це дві сторони одного й того ж [241, с. 77]. Він відрізняв існування душі (як прекрасної і вічної ідеї) та існування тіла—темниці душі. Усе тілесне, за Платоном, не є справжнім існуванням, не є буттям взагалі. Буття — це царина ідей, які можуть впливати на матеріальний світ. Саме тому, вважає філософ, благо породжує здоров'я, добробут, красу. Усе в цьому світі прагне до блага, а значить, і до здоров'я, і до краси, і до добра.

Згідно з твердженням Платона, здоров'я виражається в пропорційному співвідношенні духовного та тілесного. У його діалогах, які розповідають про історію засудження та смерть Сократа, змальовано образ людини, яка досягла найвищого ступеня внутрішньої гармонії. Які саме якості допомагають Сократу зберегти душевну рівновагу та адекватну поведінку, знаючи сувору кару? Це впевненість у своєму обов'язку, стійкість, розуміння свого призначення.

Послідовник Платона Аристотель поділяв не всі погляди свого вчителя. Він вважав, що всі живі істоти, які існують у світі, від тварин і до людини, глибоко різняться одна від одної. Так, наприклад, жінка не може зрівнятися у фізичній силі з чоловіком, тому її здоров'я й сила — це одне, а чоловічі — зовсім інше. Також «природа встановила, що фізична організація вільних людей відмінна від фізичної організації невільних: в останніх тіло міцне, пристосоване до виконання необхідних фізичних робіт; але вони не пристосовані для політичного життя...» [14, Т. 1, с. 470]. I, навпаки, шляхетні люди не мають міцного фізичного тіла, але вони можуть займатися політичною та будь-якою іншою духовною діяльністю. «Той, хто має надлишок у чомусь одному — тому бракує в іншому... Аристотель робить висновок у роботі «Етика»: «Мудра людина уникає зайвого і прагне середини й обирає її...» і далі «Добродійність — придбана якість душі, що складається із суб'єктивної середини, та відзначена розумом...середина двох лих — надлишку та нестачі» [14, Т1, с. 460—461].

У своїх працях Аристотель розмірковує щодо структури душі, щастя, чеснот. Філософ не досліджує душевні муки, але в порадах стосовно того, як досягти щастя, можна знайти рекомендації щодо уникнення душевних страждань. Аристотель стверджує, що найвища форма розумності людини, яка виражена доброчесним життям, — це споглядання. Коли людина нещаслива, її можуть підтримувати близькі люди, таким чином беручи на себе частку нещастя. Тому «справжні мужі, за своєю природою, остерігаються співчуття до них самих» [16, с. 76]. 3 ім'ям Аристотеля пов'язаний дуже важливий для теми здоров'я термін «катарсис», тобто очищення. Це визначення також використовували інші філософи, наприклад, Платон говорить про очищення душі від пристрастей тіла, з метою досягнення істини. Але, на думку видатного філософа сучасності О. Лосева, найбільш удале трактування катарсису належить саме Аристотелю [213, с. 78]. За Аристотелем, страждання людини закінчується, якщо вона усвідомлює їх неминучість. Цей процес очищення душі від страждань є катарсисом.

Досить розвинуті погляди на здоровий спосіб життя вирізняють давньогрецького філософа Епікура — засновника епікурейської школи (342/341—271/270 рр. до н.е.). У своїй праці «Про спосіб життя» він писав, що людина ніколи не зможе примиритися зі своєю смертністю та стражданнями, які можуть супроводжувати її протягом життя. Але більшість з них породжена суто людським жахом. Жах — початок усякого нещастя та болю. Філософія має усунути цей жах та навчити кожного «науки життя людського» [241, с. 95]. Філософ звертався у своїх роботах до різних тем, зазначаючи, що головна мета розмірковування, тобто філософії, це — знаходження душевного здоров'я. Стан, до якого повинна прагнути людина, душевний стан, Епікур називав атараксією (з грец. ataraxia — відсутність хвилювань). Якщо людина досягла здоров'я душі, то, за Епікуром, вона вивільнилася від страхів перед смертю й богами.

На думку Сенеки, справжнє душевне здоров'я може бути лише в мудреця: «Мудрець повний радості, веселий і непохитно безтурботний» [334, с. 104].

Філософ стверджує, що такий стан притаманний людині, яка цінує те, що має, і не бажає більшого. Сенека звертає увагу на те, що душевні страждання можуть не усвідомлюватися людиною.