112092 (591026), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Клонування людини в аспекті її філософської рефлексії стимулює також дослідження в напрямі саморефлексії філософії — історії філософської думки, допомагає розуміти глибинний взаємозв'язок філософії й медицини як галузей знання. Так, уже в «зрілих» формах наукового пізнання усвідомлюються філософські проблеми природознавства. Мабуть, це пов'язано з логікою становлення науки, впливом зазначених дисциплін на розвиток наукової форми діяльності й становлення науки як соціального інституту (наука — лідер, за Т. Куном) [421]. Тому ці дисципліни раніше за інші виявили необхідність свого філософського осмислення. Ще пізніше виникла потреба у виділенні деяких підрозділів філософії в самостійні наукові напрями (етика, естетика, психологія, логіка тощо), а також визначилися філософські проблеми соціального (гуманітарного) знання: філософія історії, філософія культури, філософія права, філософія релігії. 3 розвитком науково-технічного прогресу як відбиток «зворотного зв'язку» у відносинах «людина—техніка—світ» виникла філософія техніки — методологія науково-технічної творчості. А тепер, на межі тисячоліть, наочно настав час для нового «прочитання» тези Сократа «Людино, пізнай саму себе!» — як згорнутої формули предмета філософії й програмам подальшого розвитку філософських досліджень.

У викладеному аспекті особливого значення набуває аналіз різноманітних сучасних учень, концепцій, теорій формування здоров’я як особистісно-соціальної цінності людини.

Більшість авторів, які визначали поняття «здоров'я», використовували безліч критеріїв, що характеризували сутність цього явища. На думку В. Касаткіна, Г. Апанасенка, В. Григоренка, Р. Weber, щодо загальнометодологічних позицій, то всі вони можуть бути зведені до двох визначень:

Перше розглядає здоров'я як відсутність проявів хвороби.

Друге — як задовільний стан функціонування організму, рівноваги між індивідом і навколишнім середовищем, повнокровне існування людини, стійкість її організму адекватно факторам навколишнього світу [15; 91; 150].

Двоїстий характер цих базових підходів набув чинності в статуті ВОЗ, який визначив здоров'я людини як стан повного тілесного, душевного й соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб або фізичних вад [10; 240]. При цьому, на думку I. Аршавського, Е. Казіна, незважаючи нате, що подане визначення не визнається досить науковим, воно вказує на необхідність структурного підходу в аналізі цього цілісного багаторівневого стану [17; 144; 332].

З цього приводу здоров'я, відповідно до сучасних філософських, психологічних, педагогічних, валеологічних уявлень, розглядається як стан, процес і здатність [15; 88; 91].

Проте, щоб зрозуміти три рівні стану здоров'я, необхідно встановити основний фактор його збереження. Сучасні теоретичні та експериментальні медико-біологічні дослідження [80; 91; 448] аргументовано довели, що основним механізмом збереження здоров'я е гомеостаз. Гомеостаз — це базова фізіологічна та психоемоційна здатність організму за допомогою системи зворотних зв'язків забезпечувати постійність свого внутрішнього середовища, незважаючи на зміни умов навколишнього світу.

Спираючись на викладену концепцію здоров'я, багато сучасних науковців вважають, що існує ще одна фундаментальна здатність організму, яку він використовує для збереження й розвитку своїх захисних можливостей [26; 144; 332]. Такою здатністю організму є фізіологічна та психоемоційна адаптація — пристосування до навколишнього середовища як відповідь на подразники, що з нього надходять [15; 88; 91].

Подальші теоретичні дослідження цієї проблеми дозволили нам встановити, що такі автори, як: I. Аршавський, I. Муравов, В. Григоренко, В. Селоянов — вважають ці концептуальні положення не досить повними в розумінні феномена «здоров'я» [17; 88; 91; 240; 332]. Вони досить аргументовано довели, що основою формування та зміцнення здоров'я є інший здоров'я утворюючий механізм. Він також ґрунтується на адаптивних реакціях організму, однак спрямовані вони не так на збереження, як на збільшення адаптаційних ресурсів та резервів здоров'я. Ця концепція стверджує, що такі функціональні реакції виникають під впливом фізіологічного, психоемоційного дренуючого стресу й виявляються в морфологічних нейроендокринних функціональних перетвореннях [17; 80; 240]. Ці перетворення забезпечують спіралеподібний перехід організму на новий, більш високий рівень адаптаційних можливостей.

У цьому аспекті особливої уваги заслуговує зміст теорії негентропії онтогенезису [15; 26].

Згідно з негентропійною теорію онтогенезису підвищення адаптаційного потенціалу пов'язане, насамперед, зі зростом енергетичного резерву організму. На наш погляд, необхідно погодитися з основними положеннями цієї теорії, які стверджують, що максимальний об'єм енергії утворюється в організмі в ході аеробних реакцій, а вони, у свою чергу, лімітуються функціональним станом серцево-судинної, дихальної та м'язової систем.

Таким чином, стає зрозумілим інтерес дослідників до аеробних механізмів енергостворення. Існують навіть уявлення про наявність критичного для здоров'я рівня аеробного енергостворення [15; 80]. Корекція та розвиток можливі в умовах систематичних занять фізичними вправами.

Дійсно, численні дослідження свідчать, що високі аеробні можливості не тільки заважають розвитку хронічних захворювань, а й збільшують стійкість організму до різноманітних несприятливих факторів: інфекцій [17], екологічного забруднення [448], радіації [332], гіпоксії [26; 91], гіподинамії [144], стресів [240], перегрівання [448], охолодження [150; 240].

Отже, ураховуючи методологічне уявлення про базові здоров'я-створюючі фактори та механізми (як у філософському, так і в концептуальному аспекті), стає можливим вивчення основних станів здоров’я. Аналізуючи здоров'я, фахівці виокремлюють три його стани:

1. стан здоров'я, що характеризується високим рівнем адаптаційних можливостей організму;

2. стан організму, що характеризується зривом адаптаційних можливостей під впливом патологічних чинників;

3. граничний стан — нестабільний стан адаптаційних можливостей у межах «здоров'я—хвороба».

Останніми роками спостерігається підвищення інтересу дослідників до граничного стану. Актуальність цього явища полягає в тому, що перехід від здоров'я до хвороби здійснюється через низку трансформаційних стадій, які не викликають у людини помітного зниження соціально-трудової активності та суб'єктивної потреби звертатися за медичною допомогою [10; 144]. Ці перехідні стадії поєднуються під однією загальною назвою «третій стан», який, за нашими теоретичними дослідженнями, має не стільки медичну, скільки соціально-психологічну сутність. Структуризація цього стану має методологічне значення для ефективного вирішення завдань дослідження. Це пов'язано з тим, що третій стан неоднорідний за своїм складом і може бути поділений як мінімум на дві стадії:

1. до нозологічну (коли функції організму реалізуються через більш високу, ніж у нормі, напругу регуляторних систем);

2. преморбідну (очевидне зниження функціональних резервів, перенапруження механізмів гомеостазу).

Кожна з цих стадій не передбачає фатального переходу до стану хвороби. Скоріше, це шанс, подарований людині природою для відновлення резервних адаптаційних можливостей. Отже, є всі підстави стверджувати, що здоров'я необхідно розглядати як процес його формування, збереження, зміцнення й корекції.

Таким чином, в організмі поряд з реакціями, спрямованими на збереження здоров'я [26; 144], функціонують реакції, що забезпечують його розвиток, накопичення, зміцнення [10; 15]. На нашу думку, обидва механізми знаходяться у складних діалектичних, системних взаємодіях. Безперечно, що структура цих взаємодій є основою реалізації педагогічних технологій та програм корекції збереження й зміцнення здоров'я людини.

У преморбідній фазі виправдовується домінування механізмів збереження адаптаційного резерву. Водночас, потужні гомеостатичні реакції можуть перешкоджати збільшенню адаптаційних можливостей у людини, яка знаходиться в до нозологічній фазі третього стану. Тому стимуляцію цього механізму пов'язано з мотивованою, свідомою, оптимально організованою оздоровчою діяльністю людини.

Проте, слід визначити, що результати методологічних досліджень будуть недостатніми без аналізу концепції — здоров'я людини як здатність, яка була сформулювала Г. Апанасенком, В. Григоренком, К. Раззтог. Її основні положення стверджують, що здоров'я людини — явище не тільки медико-біологічне, а й соціальне [15; 91], яке забезпечує її здатність до оптимальної реалізації соціальних функцій [144; 332]. На здатність людини проявляти своє здоров'я впливають інтелектуальні, психоемоційні, духовні, моторні якості особистості [17; 150; 332].

Можемо зазначити, що при відповідності цілей, життєвих настанов, мотивів, потреб, амбіцій, активності життєвої позиції особистості індивіда і проявів здоров'я формується конкретний рівень фізичного, психоемоційного, інтелектуального, креативного й соціального комфорту, без яких людина не в змозі відчувати та усвідомлювати себе здоровою.

Сучасний стан наукових досліджень проблеми здоров'я людини характеризується спробами системного підходу до реалізації ідей фізкультурно-оздоровчої та освітньо-профілактичної роботи в різноманітних соціальних інститутах суспільства. Так, під керівництвом В. Богданової реалізується ідея диференційованого підходу у фізкультурно-оздоровчій освіті школярів [26; 240] з урахуванням «зони найближчого розвитку».

Останнім часом досить широкого розповсюдження набула ідея реалізації конституційного підходу до впровадження фізкультурно-оздоровчих та реабілітаційних методик, програм, систем [15; 17]. Продуктивність цієї ідеї заклечається у високому рівні кореляції між морфологічним типом людини й кількістю здоров'я, а також динамікою його розвитку [88].

До нереалізованих ідей у межах нашого дослідження належить упровадження системи спеціальних соціально-педагогічних принципів диференційованої побудови, управління й оптимізації системи соціальних інститутів формування здорового способу життя [10; 88].

Відповідно до гуманістичної парадигми необхідно розробляти ідеї актуалізації фізкультурно-оздоровчої освіти й самоосвіти школярів [240]. Конструктивною основою цієї ідеї є те, що вона формується на сукупності наукових явищ, психолого-педагогічних підходів, що реалізують специфіку переходу від зовнішньої детермінізації діяльності й поведінки підлітка до внутрішньої [62; 88; 332], на основі якої ґрунтуються позитивні соціально значущі мотиви, потреби, знання, уміння, навички щодо збереження та зміцнення здоров'я.

Таким чином, охорона власного здоров'я — це безпосередній обов'язок кожної людини, вона не має права перекладати його на інших. Адже нерідко буває й так, що людина з неправильним способом життя, шкідливими звичками, гіподинамією, переїданням уже до 20—30 років доводить себе до катастрофічного стану й лише тоді згадує про медицину. Якою б розвинутою не була медицина, вона не може позбавити кожного усіх хвороб. Людина — сама творець свого здоров'я, за яке треба боротися. 3 раннього віку необхідно вести активний спосіб життя, гартуватися, займатися фізкультурою і спортом, дотримуватися правил особистої гігієни,—словом, добиватися розумними шляхами справжньої гармонії здоров'я.

Отже, наше дослідження не передбачало всебічного вивчення проблеми у філософській літературі, оскільки метою було проаналізувати базові положення про сутність здоров'я та здорового способу життя. Перегляд та від слідкування генезису філософських думок з вищезазначених питань дозволили зробити такі висновки:

• Філософські концепції Стародавнього світу ґрунтувалися на ототожнені фізичної й моральної краси; здоров'я й щастя; буття та ідей; правильного способу життя та правильних думок, стану та способу існування людини.

• Учення філософів Середньовіччя являють собою християнську доктрину, яка характеризується заміною правильного способу життя на святий спосіб життя. Дотримання Божих заповідей і є, на той час, здоровим способом життя. Провідними ідеями Відродження є те, що людина починає відчувати себе частиною природи; хвороба вже менше розглядається як Божа кара; стверджується думка, що людині підвладне своє здоров'я.

• Філософія Нового часу остаточно зарахувала людину до природного світу й довела, що сутність людини виражається крізь розум, а розум — це те, що допоможе їй піклуватися про здоров'я.

• У сучасній філософії з'явилася і з кожним днем усе більше розвивається так звана філософія здоров'я й здорового способу життя, виникають нові напрямки цієї актуальної проблеми.

• Аналіз філософських учень, концепцій, теорій, ідей дозволив сформувати методологічну основу пізнання оздоровчих проблем, спираючись на яку, стає можливим об'єктивно оцінити дію соціальних законів у галузі формування, збереження й зміцнення здоров'я людини, проникнути в сутність проблем, узагальнювати, аналізувати й відкривати нові закономірності здорового способу життя, профілактики шкідливих звичок. Філософське узагальнення досягнутого науково-практичного досвіду оздоровчої практики людства дозволяє зрозуміти об'єктивні закони функціонування й перспективи розвитку в суспільстві педагогічних, психологічних, медико-біологічних, соціально-реабілітаційних систем, програм, методик, технологій оздоровлення людини.

• У процесі дослідження встановлено, що оптимальна взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя неможлива без методологічного зв'язку філософських учень з медико-біологічними науками. Цей зв'язок продиктований об'єктивною необхідністю вивчення реакцій організму людини на вплив різноманітних чинників природного соціального середовища. Тільки враховуючи анатомічні, фізіологічні, біохімічні, психоемоційні, інтелектуальні процеси, що протікають в організмі людини, можна ефективно керувати найскладнішим явищем формування здоров'я, здорового способу життя як соціально-особистісної цінності.

• Результатом теоретичних досліджень цього параграфа є встановлення системи збуджувачів функціонування здорового способу життя людини в суспільстві. Домінантну позицію в цьому явищі посідають потреби людини, а державні інтереси й дії виступають у якості збуджувачів і регуляторів цієї діяльності у вигляді ідеалів, законів, громадської думки, культурологічних тенденцій, форм організацій населення й педагогічних процесів, матеріального забезпечення, моральної орієнтації.

• Інтеграція філософських учень із сучасними концепціями, теоріями, науковими ідеями оздоровлення людини дозволила встановити, що формування, збереження й зміцнення здоров'я має відповідати його індивідуальним психофізіологічним можливостям. Реалізація цієї настанови обумовлює структуру побудови системи відносин соціальних інститутів суспільства, педагогічних програм, методик, технологій формування здорового способу життя в підростаючого покоління. Педагогічний процес повинен моделюватися й регулюватися відповідно до науково обґрунтованих підходів до зміцнення здоров'я. Причому, першочергове значення мають об’єктивні дані різноманітних видів педагогічного, медико-біологічного, біомеханічного, психологічного, спортивно-педагогічного контролю, які описують модельно-цільові характеристики фізичного, психоемоційного стану, стану здоров'я відносно орієнтиру на оптимальні фізіологічні, медичні, педагогічні норми і стандарту.

• Ретроспективне вивчення філософсько-соціальних, медико-біологічних та психолого-педагогічних аспектів цієї проблеми дозволяє сформулювати методологічну основу дослідження, яка полягає в тому, що воно вирішує низку спеціальних педагогічних проблем, які знаходяться на межі кількох наукових дисциплін. Дослідження тісно пов'язане із загальною педагогікою, загальною та віковою психологією, теорією фізичної культури і спортивною педагогікою, валеологією, фізіологією та медициною, на основі яких ми отримуємо можливість:

• об'єктивно оцінювати, інтерпретувати дію соціальних, психолого-педагогічних, медико-біологічних законів у розвитку здоров'я людини, формуванні здорового способу життя;

• проникати в сутність проблеми, аналізувати й відкривати нові закономірності її функціонування в структурі соціальних інститутів освіти й оздоровлення підростаючого покоління;

• уточнювати перспективи цієї роботи в суспільстві.

1.2 Визначення поняття здоров'я та здоровий спосіб життя в психологічній літературі

Здоров'я е необхідною умовою продуктивної, активної, креативної життєдіяльності людини. Вагомі порушення в цій сфері людини можуть призвести до змін у професійному, міжособистісному житті, вплинути на його спосіб і навіть поставите під загрозу цілісність особистості.

Проблема здоров'я має комплексний характер, її вивчають десятки наук, серед яких одне з домінуючих місць належить психологи. Мета нашого параграфа — проаналізувати різноманітні підходи щодо вивчення психології здоров'я й визначити ідеї та погляди, які стануть базою в системі взаємодії соціальних інститутів у формуванні здорового способу життя учнів.

Характеристики

Список файлов ВКР