73369 (Поема-казка "Лис Микита"), страница 3

В українському “Лисі Микиті” ця байка переказана зовсім інакше, і куди дотепніше.

Пригода з бараном. Ізенгрім іде до лісу шукати захисту від мух. Там зустрічає Лиса, який радить піти до барана і зняти з нього шубу. Вовк поспішає до хати барана та просто в очі заявляє йому, що хоче його з’їсти, щоб покарати за біль при поділі поля. Баран погоджується на смерть, але просить, проковтнути його цілого, а не їсти по шматках. Вовк погоджується і, розкривши рота, чекає на барана. Той розганяється, б’є Вовка рогами в чоло і приголомшує.

У “Лисі Микиті” байка стилізована трохи по-іншому VII, 21-37, тай Баран не простий собі, а – “овечий патріот”.

Згодом натяки на історичні події позатиралися, позабувалися ті князі та царі, яких ченці переоділи у звірячу шкіру, а Рейнард під різними назвами пішов у мандрівку століть. Іде він сміливо, не замітає за собою слідів і, мов новітній апостол, навертає людей і народи до мудрості. Різне значення і неоднакову мету має він у різних народів.

Зайшов він і на Україну, мандрував 600 років, але має в нас окреме значення, коли взяти до уваги становище українського народу. Важлива в ньому не сатира, важливе те, що як вільний Микита позбувається непрошених гостей, післанців царя, як дає собі раду з ворогами. Медведеві ( губернаторові ) ув’язнює пащу із страшними зубами в дубі; гвардиста Яця задавлює власними руками; сам роздирає чванькуватого півня, червоно-гребенястого; вовка побиває не один раз чужими руками, безчестить його жінку, в поєдинку засипає піском очі, а потім хапає за слабе місце.

“Reinardus” і “Рейнарт” постали на межі двох народів і двох культур, що від віків поборюють один одного.

“Roman de Renart” – ще одна збірка різних байок і казок, де головною особою виступає лис Renart. Ці байки слабо між собою пов’язані , поетична вартість їх неоднакова. Одні написані легко, цікаво й дотепно, інші перевантажені несуттєвими дрібницями, риторикою. Тут помітний вплив французької лицарської поезії. Автори наслідували манеру двірських поетів. Звірі поводяться часто як кавалери і дами, хоч це зовсім не відповідає їх вдачі.

Рейнарт – найуживаніший епос про лиса, першоджерело усіх німецьких переробок.

Іван Франко визнає, що головну канву своєї повісті взяв від Віллєма, якого вважають автором Рейнарта. Проте у дрібницях вплив “Рейнарта” на “Лиса Микиту” не дуже видний.

“Reineke der Fuchs” Алькмара-Готшеда, головне джерело Гетевої переробки, має посереднє значення і для “Лиса Микити”.

Але головним джерелом “Лиса Микити” треба вважати поетичну інтуїцію поета, вона вказала йому переробити джерела, - і так поема вийшла як безперечний оригінал.

Отже, як бачимо, події поеми алегорично розповідають про життя в Західній Україні. Соціально побутові картини поеми написані виключно на матеріалі української дійсності. Це добре відчув царський цензор, який заборонив поширювати “Лиса Микиту” в Росії. В своїй доповідній записці петербурзькому комітетові про цю поему-казку він писав, що народ буде розуміти надруковане буквально. Він побачить в пишному дворі, що оточує царя, збіговисько сміливих розбійників, які під могутньою егідою владики грабують і роздирають слабих. У хитрій лисиці, першій порадниці царя, вони побачать ще зліше уособлення сваволі: страхітливе поєднання, для здійснення всіляких злочинів, гнучкого розуму з безсоромністю людської волі… автор у викладі стер всю старовину і замінив її сучасністю. Де тільки міг, всюди автор переробки малює малоруську природу. Села і люди, що зустрічаються в розповіді, також мають на собі незаперечний відбиток південного слов’янина. Нарешті звичаї всі представлені такими, які тільки можна зустріти в степах Малоросії.

Царського цензора перелякала велика суспільно-викривальна сила поеми “Лис Микита”, він боявся її впливу на громадськість Східної України. І цей страх царського високопоставленого чиновника є ще одним із доказів високої майстерності Івана Франка в створенні грізної розвінчуючої алегорії.

§ 2. Композиція та стиль поеми

Стиль “Лиса Микити” дуже різноманітний, і в нім найкраще проявилися сила і оригінальність Франкового таланту. Уже сама будова строфи обумовлює паралелізм або протиставлення думок. При тому стиль незвичайно образний і насичений фігурами мови. Мало є тропів і фігур, для яких прекрасні зразки не можна б підшукати якраз у “Лисі Микиті”. З тропів переважають порівняння і метафора, з фігур - антитеза, але їх значно менше, хоча в діалогічних частинах на загал багато знаходиться риторичного елемента. Проте є різного типу, деякі немов живцем узяті з уст народу і мають паралелі в приповідках; з фольклору зачеплені також численні вигукові і ономатопоетичні слова. Сам жанр тваринного епосу комічний, і тут на перше місце треба поставити іронію, що часто переплітається з іншими тропами або фігурами так, що в одній цитаті можна віднайти не раз декілька тропів чи фігур.

Маса образів і фігур, розсипаних у поемі, зовсім не роблять враження штучних або насильно притягнених. Вони тісно зв’язані з ходом самої теми, і навіть плеоназми не виглядають як зайві слова, паразити, але надають вислову певний відтінок. У деяких зворотах можна віднайти по кілька фігур, як, наприклад, риторичне питання, сполучене, звичайно, з іронією.

Персоніфікація (уособлення) є головним засобом комізму “Лиса Микити” і загалом тваринного епосу. У літературі одним з найдавніших зразків можна вважати славну війну “Жаб з мишами” невідомого автора, довгі роки приписувану Гомерові. У поемі жаби і миші не тільки балакають, як люди, до того ще гекзаметрами, але провадять війну з собою, а до бійки - для більшого глуму - змушені встрянути олімпійські боги.

Але була й поважна персоніфікація, старіша від комічної, уживана в байках, спершу фольклорних, і в казках. Уособлення сил, явищ і видів природи широко примінене в міфології не лише у грецькій і римській, але і у слов’янські наприклад, у нас Стрибог, як персоніфікація вітру.

У “Лисі Микиті” персоніфіковані тільки тварини: вони думають і говорять, як люди, які також виступають у казці: хлопчик Охрім, війт, кравчик, піп, наймит і ті, що двічі б’ють вовчицю, і завжди вони ворожі звірам. На людей, мабуть, натякає теж Лис словом “погань” (всяка погань лісом лазить).

Порівняння як троп у кожному поетичному творі має велику вагу. У “Лисі Микиті” порівняння різноманітного типу. Яскраві, але короткі. Уже сама строфічна будова і розмір поеми із стиснутим змістом не дозволили вживання широко розгорнутих порівнянь у стилі Гомера. Переважають порівняння зі сполучниками, що зв’язують дві частини порівняння.

У творі є багато афоризмів, крилатих висловів та приповідок. Ось найважливіші за порядком пісень:

За Цапине покоління пропада [34, 67].

Та все ж ліпше в самій речи Ворог правди не розкаже [ 34, 9].

Хто ж то бачив, щоб наука

Йшла до голови без бука? [34,11].

Та що цар дав, їж до решти [ 34, 19].

Для всіх рівне право [34, 25].

Рад будь, що тебе не бито [34, 32].

Льстив царю, міняв все фарбу

Царське право є - прощати [34, 49].

Як почне живіт мій плакать

В серці жалощі й мовчать [34,54].

Зразу зламу запобігти,

Хто живий, той нині цар [34, 18, 71].

Зголоднів - то й спобожнів [34, 11, 77].

Ласка панська, вплив жіноцтва

Вищі понад всі свідоцтва [34,36, 80].

Аби розум - щастя буде [34, 1, 85].

Все, що сіяв, ти пожнеш [34, 23, 98].

В арсеналі ідеологічної зброї важливе місце займає політична сатира. Адже це сатира на буржуазний лад і його хиби: тупоумність і несправедливість царя, підкупність і бездарність суддів, силу протекції, шахрайства при виборах, інтриги і впливи придворних.

У першій пісні читаємо [І, 24]:

Чиста правда, що й казати -

Рись почав так промовляти -

Лис Микита злодій є:

Він сумління, честь і віру

За дриглі, горілки міру

Без вагання продає [34,9].

Хто з галичан не відчує в цих словах сатири на підкуплених виборців? Адже дриглі і горілка були колись головними атрибутами виборної агітації.

Сатира на судівництво [34, 10]:

В трибуналах засідали

Старі Цапи й Осли.

Автор тричі мав справу з судом і, мабуть, не дуже корисне виніс враження про справедливість трибуналів, коли таких помістив у “Лисі Микиті”.

А далі є ще сатира на міністрів [УІ, 4], арешти [УІІ, 2], на боягузів [УІІ, 29], на державні непорядки [VІІІ, 44], на дурнів [VІІІ, 59], на спекулянтів [34, 62], на протекцію [ ІХ, 44-49], на балакучість жінок [Х, 63-65], на лизунів [ХІІ, 43].

Дурним загалом звірам протиставлений хитрий і розумний Лис Микита, який вміло використовуючи слабкості інших, завжди виходить сухим з води:

В нас підмога лиш одна єсть -

Це розумна голова [ІХ, 12].

Нею треба нам крутити,

Розум треба нам гострити,

Все змірковувати вмить,

Іншим сіті наставляти,

Але добре пильнувати,

Щоб самим не впасти в сіть [34, 13, 70].

Із слів Лиса Микити (і цілого змісту поеми) переконливо пробивається важлива думка, що правда є умовна, так само як умовне є поняття добра і зла, немає, мовляв, абсолютної правди. Правду, хоч яка вона для декого очевидна, треба доказати.

Лев, вислухавши закиди вовка на адресу лиса і лисові репліки, каже:

І справді, годі!

Хто з вас чесний, хто з вас злодій,

Навіть чорт не знає сам [34, 51, 91].

І друга, не менш важлива ідея, що слово - це могутня зброя. Словом перемагає Лис своїх ворогів, словом рятується від смерті, стоячи під смертельною вербою, словом побиває вовка.

Третя наука: не має рації той, хто через власну глупоту або необережність дає себе кривдити, а потім скаржиться.

Серед різноманітних прийомів і засобів, використаних Іваном Франком, особливо виділяється така своєрідність алегорії, як звіроуподібнення. Цей вид сатиричного зображення широко застосовується в народній сатирі та викривальних творах класиків, щоб надати художнім образам крайнього загострення, досягти найвищої міри художньої типізації, яскравіше відтворити соціальну сутність явищ, які викриваються. Він виявляється в наділенні найбільш соціально небезпечних для суспільства класів і соціальних груп рисами і властивостями звірів.

Іван Франко глибоко усвідомлював, що крайній фізіологізм, тваринність, відсутність людяності, цілковите звиродіння, втрата морально-духовних якостей характеризують здичавіння, розклад, маразм верхівки феодально-кріпосницького та буржуазного суспільства. Ось чому при зображенні цих представників з метою їх яскравішої типізації він широко застосував прийоми сатиричного загострення, зокрема гіперболізації, гротеску, алегорії, завдяки чому й досягав підкреслення, вип’ячування потворного фізіологізму, звірячості тих, кого викривав.

І.Я.Франко створив колоритну галерею страхітливих у своїй ненаситній кровожерливості представників буржуазного “звірячого царства”, де точиться гризня за здобич, йде непримиренна війна. Тут панують підкуп, хабарництво, наклеп, брехня, підлабузництво, помста, грабіж, здирство, вбивство: “Вбійство, помста - се ж є мода скрізь загальна у звірів. І сам цар грабує чисто, а не хоче особисто - шле Ведмедів і Вовків”, - констатує письменник у поемі-казці “Лис Микита”, узагальнюючи в алегоричних образах пануючу у світі сваволю і розбій.

Прийом алегорії - звіроуподібнення виявляється і в насиченій динамізмом та палкою пристрастю, емоційною енергією лексиці, фразеології сатири І.Франка. Викривальне слово митця дуже влучно виражає властиві для хижаків дії, характери, психіку, зумовлені ненаситною кровожерливістю, звірячістю. Особливо тут виділяються дієслова-присудки. Поєднанні з іменниками-підметами, які означають діючу особу хижака в суспільстві, та іменниками-додатками, що вказують об’єкт, жертву, на які спрямована дія цих хижаків, дані дієслова-присудки з великою викривальною силою виражають і підкреслюють вічну гризню за здобич, зажерливість, грабунки і насильство, криваві дії, сваволю, розбій у світі.

У своїх сатиричних творах Іван Франко не захоплюється суто комічними ситуаціями заради досягнення розважального сміху. Широко застосовуючи прийоми сатиричного перебільшення, гротеску, іносказання, митець намагається глибоко осмислити соціальні події, явища, гострі соціальні конфлікти, надати їм глибокого художньо-образного узагальнення. Для цього він майстерно вживає прийом алегоризації, звіроуподібнення, цим самим підкреслюючи тваринно-хижацьку природу визискувачів.

Своєрідністю “Лиса Микити” І.Франка є те, що персонажами у ній

виступають властиві для фольклорних творів, особливо казок, байок образи тварин, звірів, усіляких істот із притаманними для них рисами характеру, поведінки, дії. Засоби такого сатиричного викриття, як звіроуподібнення, І.Франко вживає у творах різних жанрів, стильових видів. Адже завдяки засобу сатиричного викриття досягається найвища форма викриття і осудження всього антинародного, звірячого, тваринного, що властиве для буржуазії та її ідейних прислужників.

Як бачимо, завдяки прийому алегорії, що має характер звіроуподібнення,

І.Франко досяг широкого і вражаючого сатиричного узагальнення і викриття хижацької природи буржуазії та її ідейних прислужників.

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ТЕКCТУ ПОЕМИ-КАЗКИ “ЛИС МИКИТА”

§ 1. Ідейно-художнє удосконалення поеми “Лис Микита”