72975 (Діалог з античністю в драматургії Жана Жироду)

35

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ І. Інтерпретація античного міфу у п’єсах Жана Жироду ”Амфітріон – 38“ і ”Ундіна“

1.1. Романізована комедія Плавта ”Амфітріон “ і французька комедія ХХст. ”Амфітріон – 38“ Ж. Жироду. Антична і сучасна інтерпретація міфу

1.2.”Ундіна“ Жироду як багатошарова пародія

РОЗДІЛ ІІ. Тема війни і миру у п’єсі Жана Жироду ”Троянської війни не буде“

2.1.Рецепція образів героїв Троянської війни

2.2.Традиція aрістофанівської ”Лісістрати“

РОЗДІЛ ІІІ. Модернізована інтерпретація міфу про Електру в Жана Жироду

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Темою нашої роботи є ”Діалог з античністю в драматургії Жана Жироду“.

Форма переосмислення легендарно-міфологічних і літературних сюжетів зустрічається в літературі, починаючи з античності. Вже автори давньогрецьких трагедій і комедій уводили у свої твори натяки на злободенні, відомі усім події, ускладнювали використані міфологічні тексти актуальними проблемами.

Проте слід зауважити, що в літературі ХХст. трансформаційна діалектика еволюції загальновідомого сюжетно-образного матеріалу зазнає якісних змін, її осмислення потребує нових підходів, які враховують сучасні філософсько-психологічні концепції, постмодерністську поетику, нові погляди на олюднений соціум і місце людини у ньому [ 47 ; 73].

Тому будь-який функціонально вагомий елемент новизни провокує реципієнта на зближення, порівняння, протиставлення нового варіанту традиційної структури з її вихідним зразком, що дозволяє оцінити діалектику традиційного та оригінально-авторського в конкретній інтерпретації на багатьох формально-змістовних рівнях. Складна подійна структуйованість сюжетно-образного матеріалу часто припускає багатоваріантність його функціонування у різних національних літературах.

Для цього процесу характерний не просто розвиток визначених сюжетних колізій, але й, головне, їх морально-психологічна драматизація, висування оригінальних мотивувань, перенесення традиційних сюжетних схем на матеріал конкретної національно-історичної і культурно-психологічної дійсності [47 ; 31]. Використання міфу, проведення постійної паралелі між сучасністю і старовиною є способом контролювати, упорядковувати, надавати форму і значення тому величезному видовищу тщети і розброду, яке представляє собою сучасна історія [10 ; 165].

Відносячи події до античної епохи або переносячи його в зовсім інше середовище драматурги завжди переосмислювали легенди [13 ; 200]. Смисл “обробки”, як правило, заключався в тому, щоб наблизити до сучасності абстрактно-міфологічні або історично віддалені події, наповнити їх актуальними ідеями і проблемами, зробити семантично більш зрозумілими сучасному читачеві (глядачеві), наповнивши реалістичними предметно-побутовими деталями загальновідому схему [47 ; 65].

Одним з ефективних засобів позначення або характеристики формально-змістовних рівнів переосмислення традиційних структур є назва твору. У літературі ХХ ст. подібні назви дуже часто вживаються в усіченій формі, зберігаючи при цьому свою інформаційно-мнемонічну функцію. Як зауважив У.Еко, ”назва…— це вже ключ до інтерпретації“ [47 ; 54].

Багатьом здавалася привабливою ідея створення трагедії на основі злиття давньогрецького міфу і психоаналізу. Слід враховувати, що говорити про традиційність будь-якого матеріалу можна тільки при наявності визначеного рівня частотності звернень літератури до цього сюжету або образу [47 ; 59].

Такими сюжетами є міфи про Амфітріона (тема вірності) і його сина Геракла (тема його подвигів), Троянську війну і її героїв (про причини війни і її наслідки), міф про Атридів (тема помсти Електри та Ореста). До цих образів зверталися драматурги, починаючи з античних часів (Гомер, Софокл, Есхіл, Єврипід, Діон Хрисостом, Стесіхор, Овідій, Горгій, Плавт) і до наших днів (П.Ж. Кребійон, Вольтер, І. Бодмер, Ж. Ротру, Г. Клейст, Г. Гофмансталь, А. Сюарес, Лючано де Крещенцо, Г. Фігейред, Жан-Поль Сартр, Юджин О’Ніл, Генрі Лайон Олді та ін.). При цьому семантика сюжету-зразка ускладнюється специфічними національними проблемами.

Подібно до багатьох письменників XX ст., Ж. Жироду охоче звертався до легенди, до міфу, як до якоїсь універсальної форми, яка дозволяла через неї давати своє власне тлумачення долі світу і людини. Відштовхуючись від стародавнього сюжету, різко усучаснюючи проблематику, Жироду ставив на обговорення у своїх інтелектуальних драмах гострі питання сьогодення. Так, одна з його кращих п’єс ”Троянської війни не буде“ (1935) прозвучала застереженням про знов нависаючу військову загрозу; драма на біблейський сюжет ”Содом і Гоморра“ (1942-1943) була викликана до життя трагедією війни і фашистської окупації. Так само і ”Ундіна“ з її казковим сюжетом і світлою поезією повинна оцінюватися з урахуванням історичного контексту.

Доречним буде навести думки деяких літературознавців, які зверталися до обраної нами теми.

У. Фоулі і О. Гозенпуд досліджували творчість Жироду на рівні образів, хоча О. Гозенпуд торкався також і проблематики. У. Фоулі: ”Коли Жироду змальовує героїв своїх п’єс – Амфітріона, Гектора, Юдифь, – він поводиться з ними досить фамільярно, як з друзями, не дивлячись на їхній престиж і великий вік“ [71;63]. Згущення темних кольорів у передвоєнних п’єсах Жироду, зумовлене його турботою за долю світу, видно в ”Ундіні“ та ”Електрі“, — зауважує Гозенпуд. — Електра французького драматурга Жироду – втілення безжальної і безкомпромісної справедливості, яка не рахується з волею богів. Вона йде до своєї мети до кінця, втрачаючи все, що було дорогим у житті. У Есхіла, Софокла, Єврипіда і Електра, і Орест діють згідно з волею богів, хоча й проти законів людських. Боги в античній трагедії були суддями людини. Але для буржуазної драматургії ХХст. подібний конфлікт не має рішення. Сартр знайшов інше рішення старої теми. У О’Ніла і Жироду немає звільнення героїв [13 ; 200].

На рівні сюжету і проблематики п’єси Жироду розглядали Т.К. Якимович і Л.Г. Андрєєв: ”Вибраний в ”Електрі“ конфлікт Жироду розкриває статично з підкресленим авторським ”відстороненням“: в його п’єсі конфлікт між особистістю і державою постає як конфлікт нерухомий, який перебуває в історії ніби у стані заціпеніння.“ На думку Т.К. Якимович, ”Електра“ Жироду — витончена, пафосна п’єса, в якій мова йде про людську чистоту і принциповість у викритті пороку заради абстрактної ”правди“, не дивлячись на потреби народу і хід історії [65 ; 174].

Мимохідь згадують твори Ж. Жироду Г. Бояджиєв і А.Ф. Лосєв. Г.Бояджиєв зазначає: ”Сили добра виступали від імені минулих ідеалів, від імені попраного гуманізму, але у важкій атмосфері близького фашизму були трагічно безсилі. Тривожні крики про страшну близьку біду (”Троянської війни не буде“ Жироду) тонули у воплях фашистських ватажків і дружньому реві околпаченого ними натовпу...“ [5; 269]. Лосєв А.Ф.: ”І досі нова література, яка винесла потрясіння двох світових війн, переживає долю людини і суспільства, звертаючись до вічних сюжетів античності. У Франції пишуть: <...> Жан Жироду - ”Троянської війни не буде“ (1935), ”Електра“ [36; 380].

Отже визначимо актуальність теми нашого дослідження. Ми вважаємо обрану нами тему актуальною, тому що, як виявилось, комплексних досліджень драматургії Жана Жироду, пов’язаної з античною тематикою, не було; літературознавці приділяли увагу лише дослідженням окремих аспектів (сюжет, проблематика, образи). До того ж, більшість досліджень присвячена трагедії ”Електра“, стосовно якої Гозенпуд зазначає: ”Навряд чи в сучасній драматургії є міфологічна тема, за виключенням Едипа, яка б так часто привертала увагу драматургів“ [13 ;200], — а отже і дослідників. Щодо п’єси ”Троянської війни не буде“, вона згадується лише як застереження і передбачення подій Другої світової війни, тому, на нашу думку, існує потреба дослідити цей твір. Стосовно п’єси ”Амфітріон – 38“, дослідники приділяли увагу образу Алкмени, випускаючи міфомотиви і міфосимволи, якими так насичена комедія.

Міфи — це і є справжня історія, що відрізняється від ”історичності“ внутрішньою цінністю, сокровенністю, священністю, сакральністю [10; 489]. Міфологія пронизує всю творчість Жироду. Міфи переплітаються у його п’єсах, утворюючи велике нашарування міфів. Тож всеохоплююче комплексне дослідження драматургії Жироду, пов’язаної з міфологією, є необхідним.

Теоретичною базою для написання нашої роботи ми обрали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених і літературознавців: А.Є. Нямцу, Ю.М. Лотман, О.Ф. Лосєв, Є.М. Мелетинський, О. Гозенпуд, А. Моруа, Р. Барт, Я.Е. Голосовкер, В.І. Кащеєв , Л.С. Клейн, А.А. Тахо-Годі, О.М. Френденберг, К. Хюбнер та ін..

Об’єктом нашого дослідження є п’єси ”Амфітріон – 38“, ”Ундіна“, ”Троянської війни не буде“ і ”Електра“.

Предмет нашого аналізу — функціонування міфопоетичних структур в обраних п’єсах Ж. Жироду.

У творчому доробку Ж. Жироду є ще одна п’єса, пов’язана з античною тематикою, — ”Аполлон із Беллака“ (L'Apollon de Bellac, 1938), яку ми не включили до нашого дослідження через відсутність тексту і брак матеріалу; проте дещо нам вдалося з’ясувати. Як відомо Аполлон (Ἀπόλλων), Феб (Φοιβος, ”лучезарний“) — златокудрий бог сонця, світла (сонячне світло символізувалося з його золотими стрілами), бог-цілитель, провідник і покровитель муз (за що його називали Мусагет (Μουσηγέτης)), покровитель наук і мистецтв, провісник майбутнього, охоронець стад, доріг, він також очищав людей, які скоїли вбивство. Втілював у собі Сонце (а його сестра Артеміда — Луну). ”Архаїчне коріння Аполлона пов’язане також з його догрецьким малоазіатським походженням, що підтверджується тим, що у Троянській війні Аполлон захищає Трою і особливо почитався у Троаді (Хріса, Кілла, Тенедос) і у самій Трої (Гомер, Іліада, V, 446). З епохи колонізації греками Малої Азії (7 ст. до н.е.) Аполлон міцно увійшов до олімпійського пантеону...“ [45; 94]. ”У дослідницькій літературі довгий час була популярна теза про походження Аполлона з Малої Азії, де його культ був дуже чтимим і мав важливе значення.“ [31; 47]. Отже зазначимо, що образ Аполлона, одного з богів-олімпійців, є чи не найскладнішим у грецькій міфології і релігії. Суперечність і складність образу Аполлона ще в античні часи породжувала часто протилежні погляди на тлумачення і походження його іпостасі. Ідея гармонії, тема міри, традиційного знання і раціоналізму — одна з провідних в образі Аполлона.

Але звернемося до Жироду: П’єсу було побудовано навколо ідеї, що усі чоловіки тщеславні і усі вони таємно впевнені у тому, що вони мають бути гарними. Чоловік з Беллака зустрічає молоду жінку, Агнес, у ”Бюро патентування великих і малих винахідників“, почувши, що вона боїться чоловіків, він каже їй про силу, яку вона отримає, якщо лише буде казати чоловікам, що вони гарні. Вона випробувала це, спочатку на метелику і люстрі, потім на судовому виконавці у ”Бюро патентування“, на Генеральному Секретареві, і на Начальнику ”Бюро патентування“, на Президентові бюро. Це діяло! Змінилося життя Агнес, Президента, а можливо і того чоловіка з Беллака, який залишається спостерігачем ситуації, яку він створив... майже. Як результат магічної сили чотирьох маленьких слів ”боже, який ти гарний“ Агнес отримує багатого і щасливого чоловіка, Президент – нову аренду у житті [73].

Отже у цій п’єсі Ж. Жироду Аполлон є впорядником долі, а також представлений в образі бога кохання...

Мета нашої роботи – виявити особливості інтерпретації давньогрецьких міфів у п’єсах Жана Жироду, пов’язаних з античною тематикою (”Амфітріон – 38“, ”Ундіна“, ”Троянської війни не буде“ і ”Електра“) на основі порівняльного аналізу з творами видатних драматургів, ораторів і істориків античності.

Для досягнення нашої мети нам потрібно виконати наступні завдання:

1. З’ясувати традиційність і новаторство на рівні сюжетних ліній;

2. Виявити і розкрити проблематику творів;

3. Проаналізувати образи протагоністів;

4. Дослідити особливості поетики античного міфу в трагедіях і комедіях Ж. Жироду (виявити міфологеми, міфомотиви, міфосимволи).

Структура роботи підпорядкована меті дослідження, її зорганізовано за хронологічним принципом. У роботі використано латинські і давньогрецькі оригінальні тексти.

РОЗДІЛ І. Інтерпретація античного міфу у п’єсах Жана Жироду ”Амфітріон – 38“ і ”Ундіна“

1.1. Романізована комедія Плавта ”Амфітріон“ і французька комедія ХХст. ”Амфітріон – 38“ Ж. Жироду. Антична і сучасна інтерпретація міфу

З усіх сюжетних ліній міфу про Амфітріона драматургія сприйняла одну: зішестя Зевса на землю у подобі Амфітріона для того, щоб домогтися взаємності Алкмени. До міфу зверталося багато грецьких авторів (Есхіл, Софокл, Єврипід та ін.), але жоден з їхніх творів не зберігся. Широку популярність отримала комедія Плавта ”Амфітріон“, створювалось багато перекладів і переробок цієї комедії (особливо у XV—XVI ст.). Найбільш значні з інтерпретацій: у XVII ст. — ”Два Созія“ (у Плавта Меркурій діє в образі Созія, слуги Амфітріона) Ж. Ротру; ”Амфітріон“ Мольєра; ”Амфітріон, або Два Созія“ Дж. Драйдена. У XVIII—XIX ст. - ”Амфітріон“ Г. Клейста. У XX ст. — ”Амфітріон – 38“ Ж. Жироду (1929); ”Двічи Амфітріон“ Г. Кайзера; ”У домі переночував бог“ Г. Фігейреду; Генрі Лайон Олді - роман ”Герой повинен бути один“ (1996) . Міф послужив сюжетом небагатьох опер у XVII—XIX ст.: ”Юпітер і Алкмена“ Н.А. Штрунгка; ”Амфітріон“ Ф. Гаспаріні; ”Амфітріон“ А. Гретрі; серед опер XX ст. найбільш значна ”Фіванська зозуля“ Е. Вольф-Феррарі [45; 73.].