72975 (589252), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Доля штовхає Клітемнестру, Аполлон – Ореста на вбивство, проте, незважаючи на вищі сили, ми розуміємо, що вони – злочинці. А могли ними й не бути! Вони однаково винні й невинні, і драматизм трагедії від цього зростає .

Окремо слід звернути увагу на мову героїв.

За словами самого Есхіла, який писав, що могутнім героям має відповідати й могутня мова. Такою могутньою ми споглядаємо мову трилогії. Велична, уповільнена, часом сповнена й урочистості, різноманітна за багатством поетичних засобів, мова героїв справляє не менше враження, ніж напружена дія самої трагедії.

Есхіл уводить в неї архаїчні вирази і слова, її урочиста піднесеність відповідає повільному розгортанню сюжету, поступовому зростанню напруження драматичного конфлікту.

Приховані пристрасті героїв Есхіл часто передає довгими промовами, у своїх інтимних почуттях герої завжди стримані й зовнішньо виявляють їх рухами та досить сухими, напівофіційними словами чи виразами.

У промовах персонажів трагедії з’являються образи-метафори, що відбивають внутрішні страждання героїв. Про себе й сестру Орест говорить: ”...бачиш безпорадний виводок / Орла, що загинув, оповитий кільцями / Змії страшної...“ [23 ; 237].

Як висновок можна зазначити, що Есхіл піднімає закон помсти до рівня загальносвітової об’єктивної закономірності, посилює елемент суб’єктивної вини і відповідальності. Слід виділити наступні лейтмотиви, в яких головні ідеї трилогії отримують підчас образно-символічне значення:

- незворотність пролитої крові;

- неминучість помсти і розплати за неї;

- неможливість перешкодити божественному задуму;

- образ звіра, що потрапив у тенета.

Також відмітимо, що елемент суб’єктивності веде до більшої індивідуалізації образу в античному розумінні цього слова.

Міф про Електру, дочку Агамемнона і Клітемнестри, послужив темою другої частини Есхілової трилогії ”Орестея“, і трагедії Софокла ”Електра“. Слід відзначити, що кожен трагік, відповідно до свого світогляду, надає цьому давньому міфові якісь певні риси.

Сюжет трагедії, взятий Софоклом з Троянського циклу, багато в чому повторює зміст ”Хоефор“ Есхіла. Але якщо Есхіл зображує свою героїню досить схематично і роль Електри в ”Хоефорах“ другорядна, оскільки головну роль відведено Оресту, то Софокл у своїй трагедії ”Електра“ робить її головною, вона стає центральним персонажем.

Ідея Софоклової трагедії ”Електра“ полягає у захисті релігії Аполлона і в покаранні злочину.

На нашу думку, однаковим у трагедіях Есхіла і Софокла, які кожен по-своєму відобразили вплив богів на головних героїв, є те, що вбиваючи матір, Електра і Орест беззастережно виконують священну волю Аполлона, який захищає батьківські права. Основний конфлікт трагедій Софокла – це конфлікт неминучої долі та людини, що їй протистоїть. Його герої протистоять волі богів. А оскільки воля богів є всесильною, то й люди, що їй кидають виклик, є сильними, яскравими, незвичайними особистостями.

Софокл змальовує Електру як пристрасну натуру, почуття якої бурхливо виявляються не лише в горі від чутки про загибель брата, а й у радощах, коли вона бачить живого Ореста:

ΟΡ Ψε̃υδος `υδέν, ω̃ν λέγω.

ΗΛ Ή̃ ζη̃ γαρ ανήρ;

ΟΡ ’́Ειπερ `'εμψυχος γ' ’εγώ.

ΗΛ ̉Η̃ γάρ σύ κει̃νος;

ΟΡ Τήνδε προσβλέψασά μου

Σφραγίδα πατρός `'εκμαθ', `ει σαφη̃ λέγω.

ΗΛ ̉Ω̃ φίλτατον φω̃ς.

ΟΡ Φίλτατον, ξυμμαρτυτω̃.

ΗΛ ̉Ω̃ φθεγμ', `αφίκου;

ΟΡ Μηκέτ` `'αλλοθεν πυθη.

ΗΛ ̉΄Εχω σε χερσίν;

[ 58 ; 40-41].

В перекладі А. Содомори:

Ор. Правду, будь упевнена.

Ел. То він живий?

Ор. Аякже! Поки я живу.

Ел. Так ти – це він?..

Ор. Ось бачиш: перстень батьківський.

Тепер про справедливість моїх слів суди.

Ел. О днино наймиліша!..

Ор. Найприхильніша!

Ел. Чи твій це голос?

Ор. Вір – нікого іншого!

Ел. Тебе я обіймаю?

[ 56 ; 55-56].

Однак, слід зазначити, що Електра має скоріше чоловічий склад характеру, в ній переважають почуття помсти й ненависті. Особливо це добре зображено у сцені, коли вона бачить урну, в якій нібито знаходиться прах Ореста, то плаче Електра не від утрати брата, а через те, що його смерть зруйнувала її плани на помсту.

Ненависть Електри до матері особливо виявляється в діалозі з нею. Вона не вірить виправданням Клітемнестри, яка пояснює скоєний злочин бажанням помститися за Іфігенію, і Електра гнівно викриває її підступність:

Και δη λεγω ςοι. Πατερα φης κτειναι΄ τις `'αν

Τουτου λογος γενοιτ' `'αν `αισχιων `'ετι,

`'Ειτ' `ουν δικαως `'ειτε μη ; δειξω δε ςοι,

Ως ου δικη γ' `'εκτενας, `αλλα' σ' `'εσπασεν

Πειθω κακου προς `ανδρος, ω τα νυν ξυνει.

`Ει γαρ κτενουμην `'αλλον `αυτ' `'αλλου, συ τοι

Πρωτη θανοις `αν, ει δικης γε τυγχανοις.

`Αλλ' `εισορα, μη σκεψιν `ουκ `ουσαν τιθης

`ου γαρ αλον

`Εχθροις γαμεισαι της θυγατρος εινεκα

Η πασαν ιης γλωσσαν, ως την μητερα

Κακοστομουμεν' και σ` `'εγωγε δεσποτιν

Η μητερ' ουκ `ε'λασσον `εις ημας νεμω,

Η ζω βιον μοχθηρον, `εκ τε σου κακοις

Πολλοις `αει ξυνουσα του τε συννομυ.

[58 ; 19-20].

У перекладі Андрія Содомори діалог між матір’ю і дочкою виглядає таким чином:

Так ось. Ти батька вбила. Справедливо це

Чи ні, - кажи, що хочеш, та страшнішого

Й нема на світі вчинку. Ну, а вбила ти,

Звичайно ж, не в догоду справедливості –

Негідник, твій коханець, підштовхнув тебе...

Якщо за вбивство вбивством ми платитимемо,

Тобі самій найперше слід загинути.

Отож погодься: ти в брехні заплуталась...

Та правда очі коле: дорікну тобі –

І вже голосиш: он, мов, як дочка моя

Шанує матір!.. Ти ж для мене – власниця

Жорстока, а не мати: у тягар важкий

Перемінила, в муку все життя моє –

І ти, і той, з ким ділиш ложе батькове!

[56 ; 33].

Таким чином, зрозуміло, що Електра не вірить рідній матері і її вважає вбивцею і підступною жінкою, яка до дочки ставиться дуже погано і це теж є одним з мотивів поведінки, сповненої ненависті до матері, яку виявляє Електра. Та особливу жорстокість Електра демонструє під час сцени вбивства, в ній відсутні всякі вагання чи жалість до матері й особливо – до ненависного їй Егіста.

Якщо пригадати поведінку Ореста під час розмови з матір’ю, яку описував Есхіл у ”Хоефорах“, і його вагання щодо вчинку матері – Орест напевно хотів пересвідчитись у злочині матері, перш ніж виконати волю Аполлона, який обрав його виконавцем своєї священної волі – захисту батьківських прав, то у Софокла Електра не вагається у вчинку матері, вона впевнена, що злочин зробила саме вона і тому повинна понести кару за нього:

ΗΛ πατερ̉, όν κατά μέν βάρβαρον αι̃αν

Φόινιος `'Αρης `ουκ `εξένσεν,

Μήτηρ δ` ημή χώ κοινολεχής

Αίγισθος όπως δρυ̃ν υλοτόμοι,

Σχίζουσι κάρα φονίω πελέκει

[ 58 ; 4].¹¹²

Моральне виправдання поведінки Електри Софокл вбачає в тому, що вона виступила проти зла, яке уособлювала в собі Клітемнестра.

Образ Електри доповнює галерею блискучих жіночих образів Софокла, який першим серед грецьких драматургів розпочав спроби глибше розкрити внутрішній світ самостійної жінки.

Якщо звернути увагу на Ореста в Софокла, то можна зробити висновок, що у Софокла Орест нещадний. Його роль обмежується виконанням вищої волі. У порівнянні зі трагедією Есхіла, у Есхіла

Орест людяніший, ніж у Софокла. Мовчазна участь Пілада – лише данина міфові, яку віддав Софокл, використавши сюжет.

Софокл вважає, що вищою мудрістю для людини є беззастережне виконання волі богів, лише ставши на такий шлях, людина може досягти щастя. У цьому ж – запорука процвітання і держави, і народу. Тому Орест у Софокла без усяких вагань виконує наказ Аполлона.

Шукаючи причини тих нещасть, що обрушуються на людину, Софокл знаходить їх у зарозумілості людей, недбалому ставленні до встановлених богами законів.

Софокл, продовжуючи Есхіла, вносить у трагедію ряд нововведень. Кожна трагедія становить закінчене ціле, оскільки його цікавить доля окремої людини, а не цілого роду. Інтерес до особи потяг за собою введення в твір третього актора, а це давало змогу надати діалогові більшої жвавості, глибше розкрити характер.

Герої у Софокла – сильні натури, які не знають вагань. Вони більш індивідуалізовані, ніж у Есхіла, і тому вони життєвіші. В описі героїв Софокл використовує прийом контрастового протиставлення, що дає змогу підкреслити головну рису їхнього характеру, наприклад, сильна Електра і нерішуча Хрісофеміда (сестра Електри):

ΗΛ δεινόν γέ σ' ου̃σαν πατρός, ου̃ σύ παι̃ς έφυς,

Κείνου λελη̃σθαι, τη̃ς δέ τικτούσης μέλειν.

̉Άπαντα γάρ σοι ταμά νουθετήματα

Κείνες διδακτά, κουδέν εκ σαυτη̃ς λέγεις.

`Επειθ' ελου̃ γε θάτερ', ̉ή φρονει̃ν κακω̃ς

Ή τω̃ν φίλων φρονου̃σα μή μνήμην `'εχειν΄

Ήτις λέγεις μέν `αρτίως, ως ει λάβοις

Σθένος, τό τούτων μι̃σος εκδείξειας `'αν.

Εμου̃ δέ πατρί πάντα τιμωρουμένης

Όυτε ξυνέρδεις τήν τε δρω̃σαν `εκτρέπεις.

Όυ ταυ̃τα πρός κακοι̃σι δειλίαν `'εχει;

[ 58 ; 12-13].¹³

Контрастність дає Софоклу змогу особливо підкреслити чорно-білими тонами слабкі й сильні сторони персонажів. Адже контрастність – це протистояння тіні й світла, сили й слабкості, вроди й потворності. Такими ”контрастними“ образами постають Електра і Клітемнестра.

Хор у Софокла, порівняно з Есхілом, не відіграє провідної ролі у трагедії, він звичайно відбиває думки і спостереження народу, рідше – самого автора, емоційно висловлює своє ставлення до подій, що спостерігає. Часом хор щиро співчуває стражданням чи переживанням героїв, мучиться їхніми муками.

Отже, центр уваги Софокла переміщується на зображення індивідуальної психології людини з її почуттями, що дає можливість поглибити характер героя, розкрити драматизм дії. У Софокла вже немає титанічних, монументальних героїв Есхіла, він їх значною мірою приземлює, наділяє людськими рисами і водночас робить їх такими, якими вони повинні бути, тобто привносить у них елемент ідеалізації.

Слід зазначити, що Софокла вже не цікавили, як Есхіла, старі часи, проблеми минулої родової епохи. Усі його інтереси зосереджені навколо складних проблем, що хвилювали сучасну Софоклові афінську громадськість. Поет вже не мусив простежувати, скажімо, дію божественного промислу чи родового прокляття в кількох поколіннях, як це робив Есхіл.

Софоклівська трагедія з її пристрасним інтересом до окремої особистості, прагнення пізнати її, глибше зобразити її почуття являла собою закінчений твір, дія якого зосереджується навколо трагічного конфлікту. Софокл майстерно спрямовує дію трагедії до фіналу, що закінчується катастрофою для героя. Мова трагедії Софокла вже не така велична, як в Есхіла. Вона втратила пафос, позбулася архаїчних виразів, стала значно простішою і найбільш відповідає характерам героїв. Певна урочистість залишилася тільки в піснях хору. Мова героїв ще не стала звичайною розмовною [ 5 ; 289].

Про Софокла можна сказати, що він приборкав розбурхане море Есхілових метафор. Стиль Софокла більш стриманий, хоча і не менш величний. Софокл завершив створення грецької трагедії, у його творчості вона досягає своєї величності. Продовжуючи справу Есхіла, Софокл удосконалив трагедію як жанр драматичного мистецтва й підсилив її роль як могутнього засобу впливу на розум і серця афінських громадян. У світову літературу Софокл увійшов як творець безсмертних образів.

В ”Електрі“ (Electre, 1937) драматургічнечне мистецтво Жироду відкрилося з нової сторони. Драматург цього разу відмовився від принципу будування п’єси як низки гострих та напружених діалогів-сперечань. Вони є, звичайно, але поряд з ними використовуються й інші прийоми. Емоційна забарвленість дії постійно змінюється. Пафос високої трагедії звучить тоді, коли говорять, діють, сперечаються Електра, Орест, Клітемнестра. Відверто комедійними є сцени з дівчатками – Евменідами, також знімають напругу епізоди з розпусною Агатою та її чоловіком; з’явилися розлогі монологи, то напружені та пристрасні (Електри, Клітемнестри), то знижені, повні побутових, говірних інтонацій ( Егіст, Садівник). Чимало в трагедії дотепних реплік, несподіваних питань, багато, досить звичайної для Жироду, тонкої мовної гри. Несподіваною знахідкою стало введення нового героя – жебрака, як учасника та коментаря подій. Жебрак бере участь у бесідах, сперечається з іншими персонажами, як би зі сторони оцінює вчинки героїв, розповідає про те, що діється поза сценою.

На думку А. Д. Михайлова у вступній статті до видання п’єс Жана Жироду: він повністю змінює сюжет, вводячи нових персонажів: Агата, Евменіди, маленькі Евменіди, Жебрак, Суддя, Садівник та інші, а також, сховавши знання про вбивство Агамемнона Клітемнестрою й Егістом глибоко в підсвідомості Електри, та під час ”пробудження“ Електри подарував очищення від гріхів Егісту. Також зазначимо, що Жироду перекладає ім’я царевбивці зі зміною останнього приголосного, тобто, тут його ім’я (`Αιγυσθος) звучить як Егіст [ 24 ; 23].

У п’єсі, як бачимо, стикаються дві точки зору, дві життєві позиції. Зрештою вся п’єса – суперечка між цими життєвими позиціями. Вони настільки протилежні, що ні до якого зближення, хай лише тимчасового, не можуть бути зведені.

Принцип релятивізму — в політиці і в житті - розлого і дотепно відстоює Егіст. Він впевнений, що божої справедливості не існує, бо звичайно боги карають невинного, підносячи злодія. До того ж він впевнений, що злочин може бути залагоджений великою кількістю добрих вчинків. Саме таким чином Егіст поводиться в Аргосі; а Суддя досить влучно формулює їхню спільну точку зору [24;437].

Інакше думає Електра [24 ; 524]. Забуття злочину, пробачення злочинця роблять для Електри тих, хто забув та вибачив злочин, співучасниками злочину, такими ж відповідальними, як і самі злочинці.

Питання про помсту перестає бути особистою справою Електри, а сама п’єса не обмежується аналізом всіх причин та наслідків її одержимості. Слід привести вислів самого драматурга, який вважає:

”Людство внаслідок здібності забувати і страху ускладнень ”проковтує“ великі злочини. Але кожної епохи з’являються чисті створіння, які не бажають, щоб великі злочини були забуті, і перешкоджають забуттю, користуючись навіть засобами, які викликають інші злочини та лиха. Електра – одне з таких створінь.“ [59; 175-176].

Дія п’єси починається на дворі палацу Агамемнона бесідою між Садівником та малими Евменідами в присутності Ореста, якого вони не бачать. Зовнішній вигляд палацу занурює Ореста у спогади дитинства, а інших співрозмовників змушує згадати жахливу подію, яка мала місце в роді Атридів в стінах цього палацу.

Характеристики

Список файлов ВКР