181400 (Причини інфляції та їх аналіз в Україні), страница 2

Якщо вивчати складові доданої вартості у структурі номінального обсягу реалізації товарів і послуг, які реагують на диспропорції у темпах зростання попиту і пропозиції, то можна судити про домінування факторів інфляції попиту над інфляцією витрат. Зростання внутрішнього попиту понад спроможність вітчизняних товаровиробників покривати його відповідно товарною масою надає їм можливість установлювати рівень рентабельності за витратами вище рівня, який би спостерігався за відсутності надмірного попиту, конкурувати один з одним за робочу силу шляхом підвищення заробітної плати і водночас із самими найманими працівниками з приводу розподілу новоствореної валової доданої вартості. Враховуючи те, що збільшення рентабельності за витратами – це збільшення плати підприємцю за організацію виробництва, що здійснюється підвищенням ціни на готову продукцію виходячи із співвідношення між попитом на продукцію й тим обсягом продукції виробництва, який підприємець і його конкуренти спроможні організувати, вчені дійшли висновку, що надзвичайно різке збільшення рентабельності за витратами починаючи із 2004 року зумовлено зростанням внутрішнього попиту.

Таблиця 2. Вплив зростання рентабельності за витратами на інфляцію в Україні у 2000 – 2007 роках

Згідно даних таблиці 2 у 2000 – 2003 роках максимальна рентабельність за витратами становила 4,2%. Проте починаючи з 2004 року норма рентабельності різко зростає: у 2004 році – з 3,4% до 5,8%, у 2005-му – до 6,9%, у 2006-му – до 6,8%, у 2007 році до 8,1%. Це підтверджує припущення щодо реакції товаровиробників на надмірне зростання внутрішнього попиту підвищенням норми рентабельності. Збільшення рентабельності за витратами відбувається за рахунок збільшення ціни. Виходячи з того, що збільшення норми рентабельності у 2004 – 2007 роках – це похідна від надмірних зовнішніх надходжень, а збільшення інфляції відбувається за рахунок збільшення норми рентабельності за витратами можна визначити вплив збільшення номінального попиту на інфляцію, визначивши різницю у відсотках між фактичним номінальним обсягом реалізації товарів і послуг та номінальним обсягом реалізації, який спостерігався б у разі збереження рентабельності 2000 – 2003 років на рівні 4%. Розрахована вченими економістами інфляція внутрішнього попиту у 2004 році становила 1,8%, у 2005-му – 2,8%, у 2006-му – 2,7, у 2007 році – 4% (таблиця 3). Розрахунки проведені по даним Держкомстату України.

Якщо порівняти показники інфляції попиту, визначеної на основі збільшення рентабельності за витратами, та інфляції попиту як різниці між фактичною інфляцією та інфляцією витрат, можна зробити висновок, що вони різняться. Інфляція попиту, визначена як різниця між фактичною інфляцією та інфляцією витрат, за останні чотири роки в середньому перевищує інфляцію попиту, визначену за допомогою рентабельності, на 1,1%. Такі відмінності пояснюються як запізніла реакція суб’єктів господарювання на збільшення витрат так і неврахуванням інших складових собівартості, що зменшило показник інфляції витрат і, відповідно, збільшило інфляцію попиту.

Таблиця 3. Показники інфляції попиту, розраховані за різними методиками, %

При розгляді динаміки розподілу валової доданої вартості між суб’єктами економічних відносин вчені економісти дають характеристику випереджальному характеру зростання прибутків від звичайної діяльності поряд із заробітною платою найманих працівників як основний фактор активізації інфляційних процесів. Одним із ключових факторів інфляції у попередні роки була невідповідність між темпами зростання заробітної плати і продуктивності: за період з 2001 по 2007 роки реальна заробітна плата зросла у 2,9 рази, тоді як продуктивність праці – лише у 1,7 рази. Різниця між цими показниками формує додатковий внутрішній попит на товари й послуги, не забезпечені товарною масою. Але при цьому потрібно враховувати, що зростання заробітної плати відбувалося через можливість в умовах неконтрольованого внутрішнього попиту за рахунок підвищення цін на продукцію. І інша частина валової доданої вартості – фінансові результати до оподаткування – зростали набагато швидше. За період з 2001 – 2007 роки співвідношення зростання обсягу фінансових результатів до номінальної заробітної плати становило відповідно 6,5 та 4,3 рази; з 2003 по 2007 роки – 6,2 та 2,9 рази, що в середньому за рік становить 1,6 та 1,3 рази відповідно. Частка прибутку у ВВП за останні чотири роки зросла на 10%, тоді як частка заробітної плати - на 4%. Також потрібно брати до уваги, що продуктивність праці залежить не лише від зусиль найманих працівників, а й від забезпечення власниками виробництва відповідних умов для зростання продуктивності: використання високотехнологічного обладнання і сучасних технологій. Тому деяке перевищення темпів зростання заробітної плати (за рахунок підвищення заробітних плат у державному секторі та мінімальних заробітних плат) є стимулом для власників виробництва впроваджувати високопродуктивне устаткування й підвищувати продуктивність праці.

Отже, причини інфляції за останні декілька років мали здебільшого монетарний характер. Протягом 2002 – 2007 років основним каналом здійснення НБУ первинної безготівкової емісії був викуп іноземної валюти, що надходила до країни внаслідок залучення й запозичення зовнішніх капіталів, а також позитивного сальдо поточного рахунку у 2002 – 2005 роках. У 2002 році за рахунок викупу валюти НБУ забезпечив 100% безготівкової емісії, у 2003-му – 102%, у 2004-му – 93%, у 2005-му – 124%, у 2006-му – 62%, у 2007 році 100%. У цих умовах інші два канали здійснення первинної безготівкової емісії НБУ – рефінансування комерційних банків з урахуванням мобілізаційних операцій та чисте сальдо відносин НБУ з урядом за борговими зобов’язаннями – виконували переважно функцію коригування нерівномірності зовнішніх надходжень протягом року.

Як свідчать дані Нацбанку України у 2003 – 2005 роках відбулося погашення заборгованості уряду перед НБУ в розмірі відповідно 1,8 млрд., 0,7 млрд. і 6,6 млрд. грн., що мало помітний від’ємний вплив на накопичений обсяг первинної емісії (рисунок 1).

Рисунок 1. Фактори зростання грошової бази у 2002 – 2007 роках

Але збільшення безготівкової емісії не призводить до автоматичного збільшення грошової бази, оскільки уряд може вилучити значну її частину, збільшивши залишки коштів на єдиному казначейському рахунку (ЄКР), які зберігаються в НБУ. Це відбулося у 2005 – 2006 роках – різке збільшення безготівкової емісії в розмірі 41 млрд. грн. вдалося зменшити на 12 млрд. шляхом накопичення залишків на ЄКР. У результаті грошова база зросла лише на 29 млрд. грн. Проте вже у 2007 року відбувся приріст грошової бази гривні за рахунок зменшення коштів на ЄКР на 9 млрд. грн. Зниження темпів приросту грошової бази у 2006 році порівняно з попередніми роками зумовлено застосуванням іншого механізму регулювання грошової маси, а саме зменшення обов’язкових нормативів резервування до 0,5 – 5% обсягу залучених ресурсів, що дало змогу вивільнити понад 10 млрд. грн. обов’язкових резервів.

Таким чином, грошово-кредитна політика НБУ в середньостроковій перспективі повністю залежала від обсягу зовнішніх надходжень. За цих умов банк не мав змоги узгоджувати параметри грошово-кредитної політики з потребами вітчизняної економіки у грошовій базі. Спроби НБУ зменшити обсяги безготівкової емісії у 2006 році через обмеження придбання іноземної валюти призвели до доларизації розрахунків і структури грошової маси. Повторні спроби банку не виходити на міжбанківський валютний ринок у першій половині 2008 року обернулися на штучну ревальвацію гривні на 4,5% та продовження доларизації грошової маси.

Ще одним важливим фактором інфляційних процесів є дефіцит бюджету. Стимулюючий інфляційні процеси вплив дефіциту бюджету відбувається в основному через зміну структури внутрішнього попиту в бік збільшення споживання. Оскільки головною складовою державних видатків є соціальні, то різка зміна переважно профіцитного бюджету в першому півріччі на дефіцит у другому півріччі спричиняє підвищення рівня споживання. Внаслідок цього утворюється тимчасова нерівновага між товарною масою і внутрішнім попитом, що позначається на рівні інфляції, яка традиційно є вищою від інфляції в першій половині року. Підтвердженням цього також є той факт, що до 90% дефіциту бюджету фінансується за рахунок зовнішніх надходжень (включаючи приватизаційні надходження), що в разі їх використання державою на фінансування видатків автоматично призводить до зростання грошової бази. І хоча НБУ вживає заходів для обмеження впливу цього фактора на зростання грошової бази, однак це призводить до того, що у другому півріччі основним каналом зростання грошової бази є державні видатки, профінансовані за рахунок дефіциту бюджету.

Для ефективного контролю за рівнем інфляції згідно з міжнародним досвідом є монетарна стратегія – інфляційне таргетування. Режим інфляційного таргетування передбачає офіційне проголошення кількісних цільових орієнтирів щодо рівня інфляції на певний прогнозний горизонт, досягнення яких є обов’язком і першочерговою метою центрального банку. В Основних засадах грошово-кредитної політики на 2009 прогнозний рік передбачається певний цільовий показник інфляції. Проте цей показник не має експліцитного статусу, тобто публічно оголошеного з відповідним зобов’язанням Національного банку щодо його дотримання. Тому не випадково, що фактична інфляція значно відрізняється від прогнозної величини. Згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики на 2006 рік інфляція передбачалася на рівні 8,5 – 9,5%, а фактичний її рівень становив 11,6%. Відповідно до цього документа у 2007 році прогнозована інфляція мала дорівнювати 7,5%, а фактично вона зросла до 16,6%.

На рисунку 2 на основі даних Держкомстату України наведено графік фактичних і розрахункових показників інфляції у 2002 – 2007 роках.

Так як Україна є державою з перехідною економікою, з надмірною та нестабільною інфляцією, то за цих умов запровадження інфляційного таргетування має передбачати проходження двох етапів:

1. етап дезінфляції, спрямований на оптимізацію рівня інфляції;

2. етап цінової стабільності, покликаний забезпечувати умови для підтримання інфляції на оптимальному рівні.

Рисунок 2. Фактичні та розрахункові показники інфляції в Україні у 2002 – 2007 роках