Diss (744283), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Особливе значення А.Сміт надавав “невидимій руці” ринку, котра забезпечує результат, не залежний від волі та наміру індивіда. Ідея “невидимої руки” полягає у тому, що економічна поведінка визначається суспілними умовами, за яких, завдяки вільній конкуренції і через приватні інтереси індивідів, ринкова економіка вирішує найкращим чином суспільні завдання, приводячи до гармонії індивідуальні й суспільні інтереси та забезпечуючи магістральні вигоди для всіх і кожного. При чому, на відміну від своїх попередників, Сміт вважає власний інтерес, егоїзм людини не руйнівною силою, а здатною творити, порівнюючи механізм впливу особистого інтересу на трудову мотивацію людини з діяльністю імунної системи людського організму.

Таким чином, за Смітом, власне корисливий інтерес є головним мотивом господарської діяльності людини. Він твердо переконаний у тому, що природний потяг людини покращити своє матеріальне становище – це такий могутній стимул, що, коли б йому надати можливість діяти без перешкод, індивід сам по собі здатний привести суспільство до добробуту. Більше того, цей стимул здатний також навіть “подолати сотні досадних перепон, котрими безумство людських законів так часто утруднює його діяльність”.¹ При цьому Сміт не зводить власний інтерес людей до отримання грошових доходів, він відзначає, що на вибір занять, окрім заробітку, впливають також приємність та неприємність навчання, постійність чи непостійність занять, більший чи менший престиж в суспільстві, і, нарешті, більша чи менша вірогідність успіху. Окрім того, Сміт розрізняє інтереси представників основних класів сучасного йому суспільства: власників землі, найманих робітників і капіталістів.

За твердженням А.Сміта, ринкові відносини кращим чином впливають на економічну поведінку тоді, коли приватний інтерес вищий від суспільних інтересів, які представляють собою суму інтересів людей, що складають його. Виходячи з цієї трактовки економічних інтересів, А.Смітом визначається введене ним тепер знамените поняття “економічна людина”. Суть “економічної людини” полягає в тому, що вона досягає своєї мети, якщо звертається до егоїзму інщих і “зуміє показати їм, що у їх власних інтересах зробити для неї те, чого вона вимагає від них. Всякий, хто пропонує іншому угоду будь-якого виду, пропонує зробити саме це. Дай мені те, що мені потрібно, і ти отримаєш те, що тобі потрібно, - така суть всякої подібної пропозиції”.¹

У Сміта “економічна людина” має мало спільного з реальними людьми. Вона розглядється як довершений егоїст, який знає все на світі і зосереджений виключно на накопиченні все більшого й більшого багатства. Для реалізації таких цілей Смітові знадобилася “невидима рука”, котра незалежно від волі та намірів “економічної людини” скеровує її і інших людей до найкращих результатів, вигоди та до більш високих цілей суспільства, ставлячи приватний інтерес понад суспільним.

Ідеі А.Сміта про “економічну людину” та “невидиму руку” на цілі сторіччя наперед визначили й наступну економічну політику багатьох держав, і напрямок наукового пошуку величезної армії вчених-економістів. Вони в значній мірі зберігають сенс й у сучасному неолібералізмі.

Відмінного погляду на природу людської діяльності притримувалася німецька історична школа політичної економії, котра склала сильну опозицію англійській класичній школі. В Німеччині сформувалась інша, не схожа до англійської, комбінація історичних та ідеологічних умов. Відстала економіка, наявність напівфеодальніх елементів, слабкий розвиток конкуренції, дрібні держави, сильні стани і цехові структури – все це ніяк не сприяло швидкому й безконфліктному засвоєнню ідей А.Сміта. Реакції відторгнення допомогало й ідейне середовище, характерне для Германії того часу.²

Отож, представники німецької історичної школи /Б.Гільдебранд, К.Кніс та інші/ розглядали людину як істоту суспільну, як продукт цивілізації та історії. Крім егоїстичних та альтруїстських спонукань людей на їх дії певним чином впливає і середовище їх проживання. Що ж стосовується окремої людини, то Гільдебранд писав, “що людина як істота суспільна перш за все є продуктом цивілізації та історії і що її потреби, її освіта і її відношення до речових цінностей так само, як і до людей, ніколи не залишаються одними й тими ж, а географічно та історично безперервно змінюються і розвиваються разом зі всією освіченністю людства”.¹

До егоїзму англійської класичної школи німецька історична школа додає ще два, значно більш благородних спонукання: “почуття спільності” і “почуття справедливості”. Історична школа стверждувала, що робітники можуть покращувати своє становище не поодинці, а спільно, відстоюючи свої загальні інтереси. При здійсненні загальної справи у них розвиваються вищі моральні спонуки, виникає здатність жертвувати своїм часом та випадковими інтересами в ім’я спільного добра.

Модель економічної людини історичної школи суттєво відрізняється від моделі людини класичної школи. Якщо “економічна людина” у класиків є хазяїном своїх намірів і дій, то людина історичної школи представляє з себе частину народу, підвладну зовнішнім впливам та дії багатьох факторів, що визначають цю частину. Така множинність мотивів, очевидно, не залишала місця для дії об’єктивних економічних законів. Економічна діяльність, що складала частину економічного життя, була обмеженою відповідно до поглядів історичної школи законами, мораллю даного суспільства. Саме тому К.Маркс “охрестив” праці історичної школи “могилою політичної економії”.¹

Представники історичної школи вважали, що першочергова роль належить не індивідууму, а суспільству, яке володіє владою над індивідом. М.Вебер та інші представники історичної школи розглядали суспільство як обумовлену соціальними закономірностями сукупність автономних індивідів.

Наступний етап у розвитку моделі економічної людини пов’язаний з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. На формування концепції людини К.Маркса подали великий вплив ідеї Г.Гегеля та Л.Фейєрбаха. У Фейєрбаха людина – не тільки і не стільки мислячий суб’єкт, скільки матеріальна істота, що має біологічну природу. Але в цю природу Фейєрбах включив потяг до щастя, яке не досягнути наодинці, без іншої людини, а тому виходить за рамки егоїзму і веде до єднання всього людського роду. У Гегеля людина – це перш за все втілення світового духу, який тільки через людину – мислячого суб’єкта одержує волю та свідомість. Активна діяльність людини проглядалась Гегелем насамперед у пізнанні абсолютної ідеї. Чим глибше усвідомлює людина цю логіку, тим вільнішою вона стає. Погляди Фейєрбаха і Гегеля у переосмисленому вигляді лягли в основу концепції людини К.Маркса.

У марксистській економічній теорії людина розглядається як суб’єкт суспільного виробництва, як головна продуктивна сила і одночасно – як об’єкт, самоціль суспільного розвитку. К.Маркс досліджує проблему людини не в абстрактно-логічному плані, а головним чином, з позиції реальної участі основних дійових осіб в суспільному виробництві. На відміну від представників інших шкіл Маркс доводив, що формування і розвиток як людини, так і людського суспільства, відбувається перш за все у процесі виробництва. Саме діяльна сторона, здатність змінювати свою власну природу, а не споживання, у К.Маркса виходить на передній план. Економічний суб’єкт, за Марксом, детермінований усією системою суспільного виробництва. Розкриваючи сутність природи людини, К.Маркс зводив її до сукупності всіх суспільних відносин. Виходячи з цього, само собою зрозумілим є те, що вдосконалюючи виробничі відносини, можна добитися економічної активізації людини.

Для методології економічної теорії Маркса було характерним те, що такі збірні поняття, як “капітал”, “людство” наділялися волею та свідомістю суб’єкта, який включає певну функцію. Одночасно підкреслювалось, що об’єктивні умови капіталістичного суспільства ставлять індивіда в жорстокі рамки, наперед визначаючи його поведінку і дії.

Висунувши економічний детермінізм у якості початкового підходу до розгляду людини, Маркс, по суті, не цікавився індівідом як мікроланкою суспільства. У марксистській політичній економії на першому плані був макроекономічний підхід, тобто економічна система в цілому. І коли ж мова йшла про виробничі відносини, то вони розглядались мовби самі собою, без чисто людських передумов без самих носіїв цих відносин. Іншими словами, не вистачало суб’єктивності економічних відносин. Співставно з капіталістом індивід трактувався як фактор виробництва, переміщення якого повністю залежить від переміщення капіталу як основного економічного суб’єкта. Особисте споживання вилучалося з системи економічних відносин, його економічне призначення зводилось виключно до одного із складових чинників відтворення капіталу. Найманий робітник виступає швидше об’єктом, аніж суб’єктом економічної діяльності. Вони не вільні самостійно обирати лінію поведінки і діють, як правило, у тому напрямку, який їм нав’язує капітал.

Враховуючи те, що у наступному викладі ми будемо неодноразово звертатися до марксового трактування людини, перейдемо до маржиналістської “революції”, котра перемістила економічний аналіз з суспільства безпосередніх виробників зовсім в іншу площину – у сферу споживчого вибору. У маржиналізмі людина виступає перш за все споживачем і суб’єктом економічних відносин. В працях маржиналістів людина стає раціональним максимізатором корисності, добробуту. В її діях на перший план вже виходить не власний інтерес, а економічний раціоналізм. Властивість “людини оптимізатора” в маржиналістській теорії має виключно важливе значення.

Маржиналістська теорія, відповідно до логіки Дж.Мілля, стверджувала, що класова політична економія охоплює всю поведінку людини в суспільстві, вона повністю відкидає всі людські пристрасті та мотиви, крім тих, котрі спрямовані на володіння багатством, на вибір засобів для досягнення цієї мети.¹

“Людина - оптимізатор” в уявленнях маржиналістів уособлює: суб’єкта, спрямованого до найбільшої корисності й прибутку; людину, яка має власну систему цінностей і вподобань, не залежну від зовнішніх впливів середовища; здатну до вибору оптимального варіанту при співставленні цілей і засобів їх досягнення; передбачення та володіння достатньою інформацією для прийняття безпомилкового варіанта дій, миттєво реагувати на зміни зовнішніх умов.² Маржиналістський напрямок в економічній теорії зазнав впливу біологічних та фізіологічних факторів на мотивацію людини.

На початку ХХ століття А.Маршаллом була здійснена спроба синтезувати основні досягнення класичної, історичної та маржиналістської шкіл політичної економії. А.Маршалл намагався наблизити свою модель людини до властивостей реальних агентів виробництва. Він підкреслював: “Економісти мають справу з людиною як такою, не якоюсь абстрактною чи “економічною людиною”, а з людиною із плоті і крові”.¹

А.Маршалл спробував поєднати реалістичний опис господарської поведінки з абстрактними дедуктивними висновками, отриманими при допомозі раціонально-максимізаційної моделі людини, однак досягти їх органічного синтезу йому не вдалося. По суті, модель людини у Маршалла залишилась двоякою, що дозволяє давати передбачення людської поведінки в обмеженій області, де діють грошові інтереси.

Обмеженій моделі “економічної людини” А.Маршалла була протиставлена концепція розповсюдження цієї моделі на всю людську діяльність. Цей підхід бере свій початок у Г.Госсена, австрійської школи і отримав продовження у Л.Роббінса. Для їх переконань характерно те, що не можливо відокремити ринкову діяльність людини від інших форм раціональної дії. Перехід до раціональності “економічної людини” розширив сферу її дії, включаючи всі види господарської діяльності, підпорядкування не раціональному вибору, а традиції, нормам, звичаям. Такий підхід свідчить про те, що при розглядувані економічної поведінки людини не можна ігнорувати неекономічні мотиви.

Якщо класична політична економія, а далі і К.Маркс, ув’язували логіку економічної поведінки суб’єктів господарської діяльності з класовою приналежністю, то маржиналісти підносять до абсолюту суб’єктивно-психологічний принцип оцінки поведінки. Маржиналісти досліджують проблеми, які не змінюються з розвитком суспільства і не зачіпають нічиїх класових інтересів. У центрі їх уваги – раціональний розподіл обмежених ресурсів. Вирішення цих питань пов’язується з приматом обміну і споживання над виробництвом. Абстрактний, позаісторичний аналіз ринкового механізму дозволив маржиналізму зафіксувати ряд загальних закономірностей ціноутворення, конкуренції, поведінки споживачів, які наділені більшою спільністю і багато в чому зберігають силу до сьогодні.

Характеристики

Список файлов реферата