Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

30

Курсова робота

по кримінальному праву

на тему: Форми співучасті

Київ – 1999

Зміст

Вступ 3

1. Поняття і ознаки співучасті 4

2. Форми співучасті 10

2.1. Проста співучасть 11

2.2. Складна співучасть 12

2.3. Форми співучасті за суб’єктивними ознаками 13

3. Питання відповідальності за співучасть 17

3.1. Відмінність співучасті від причепності до злочину 17

3.2. Відповідальність за вчинення злочину у співучасті 20

3.3. Спеціальні питання відповідальності за співучасть 23

Висновки 29

Список використанної літератури 30

Вступ

В кримінальній практиці досить часто трапляються випадки, коли в одному зло­чині беруть участь дві або більше осіб, які діють узгоджено і спрямову­ють свої зусилля на досягнення єдиного результату.

Об'єднання зусиль двох або більше осіб при вчиненні злочину підвищує небезпечність самого злочину, полегшує його вчи­нення і приховування. Коли діють дві або більше особи, то вони підтримують один одного, що, природно, полегшує їм вчинення зло­чину, дає можливість з більшим успіхом нейтралізувати опір жертви, втекти з місця події, приховати майно, здобуте злочинним шляхом, тощо. Ось чому у деяких випадках навмисна спільна кримінально-протиправна діяльність – співучасть – розглядається як кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш тяжку кваліфіка­цію злочину, або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання.

Головнішими принципами кримінального права встановлені відповідальніть лише за наявності вини та особистий характер відповідальності. Для того, щоб об’єктивно визначити, як і за що відповідатимуть особи, які безпосередньо у здійсненні об'єктивних ознак злочину не брали участі, і ті, що безпосередньо вчиняли злочин, яке особисте покарання слід призначити кожній особі, до КК введений інститут співучасті. Наприклад, як відповідати­ме особа, яка підмовила іншу людину вбити потерпілого або дала для цього зброю тощо? Адже ця особа безпосередньо вбивство не вчиняла. Однак на підставі норм про співучасть ця особа визнаватиметься підмов­ником або пособником вбивства і відповідатиме поряд з виконавцем за вчинення даного злочину.

Норми КК, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут співучасті.

1. Поняття і ознаки співучасті

В уголовному праві співучастю називається навмисне спільне вчинення злочину двома або більше особами. В ч. 1 ст. 19 КК говориться, що співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину. Це формулювання вироблене внаслідок тривалих теоретичних досліджень і у 1960 р. уперше було включено до чинного КК. Отже, співучасть — це об'єднання, коли двоє або більше осіб вчиняють злочин спільно і умисно.

Вчинення злочину в співучасті завжди значно перевищує суспільну небезпеку аналогічного (тотожного) злочину, вчиненого однією особою.

Відносно групової злочинності чи злочину, вчиненого групою осіб, можна визначити правило — чим більша злочинна група та чим міцніше вона організована, тим біль­шу суспільну небезпеку вона утворює і тим більшої кари вона заслуговує. Такий висновок грунтується на особливостях спільної злочинної діяльності, яка забезпечує: а) більшу ефектив­ність цієї діяльності; б) більшу латентність (скритність) вчинюваних злочинів, в) меншу небезпеку для злочинців бути відкритим і покараним.

В багатьох статтях Особливої частини КК співучасть визнається найбільш небезпечною формою злочинної діяльності або виділяється в самостійний кваліфікований склад злочину. Такі, наприклад, — бандитизм (ст. 69 КК), масові безпорядки — (ст.71 КК), а також злочини, вчинені за по­передньою змовою групою осіб (ст. 81 — 84, 86, 86² КК).

У багатьох випадках вчинення злочину в співучасті визнається законом (п. 2 ст. 41 КК) обставиною, що обтяжує відповідальність¹. Слід мати на увазі, що співучасть не утворює яких-небудь особ­ливих інших підстав відповідальності — підставою відповідальності тут є той же склад злочину, але такий, що здійснюється у співучасті. Те, що норма про співучасть розташована в Загальній частині КК, означає лише одне —ця норма застосовується до будь-якого випадку вчинен­ня злочину, передбаченого в Особливій частині КК, але вчиненого у співучасті. Так, положення ст. 19 КК застосовуються при вчиненні вбивств, грабежів, розбоїв, спекуляції, розкрадання наркотиків, як і будь-якого іншого злочину. При розкритті змісту співучасті слід встановлю­вати як об'єктивну, так і суб'єктивну сторону, або, інакше кажучи, об'єктивні і суб'єктивні ознаки цієї форми злочину.

Об'єктивні ознаки цієї співучасті виражені в законі словами — злочин вчинено двома або більше особами спільно.

Об'єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що:

1) співучасть є тільки там, де у злочині беруть участь хоча б двоє осіб (законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше). Причому кожна з цих осіб повинна бути наділена ознаками суб'єкта злочину, тобто бути особою осудною і до­сягти віку кримінальної відповідальності. Співучасті немає, там, де діюча особа не має властивостей суб'єкта (малолітній, неосудний). При використанні допомоги неповнолітнього при вчине­ні злочину хоча б іще не досягнувшого віку уголовної відповідальності, може виникнути співучасть, якщо ця особа уже спроможна надати значної допомоги. Так, Пленум Верховного суду України в постанові від 27 бе­резня 1992 р. «Про судову практику у справах гро згвалтування та інші статеві злочини» зазначив, що дії учасника згвалтування підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 117 Кримі­нального кодексу як вчинення групового згвалтування і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає уголовна відповідаль­ність, або інших передбачених законом підстав не були при­тягнуті до уголовної відповідальності² ;

2) співучасть — це діяльність спільна. Спільність як об'єктивна ознака співучасті включає до себе такі три моменти:

а) злочин здійснюється спільними зусиллями усіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників можуть різнитися, але при цьо­му злочин — це наслідок загальної, спільної діяльності усіх співу­часників, кожний з них зробив у вчинення злочину свій внесок;

б) наслідки, які досягаються в результаті вчинення злочину, є єдиними, неподільними, спільними для усіх співучасників. За ці наслідки відповідальність несуть усі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині. Якщо троє осіб вчинили вбивство, то кожна з них повинна нести відповідальність за ціле вбивство, а не за 1/3 вбивства, хоча вона безпосередньо і не вбивала жертву. Тому особа, яка підкупила вбивцю, так само як і особа, яка дала для цього зброю, відповідають за вбивство, вчинене виконавцем. Обсяг відповідальності кожного співучасника і визначається в прин­ципі тим, що вчинив виконавець злочину;

в) між діями співучасників і тим злочином, який вчинив викона­вець, має місце причинний зв'язок, причому опосередкований, бо спільний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожного співучасника повинна у часі переду­вати тому злочину, який вчиняє виконавець, вона створює для вико­навця реальну можливість вчинити даний злочин. Виконавець же перетворює цю можливість у дійсність, спричиняючи необхідний наслідок. Дійсно, той, хто підмовив особу вбити потерпілого, і той, хто дав для цього зброю, тим самим створили для вбивці реальну мож­ливість вчинити задумане. Однак перетворення цієї можливості у дійсність залежить від дій виконавця. Тому саме причинний зв'язок тут носить опосередкований характер. Якщо такий причинний зв'язок відсутній, то немає такої об'єктивної ознаки співучасті, як спільність, а отже, немає і співучасті.

Суб'єктивні ознаки співучасті — це умисна спільна участь у вчиненні злочину. В законі суб'єктивна сторона співучасті у злочині виражена такими словами — злочин вчиняється умисно і спільно. Лише за наявності умислу спів­учасник підлягає відповідальності не тільки за дії, які він сам вчинив, але й за результат дій усіх інших співучас­ників. Умисний характер співучасті передбачає також усвідом­лення співучасниками того, що їхніми спільними злочин­ними діями або за допомогою таких вчиняється один і той самий злочин. Поза цим положенням кожен із тих, хто бере участь у злочині, вчиняє самостійний злочин і відпо­відає в межах діяння, вчиненого ним особисто³. З цього випливає, що:

а) співучасть можлива лише в умисних злочинах;

б) усі особи, які беруть участь у злочині (усі співучасники), діють умисно.

Ці ознаки потребують певної конкретизації. Насамперед із закону випливає однозначний висновок: співучасть у злочинах, що вчиняються з необережності, неможлива. Питання про співучасть в необережних злочинах порушувалося в науці досить давно. Так, ще у минулому столітті деякі криміналісти відстоювали можливість співучасті в необережних злочинах. У радянський період відомий вчений А. Н.Трайнін доводив наявність співучасті в необережних злочинах. Таку точку зору висловлюють і зараз, зокрема в Україні. Пожвавлення дискусії з цього питання викликане значним зростанням необережної злочинності, особливо в сфері «людина – машина», наприклад, на авто-мототранспорті. Усе частіше доводиться стикатися з випадками необережного співзаподіяння. Наприклад, водії автомашин, що їдуть по шосе з порушенням правил дорожнього руху, весь час обгоняють один одного, внаслідок чого на одному з обгонів відбувається зіткнення машин і одержують травми пасажири, які в них їхали. В цьому випадку винні діють з необережності, спільно заподіюючи небезпечні наслідки. Однак такі спільні дії не можна визнати співучастю через те, що тут відсутнє об'єднання злочинної волі діючих осіб. У таких випадках кож­ний із співзаподіювачів несе відповідальність за свої дії самостійно.

При співучасті не тільки злочин має бути умисним, а й усі співучас­ники також повинні діяти умисно. Навмисне і спільне вчинення злочи­ну не дозволяє, не дає можливості визнати співучастю діяння, яке не має взаємоусвідомлення, яке усвідом­люється лише однією діючою особою і не усвідом­люється іншою (іншими)⁴. Звідси випливає: якщо одна особа діє з необережності, а друга, використовуючи це, діє умисно, то співучасть відсутня. Діяти умисно при співучасті означає, що усі співучасники мають спільний умисел. Таким чи­ном, спільність характеризує не тільки об'єктивну, а й суб'єктивну сторону співучасті у злочині. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце згода (узгодженість) на вчинення конкретного злочину. Саме спільний умисел і знаходить своє об'єктив­не вираження у спільності дій співучасників. Причому згода (узгод­женість) — це обов'язкова ознака будь-якої співучасті. Зрозуміло, що сама згода (узгодженість) може носити різний характер, виражатися різним способом. Інакше кажучи, форми обміну інформацією можуть бути найрізнішими. У більшості випадків така згода носить усний характер, коли співучасники узгоджують свої дії словесно, або письмов — шляхом обміну записками, накресленням плану дій або іншою знаковою інформацією. Можлива згода і з використанням технічних систем (телефону тощо). Рідше зустрічається згода, яка виражається в конклюдентних діях. Конклюдентними вва­жаються мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи (від лат. слова соnсlusіо — висновок). Це, наприклад, обмін жес­тами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників ста­ють узгодженими. У будь-якому разі згода, взаємна узгодженість — це обов'язкова ознака співучасті.

Умисел при співучасті, як і у злочині, що вчиняється однією особою, включає до себе інтелектуальні та вольові моменти. Проте оскільки зло­чин вчиняється у співучасті, і той, і другий моменти умислу мають свою специфіку.

Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співуча­сник усвідомлює суспільну небезпечність не тільки вчиненого особи­сто ним діяння, а й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє вико­навець. Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настає суспільн-небезпечний наслідок. Тобто співучасник передбачає, що внаслідок його дій розвиток причинного зв'язку приведе до того, що виконавець вчинить задуманий співучасниками злочин. Іншими словами, співучасник повинен бути проінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої проінфор­мованості — найважливіша ознака співучасті.

Вольовий момент умислу при співучасті полягає насамперед у бажанні настання наслідків, коли усі співучасники бажають настання наслідків, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах з формальним складом співучасники бажають, щоб викона­вець вчинив задуману ними злочинну дію.

Говорячи про умисел при співучасті, слід мати на увазі, що усі фахівці визнають можливість прямого умислу при співучасті, але не усі згодні, що тут можливий й умисел непрямий. Ця остання точка зору викликає сумніви, тому що необгрунтовано звужує поняття співучасті. Сам закон (ст. 19 КК), говорячи про уми­сел при співучасті, нічого не говорить про види такого умислу, допускаю­чи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим. Далі, якщо стати на позицію, що критикується, то в деяких випадках дії виконавців не вважатимуться співучастю у злочині. Наприклад, три чоловіки звалили на землю потерпілого, завдаючи йому удари ногами, руками по різним частинам тіла, не бажаючи заподіяти смерть, але свідо­мо допускаючи і такий наслідок побоїв. Внаслідок цього потерпілий помер. Очевидно, що особи, які вчинили злочин, будучи співвиконавцями, діють з непрямим умислом, не бажаючи настання смерті жертви, але свідомо її допускаючи. Їх у повній відповідності зі ст. 19 КК слід визнати співучасниками. Цілком очевидно, що винні, а усі вони є співви­конавцями злочину, передбачали, що внаслідок їхніх дій людина може померти, проте цього, звичайно, не бажали, але свідомо допускали, тобто діяли з непрямим умислом.

Таким чином, співучасть у злочині можлива не тільки з прямим, а й з непрямим умислом. Останній може мати місце у поведінці співвиконавця або, навіть, пособника. Що стосується мотивів дій співучасників, то вони можуть бути як однаковими, так і різними. Так, при вчиненні вбивства усі співучасники можуть мати один мотив — помсту потерпілому. Але можлива ситуація, коли одні з співучасників діють із помсти, а інші — з корисливих мотивів. Наприклад, при так званому замовленому вбивстві вбивця, підкуплений підмовником, діє з корисливих мотивів, а сам підмовник може керуватися мотивами помсти, неприязних стосунків, заздрощів до потерпілого. Не­однаковість мотивів не виключає співучасті у злочині. Вона може впли­вати у деяких випадках на кваліфікацію злочину, ураховуватися при призначенні покарання співучасникам.

За сукупності усіх цих ознак настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за пра­вилами про співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата