Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, який був узгоджений з співучасниками. При такому ексцесі вико­навець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за згодою співучасників злочин і за той злочин, що став наслідком його ексцесу. Наприклад, виконавець, увійшовши в квартиру, раптово застав там її господарку і, застосувавши насильство, згвалтував її. У цьому випадку він вчинив два злочини (крадіжку і згвалтування), співучасники ж відповідатимуть тільки за крадіжку.

Таким чином, співучасники як при кількісному, так і при якісному ексцесі виконавця відповідальності за ексцес не несуть (оскільки цей злочин не охоплювався їх умислом). Вони відповідають лише в межах згоди, що відбулася між ними, тобто за той злочин, що був ними спільно задуманий.

Останнім часом поняття ексцесу виконавця намагаються підмінити більш широким поняттям — ексцесу співучасника, вважаючи, що «автором» ексцесу може бути не тільки виконавець злочину, а й будь-який інший співучасник. При цьому, однак, не ураховується, що стосовно екс­цесу (до того злочину, який якраз і складає зміст ексцесу) будь-який спів­учасник є виконавцем, оскільки саме він вчиняє дії, що утворюють об'єктивну сторону злочину, що є наслідком ексцесу. Тому правильно говорити не про ексцес співучасника, а про ексцес виконавця.

5) Безнаслідкова співучасть. Має місце там, де виконавцю не вда­лося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування чи замах, на чому його злочинна діяльність була перепинена (перервана). В та­ких ситуаціях виконавець несе відповідальність за готування до зло­чину або за замах на злочин. Решта ж співучасників відповідають за співучасть в готуванні до злочину або за співучасть в замаху на злочин залежно від того, на якій з цих стадій була перепинена (перервана) злочинна діяльність виконавця. Наприклад, виконавець повинен був підпалити будову і знищити її, однак був затриманий на місці зло­чину. Його дії (замах на підпал) кваліфікуються за ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК, а дії решти співучасників — за відповідною частиною ст. 19, ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК. Або, наприклад, виконавці, які входили в організовану групу для вчинення вимагання, були затримані. Встанов­лено, що якийсь громадянин, який не входив у групу, заздалегідь обіцяв їм надати автомашину з тим, щоб після вчинення злочину вони зник­ли з міста події. Дії виконавців, які створили організовану групу, утворюють собою готування до злочину (в нашому випадку — створення умов для вчинення вимагання) і повинні кваліфікуватися за ч. 1 ст.17 і ч. З ст. 144 КК (готування до вимагання організованою групою). Пособник несе відповідальність за ч. б ст. 19, ч. 1 ст. 17 і ч. 3 ст.144 КК (пособництво в готуванні до вимагання організованою групою).

6) Невдале підмовництво або пособництво. Має місце там, де мож­ливий (ймовірний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчи­нити злочин (брати участь у вчиненні злочину), яка може виходити від підмовника, пособника або навіть організатора. Наприклад, підмовник умовляє виконавця вчинити вбивство, обіцяючи за це грошову винаго­роду. Однак виконавець відхиляє цю пропозицію підмовника, не погод­жується з ним, хоча б тому, що боїться викриття і майбутнього покаран­ня. Внаслідок цього тут не може бути й мови про співучасть. Тому відповідальність за правилами про співучасть тут виключається, ст. 19 КК застосована бути не може. У подібних ситуаціях потенційний (ймовірний) виконавець кримінальної відповідальності не несе, а решта співучасників відповідають за готуван­ня до злочину, який вони задумали вчинити, тобто за ч. 1 ст. 17 КК і відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки їх діяльність по підшуканню співучасників є не що інше, як створення умов для вчинення злочину. В нашому прикладі підмовник відповідатиме за готування до вбивства.

7) Добровільна відмова співучасників. Чинне законодавство не містить норми про добровільну відмову співучасників. Практика і теорія в цих випадках застосовують положення ст. 18 КК про добровільну відмову. Це означає, що в разі добровільної відмови співучасників зло­чин не повинен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фак­тичної можливості завершити злочин, закінчити його.

Однак при співучасті діє не одна, а кілька осіб, причому їх дії опосередковані свідомою поведінкою виконавця злочину. Звідси тут застосовуються наступні положення.

1) Добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст. 18 КК і не має будь-яких особливостей у порівнянні з добровільною відмо­вою особи, яка діє індивідуально.

2) Решта співучасників при добровільній відмові виконавця несуть відповідальність за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій з цих стадій виконавець добровільно відмовився від доведення злочину до кінця. На практиці мав місце такий випадок. Троє співучасників домовилися вчинити підпал будови з помсти до її володаря. Підмовник умовив виконавця вчинити цей підпал, а пособник приготував і дав виконавцю бензин та інші предмети, необхідні для підпалу. Виконавець, з'явившись на місце злочину, пристосував усе необхідне для підпалу, навіть запалив полум'я, і, усвідомлюючи повну можливість вчинити задумане, підпалювати будову не став, полум'я погасив, тому що побоявся відповідальності. В цій ситуації виконавець відповідальності не несе внаслідок ст. 18 КК, а підмовник і пособник від відповідальності не звільняються. Вони винні в замаху па підпал, тому що дії виконавця були доведені до стадії замаху. Кваліфікація дій цих співучасників настає за ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК.

3) Організатор, підмовник і пособник звільняються від кримінальної відповідальності у зв'язку з наявністю добровільної відмови лише тоді, коли вони своїми діями (як правило, активними) відвернуть вчинення злочину виконавцем (наприклад, обеззброють його, попередять потерпі­лого, доставлять виконавця в органи влади тощо). Відмова пособника може виразитися і в пасивних діях. Наприклад, він не надав знаряддя злочину або не вимкнув сигналізацію, внаслідок чого виконавець не вчинив злочин.

В разі добровільної відмови співучасника виконавець та інші співу­часники несуть відповідальність за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій стадії їх діяльність була перепинена.

4) Якщо ж співучасник намагався відвернути той злочин, який пови­нен був вчинити виконавець, але це йому не вдалося (виконавець все ж таки довів злочин до кінця), то такі дії співучасника розглядаються як дійове розкаяння і оцінюються як пом'якшуюча відповідальність обста­вина при призначенні судом покарання¹⁷.

Висновки

Підводячи підсумки даной роботи, необхідно ще раз відмітити, що груповий злочин набагато ефективніший для виконання злочинних намірів. Поєднання злочинних зусиль кількох осіб набагато перевищує суму їх окремих, індивідуальних дій. Саме тому груповий злочин набагато більше суспільно-небезпечний від злочину, вчиненого поодинці. Вершини сус­пільної небезпеки сягає організована групова злочинність, яка має ознаки організації.

Широкого поширення зараз одержала організована злочинність. В цілому від 30 до 40% злочинів вчиняється організованими групами, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага досягає 2/3. Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі і особливо тяжкі злочи­ни, як розкрадання у великих і особливо великих розмірах, розбої, зло­чинне заволодіння зброєю, рекет, злочинне вимагання, контрабанда, незаконні дії з наркотичними засобами. Має місце й вчинення такими злочинними угрупованнями вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, згвал­тувань, захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. У зв’язку з цим нагальним є всебічне вивчення інституту співучасті. Саме за допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи, яка брала участь у здійсненні злочину у співучасті.

Список використанної літератури

1. Бажанов М. Г. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: изд-во «Пороги», 1992 (с. 84-86)

2. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

3. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.: Право, 1997.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

5. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. Под ред. Яценко С. С., Шакун В. И. – К.: Правові джерела, 1998.

1 Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

2 п.14 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 берез­ня 1992 р. — Постанови Пленуму Верховного суду України. — К., 1995.— С. 100 - 101

3 Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

4 Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

5 Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

6 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.: Право, 1997.

7 п.14 постанови від 27 березня 1992 р. - Постанови Пленуму Верховного суду України. — К., 1995. — С. 100.

8 Постанова президії Херсонського обласного суду від 23 грудня 1988 р. в справі А. — Практика судів України в кримінальних справах — К., 1993. - С.22 - 23

9 Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

10 М.Г. Бажанов. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: изд-во «Пороги», 1992 (с. 84-86)

11 Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

12 Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

13 п.33 постанови Пленуму Верховного суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності». — Постанови Пленуму Верховного суду України. — К.,1995. - С. 121.

14 Постанова президії Херсонського обласного суду від 23 грудня 1988 р. в справі А. — Практика судів України в кримінальних справах — К., 1993. - С.22 – 23.

15 Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

16 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.: Право, 1997.

17 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.: Право, 1997.

Характеристики

Список файлов реферата