001 (731474), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

І переховування, і неповідомлення можливі тільки щодо конкретного злочину, характер якого відомий переховувачу або незаявнику. Особа повинна вірогідно знати, що вчинений конкретний злочин і який саме.

Попуск (потурання) полягає в тому, що особа, яка була зобов'язана і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає і тому він вчиняється.

В Загальній частині КК не встановлено відповідальність за попуск. Питання про відповідальність за попуск вирішується двояким чином:

1) якщо він був заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом, бо такий попуск є не що інше, як усунення перешкод вчиненню злочину;

2) заздалегідь же не обіцяний попуск утворює собою у випадках, передбачених Особливою частиною КК, службовий злочин (зловжи­вання службовим становищем – ст. 165 КК, недбалість – ст. 167КК).

Отже, із закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіцянки або її відсутність дає можливість дати різну юридичну оцінку переховуванню і попуску. Що ж стосується неповідомлення про злочин, то неза­лежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяним, воно не може утворювати собою співучасть у злочині і завжди розглядається лише як діяльність причетна.

Вирішення питання, чи є дії особи співучастю у злочині, чи причетністю до нього, дуже важливе. Співучасть може мати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб — заздалегідь не обіцяні ними — співучастю у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватись не можуть. Це положення закріплене, зокрема, в ст. 20, згідно з якою заздалегідь не обіцяне переховування злочинів не є співучастю, а належить до злочинів особливого роду. На підставі цього можна не тільки обмежити коло дій, які утворюють співучасть, але й визначити різницю між співучастю у злочині, з одного боку, і так званою причетністю до злочину у формі переховування, недонесення та потурання — з іншого¹².

3.2. Відповідальність за вчинення злочину у співучасті

Уголовна відповідальність співучасників має загальні підстави — наявність в діях кожного співучасника складу злочину (ч.1 ст.3 КК).

Склад злочину в діях кожного співучасника складається із ознак, що характеризують діяльність кожного співучасника, і оз­нак того складу злочину, учасником вчинення якого вони були. Дії співучасників кваліфікуються з застосуванням ст.19 КК. Наприклад, співучасть у вбивстві кваліфікується за ст.19 і ст. 94 КК.

Тобто відсутність деяких ознак складу злочину, що перед­бачає відповідальність за вбивство (адже, наприклад, пособник потерпілого не вбивав, безпосередньо не чинив дій, які призвели до настання смерті), доповнюється ознаками статті, яка передбачає відповідальність за співучасть у злочині (ст.19). Пленум Верховного суду України зокрема вказав, що якщо особа при вчиненні одних злочинів була виконав­цем, а при інших — організатором, підмовником чи пособником, останні злочини повинні отримувати окрему кваліфіка­цію з посиланням на відповідну частину ст.19 КК України¹³.

У складній співучасті відповідальність інших співучас­ників (організаторів, підмовників і пособників залежить від відповідальності виконавця злочину (так звана акцесорність відповідальності співучасників, тобто залежність). Коли щодо виконавця певних дій відмовлено в притягненні до уголовної відповідальності через відсутність складу злочи­ну, то співучасник цих дій також звільняється від уголовної відповідальності з цієї ж підстави¹⁴.

Деякі види спільної злочинної діяльності описані в Особ­ливій частині КК як окремі конкретні злочини (окремі різновиди таких злочинів), і це означає, що при квалі­фікації такої спільної злочинної діяльності положення За­гальної частини про співучасть, як правило, не застосову­ються. Так, норми закону про співучасть (ст. 19) не поши­рюються на осіб, що вчинили дії організаційного, підмовницького чи пособницького характеру, відповідальність за які передбачена, зокрема, статтями 69, 169, 187⁶, 208. Норми про співучасть не застосовуються і в тих випадках, коли спільна участь кількох осіб у вчиненні злочину, пе­редбаченого Особливою частиною Кодексу, надає такому злочину кваліфікованого виду. Наприклад, розкрадання чужого майна, яке було вчинене за попереднім зговором групою осіб (ч. 2 статей 81—83, 86, 86², 140—144) ви­знається кваліфікованим видом розкрадання. Ці та інші злочини (ч. 2 ст. 154, ч. 2 ст. 168, ч. 2 ст. 217² тощо), якщо вони були вчинені за попереднім зговором групою осіб (співвиконавство), кваліфікуються за відповідними статтями Особливої частини без застосування ст. 19 КК.¹⁵

Відповідальність співучасників містить в собі питання про кваліфікацію дій співучасників і про їх покарання.

Відповідальність співучасників, які діють в організованій групі або злочинній організації, вирішується таким чином:

а) організатор злочину несе відповідальність за усі злочини, вчи­нені будь-яким співучасником цієї групи за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювалися умислом організатора;

б) решта співучасників (учасників групи) несуть відповідаль­ність за ті злочини, в підготовці або у вчиненні яких вони брали участь;

в) дії усіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Осо­бливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення да­ного злочину злочинною організацією або організованою. Тобто, особливість уголовної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що ство­рення такої групи (організації) містить в діях співучасників закінчений злочин (ст. 69, 69¹ та ст. 187⁶ КК). Але учасники злочинної організації несуть уголовну відповід­альність лише за ті злочини, в яких вони особисто брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності лише за членство в цій групі (організації).

При простій співучасті, тобто при співвиконавстві, усі співучас­ники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин.

При співучасті з розподілом ролей питання про відповідальність вирішується таким чином:

а) виконавець (співвиконавці) відповідають затією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин;

б) решта співучасників (організатори, підмовники, пособники) відповідають за злочин, який вчинив виконавець (співвиконавець);

в) у зв'язку з цим дії усіх співучасників, за винятком виконавця (співвиконавців), кваліфікуються за тією статтею Особливої части­ни КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов'язковим поси­ланням на відповідну частину ст. 19 КК.

Отже, кваліфікація діяння співучасників у принципі завжди визна­чається діями виконавця, за винятком деяких випадків, про що буде сказано нижче.

При вирішенні питання про відповідальність співучасників слід враховувати обставини, що посилюють або по­м'якшують відповідальність, але харак­теризують лише особу співучасника, навіть якщо решта співучасників знали про їх наявність. Вони можуть бути по­ставлені за вину лише тому співучаснику, на боці якого вони є. Іна­кше кажучи, «особисті» обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників.

Згідно з ч. 7 ст. 19 КК, крім усіх інших обставин, суд, призначаючи покарання співучасникам, повинен обов'яз­ково враховувати характер і ступінь участі особи в злочині.

Характер участі — це та роль, яку виконує співучасник у злочині (чи був він співвиконавцем або підмовником, чи поєднував він в одній особі кілька ролей тощо).

Ступінь участі — це ступінь інтенсивності, вираженості тієї чи іншої ролі при вчиненні злочину. Інтенсивність тієї чи іншої ролі може бути різного ступеня і цю обставину має ураховувати суд, визначаючи конкретну міру покарання співучаснику. Так, можна бути активним посібником, а можна сприяти вчиненню злочину під впливом погроз, шантажу, примусу. Очевидно, що ступінь участі цих посібників у зло­чині різний, що й повинен ураховувати суд¹⁶.

3.3. Спеціальні питання відповідальності за співучасть

Крім розглянутих загальних виникає й низка так званих спеціал­ьних питань відповідальності за співучасть. До них відносяться:

1) Посередня винність (або посереднє заподіяння чи посереднє виконання). Має місце там, де фактичним (так би мовити, фізичним) виконавцем злочину виступає особа, яка не підлягає кримінальній відповідальності внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності.

В таких ситуаціях особа, яка фактично вчиняє злочин, не несе кримінальної відповідальності внаслідок її неосудності або недосягнення певного віку. Відсутня в таких випадках і співучасть у злочині. Так званий підмовник або посібник чи організатор, тобто особи, які використовують неосудного або особу, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, розглядаються як виконавці вчинено­го злочину. Тут особа, яка фактично вчинила злочин (тобто неосудний або малолітній), виступає своєрідним знаряддям чи засобом вчинення злочину.

2) Співучасть у злочинах з спеціальним суб'єктом. Такі злочини характерні тим, що їх можуть вчинити лише особи, наділені ознаками спеціального суб'єкта. У Загальній частині КК питання відповідальності спеціяльного суб’єкта не вирішена, вона передбачена лише щодо військових злочинів. Так, в ч. 3 ст. 231 КК зазначається, що співучасть у військових злочинах осіб, не згаданих в цій статті (тобто не військовослужбовців), тягне відповідальність за відповідними статтями цієї глави, тобто глави Особ­ливої частини КК про військові злочини.

Теорія і практика поширюють це положення й на інші злочини з спеціальним суб'єктом, вважаючи, що особи, які не є спеціальними суб'єктами, можуть виступати як співучасники злочинів з таким суб'єктом. Виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб'єкт. А організатором, підмовником, посібником можуть бути й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб'єкта. Щоправда, іноді об'єктивна сторона таких злочинів описується в законі (диспо­зиції) так, що вона не виключає як співвиконавців (субсидіарних суб'єктів) і осіб, які не є спеціальними суб'єктами. Наприклад, при згвалтуванні співвиконавцем цього злочину може бути і особа жіночої статі. Це прямо випливає з характеру об'єктивної сторони цього зло­чину — вона полягає не тільки в статевих зносинах, а й у застосуванні насильства чи погроз до потерпілої. З цих положень можна сформу­лювати кілька висновків:

а) суб'єктом злочину з спеціальним суб'єктом може бути лише особа, якій властиві ознаки спеціального суб'єкта (наприклад, суб'єкт одержання хабара — це тільки службова особа, ознаки якої описані в ст. 164 КК);

б) що виконавцем злочину з спеціальним суб'єктом може бути тільки цей спеціальний суб'єкт;

в) спираючись на положення ч. 3 ст. 231 КК, з якої визнається можливість співучасті у військових злочинах осіб, які не є їх суб'єкта­ми, поширюється це положення і на решту злочинів, в яких передба­чено вчинення злочинного діяння спеціальними суб'єктами;

г) особи, яким не властиві ознаки спеціально­го суб'єкта, можуть виступати як організатори, підмовники або пособники того злочину, виконавцем якого є спеціальний суб'єкт;

д) співучасники несуть відповідальність за тією статтею КК, яка передбачає вчинення злочину виконавцем — спеціальним суб'єктом.

е) якщо злочин з спеціальним суб'єктом характеризується тим, що частина його об'єктивної сторони може бути виконана особою, яка не є спеціальним суб'єктом, остання підлягає відповідаль­ності як співвиконавець (наприклад, жінка, яка за допомогою фізичного насильства або погроз сприяє насильнику у вчиненні згвалтування, несе відповідальність як співвиконувач злочину, передбаченого ст. 117 КК).

3) Провокація злочину. Це така ситуація, коли особа підмовляє (провокує) виконавця або інших співучасників на вчинення злочину з мстою його наступного викриття.

Так, судовій практиці відома справа, коли охоронник підсобного господарства підмовив двох робітниць вчинити крадіжку з поля зібраної напередодні кукурудзи. Коли вони пішли на поле і стали навантажувати лантухи з кукурудзою, він підняв стрілянину і затримав їх за допомогою інших охоронників, які поспішили на постріли. Як було встановлено, охоронник хотів показати начальству свою старанність і зовсім не мав наміру брати участь в крадіжці кукурудзи. Він діяв з мєтою наступного викриття виконавців.

Провокація злочину розглядається як співучасть в тому злочині, який спровоковано, оскільки різниця в мотивах у провокатора та інших співучасників не має значення для притягнення їх до відпові­дальності.

4) Ексцес виконавця. Для того, щоб співучасник був притягнутий до відповідальності за злочин, вчинений виконавцем, він повинен бути поінформований про злочинні наміри виконавця. Між співучасниками повинна мати місце згода на вчинення конкретного злочину. Але практика стикається з випадками, коли окремі співучасни­ки виходять за межі цієї згоди. Наприклад, пособник і підмовник просили виконавця лише побити потерпілого, а виконавець вбив жертву. У цьому випадку й говорять про ексцес (вихід за межі задуманого) виконавця.

Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, які не охоплюються ні прямим, ні непрямим умислом інших співуча­сників. Ним вчинені дії, які виходять за межі домовленості, що була до­сягнута між ними. Отже, ексцес виконавця має місце там, де решта співучасників не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, які вчинив виконавець.

Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема і на кваліфікацію дій виконавця.

Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавець, розпочавши вчи­нювати той злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Тут задуманий співучасни­ками злочин начебто «переростає» в більш тяжкий. Наприклад, спів­учасники домовилися вчинити крадіжку, а виконавець вимушений був застосувати насильство при вилученні майна, тому що раптово застав у квартирі потерпілого і тим самим вчинив вже не крадіжку, а грабіж або розбій.

В цих випадках виконавець несе відповідальність за той більш тяж­кий злочин, який він вчинив. У наведеному випадку виконавець відповідати­ме за розбій (внаслідок застосування ним насильства з мєтою заволодіння майном крадіжка «переросла» в розбій), тобто за ст. 142 КК, решта співучасників відповідатиме за співучасть в крадіжці, тобто за ст. 140 КК з посиланням в разі необхідності на відповідну частину ст. 19 КК.

Характеристики

Список файлов реферата