124884 (717488), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Мільйони років життя розвивається у різноманітних структурах, формах та функціях. Біля 300 000 різних видів рослин й більш ніж мільйон видів тварин відомі сьогодні, і не існує двох подібних. Однак доведено, що в середині таксономічних родин є схожі риси.

Ми сприймаємо як належне, що діти повторюють своїх батьків та що живі істоти виявляють схожість, яка переходить із покоління в покоління. Родинна схожість є настільки явним і природним явищем, що ми рідко замислюємося над цим.

На протязі віків фермери та селекціонери використовували родинну подібність для підвищення продуктивності рослин і тварин. Наприклад, за допомогою селекції рослин, що були найбільшими, найсильнішими, найменш схильними до хвороб, фермери та селекціонери створювали поліпшені гібриди. Вони про це не здогадувались, але те було практикою елементарних форм генної інженерії — основоположного процесу, який використовується у біотехнології.

Закони, на яких базується перенесення генетичних рис, були загадкою ще 150 років тому, коли Грегор Мендель вперше почав вивчати спадковість культурних рослин.

Досліджуючи ретельно підготовлені експерименти та математичні обрахунки, Мендель прийшов до висновку, що певні невидимі частинки зберігають спадкові риси, та що ці риси переходять з покоління у покоління. Вчений світ виявив неспроможним усвідомити дивовижність мендельського відкриття ще деякий час після смерті великого вченого, але його праці лягли в основу біотехнології.

У 50-х рр. двадцятого сторіччя біологи здобули великих успіхів у вивченні спадковості. Завдяки з опису структури ДНК Джеймсом Вотсоном і Френсісом Кріком, вчені прийшли до висновку, як генетична інформація зберігається у живих клітинах, як ця інформація залишає відбиток і як вона передається з покоління до покоління.

До 80-х рр. двадцятого сторіччя вчені вже спробували (і дуже вдало) переміщати частинки генетичної інформації, які отримали назву "гени", від одного організму до іншого. Ця можливість переміщати генетичну інформацію відома як генна інженерія, єдиний процес, який використовували у біотехнології. Залишаючись все ще відносно молодою наукою, біотехнологія подає великі надії. Вона надає дослідникам можливість покращувати якісні та кількісні показники сільськогосподарських культур, які захищені природним шляхом від хвороб та комах. Біотехнологія також забезпечує нові шляхи лікування хронічних захворювань людини, виробництва хімічних речовин та переробки відходів. Віками фермери працювали, щоб збільшити врожаї рослин шляхом традиційної селекції та гібридизації — контрольованим запиленням рослин. Рослинна біотехнологія - це додаток до традиційних методів отримання нових сортів рослин з єдиною, але дуже важливою відмінністю: біотехнологія дозволяє переносити більш різноманітну генетичну інформацію досконалішим, контрольованим шляхом. На відміну від традиційної селекції при якій до схрещування залучаються сотні генів, рослинна біотехнологія надає можливість переносити від одного до декількох вибіркових генів. Ця більш вдосконалена наука дозволяє селекціонерам отримувати рослини з конкретними корисними ознаками, а також виключити небажані, які зменшують врожаї.

Багато з цих корисних ознак в нових сортах допомагають протидіяти шкідникам рослин, — комахам, хворобам та бур'янам, — які можуть знищити врожаї. Інші забезпечують поліпшення якості, як, наприклад, смакових характеристик фруктів і овочів, технологічні переваги збільшення вмісту сухої речовини томатів, поліпшення продуктів споживання, які стосуються насіння соняшника — сировини для олії з нижчим вмістом насичених жирів. Таким чином, поліпшені сорти можуть допомогти забезпечити збільшення та поліпшення запасів продовольства, а також захистити навколишнє середовище для наступних поколінь.

Ознаки високих технологій, забезпечуючі їх ефективність

Однією з найсуттєвіших мультиплікативних тенденцій у процесах, які характерні для сучасної світової економіки, вважається радикальна зміна самого типу економічного розвитку, тобто перехід від екстенсивного до інноваційного типу розвитку. В основу останнього закладене використання принципово нових прогресивних технологій, орієнтація на випуск високотехнологічної продукції, використання нових управлінських рішень в інноваційній діяльності. Для інноваційного типу розвитку характерними є: перетворення ресурсу "дослідження і розробки" на найважливіший стратегічний ресурс як на мікро-, так і на макроекономічному рівні; інтелектуалізація бізнесу і розвиток відповідних методів і технологій. Власне зросле використання нових знань у процесі інноваційної діяльності, яка набуває все більшого динамізму, є основою стійкості соціально-економічного розвитку країн, що переходять на постіндустріальну фазу розвитку.

Принципово важливим при цьому є факт, що ефективність розвитку в сучасному суспільстві досягається не тільки розвитком науки і промисловості, але й забезпеченням ефективного перебігу всього інноваційного циклу, однаково важливими компонентами якого є отримання нових знань, передавання їх до виробничого сектора економіки і подальше використання у виробництві.

Оскільки таке використання здійснюється зазвичай з метою отримання значних конкурентних переваг на ринку кінцевої продукції, то й усі етапи інноваційного циклу є під суттєвим інформаційним, організаційним, фінансовим тощо впливом ринкових факторів. Об'єктивна необхідність провадження інноваційної діяльності в умовах світових економічних перетворень полягає ось у чому.

По-перше, в сучасних умовах особливого значення набувають фактори, що надають можливості підприємству гнучко й адекватно реагувати на несподівані зміни у турбулентному середовищі. За таких умов вимагається безперервна оцінка розвитку ринку та стану підприємства серед конкурентів, що, своєю чергою, вимагає широкого застосування сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Окрім цього, враховуючи багатоаспектність і високий динамізм ринкових процесів, щораз частіше вимагаються не лише поточний аналіз ситуації, а й оцінка перспектив розвитку ринку і його майбутніх потреб. В ідеальній ситуації необхідно бути готовим розпізнати і задовольнити ці потреби ще до того, як намічені зміни стануть реальними. Очевидно, що для цього необхідним є постійне провадження інноваційної діяльності в напрямку пошуку інновації, на яку в перспективі буде сформовано попит на ринку.

По-друге, головним фактором успіху в умовах гіперконкуренції є можливість отримання на ринку конкурентних переваг.

Впровадження на ринок інновацій дає можливість отримати нестандартні конкурентні "переваги вищого рангу", які не тільки довше зберігаються, а й зазвичай пов'язані із значно вищим рівнем продуктивності.

По-третє, в умовах сьогодення для багатьох галузей промисловості, особливо високотехнологічних, характерною є тенденція до суттєвого скорочення життєвого циклу товару, і здатність витримати такий "інноваційний тиск" стає запорукою успіху в конкурентній боротьбі. Окрім цього, за умов багатоаспектності і високого динамізму ринкових процесів від менеджерів вищої ланки управління вимагається вчасне проведення не тільки аналізу шансів від використання інновації, а й своєчасної оцінки можливої загрози, яка виникає внаслідок постійного скорочення життєвих циклів продукції.

У зв'язку із загостренням конкуренції і переходом стратегічного менеджменту з класичної ринкової орієнтації на ресурсну багато підприємств усвідомили значення ресурсу "знання" для досягнення конкурентних переваг. Провідні корпорації світу ввели функцію управління знаннями у структуру стратегічного менеджменту.

Завдання менеджменту знань полягає не так у придбанні знань, як в їх збереженні та розподілі або перетворенні у зручну для користування в межах підприємства форму, що досягається за допомогою ретельно розробленої концепції ідентифікації, інституціоналізації і практичного використання накопичених знань, зокрема за допомогою низки таких заходів: введення на підприємстві нових штатних одиниць - "брокерів знання", які виступають в ролі координаторів між сферами пропозиції та використання знань; формування міжфункціональних проектних груп у сфері управління інноваціями; побудови та використання комп'ютерних мереж на базі знання. Запровадження цих заходів дає можливість поліпшити використання вже накопичених знань і забезпечити надходження нових, що можна вважати першими кроками на шляху перетворення підприємства на "організацію, яка навчається".

Джерела інновацій пов'язані передовсім із науковими дослідженнями, а їхнє практичне використання - з розвитком виробництва і послуг. Між так званою чистою наукою, яка охоплює фундаментальні дослідження (чисто теоретичні), і їхнім практичним застосуванням (чим займаються так звані прикладні дослідження) знаходиться сфера впровадження, і всі разом поєднуються в НДДКР (науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи). Умовно НДДКР можна поділити на дві сфери: сферу дослідження і сферу розвитку (практичного застосування). Незважаючи на те, що важко докладно відокремити сферу досліджень (Д) від сфери розвитку (Р), до першої зазвичай відносять ті дослідження, основною метою яких є поглиблення теоретичних знань, натомість до другої частини - ті інновації, які є практичним джерелом проектів нових продуктів, технологій або методів організації, безпосередньо пов'язаних із комерційним застосуванням.

Для потреб управління інноваціями можна виокремити три принципові типи інноваційних процесів, представлені в таблиці 4.1.

1) Прибуткові НДДКР, яким відповідають маленьке Д і велике Р - що означає, що інноваційний процес ґрунтується на існуючих знаннях, не розвиває теорії і стосується передовсім сторони застосувань (аплікацій), а економічний результат досягається у сфері заощадження коштів, наприклад, дослідження, які спрямовані на поліпшення конструкції автомобіля.

Таблиця 4.1 Характеристика трьох типів НДДКР

Радикальні НДДКР - які складають як велике Д, так і часто велике Р. Цей вид інноваційних процесів збагачує і теоретичні знання, й інженерні (технологічні) з передбаченням доведення інновації до етапу практичного застосування. Порівняно з попередньою групою, радикальні інноваційні процеси стосуються проблем, які не до кінця досліджені теоретично і через це пов'язані з високими витратами досліджень, але водночас приносять певні результати у вигляді нових продуктів і технологій. Цю групу досліджень можна віднести до типових промислових досліджень, які відрізняються від попередніх більшою творчістю отриманих результатів. Прикладом цього типу досліджень може бути конструкція нового аналізатора крові, яка базується на принципово новому аналітичному методі (наприклад, біотехнологічних тестах).

Фундаментальні НДДКР - велике Д і в принципі відсутність Р. До цієї групи належать інновації у сфері теорії, які становлять підставу розвитку технології лише в майбутньому (8 — 15 років). Вони пов'язані з високими витратами, натомість їх супроводжує непевність щодо майбутніх економічних користей. Прикладом можуть бути дослідження надпровідності в умовах високих температур, які досі не втілені у вимірних результатах.

Незважаючи на складність відокремлення сфер НДДКР, на практиці вони були однак розділені. Дослідженнями, зокрема фундаментальними, займалися установи, які належали до сфери науки (в Україні їх роль відігравали академічні заклади), часто поєднуючи дослідницьку діяльність з дидактикою, а дослідженнями розвитку, зокрема проектуванням і запуском виробництва в дію, займалися спеціальні організації (в Україні - галузеві інститути, вищі заклади освіти) або відповідні підрозділи промислових підприємств. Вже у 70-х роках було помічено, що такий розподіл збільшує тривалість інноваційного циклу і підвищує витрати досліджень. Звідси тенденція до поєднання в межах однієї організації обох частин НДДКР, а також дії, спрямовані на наближення інноваційного процесу до практичної діяльності.

Техніко-економічний аналіз технологій (приклад)

Аналіз роботи технологічного обладнання базується на системі показників, що характеризують використання його чисельності, часу роботи і потужності.

Техніко-економічний аналіз технологічного обладнання класифікують на наявне і встановлене (здане в експлуатацію), фактично використовуване у виробництві, те, що перебуває в ремонті і в модернізації, та резервне. Найбільшого ефекту досягають, якщо за величиною перші три групи приблизно однакові.

Для характеристики ступеня залучення обладнання у виробництво розраховують такі показники:

• коефіцієнт використання наявного обладнання:

Різниця між кількістю наявного і встановленого обладнання, помножена на плановий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання, — це потенційний резерв зростання виробництва продукції за рахунок збільшення кількості діючого обладнання.

Для характеристики ступеня екстенсивного завантаження обладнання вивчають баланс часу його роботи. До нього входять:

календарний фонд часу — максимально можливий час роботи обладнання (кількість календарних днів у звітному періоді множать на 24 і на кількість одиниць встановленого обладнання);

режимний фонд часу — (кількість одиниць встановленого обладнання множать на кількість робочих днів звітного періоду і на кількість годин щоденної роботи з урахуванням коефіцієнта змінності);

плановий фонд — час роботи обладнання за планом. Відрізняється від режимного часу перебування обладнання в плановому ремонті і в модернізації;

фактичний фонд відпрацьованого часу за даними обліку.

Характеристики

Список файлов реферата