NBU (715285), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:

1. Адміністративне регулювання:

1. реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2. встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3. застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4. нагляд за діяльністю банків;

5. надання рекомендацій щодо діяльності банків.

1. Індикативне регулювання:

1. встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2. визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3. встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4. визначення процентної політики;

5. рефінансування банків;

6. кореспондентських відносин;

7. управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8. операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9. імпорту та експорту капіталу.

Основною метою грошово-кредитної політики є сприяння економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін. Грошово-кредитна політика полягає в зміні грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва (стабільний ріст), зайнятості і рівня цін.

Національний банк встановлює банкам нормативи обов'язкового резервування коштів. При цьому:

• розмір обов'язкових резервів встановлюється єдиним для банків в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валюті;

• для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкових резервів;

• рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.

Національний банк здійснює свої наглядові та регулятивні функції шляхом реалізації таких повноважень:

• здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків, та ліцензуванні банківських операцій;

• може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;

• може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку з правом дорадчого голосу.

2. Роль національного банку у зовнішньоекономічній діяльності України

Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними центральними банками.

Платіжний баланс є одним з об’єктів державного регулювання. Хоча платіжні баланси не можуть бути постійно активними або пасивними, полярізація їх стану збільшує нестабільність валютних курсів, перетікання капіталу, особливо “гарячих” грошей, негативно впливає на грошовий обіг і, зрештою на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичне цінове регулювання діє слабо.

Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає цілеспрямованих державних заходів. Зрівноваження балансу міжнародних розрахунків є одним з головних завдань економічної полвтики держави поряд зі забезпеченням високих темпів економічного зростання, боротьбою з інфляцією та безробіттям.

Державне регулювання платіжного балансу – це сукупність економічних, зокрема, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.

Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу Д. Юма та Д. Рікардо панувала протягом майже 200 років – до 30-х років ХХ ст. Відповідно до цієї теорії пасивний платіжний баланс країни створюється внаслідок відпливу золота з неї, зменшується кількість золотих грошей в обігу та знижуються ціни, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності її товарів, збільшенню їх експорту, і, врешті-решт, активізує баланс її міжнародних розрахунків. Приплив же золота до країни з активним платіжним балансом діє в протилежному напрямку.

Кейнсіанські теорії регулювання платіжного балансу пропонували зрівноважувати платіжний баланс державним регулюванням. Саме державними заходами США намагаються вирівнювати свій баланс в торгівлі не тільки з Китаєм (дефіцит $ 60 млрд.) шляхом примусовго відкриття китайського ринку для американських товарів, зокрема продовольства.

Монетаристські теорії регулювання платіжного балансу розглядають платіжний баланс як наслідок нерівноваги всього грошового господарства, що змінює структуру внутрішніх цін та перешкоджає встановленню рівноваги між попитом та пропозицією. Ідеал монетаристської крнцепції платіжного балансу - “відкрита” економіка, мінімальне обмеження руху товарів, робочої сили, капіталів, забезпечення свободи дій ринковому механізму в національній та світовій економіці.

Теорії міждержавного регулювання платіжного балансу базуються на поєднанні кейнсіанства, неокейнсіанства та монетаризму.

Бреттон-вудською системою було передбачене систематичне (збалансоване) регулювання платіжного балансу країнами як з активним, так і пасивним сальдо.

Ямайська валютна система відроджує принцип симетричного вирівнювання платіжного балансу країнами як з активним, так і пасивним сальдо.

Існують три основні методи ліквідації надлишку або дефіциту платіжного балансу:

• зупинити потоки торгівлі та капіталу;

• скоректувати внутрішні економічні перекоси;

• примусово або дозволами домогтися зміни курсу валюти.

Зрозуміло, що не тільки ринкові сили визначають торгівлю та рух капіталу між країнами. Уряди можуть стимулювати їх або перешкоджати їм з певною метою або під тиском лобістів, і вони зазвичай цим користуються.

Припинення або переривання торгівлі чи руху капіталу – лише косметичний засіб усунення нерівноваги, причому спочатку необхідно встановити, що приймається за надлишок або дефіцит, а також виробити стратегію вирівнювання балансу. Існують численні засоби переривання або скорочення торгівлі за рахунок руху капіталу, наприклад, субсидії, тарифи, квоти та обмеження на вивезення дивідендів. Уряди можуть підтримувати свою грошову одиницю за допомогою продажу та купівлі іноземної валюти, введення декількох валютних курсів тощо.

Другим із зазначених методів відновлення рівноваги платіжного балансу є усунення перекосів у внутрішній економіці. Одним із основних джерел дефіциту платіжного балансу є інфляція. Темпи її можна зменшити жорсткою грошовою та фінансовою політикою, високими відсотковими ставками, контролем за зарплатою та цінами. Але цей шлях веде до економічного застою та безробіття. Можна також урізноманітнити експорт за допомогою індустріалізації та перероподілу ресурсів на продукцію, що конкурентоспроможніша на світовому ринку. Можна сприяти виробництву продукції, здатної конкурувати з імпортною, якщо це економічно виправдано.

Третій шлях – це можливість зміни валютного курсу для відновлення рівноваги у платіжному балансі. Багато країн розцінюють саме платіжний баланс як ключовий чинник прийняття рішень про доцільність чи необхідність зміни курсу їх валюти. Аналітики вважають, що зниження курсу або девальвація національної валюти роблять вітчизняну продукцію дешевшою на міжнародних ринках, розширюючи тим самим експорт. Одночасно девальвація робить дорожчими імпортні товари, а це веде до зниження попиту і, отже до скорочення імпорту.

Типовим прикладом такого регулювання балансів стала серпнева фінансова криза 1998 р. в Росії, яка призвела до знецінення рубля в 5 разів і гривні в 2,5 рази. В результаті металургійна і хімічна продукція, а також зброя з Росії та України стали значно дешевшим, що стимулювало експорт. В той же час імпорт продовольства в ці країни став занадто дорогим, що стало дієвим стимулом для зростання власної харчової промисловості, які практично витіснили іноземні продовольчі товари. Негативними наслідками кризи стало банкрутство фірм-імпортерів та припинення співпраці з МВФ, яке негативно вплинуло на настрої потенційних закордонних інвесторів.

З середини 70-х років з’явилися спроби вироблення принципів колективного регулювання балансу міжнародних розрахунків, зокрема на саммітах “великої сімки”.

До міждержавних заходів регулювання платіжних балансів належать такі:

• узгодження умов експортних кредитів;

• двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах за угодами своп;

• кредити міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій, насамперед МВФ.

Платіжний баланс - співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дипломатичних і торгових представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Платіжний баланс включає рух капіталів: інвестиції та кредити.

Платіжний баланс (ПБ) у концентрованому вигляді відображає загальній стан суспільного виробництва. Він є макроекономічною моделлю, яка систематично відображає економічні операції, що здійснюються між національною економікою та іншими країнами світу. Платіжний баланс складається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображаються усі економічні операції між резидентами даної країни і резидентами інших країн (нерезидентами).

Платіжний баланс має логічно послідовну структуру, що дозволяє здійснювати регіональні співставлення, вивчати його взаємовідносини з запасами зовнішніх активів та пасивів країни. Структура формується із стандартних компонентів, що поєднані в дві секції:

- поточний рахунок;

- капітальний рахунок.

В першій секції враховуються всі операції між резидентами та нерезидентами, що відносяться до товарів, послуг, доходів і трансфертів, а у другий секції відображаються операції, що стосуються змін у власності в закордонних активах та пасивах.

Основа платіжного балансу це принципи бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис - по кредиту однієї статті та дебету іншої. Таким чином, більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У випадку, коли має місце безвідплатне надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів), для відображення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття “трансферти”.

У результаті часових та вартісних розбіжностей виникає різниця між кредитовими та дебетовими проводками, які називаються “чисті помилки та упущення”. Вони відображаються у відповідній балансуючій статті.

У платіжному балансі треба відрізняти поточні та капітальні операції. Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти. Вони відображаються на рахунку “поточних операцій”. Капітальні операції пов'язані з інвестиційною діяльністю і являють собою операції з активами та зобов'язаннями. Вони відображаються в “рахунку операцій з капіталом та фінансовими операціями”.

Україна в рамках бувшого СРСР не складала окремого ПБ. Дані по міжнародним вимогам і зобов'язанням країни в розрізненому вигляді частково надавались в торгівельному балансі, балансі фінансових ресурсів, валютному плані країни. Тільки з 1993 р., коли виникла необхідність в складанні ПБ, на Україні, як і в більшості європейських країн, було засновано інтегровану систему збору інформації, в основу якої було покладено банківську звітність.

Національний банк складає ПБ, з'єднуючи банківську статистику з іншими додатковими інформаційними джерелами. Банківська звітність щомісячно подає інформацію про рух валюти на кореспондентських рахунках в зарубіжних банках в розрізі операцій ПБ, на рахунках фізичних і юридичних осіб резидентів України за кордоном і на рахунках нерезидентів в національній валюті, інформацію про рух готівкової іноземної валюти. Дані по торгових операціях співставляються з інформацією Державного митного комітету і Міністерства статистики по торгівельній статистиці (товари, послуги, частка бартерних операцій в товарообігу та ін.). Додатково збирається інформація про іноземні інвестиції (по видах), дані про зміни і графік обслуговування державного боргу, різнострокової міждержавної заборгованості та взаємозаборгованості підприємств на звітний період, а також інша поточна інформація.

ПБ на Україні розробляється на основі банківської інформації, даних Міністерства статистики (Держкомстату) України, Державного митного комітет та ін. альтернативних джерел інформації. Для складання ПБ Національний банк України використовує більш ніж 25 джерел інформації.

Відсутність досвіду і традицій викликають проблеми в функціонуванні системи постачання інформацією для складання ПБ. Окрім того, коло джерел інформації постійно розширюється, частково в зв'язку з непристосованістю державної статистики зовнішньої торгівлі до потреб складання ПБ, частково з поглибленням деталізації структури ПБ. Тому першочерговим завданням для фахівців Національного банку, які складають ПБ України, є розробка алгоритму функціонування системи постачання даними для складання ПБ України.

Оскільки безпосередні дані про окремі показники, які характеризують економічні взаємовідносини з закордонними контрагентами, відсутні, то до балансу включено ряд експертних оцінок і розрахунків.

Для складання торговельного балансу в Україні існує принаймі 7 інформаційних джерел (4 - основних та 3 - додаткових), але кожне з них має свої вади і тому потребує дорахунків.

Експорт та імпорт товарів відображається в момент переходу права власності від нерезидентів до резидентів (або навпаки) за ринковими цінами. Таким чином, для оцінки операцій використовуються контракті ціни або ціни, що фактично мали місце при здійсненні операцій.

Характеристики

Список файлов реферата