NBU (715285), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Проте у деяких країнах збір даних стосовно загальної зовнішньої заборгованості виконує Міністерство фінансів або спеціальне агент­ство з управління національним боргом, якому делегуються функції стосовно здійснення державних запозичень та управління націо­нальним боргом, у тому числі зовнішнім.

Національний банк України щоквартально одержує дані про стан заборгованості за іноземними кредитами з трьох джерел:

• у частині прямого державного боргу за іноземними кредита­ми, залученими безпосередньо урядом України, - від Міністерства фінансів України;

• у частині державного боргу за іноземними кредитами, залуче­ними резидентами України під державні гарантії, - від Укрексім-банку та кількох уповноважених банків, які виконують функції банків-агентів щодо обслуговування гарантованих державою іноземних кредитів;

• у частині приватного негарантованого державою боргу за іноземними кредитами, залученими без урядових гарантій, - від упов­новажених банків України, які обслуговують позичальників.

Інформація про кожний довгостроковий іноземний кредит (тобто зі строком погашення більше одного року), що залучається в Україну, відображається у щоквартальній банківській статистичній звітності, яка подається резидентами України - позичальниками іноземних кредитів уповноваженим банкам України, що їх обслуговують.

Крім цього, на Національний банк покладено функції контролю за дотриманням ліміту державного зовнішнього боргу України, який за поданням Кабінету Міністрів України має затверджуватися Вер­ховною Радою України.

Мета управління зовнішнім боргом - за рахунок зовнішніх позик забезпечити економічний розвиток країни й уникнути при цьому макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу у майбут­ньому. Для країн, що проводять програму радикальних економічних реформ, зовнішня фінансова підтримка необхідна як для фінансуван­ня структурних перетворень платіжного балансу країни, так і для при­скорення стабілізації економіки, досягнення економічного зростання.

Проте механізм впливу зовнішніх позик на макроекономічну си­туацію неоднозначний і має розглядатися у контексті взаємовпливу інвестицій, економічного зростання і зовнішніх позик, оскільки нас­лідком нераціональних та зайвих зовнішніх запозичень можуть бути такі боргові зобов'язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать свободу проведення економічної політики. Тягар зовнішнього боргу країни може справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх дже­рел фінансування.

Згідно з міжнародними методами регулювання зовнішньої заборгованості оцінка рівня зовнішньої заборгованості країни здійсню­ється з погляду економічного розвитку держави в зіставленні з ос­новними макроекономічними показниками.

За методикою Світового банку для визначення рівня обтяжливо­сті зовнішнього боргу та віднесення країни до відповідної категорії щодо зовнішньої заборгованості (країни з надмірним чи помірним рівнем заборгованості) використовуються такі показники (табл. 1.1):

Таблиця 1.1

Визначення рівня обтяжливості зовнішнього боргу

На сьогодні Україна не належить до категорії країн з надмірним рівнем заборгованості. Проте наведені показники не вичерпують усіх ефективних індикаторів рівня зовнішньої заборгованості краї­ни. Оцінка рівня зовнішньої заборгованості з макроекономічного погляду (з позиції платіжного балансу) не враховує навантаження державного бюджету щодо обслуговування зовнішнього боргу (тоб­то відношення витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу до доходів бюджету), яке має особливе значення для країн, що мають хронічні проблеми з дефіцитом державного бюджету.

1.4. Касове виконання державного бюджету

Центральні емісійні банки, виступаючи у ролі банкіра держави і радника уряду з фінансових та економічних питань, зазвичай ведуть рахунки державних установ і відомств (міністерства фінансів, каз­начейства та ін.), акумулюючи фінансові надходження та здійсню­ючи платежі за дорученням власників коштів. Світовий досвід пока­зує, що центральні банки відіграють помітну роль в організації і касовому виконанні державного бюджету.

Суть касового виконання державного бюджету полягає у прий­нятті розрахункових документів на виплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету, зарахуванні доходів на ра­хунки відповідних бюджетів, зберіганні грошових коштів бюджету, видаванні цих коштів на заходи, передбачені бюджетом, та веденні відповідного обліку й звітності. Отже, касове виконання бюдже­ту— це організація та здійснення відповідних розрахунково-касо­вих операцій.

У світовій практиці використовуються різні системи касового виконання державного бюджету: банківська, казначейська, змішана. В Україні згідно із Законом «Про банки і банківську діяльність» ка­сове виконання державного бюджету організовує Національний банк України.

До середини 1993 р. в Україні функціонувала банківська система виконання державного бюджету, що перейшла у спадок від СРСР із його централізованою економікою та однорівневою банківською системою. Існувало дві схеми фінансування видатків. Виконання місцевих бюджетів здійснювалося у межах доходів, що реально на­дійшли до цих бюджетів. Виконання державного бюджету ґрунтувалося на принципі авансування видатків на кредитній основі. Схе­ма виконання державного бюджету в Україні мала такий вигляд. Доходи, що надходили до державного бюджету, акумулювалися і протягом року накопичувалися на окремих рахунках в установах банків. Водночас організаціям та установам, що фінансувалися з де­ржавного бюджету, банки відкривали бюджетні видаткові рахунки і на підставі бюджетних доручень Міністерства фінансів оплачували їхні витрати. Оплата відбувалася на кредитній основі, тобто без за­лучення відповідних коштів із бюджету. Наприкінці року дохідні й видаткові бюджетні рахунки в комерційних банках закривалися. Національний банк проводив підсумкові обороти за цими рахунка­ми і визначав суму емісії, здійсненої комерційними банками у про­цесі фінансування бюджету. На суму емісії оформлялася заборгова­ність Міністерства фінансів Національному банку України.

Тогочасна практика касового виконання державного бюджету була розрахована на систему єдиного банку і не відповідала дворів­невій банківській системі, яка почала формуватися в Україні напри­кінці 80-х років. Дворівневою системою передбачено, з одного боку, відповідальність центрального банку за розмір емісії, а з іншого — економічну самостійність комерційних банків, що здійснюють опе­рації у межах залучених коштів і банківського капіталу.

Згідно з Указом Президента «Про порядок виконання державно­го бюджету України» від 18 червня 1993 р. Національний банк за згодою Міністерства фінансів запровадив із другого півріччя 1993 р. єдину схему касового виконання бюджету — як державного, так і місцевих. Фінансування витрат відтоді здійснюється у межах дохо­дів, що реально надійшли до державного бюджету, а також за раху­нок кредитів, наданих Національним банком Міністерству фінансів.

Щоб поліпшити управління державними фінансами, 27 квітня 1995 р. Президент України підписав Указ «Про Державне казначей­ство». Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. затверджено Положення про Державне казначейство. Основними завданнями цього відомства стали організація виконання державно­го бюджету і державних позабюджетних фондів, здійснення конт­ролю з використанням бюджетних коштів, а також облік касового виконання бюджету і складання відповідної звітності.

До запровадження казначейської системи касового виконання державного бюджету виконання бюджету здійснюється через уста­нови уповноважених банків.

Касове виконання державного бюджету за доходами через бан­ківську систему. Щоб підвищити надійність зберігання бюджетних коштів та посилити контроль за їхнім рухом і використанням, Кабі­нет Міністрів і Національний банк України визначають коло комер­ційних банків, уповноважених здійснювати касове виконання дер­жавного бюджету і державних позабюджетних фондів (крім Пенсій­ного фонду). З Національним банком і уповноваженими комерцій­ними банками Головне управління Державного казначейства укла­дає угоди на здійснення відповідних розрахунково-касових операцій.

В установах Національного банку та уповноважених комерцій­них банків для органів Державного казначейства відкриваються до­хідні рахунки. На балансові рахунки № 2510 (комерційні банки), 3510 (НБУ) «Кошти Держав­ного бюджету України» зараховуються кошти, що безпосередньо надходять до державного бюджету; на балансові рахунки № 2500, 3500 «Кошти бюджетів України до розподілу» — загальнодержавні податки і збори, які потім розподіляються між державним і місце­вими бюджетами або між місцевими бюджетами. Органи Держав­ного казначейства отримують із дохідних рахунків виписки з додат­ком копій платіжних документів, завірених установою банку.

Для того щоб кошти до Державного бюджету України надходили правильно, згідно з бюджетною класифікацією, фінансові органи, органи Державного казначейства та Державної податкової адмініст­рації за місяць до початку бюджетного року подають відповідним установам комерційних банків списки платників податків за кожним районом, містом із зазначенням виду платежу, а також підрозділу бюджетної класифікації доходів, символів звітності банку та номе­рів рахунків, на які слід зараховувати платежі.

Кошти, що надійшли на рахунки № 2500, 3500, розподіляються банками між державним і місцевими бюджетами або тільки між міс­цевими бюджетами згідно з нормативами, встановленими Верховною Радою України. У разі їх порушення до банків застосовують відповідні фінансові санкції. Крім того, згідно з рішенням Кабінету Міністрів України їх можуть позбавити права обслуговувати місцеві бюджети.

Кошти, що надійшли на балансовий рахунок № 2510, установи комерційних банків щоденно, не пізніше 10-ї години, переказують на транзитні дохідні рахунки, відкриті у регіональних управліннях Національного банку. Водночас вони подають оперативний щоден­ний звіт «Доходи державного бюджету». У свою чергу, регіональні управління НБУ не пізніше 16-ї години переказують залишки кош­тів із транзитних рахунків на централізований дохідний рахунок Головного управління Державного казначейства України в Опера­ційному управлінні НБУ (балансовий рахунок № 3510). Щоденно Головне управління Державного казначейства отримує від ОПЕРУ НБУ виписки із цього рахунку, а також оперативну звітність про до­ходи державного бюджету за видами доходів.

Щомісяця НБУ подає Державному казначейству звіт про доходи державного бюджету та аналогічну звітність за рік.

Касове виконання державного бюджету за видатками через банківську систему. Головне управління Державного казначейства фінансує видатки із державного бюджету в межах асигнувань, перед­бачених у Державному бюджеті України, і залишків коштів на балан­совому рахунку №3513 «Кошти Державного казначейства України». Це — рахунок Головного управління Державного казначейства в ОПЕРУ Національного банку України. На нього щодня переказують­ся кошти, які надійшли на рахунок № 3510 «Кошти Державного бюд­жету України». Головне управління Державного казначейства подає в ОПЕРУ НБУ платіжні доручення для переказування надходжень на поточні бюджетні рахунки окремих міністерств і відомств, визначе­них Кабінетом Міністрів і Національним банком, головними розпоря­дниками бюджетних коштів. У свою чергу, на основі розрахункових документів цих міністерств і відомств кошти зараховуються на поточ­ні бюджетні рахунки організацій та установ (тобто безпосередніх роз­порядників бюджетних коштів), що відкриваються в уповноважених банках за такими балансовими рахунками:

№ 2520 (комерційні банки), 3520 (НБУ) «Поточні рахунки клієнтів, які утримуються з Дер­жавного бюджету України»;

№ 2523 (комерційні банки), 3523 (НБУ) «Бюджетні рахунки цільового характеру клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України» тощо.

Банківською системою касового виконання державного бюдже­ту, запровадженою в Україні, передбачено постійний рух бюджет­них коштів по вертикалі. Спочатку вони концентруються на центра­лізованому рахунку Головного управління Державного казначей­ства, проходячи шлях по ланцюгу: платник податків і зборів - банк платника - уповноважений банк - регіональне управління НБУ - ОПЕРУ НБУ. Потім кошти здійснюють зворотний шлях, кінцева мета якого - бюджетні рахунки безпосередніх розпорядників кош­тів. Вертикальний рух коштів різко знижує ефективність системи касового виконання державного бюджету. Як показала практика, певна частина бюджетних коштів затримується на проміжних лан­ках, розпорошується по рахунках міністерств і відомств. Слабким місцем банківської системи виконання бюджету є контроль за про­цесом виконання бюджету. До функцій комерційних банків та Наці­онального банку не входять контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, оперативне управління наявними коштами.

Щоб підвищити ефективність управління бюджетними коштами, Кабінет Міністрів і Національний банк України Постановою «Про впровадження казначейської системи виконання державного бюд­жету» від 14 січня 1997 р. передбачили запровадження в Україні казначейської системи виконання державного бюджету. Відтак пов­новаження учасників бюджетного процесу дещо змінюються. Кош­ти державного бюджету акумулюються на єдиному казначейському рахунку (сукупність бюджетних рахунків, відк­ритих Головному управлінню Державного казначейства та його територіальним органам за балансовими рахунками № 2513, 3513 «Кошти Державного казначейства України» в установах Національного банку та уповноважених комерційних банках), через який органи Державного казначейства здійснюють операції за бюджетними доходами і видатками згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, затвердженим Вер­ховною Радою України. Органи Державного казначейства здійснюють попередній контроль за витрачанням бюджетних коштів, ведуть облік цих коштів і складають відповідну звітність. Банківська сис­тема акумулює кошти державного бюджету на єдиному казначейсь­кому рахунку, зберігає і переказує їх за дорученням органів Казна­чейства. За міністерствами й відомствами (головними розпоряд­никами бюджетних коштів) залишається право розподілу коштів за напрямами витрат, затвердженими в бюджеті. Органи Державної податкової адміністрації стежать за дотриманням податкового зако­нодавства, забезпечують облік платників податків і зборів, контро­люють своєчасність надання бухгалтерської звітності. Державна контрольно-ревізійна служба і Рахункова палата здійснюють по­дальший контроль за використанням бюджетних коштів.

Характеристики

Список файлов реферата