NBU (715285), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Згаданою вище спільною постановою Кабінету Міністрів і Національного банку України від 14 січня 1997 р. передбачено поетапне запровадження в Україні казначейської системи касового виконання державного бюджету. На першому етапі, починаючи з 1997 р., пос­тупово запроваджується касове виконання державного бюджету че­рез територіальні органи Державного казначейства за видатками. Головне управління Державного казначейства за погодженням із Національним банком затвердило 21 березня 1997 р. Тимчасову інс­трукцію про порядок касового виконання бюджету за видатками та Положення про єдиний казначейський рахунок. На другому етапі передбачається поступове запровадження касового виконання дер­жавного бюджету через казначейську систему за доходами. Згідно з наказом Головного управління Державного казначейства від 29 квіт­ня 1998 р. запроваджується експеримент з 1 травня 1998 р. по касо­вому виконанню державного бюджету за доходами органами Дер­жавного казначейства паралельно з установами банків.

Касове виконання державного бюджету за видатками через казначейську систему. Головне управління Державного казначейства доводить до головних розпорядників бюджетних коштів затвердже­ні обсяги фінансування за підрозділами бюджетної класифікації. У свою чергу, головні розпорядники на основі отриманих даних скла­дають розподіл бюджетних коштів по областях за підвідомчими ус­тановами, організаціями, а також розділами, параграфами і статтями бюджетної класифікації. Головне управління Державного казначей­ства, отримавши від розпорядників розподіл бюджетних коштів, пе­реказує гроші своїм територіальним управлінням, щоб забезпечити фінансування видатків державного бюджету. Кошти зараховуються на бюджетні рахунки єдиного казначейського рахунку, відкриті для територіальних управлінь в установах банків за балансовими рахун­ками № 3513 (НБУ), 2513 (комерційні банки) «Кошти Державного казначейства України». На підставі виписок, отриманих із банківських установ, органи Казна­чейства зараховують одержані кошти на реєстраційні рахунки, від­криті в органах Казначейства на ім'я розпорядників коштів, з метою обліку як надходження грошей, так і їх витрат.

Для відкриття рахунків та заведення особових справ розпоряд­ники коштів згідно із затвердженою інструкцією подають до органів Казначейства відповідні документи. Рахунки відкриваються на один бюджетний рік і щорічно поновлюються. При цьому бюджетні ра­хунки розпорядників коштів (бюджетних установ та організацій) в установах банків закриваються. Фінансування та оплату їхніх витрат здійснюють органи Державного казначейства на підставі затверд­жених кошторисів доходів і видатків. Кошторис є основним доку­ментом, який визначає загальний обсяг, цільовий напрям і поквар­тальний розподіл коштів.

Для оплати витрат розпорядники бюджетних коштів подають до органів Казначейства платіжні доручення, до яких додаються відпо­відні рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти про виконані роботи тощо. Органи Казначейства перевіряють правильність заповнення розрахункових документів, необхідність і доцільність видатків, а також наявність коштів на відповідному реєстраційному рахунку.

Розпорядники бюджетних коштів подають розрахункові доку­менти за формами, встановленими Національним банком України. Зазначені документи оформляються органами Казначейства і скріп­люються відбитком його печатки. Після цього їх у вигляді електрон­них розрахункових документів подають до уповноваженого банку каналами зв'язку у системі «клієнт — банк» без надсилання реєстрів у паперовій формі. Якщо ж розрахунки здійснюються без застосу­вання електронної системи, то документи подаються у паперовій формі.

Оплата витрат розпорядників бюджетних коштів, тобто оплата рахунків за виконані роботи, отримані послуги, придбані матеріаль­ні цінності, здійснюється установами банків із бюджетних рахунків, відкритих для органів Державного казначейства. Із цих самих раху­нків на підставі належно оформленого грошового чека банки вида­ють уповноваженим особам розпорядників коштів готівку на цілі, передбачені в їхніх кошторисах доходів та видатків. Готівка вида­ється за умови отримання банком від Казначейства доручень на від­рахування встановлених загальнодержавних зборів від заробітної плати. Невикористана готівка повертається уповноваженою особою розпорядника коштів на бюджетний рахунок Казначейства.

Згідно з чинним порядком кошти бюджету зосереджені на бюд­жетних рахунках, відкритих в установах Національного банку та уповноважених комерційних банків. Враховуючи ризики, з якими пов'язана діяльність комерційних банків, а також нестабільність банківської системи України, Законом «Про бюджетну систему України» (1995 р.) було передбачено створення Державного бюд­жетного банку, через установи якого здійснюватиметься касове ви­конання бюджетів. Слід, однак, зауважити, що для реалізації цієї ідеї потрібні значні кошти, яких сьогодні держава не має. Крім того, виникає сумнів: чи доцільно створювати спеціальний Бюджетний банк, коли в Україні, хоча й поступово, впроваджується казначейсь­ка система виконання державного бюджету, яка залишить за банків­ською системою лише функцію розрахунково-касового обслугову­вання Казначейства. За умови комп'ютеризації та забезпечення інформаційними технологіями казначейської системи, зокрема ство­рення та адаптування програмно-технічного комплексу «клієнт — банк» на всіх рівнях Державного казначейства, доцільніше зосередити цю функцію в установах Національного банку України, що гарантує збереження бюджетних коштів.

Зазначимо, що Національний банк у порядку законодавчої ініціа­тиви вніс на розгляд Верховної Ради проект Закону «Про внесення змін до статті 32 Закону України "Про бюджетну систему Украї­ни"», запропонувавши викласти її в такій редакції: «Касове вико­нання бюджетів здійснюється Державним казначейством України, Національним банком України та уповноваженими банками».

ІІ. Нормативно-правові основи діяльності Національного банку України

У відповідності з Законом України «Про національний банк України» Національний банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Національний банк виконує такі функції:

1. відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2. монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3. виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4. встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5. організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6. визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7. визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8. здійснює банківське регулювання та нагляд;

9. веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10. складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

11. представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

12. здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

13. забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

14. аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

15. організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

16. реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

17. бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

18. здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

До системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

1. Національний банк і банківська система України

Економічна природа грошей припускає неперервність їх обертання. Тому тимчасово вільні грошові кошти повинні акумулюватись у грошово-кредитних установах і перетворюватися на інвестиції.

Кредитні відносини – це економічні відносини з приводу акумуляції та надання у позику тимчасово вільних грошових коштів на умовах повертання, терміновості та платності.

Кредитна система є найважливішою ланкою інфраструктури ринку, що включає сукупність кредитних вілносин, форм иа методів кредитування, а також сукупність кредитних інститутів, які здатні мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти, перетворити їх на кредити, а в кінцевому рахунку – в інвестиції.

У відповідності з Законом України “Про банки” банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1. операції з валютними цінностями;

2. емісію власних цінних паперів;

3. організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4. здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5. надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6. придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7. лізинг;

8. послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документв;

9. випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10. випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11. надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків, в межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками банківського законодавства, нормативних актів Національного банку і економічних нормативів.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам (пов'язаним особам), наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.

Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків та кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших фінансових ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.

Характеристики

Список файлов реферата