k (708711), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Підфункцію відтворювального призначення несуть у собі платежі за користування природними ресурсами, податки, стягнуті в дорожні фонди, на відтворення мінерально-сировинної бази. Ці податки мають чітку галузеву приналежність, диференційовані по джерелах оподаткування

1.3. Принципи оподатковування.

Принципи (від латинського principium - основа, першооснова) - це основні і керівні ідеї, провідні засади, що визначають початки. Стосовно до оподатковування принципами варто вважати базові ідеї і положення, що існують у податковій сфері.

Проте, з огляду на багатоаспектність змісту податків, їхній комплексний характер і неоднозначну природу, необхідно відзначити, що кожній сфері податкових відношень відповідає своя система принципів.

Так, можна умовно виділити три такі системи:

• економічні принципи оподатковування;

• юридичні принципи оподатковування (принципи податкового права);

• організаційні принципи податкової системи.

Крім того, у рамках кожній із зазначених систем необхідно виділяти як загальні принципи оподатковування, властивій усій системі оподатковування в цілому, так і окремі принципи оподатковування, що відповідають тільки деяким розділам і положенням оподатковування, наприклад, принципи застосування відповідальності за порушення податкового законодавства, принципи обчислення і сплати податку з прибутку, принципи стягування податків із нерезидентів тощо.

Економічні принципи оподатковування являють собою сутнісні, базисні положення, що стосуються доцільності й оцінки податків як економічного явища. Вперше вони були сформульовані в 1776 році Адамом Смитом у роботі “Дослідження про природу і причини багатства народів”. Адам Смит виділив 5 принципів оподатковування, названих пізніше “Декларацією прав платника”:

1. принцип господарської незалежності і свободи платника податків, засновані на праві приватній власності; як вважав А. Смит, всі інші принципи займають підпорядковане даному принципу положення;

2. принцип справедливості, що полягає в рівному обов'язку громадян сплачувати податки відповідно до своїх прибутків: “... відповідно їхнього прибутку, яким вони користуються під заступництвом і захистом держави; ”

3. принцип певності, із якого випливає, що сума, засіб, час платежу повинні бути заздалегідь відомі платнику податків;

4. принцип зручності, відповідно до якого податок повинний стягатися в такий час і такий засіб, що подають найбільші зручності для платника;

5. принцип економії, відповідно до котрого витрати по стягуванню податків повинні бути менше, чим самі податкові надходження;

Принципи, запропоновані А. Смитом, зберегли свою актуальність і понині. Проте, за більш ніж 200-літній розвиток суспільства, система принципів А. Смита перетерпіла визначені зміни. Рекомендується, що в даний час реально втілені на практику такі економічних принципи оподатковування:

1. принцип домірності;

2. принцип соціальної справедливості, максимального врахування інтересів і можливостей платників податків;

3. принцип економічності (ефективності) або економічної обгрунтованості;

4. стимулювання підприємницької діяльності; і наукого-технічего прогресу;

5. принцип обов’язковості;

6. принцип рівнозначності і рівномірності;

7. принцип рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

8. Принцип стабільності;

9. Принцип компетенції;

10. Єдиний підхід;

11. Доступність.

Принцип домірності полягає в співвідношенні наповнюваності бюджету і несприятливих для платника податків наслідків оподатковування.

Під правовими принципами розуміються керівні положення права, вихідні напрямки, його основні початку, що визначають сутність усієї системи, галузі або інституту права.

Правові принципи організації системи оподатковування, використовувані в міжнародній практиці, можна сформулювати в такий спосіб:

1. Юридична рівність перед законом усіх суб'єктів, що хазяюють, і громадян. Податковий нейтралітет.

2. Податкові преференції підлягають обов'язковому затвердженню в законі.

3. Гарантованість стабільності і послідовності податкової політики.

4. Податкова прозорість (компанія не може приховувати прибутки акціонерів і служити їм податковим сховищем).

5. Заборона оберненої сили податкового закону (дія податків у часу).

6. Функціонування інституту відповідальності грунтується на презумпції винності платника податків за умови гнучкого податкового впливу на порушників податкових законів.

7. Орієнтація переважно на прогресивні форми оподатковування.

8. Антидискреційність рішень податкових адміністрацій.

9. Домірність і рівномірність податкових надходжень, що розподіляються по ланках бюджетної системи з розміром витрат, що щорічно підтверджується поточним фінансовим законодавством.

10. Пріоритет фінансових суспільно необхідних цілей.

До організаційних принципів податкової системи відносяться положення, відповідно до яких здійснюється її побудова і структурна взаємодія:

1. принцип єдності;

2. принцип рухливості;

3. принцип стабільності;

4. принцип множинності податків;

5. принцип вичерпного переліку податків.

1. Проблеми оподаткування у країнах з перехідною економікою на прикладі України, Росії та республіки Молдова.

1. Сучасний стан податкової системи України.

Загальний рівень оподаткування в Україні

В Україні доходи держави (сектора державного управління) включають до себе доходи державного і місцевих бюджетів, а також Пенсійного фонду і фонду соціального страхування (щодо коштів, одержаних за рахунок обов'язкових страхових внесків підприємств, організацій, кооперативів і громадян). У 1996—1999 рр. частка доходів держави у ВВП країни становила 37,8—40,3% (див. табл. 2.1.1.).

Таблиця 2.1.1.

Доходи держави в Україні (за даними 1996—1999 рр.)

(% ВВП)

(доходи не включають міжбюджетних трансфертів).

В Україні (якщо судити з обсягу податків і обов'язкових платежів, які фактично збираються у країні) доходи держави приблизно відповідають їх середньому рівню в промислово розвинутих країнах Європи, але є істотно вищими, ніж у США та Японії (див. табл. 2.1.2.).

Таблиця 2.1.2.

Доходи держави в деяких країнах (за даними 1995 р.)

(% ВВП

Однак обсяг податків і обов'язкових платежів, які фактично збираються в Україні, не може слугувати коректною оцінкою доходів сектора державного управління, яку закладено в чинному податковому законодавстві. В основі такої оцінки повинні лежати не фактично сплачені, а нараховані (належні до сплати) податки, збори і обов'язкові платежі, оскільки в Україні високим є рівень заборгованості по них.

Наявність такої заборгованості відзначається практично в усіх країнах з перехідною економікою. Однак у найуспішніших з них максимальний рівень заборгованості по податках і соціальних зборах (% ВВП) не тільки був істотно нижчим, ніж в Україні, але й стабільно знижується. Так, у Польщі в 1998 р. заборгованість по податках і внесках по соціальному страхуванню становила 2,7% ВВП (порівняно з 4,5% ВВП у 1993 р.). В Україні у 1998 р. недоїмка перед бюджетом і Пенсійним фондом досягла 12% ВВП, а в 1999 р. - дещо знизилася, але в 2000 р. її рівень продовжує зростати.

У цілому по Україні (без урахування МП і кооперативів) у 1996 р. сума нарахова­них податків і обов'язкових платежів становила 46,1% ВВП, у 1998 р. — 45,3 і в 1999 р. — 45,5% ВВП. У 1998 р. МП повинні були сплатити у бюджет, у цільові фонди і фонди соціального страхування близько 4,5% ВВП (за інші роки розрахунки не виконано через відсутність необхідної статистичної інформації). Як видно з наве­дених даних, у 1996—1999 рр. рівень податкових вилучень, передбачений чинним законодавством, становив, за мінімальними оцінками (тобто без урахування МП і кооперативів), 45—46% ВВП, а з урахуванням МП — близько 50% ВВП. Отже, подат­кове навантаження на сумлінних платників податків, у яких обсяги фактично сплачених і нарахованих податків збігалися, було не на середньому в Європі рівні, а на максимальному. В Україні особливо високою є сумарна ставка оподаткування трудових доходів (сума прибуткового податку і відрахувань у позабюджетні фонди, поділена на суму доходу, що включає податок, і відрахувань по соціальному страхуванню), причому значну частину цього податкового навантаження несуть роботодавці (див. табл. 3). Наприкінці 1999 р. фактична сумарна ставка прибуткового оподаткування для доходів на рівні мінімальної заробітної плати становила у нас близько 34%. Гранична ставка оподаткування мінімальних доходів (тобто процент збільшення платежів по прибутковому податку і внесках по соціальному страхуванню при збільшенні доходів) досягала 38,8%, що приблизно відповідало показнику Росії, де в 1999 р. вона була на рівні близько 37,2%. Однак для доходів, оподатковуваних за максимальною ставкою, гранична сумарна ставка оподаткування в Україні досягала, 67,2% (проти 53% у Росії).

Таблиця 2.1.З.

Оцінка граничної та середньої ставок оподаткування доходів в Україні (за даними 1999 р.)

(%)

У 1999 р. сумарна ставка прибуткового оподаткування середньої заробітної плати (включаючи усі внески по соціальному страхуванню) становила 38,8%, а кожна додаткова гривня валової заробітної плати (заробітної плати і внесків роботодавців по соціальному страхуванню) означала збільшення прибуткового податку і соціальних внесків працівників і роботодавців майже на 50 коп. Зрозуміло, що такий високий рівень податкового навантаження на заробітну плату не може не справляти негативного впливу на ринок праці та функціонування підприємств у офіційному секторі економіки. Не випадково в матеріалах вибіркових обстежень ділової активності переважна більшість керівників підприємств (від 82 до 95% опитаних) вважають рівень оподаткування головним фактором, який перешкоджає зростанню виробництва в Україні.

Міжгалузеві відмінності в рівні податкового навантаження

Характеристики

Список файлов реферата