64365 (695669)
Текст из файла
СЛАВНЕ МИНУЛЕ СЕЛА
Історія Зінькова сягає в глибину віків. Видатний український історик М. Грушевський у своїй праці «Акти Барського староства» висловив припущення, що Зіньків походить від імені шляхтича Зінька Короча, який у 14 столітті енергійно брався за створення «осад» на Поділлі. За переказами, в архівних матеріалах село називається Зіньки, Зіньковець, а також пізніше — Зіньків.
Село належить до давніх поселень Поділля. Першу писемну згадку знаходимо в документах початку 15 віку. Польський король Владислав-ІІ (Ягайло) в 1404 році віддав Зіньківську і Сатанівську волості Петру Шафранцю, старості Кам'янецькому, за великі військові заслуги. На той час Зіньків вже був містом. До Зінківської волості тоді входили поселення: Грим'ячка, Мукарів, Божиківці та ін. Зіньків знаходився на межі Східного та Західного Поділля і відігравав неабияку роль у боротьбі між литовськими та польськими феодалами у краї. Місто знаходилося на шляху з Криму на Поділля, тому дуже часто зазнавало нападів татар.
Великий князь литовський Вітовт викупив маєток за 1000 кіп празьких грошей і у 1430 році подарував Петру Одрованжу, подільському воєводі, який за рахунок податків з місцевого населення збудував церкву, костьол і замок.
Замок знаходився на узвишші, над широкою долиною і глибокою річкою Ушицею. З сходу і заходу його оточував глибокий яр. Будівля нагадувала рівнобічний трикутник, з товстими бічними стінами.
На кожному розі трикутника стояли великі й широкі шестигранні башти. Дві з них були триповерхові, а одна -- чотирьох-поверхова. Між двома баштами, ідо стояли над долиною, був великий триповерховий будинок, який служив за фортечний мур. Інші дві сторони були закриті високими мурами. Посередині був глибокий рів, через який перекинули підйомний міст.
Площа замку становила 0.5 га. Нижче нього, під горою, стояли два муровані храми: Троїцька церква (1521 р.) і костьол (15 ст.). Донині збереглися лише руїни земляного укріплення й фортеці.
Історичні джерела свідчать про те, що татари не наважувались брати замок і намагались обходити його. Зіньків був обнесений високими мурованими стінами, але їх сліди не збереглися. Щоб вберегти від грабунку навколишні села, в Зінькові знаходилась сильна залога, яка переслідувала татар і звільняла з полону бранців.
У 1453 році татари напали на село і забрали 9000 полонених. В погоню за татарами кинулися старости: зіньківський — Лящ, меджибізький — Маковей, летичівський — Ян Немецьки. Вони наздогнали супостатів і розбили під Теребовлею.
Під час спустошливих нападів населення знаходило притулок за стінами фортеці. Факти свідчать про те, що на той період Зіньків відігравав велику роль і оберігав від татарських набігів та спустошень.
Значення Зінькова як добре укріпленого населеного пункту все більше зростало. У 15 і першій половині 16 століть Зіньків був головним центром Зіньківської округи.
Після зруйнування Рову (так називали в ті часи м. Бар) рід Одрованжів викупив Зіньків у 1456 році. На кінець 1530 року до складу Зіньківського повіту входить і Барський повіт, який охоплював територію аж до Дністра (Лядова, Немія). До нього входять поселення Калюс, Струга, Ольховець, Миньківці та ін.). Територія Зіньківського повіту тягнеться аж до Бару. Але пізніше Зіньків і замок втрачають своє значення.
Аби зростало населення міста, власники давали різні пільги для переселенців і колоністів, зацікавлювали їх. Зіньків лежав на татарській дорозі, тому околиці його часто піддавалися нападу.
В 1458 році Зіньків одержує привілеї на магдебурзьке право і полегшення щодо податків. Ці привілеї ствердив польський король Сигізмунд-Август в 1522 році.
В 1524 році дванадцятитисячне татарське військо знову напало на Зіньків і спалило його околиці, хоч замка взяти не змогло4.
В 1546 році, після смерті Станіслава Одрованжа, доля розпорядилась так, що рід Одрованжів припинив своє існування. І володіння перейшло в руки його дочки Софії Тернавської (з роду Одрованжів), яка вдруге вийшла заміж за польського лицаря Яна Тернавського. Друга дочка з роду Одрованжів — Катерина вийшла заміж за коронного підчашого Адама Синявського і отримала в придане місто Зіньків.
Для того, щоб закріпити сили і стримувати татар та здобути популярність Зінькова, польський король Сигізмунд встановлює ярмарки щопонеділка і торги на Трійцю І Святого Михайла. В цей час значення Зінькова зростає.
Польський уряд, намагаючись не допускати обезлюднення територій, на які набігали татари, дарував мешканцям привілеї, звільняв від панщини.
У 16 столітті Зіньків вважався одним з великих міст Поділля. Тут 1578 року налічувалось 275 дворів і проживало 1375 чоловік. Формально його населення мало право на самоврядування, але фактично влада перебувала в руках власників міста — польських магнатів Одрованжів, Синявських, Чарторийських. Вони визискували і міщан, і селян. Феодально-кріпосницький гніт поєднувався з релігійно-національними утисками. Міщанам православного віросповідання не дозволялось займатися вигідними промислами, торгівлею, їх не приймали у привілейовані цехи. До таких, приміром, належав гончарний. Ще в 15 столітті Зіньків набув славу гончарними виробами, які цінилися не менше, ніж антична кераміка.
Польські феодали з 1629 року почали збирати подимний податок. В архіві збереглися реєстри "димів" (під димом розуміли одну житлову будівлю).
Протягом 16—17 століть Зіньковом володіли польські магнати Одрованжі, Синявські. Становище селян залишалося тяжким. Жорстока експлуатація, соціальний і національний гніт штовхали їх на боротьбу.
Знедолені не раз повставали проти своїх гнобителів. Коли у 1648 році почалася визвольна війна, мешканці Зінькова допомогли повстанцям оволодіти містом. З 1651 року населення приєдналось до війська Богдана Хмельницького.
Під час визвольної війни, повсталі жителі громили панські маєтки, приєднувались до селянсько-козацьких військ.
На початку 1649 року Зіньків стає місцем зосередження поляків. Згідно з умовами Зборівського договору, укладеного 18 серпня 1649 року Богданом Хмельницьким з польським королем, територія Подільського воєводства мала повертатись до Речі Посполитої. Крім того, татари отримали право грабувати українські села, міста, брати ясир. В 1651 році Зіньків сильно спустошили татари.
Люди їли собак, котів, ворон, траву. Від страшного відчаю піднімались на повстання. Розправи над учасниками повстання змусили людей тікати за Дніпро, у Молдавію.
У Зіньків примусово переселяли селян з Волині, Галичини. На кістках народу турки відбудовували Зіньків.
У 1672 році турецькі війська обновили і укріпили Зіньківську фортецю, яка за Карловицьким договором відійшла до Польщі.
Через Зіньків в 1676 році проїжджав німецький політичний мандрівник Ульріх Вердум, який в своїх спогадах записав таке: "З міста нічого не зосталось, подекуди стоять частини мурів, що його оточували, руїни двох храмів. Замок, що стоїть перед містом на височині, також здебільшого спустошений, але гарно збудований. До замку населення зносило своє збіжжя, не даючи татарам захопити його".
В 1711 році датський посланник Юль, згадуючи Зіньків, писав: "Зіньків — місто велике, оточене мурованими стінами, що з них більша частина збереглась на горі".
Але навіть такі міцні укріплення не могли врятувати польську шляхту від гніву і помсти повстанців. В 1702 році Поділля охопило селянське повстання під керівництвом Семена Палія і Самійла Самуся, в якому активну участь взяли і жителі Зінькова.
Повстанці напали на село Маліївці і розгромили маєтки панів. Під час другого великого повстання на Поділлі 1734 року на чолі з Медведем, Чесняченком і Писаренком, яке почалось в околицях Зінькова та близьких до нього містечок — Городка, Солобковець, Воньковець і Заміхова, — повсталі загони руйнували панські маєтки, монастирі. Про ці події в народній пісні співалося так:
"Виступали козаченьки з міста із Зінькова.
Ой, летіли вражі ляхи з коней як солома.
Ой, добре ся, пани-ляхи, з козаками били,
Що лежить їх від Городка за півтора милі.
Ей, показав Медведійко богатирську славу,
Що потопив панів-ляхів в Городоцькому ставу..."
На початку 18 століття Зіньків посідав перше місце в економічному розвитку у володіннях князів Чарторийських. Так, в 3752 році Софія, дочка Адама Синявського, вийшла заміж за воєводу Руського — Августа Чарторийського і отримала в посаг Зіньків.
В 1784 році дочка Марія Чарторийська виходить заміж за князя Людвіга Вюртемберзького і у придане отримує Зіньків із 17 селами.
В 1794 році у місті налічується 557 господарств і 3491 житель. Воно мало дві ґуральні, пивоварню, гамарню, що виробляла устаткування для ґуралень і металевий посуд, цегельню, лісопильню, воскобойню. Ці підприємства були джерелом чималих прибутків для магната. Так, лише здача в оренду гамарні в 60-х роках давала щороку 9000 злотих.
Хазяїн розплачувався з робітниками натурою і грішми. Багато жителів займалося ремісництвом і водночас хліборобством. За невеличкі клаптики землі, надані поміщиком, вони один день на тиждень відбували панщину.
У 1785 році діяло 97 таких господарств; 49 селянських родин, що жили в місті і становили так звану аграрну групу, були найбільш безправним і гнобленим прошарком населення — справжніми кріпаками, які щотижня відбували по 3—4 дні тяжкої панщини. Вони відрізнялися від селян навколишніх сіл лише тим, що підлягали міській юрисдикції.
В місті жило багато євреїв, які займалися переважно ремеслом і торгівлею. Серед них були і дуже заможні, що брали у поміщика на відкуп промислові підприємства, корчми. Однак переважала єврейська біднота. У Зінькові мешкала також значна кількість прийшлих людей, у яких не було ні землі, ні власного даху над головою.
Возз'єднання Правобережжя з Лівобережжям в складі Росії сприяло зростанню Зінькова. В 1793 році він стає повітовим містом, однак ненадовго. З перенесенням державного кордону далеко на південь, у зв'язку з приєднанням до Росії молдавських земель, Зіньків втрачає своє стратегічне значення як місто-фортеця.
В 1804 році його переведено до розряду містечок Летичівського повіту. На місці знесеного замку збудовано ратушу, посаджено парк. Поряд заможні городяни споруджували будинки. Фактично, то було нове містечко. А старе тулилося під горою, де вздовж річки Ушиці в жалюгідних хатах жили ремісники і селяни.
У 1820 році в місто провели водогін, який подавав воду із села Грим'ячки на ринок і у фонтан. Водогін посприяв забудові верхньої частини містечка, яку сьогодні жителі називають "місто". Князь Адам Вюртемберзький визначив новий адміністративний, торговельний центр містечка.
У Зінькові в 1842 році виявлено мінеральні джерела. Вода мала лікувальні властивості. До речі, лікар стежив за дією джерел на організм хворих.
Останній володар Зінькова принц Адам Вюртемберзький продав містечко в казну за значну суму — 6,8 млн. рублів золотом. Дослідження мінеральних джерел припинилось.
Кріпаки сподівались, що з переведенням їх на становище державних селян будуть зменшені повинності. Та не судилося: містечко передали в оренду баронові Брюлову, який мало що змінив.
Сорокові роки XIX століття характерні для Зінькова виступами селян проти поміщика-орендаря. В 1844-50 роках в Зіньківський маєток входили поселення: Станіславівка, Адамівка, Пирогівка, Петрашівка і Слобідка.
Селяни, крім непосильної панщини, згідно з наказом орендатора маєтку барона Брюлова повинні були перевозити дрова на винокурний завод. Робили по дві ходки на день, що складало 40 верст.
Чиновник з особливих доручень з канцелярії губернатора змушений був донести губернатору, що така повинність дуже важка для селян.
Селяни Зінькова в 1844 р. виступили проти знущань барона Брюлова. Організатором був селянин Іван Макогон. Зібравши гроші, зіньковецькі селяни послали трьох чоловік до м. Кам'янця-Подільського зі скаргою до губернатора. Однак губернатор дав вказівку: "втолкувати селянам, щоб вони в подальшому подібними скаргами не турбували".
Населення скаржилося до Подільської палати державних маєтностей на свавілля орендаря-посесора і його знущання над селянами. 1845 року палата направила до Зінькова свого радника. Але той, замість розгляду скарги, вчинив допити селянам, які підписали її. Селянський сход було попереджено, що кожного скаржника чекає покарання 300-ми різками. І все ж таки нову скаргу, надіслану до губернатора в грудні 1847 року, підписало понад сто мешканців. У ній розповідалося про злиденне життя зіньківців: денні "уроки" на панщині такі великі, що селянська сім'я спроможна виконати їх лише за 2 дні напруженої праці, за найменшу провину економ нещадно бив. Випасів для селянської худоби не було. Ремісників посесор розоряв поборами. Так, гончарі сплачували йому по 20—30 копійок сріблом за горно. Але й цю скаргу не взяли до уваги.
Селяни не корились поміщикові, виступи їх тривали. Царські чиновники змушені були розпочати слідчу справу, бо під скаргою стояло 163 підписи. В 1849 році відбувся новий виступ селян Зінькова. Закликав до непокорності та не виконувати панщину селянин Михайло Білик, його заарештувала поліція. Виступи селян були жорстоко придушені. Намагаючись запобігти піднесенню селянського руху під час польського повстання 1863 року, царський уряд 16 серпня видав указ, за яким всі державні селяни, зокрема посесійні, переходили до розряду селян-власників. Зінківські хлібороби за надільні землі мали сплачувати казні викупні платежі протягом 47 років.
У 1872 році люстраційна комісія передала замок селянам. Тут містилися органи місцевої влади. Оскільки замкові башти і будинок загрожували костьолові, церкві та іншим будинкам, що стояли під горою, влада вирішила знищити замкові мури і розпродати за 200 руб. населенню камінь і дерево.
Ці руїни у 1898 році бачив проїздом київський історик Орест Левицький, що опублікував в журналі «Киевская старина» замітку під заголовком «Истребление древнего замка Подолии».
У 80-х роках 19 століття у Зіньків прибув виходець з Моравії Вацлав Девішик. На руїнах старої «броварні» він збудував підвали для відстоювання пива, встановив обладнання для розливу цього напою. До речі, тут працювали спеціалісти, які знали секрети пивоваріння з Чехії.
«Весняну тишу сонячного містечка раптом прорізав заводський гудок», — так повідомила про відкриття заводу губернська газета».
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
