64365 (695669), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Та незабаром, набираючи швидкість, з-за висоти і балки показались ще кілька "тигрів", "пантер", самохідних "Фердинандів". Розвертаючись, вони взяли курс на висоту. За ними два батальйони піхоти.

Німці наближались. Чути рев моторів та команди офіцерів, яких було видно попереду розгорнутих колон. Старшина взяв на приціл головний танк. Коли "тигр" об'їжджав воронку і повернувся боком, пролунав постріл.

Ворожий танк зупинився. З його пробитого черева виривався вогонь, потім - вибух. Ще постріл — і другий танк запетляв на місці.

• Осколочними по піхоті - вогонь! — скомандував командир "Т-34", і снаряди посипались на голови фрицам.

• Тримайтесь, хлопці, тримайтесь, гвардійці, — передали екіпажу по рації з штабу бригади.

І вони держались!

Вороги помітили замаскований "Т-34".- Кілька снарядів підняли фонтан землі, від вибухів дзвеніло у вухах. Руки сержанта Бодаєва були в пухирях. Танкісти задихались від спеки і газу. Ствол гармати нагрівся так, що фарба почала сходити і кипіти. Опівдні німці відпочили. Борисов відкрив люк. Свіже повітря увірвалося в середину танка.

— Як там піхота живе? — звернувся він до десантників. Все в нормі.

Всі прислухалися до бою, який точився праворуч. Не знали вони, що ворог прорвав оборону, що його танки увірвались в містечко Сольдіно. Не бачили, як на ворога пішла наша танкова дивізія.

Через годину німці знову спробували оволодіти висотою, знищити радянський танк, який не давав змоги прорватись у тил. Бій спалахнув з новою силою. Ще три танки знищив Писаренко. Вороже кільце звужувалось. Закричав від болю старшина Павло Писаренко. Осколки попали йому в голову і руку. Але він не хотів іти за Грон, в госпіталь.

І раптом з тилу, підіймаючи клуби диму, вискочило кілька десятків наших танків.

- Ура! Вперед, — орли! Жми, Федю, — закричав командир.

- Товаришу командир, снаряди закінчились!

— Доганяй цю гадюку і бий тараном.

Удар був сильним. Наш "Т-34" по інерції заліз на вихлопні труби "Пантери". Очманілі німці вискочили і підняли руки.

Павла Писаренка обережно поклали на землю. Бодаєв перев'язав рани. Обнялись вони біля танка і дивились вслід друзям, які гнали ворога далі.

Раптом праворуч зупинився відкритий легковий автомобіль і бронетранспортер. До них йшов командир корпусу, гвардії генерал Жданов.

• Товаришу генерал-лейтенант, — пішов йому назустріч Борисов.

— Екіпаж танка наказ виконав. Підбито 12 ворожих танків і чотири бронетранспортери, знищено майже 400 фашистів...

Генерал з хвилину вдивлявся в закіптюжені обличчя танкістів.

— Спасибі герої, спасибі, сини мої!

Він по черзі обняв їх і поцілував молодих втомлених хлопців.

• А це що? — запитав генерал, дивлячись на протаранений танк.

• Снарядів не вистачило, довелось тараном.

• Орли! Гвардійці! Представляю до урядових нагород. А тепер — на відпочинок.

Генерал забрав у машину П.Т. Писаренка і відвіз до госпіталю. Багато днів боролись лікарі за життя Павла Писаренка. Двотижневу відпустку, яку було одержано за героїчний бій, друзі провели біля Павла. ЦК ВЛКСМ нагородив екіпаж Почесною Грамотою, адже всі були комсомольці. П.Т. Писаренку було 24 роки. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 квітня 1945 року усім з екіпажу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Прикрашали груди П.Т. Писаренка ще сім бойових медалей. Героїчний танк і його екіпаж брав участь у параді Перемоги на Красній Площі в Москві.

СЕЛО У ПІСЛЯВОЄННИЙ ЧАС І СЬОГОДНІ

Після визволення села від окупантів трудящі приступили до відбудови народного господарства. Війна ще тривала, жителі Зінькова внесли 45 тисяч карбованців на побудову танкової колони "Радянське Поділля». Колгоспник Марчук З.М. вніс 300 крб. Під керівництвом Тимофія Закордонця учні школи зібрали і відправили воїнам 23 подарунки.

Колгоспники зібрали 1200 карбованців грішми, відправили в діючу армію.

Сумну картину являв собою пивзавод, розгромлений німецькими окупантами під час їхнього панування. Маячіли лише понурі стіни вцілілих будівель. Після визволення села невелика група робітників заводу взялася за його відновлення. Заготували дерев'яні чани, апаратуру і почали варити пиво. 2 червня 1944 року завод дав 3500 літрів пива, з яких 1000 відправлено до Червоної Армії".

Зіньківські пивовари швидко досягають своєї довоєнної слави. Своїми силами робітники виготовили бочкотару, відремонтували кудні для бродіння пива. Особливо на похвалу заслуговують пивовар Лановий Микола, механік Студенець Степан, бродильники Максимчук Петро, Богач Степан, робітники Вараниця Євген, Столярчук Євдокія. Слюсар Степан Студенець установив холодильні машини, насоси, налагодив безперебійну роботу всього обладнання. Все це дало можливість збільшити випуск продукції. Після повернення з фронту колишнього директора заводу Д.С. Годованого, досвідченого господаря колектив заводу запрацював продуктивніше.

Встановили 2 пивних чани на 70 гекалітрів. Завод робив 4 варки щодня. Кожна з них давала кілька тисяч літрів пива. За перевиконання плану випуску продукції в 1946 році заводу було вручено перехідний Червоний прапор облхарчопрому.

Директор заводу у роки війни пройшов шлях від Кавказу до Берліна. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.

При ЗіньківськіЙ МТС в червні 1944 р. організовано курси по підготовці трактористів. Оскільки майже все чоловіче населення було на фронті, 39 дівчат Зінькова старанно взялися за оволодіння професією тракториста.

Зіньківська МТС вийшла переможцем в змаганні. На районну Дошку пошани були занесені директор Зіньківської МТС Закордонець Т.Ф. і бригадир тракторної бригади Баранюк Г.Ф..

Колгоспники відбудовували не лише виробничі приміщення, але й інші необхідні житлові будівлі. В липні 1944 року члени сільськогосподарської артілі "Прогрес" відремонтували приміщення дитясел. Добре обладнаних п'ять кімнат заповнили діти колгоспників.

У 1946 році колгосп "Прогрес" вийшов переможцем в соціалістичному змаганні. Успішно закінчивши обмолот, колгоспники артілі здали державі більше плану на 318 цнт хліба.

Здобув також перемогу в соціалістичному змаганні та перевиконав план Зіньківський пивоварний завод, який в 1946 р. одержав перехідний Червоний прапор.

Поступово, при допомозі трудящих братніх республік, від яких йшло нове устаткування, відроджувалось колгоспне виробництво. В 1950 році Зіньківська МТС одержала самохідні комбайни, які почали успішно працювати на колгоспних ланах. Одним з перших освоїв нову машину комбайнер Слободян В., портрет якого був занесений на Дошку пошани.

У вересні 1950 року колгоспи "Прогрес", "Соціалістична перемога" та ім. Куйбишева об'єдналися в один — імені Горького. А через 9 років до нього приєдналася артіль "13-річчя Жовтня" с. Станіславівка. Це позитивно відбилося на економічних показниках. У 1954 р. було зібрано зернових по 15,7 цнт з га, у 1966 році — по 23,1 цнт з гектара. Високих показників у вирощуванні кукурудзи в 1966 році добилася рільнича бригада Б.П. Працевича, звитягу якого відзначено орденом "Знак Пошани". З площі 168 га вона, зібрала по 38 цнт зерна кукурудзи, а комсомольсько-молодіжна ланка Ніни Рибак — по 50,4 цнт з гектара.

Широкого розмаху набрало будівництво виробничих приміщень, тваринницьких ферм. Тільки за роки п'ятої п'ятирічки споруджено корівник, телятник, 2 кукурудзосховища і кормокухню. З кожним роком в артілі збільшувався вихід тваринницької продукції. У 1967 році на !00га сільськогосподарських угідь одержано м'яса 48,7 цнт, молока — 325,3 цнт. Зростали і грошові прибутки. В 1960 році колгосп мав 339 тис. крб. доходу, в 1967 році — 1 млн. 94 тис. крб.

Післявоєнні п'ятирічки ознаменувалися швидким розвитком державних підприємств. У 1961 році на базі МТС у Зінькові створено відділення "Сільгосптехніка", яке обслуговувало 10 колгоспів. Відділення мало майстерню для ремонту тракторів і сільськогосподарських машин, обладнану пневматичними молотами, електрозварювальними апа-ратами та металообробними верстатами; механізований столярний цех. Довгий час директором "Сільгосптехніки" працював Пасатюк В.Д. Після реорганізації ремонтно-транспортного підприємства був директором

Івахов Д.М., Лановий Г. Г. Після реформування на базі ремонтно-транспортного підприємства створені сільські товариства з обмеженою відповідальністю "Зіньків", "Берегиня", які очолюють Гуменюк О.М. та Івахов ДМ. ,

Докорінної реконструкції зазнав пивоварний завод, де повністю усунено ручну працю. Тут встановлено нові фільтри, споруджено холодильний цех. Бригади для розливу пляшкового пива і виготовлення солоду (бригадири Н.І. Кулик і М.Т.

Чепкий) першими на зводі добилися почесного звання передових колективів. Пивоварний завод великими виробничими успіхами зустрів 50-річний ювілей Радянської влади. Виробничий план було перевиконано. Випуск продукції, порівняно з довоєнним І940 роком, значно зріс. Бригадир пивоварного заводу Мазур Н.І. в 1966 році за успішні показники у виробництві нагороджена орденом "Знак Пошани". Довгий час директорами заводу були Смалюшок П.А., Гонта С.Т.

На жаль, тимчасово зараз пивоварний завод не працює.

Зіньківське лісництво створено у 1949 році і входить в Ярмолинецький держлісгосп. Територія лісництва займає 4750 га лісової площі, яка поділена на 14 обходів. В лісництві працювало 40 лісників. Першим лісничим був Лук'янов О.М. З 1970 р. він був міністром лісового господарства України.

Більше 30 років очолював лісництво заслужений працівник лісового господарства України Дубіцький А.О. Заслуженою повагою в колективі користувались: Пазюк М.Г. — тракторист, Приступа В.І., Дзіковський В.Б. — лісники, Западловський М.Ф. —- майстер лісу. У 1950 році створено Зіньківський лісокомплекс, який займається заготівлею та переробкою деревини. Сьогодні тут працює 75 чол. Очолює колектив Кашевський С.Г.

Відроджувалась в післявоєнні роки і культура села. Славилась на весь район і Зїньківська дитяча консультація, якою керувала заслужений лікар УРСР Ф.О. Білоусова. При консультації діяв рентгенкабінет. Колгоспники артілі ім. Куйбишева в 1948 році побудували і ввели в дію радіовузол. В селі було радіофіковано 225 будинків колгоспників.

У післявоєнні роки відновила роботу сільська бібліотека з фондом майже 2500 книжок. Бібліотека мала 580 читачів.

... Зінькову — 600. Цікава і багата його історія. Славні люди тут народилися. Славні люди тут і живуть сьогодні, творять нинішню історію, дбають про розквіт села і держави.

Красиве, мальовниче село Зіньків. По обидва береги річки Ушиці біліють добротні будинки, заквітчані молодими садами. Неповторний мікроклімат тут, цілющі повітря і вода.

Село живе, впевнено крокує в майбутнє.

Характеристики

Список файлов реферата