64365 (695669), страница 3
Текст из файла (страница 3)
В 1925 році в районі було 70 напівкустарних підприємств: 35 млинів, 1 шкіряний заводі скотобойня та ін.
Влада всебічно допомагала селянам, що входили в супряжні групи, забезпечувала їх сільськогосподарським інвентарем.
Кредитне товариство було створене в 1925—1926 роках. Воно давало в прокат сільгоспмашини для обробітку землі, кредити за низький процент. Товариство очолював комуніст Колондаян, а заступником був Подоля С.Ф.
Розпочалась боротьба з неписьменністю. В районі відкрили 9 лікнепів, 14 шкіл з безкоштовним навчанням. В містечку Зінькові працювала семирічна школа.
Селяни тягнулись до світла та знань. В 1924 році в містечку відкрили хату-читальню. В 1925 р. почав роботу райсільбуд з бібліотекою в 600 книг. Організовувались гуртки художньої самодіяльності, голосні читки книжок та їх обговорення, випуски стінгазет.
В 1926 році в Зінькові організовано ТСОЗ «Надія». Активістами в кооперуванні на селі були Козак І.П., Вараниця М.В., Кушнірук В.В., Подоля С.Ф. та інші.
Член райвиконкому Никифір Микитович Вараниця був делегатом 4(8) окружного з'їзду Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Кам'янеччини в березні 1927 року, а в квітні цього року — делегатом 4 з'їзду Рад СРСР.
У 1929 році, коли розгорнулась колективізація селянських господарств, сім бідняцьких родин об'єднались в колгосп «Прогрес». Першими колгоспниками стали Д.І. Юрчина, В.С. Бех, О.А. Максимчук, В.І. Юрчина, І.В. Рибак.
На початку 1930 року в колгосп уже вступило 28 селянських господарств. Головою був обраний Подоля С.Ф. Під тиском репресивних заходів під осінь у колгосп записалось майже 300 господарств, головою став двадцятип'ятитисячник, робітник з Дніпропетровська Дробот А.М.
Майже половина господарств у Зінькові не бажала вступати в колгосп. Головний тягар падав на одноосібників, яких оподатковували в кілька разів більше, ніж колгоспників. Примусова колективізація співпала з новою хвилею «розкуркулення». Виселяли за межі села, республіки, а то і в Сибір працьовитих, енергійних хліборобів.
Таке розкуркулення почалось восени 1930 року. Людей виганяли, забирали худобу, речі, будинки. В Зінькові була створена бригада по розкуркуленню. Головний удар падав і на тих, хто не бажав вступати до колгоспу. За даними розповіді С.Ф.Подолі, у селі розкуркулено 44 господарства і 120 людей.
В 1929—1930 роках в селі точилась гостра класова боротьба. Куркулі та за їх підбурюванням інші жителі всіма способами шкодили колгоспній справі: псували техніку, інвентар, насіння. Актив села і колгоспу вів боротьбу проти шкідницьких елементів, проводив чистку своїх рядів, роз'яснював селянам політичну і економічну необхідність колективізації як єдино правильного шляху по створенню високопродуктивного сільського господарства.
В 1930 р. в зв'язку з організацією Віньковецької (Людвиківської) МТС, яка надавала допомогу колгоспам сільськогосподарськими машинами, в Зіньківський колгосп «Прогрес» було послано 2 трактори «Інтернаціонал». Першими трактористами в селі стали Подоля Степан і Юрчина Василь.
До речі, Подоля С.Ф. у 1961 -63 роках працював у Зіньківській школі і багато розповідав про пережите в ті роки.
Колгосп «Прогрес» збирав по 8—10 центнерів зернових з гектара, ланкові Рибаківська О.Т. і Петльована Г.М. — по 18 центнерів, коріандру — 10 центнерів.
З 1931 року внесено зміни в адміністративному районуванні і в зв'язку з укрупненням Зіньківський район було приєднано до Затонського (Віньковецького) району, в складі якого він був до 1965 року.
За період колективізації у селі виникло 4 артілі: «Прогрес», імені «Куйбишева», «Соціалістична перемога», «Нове життя». Було усуспільнено 3368 га землі. В 1933 році «Прогрес» під головуванням Дробота і секретаря партосередку Мручка добре підготувався до весняної сівби, були утворені виробничі бригади. Єврейський колгосп «Нове життя» навесні 1933 року також добре підготувався. На площі села був відкритий мітинг, присвячений пробному виїзду в поле. Того ж дня відбувся злітроб-сількорів Зіньківського куща. Робсількори відігравали велику роль на селі. З року в рік зростала врожайність на колгоспник ланах.
З проведенням колективізації і викачки хліба на селі наступав голод. Колгоспи віддали хліба більше плану і весною 1932—33 рр «не було насіння для посівної кампанії. Опір хлібозаготівлям чинили окремі селяни.
Так, із складу Зіньківської сільської ради у 1933 році були виведені Свинарчук О., Грач Г., Ковальчук О., які відмовились брати участь у подвірних обшуках зерна. 14 травня І936рокув селі відкрили МТС, яка мала 14 тракторів. Першим директором став Т. Закордонець. Ця МТС на 1 січня 1941 року мала 48 тракторів, 14 комбайнів, які обслуговували місцеві і сусідні колгоспи.
Урожайність колективного господарства була низькою: пшениця давала з гектара 7,5—8 цнт, жито — 6 цнт, коріандр — 6—9 цнт. Великої рогатої худоби було 63 голови.
У 1936—37 роках стали масовими арешти людей, які зникали безслідно. За даними СБУ по Хмельницькій області, було репресовано 55 осіб з села Зінькова.
Та, не зважаючи на горе, несправедливість, люди вірили в краще життя, сумлінно трудились. І результати приходили.
В 1939 році в колгоспах урожайність становила в середньому: зернових з га — 14 цнт, гречки — 6,3 цнт, коріандру — 12 цнт, ріпаку — 6 цнт.
На 1 січня 1941 року в колгоспі «Прогрес» було 800 га землі, великої рогатої худоби— 100 голів, коней — 118, птиці — 320.
В колгоспі «Нове життя» було 391 га землі, великої рогатої худоби — 34, коней — 70, птиці —90.
В колгоспі імені Куйбишева землі — 775 га, худоби — 84, коней — 103, птиці — 220.
В колгоспі «Соціалістична Перемога» землі —- 702 га, худоби — 115, коней — 125, птиці — 220.
Крім таких артілей, в 1940 році працювали й кооперативні: бондарів, швейна, харчова, багатогалузева, в яких було зайнято 228 робітників.
Зіньківський пивзавод було переобладнано. Ручні процеси замінили машини. В 1940р. завод, на якому трудилося 38 робітників, випустив продукції на 489 тис. крб.
Зростав добробут, покращився і стан торгівлі та побутового обслуговування. В 1940 р. у селі було 16 магазинів і кіосків, де працювало майже 40 чоловік, діяв комбінат побутового обслуговування.
На той час працювали лікарня на 25 ліжок, міжколгоспний пологовий будинок, молочна кухня, дитяча консультація, яка була відкрита в 1937 році.
Обслуговувало лікарню 3 лікарі, 7 працівників середнього медперсоналу.
В усіх колгоспах діяли сезонні дитячі ясла. В дитсадку «8 Березня» нараховувалося 28 дітей, 2 вихователі.
Обов'язкове початкове навчання в Зінькові було здійснене в 1932 році. Початкова школа в 1924 році була перетворена на семирічну, а з 1936 року — на середню. В 1939 році відкрито міжрайонну школу глухонімих, а також райколгоспну школу, яка готувала працівників колгоспного виробництва: рільників, бригадирів, бухгалтерів.
В Зінькові у 1940 році було дві середніх, одна неповносередня школа. В них працювало 48 вчителів, навчалось 1188 учнів.
Заможніше стали жити колгоспники. Вони у вільний від роботи час могли добре і весело провести дозвілля. До послуг трудящих в селі був клуб на 200 місць зі стаціонарною кіноустановкою, крім того, було два бригадних клуби. Шкільна та клубна бібліотеки нараховували 1200 книг. За всесоюзним переписом населення у 1939 році в Зінькові нараховувалося 6312 чоловік.
ВОЄННЕ ЛИХОЛІТТЯ
Мирну працю 1941 року порушив напад гітлерівської Німеччини. Зіньків був окупований 10 липня 1941 року. Загарбавши село, фашисти встановили жорстокий окупаційний режим. Вони по-звірячому замучили робітників пивзаводу К.І. Щербу, і А.Д. Миколаївського. Розстріляли близько 3000 євреїв, вивезли до Німеччини 312 юнаків і дівчат. Було зруйновано 800 будинків, сільмаги, пекарню, 2 мости. 25 серпня 1941 року на території Зінькова було організовано гетто.
Дуже тяжких знущань зазнали єврейські сім'ї. Багато їх під конвоєм відправили до Кам'янця-Подільського і розстріляли.
Влітку 1942 року між селами Станіславівка і Пирогівка у яру розстріляли, за одними даними, 1500 євреїв Зінькова, а за іншими, — 3000. Замість колгоспів фашисти створили громадські господарства, в яких змушували працювати без оплати. За відмову або невихід на роботу селян били.
У відповідь на розправи населення піднялось на боротьбу з окупантами. В зверненні Радянського інформбюро повідомлялося, що "з села Зінькова в ліси пішло майже все населення".
На території села була створена підпільна група, яку очолив учитель ЗінькІвської школи Косецький Н.Й. (липень 1942 року)66. В групу входили радіотехнік Зозуля Т.А., учитель фізики Живий В.О., Вермінський Р.Г. та інші. Вони змонтували радіоприймач і слухали звернення інформбюро. Група була зв'язана з сусідньою, віньковецькою групою, яку очолював Данілов М.П. і Тікаєв М.Б.
Міжрайонним зв'язковим був Гронда Василь, а в районі — Вермінський Роман. Члени групи записували звернення Інформбюро і розповсюджували серед населення.
В червні 1942 року через село Зіньків (Черкасівка) проходили загони партизанського з'єднання, яким керував Ковпак С.А. Підпільна група передала їм з млина на Черкасівці 97 цнт борошна, цукор, яйця, що заготовляли для відправки в Німеччину. Велику допомогу медикаментами надав населенню, партизанам лікар Ногаєв І.В.
В кінці 1943 року члени підпільної групи Гронда Василь, Вермінський Роман, Кушнірчук Федір, Жук Микола, Лисак Михайло, Бурусевич Галина, Федорук Анатолій, Юр-чина Василь вступають в партизанське з'єднання імені Щорса на чолі з капітаном Соболем.
Це з'єднання нараховувало до 3000 чоловік. Зіньківчани входили в загін, командирами якого були Поліщук і Дойніков. Партизани забирали в магазинах продукти, які заготовляли німці, підривали мости (в Староушицькому районі біля сіл Чугор, Песець, Чугорська Гута). На Дністрі біля села Чабанівка в березні 1944 року партизани з'єдналися з регулярними частинами Радянської Армії при охороні переправи через Дністер. Переправу охороняли командири Поліщук і Дойніков.
У охороні були і зіньківчани. Тут було тяжко поранено парашутиста, підривника Щербака Якова Атемовича, який був засланий в тил ворога і входив у штаб партизанського з'єднання. При відступі із села німці вбили 6 чоловік: Вітовських - Івана, Григорія і Жоржа, Студинця Івана, Ситник Марію, Свинарчука Онуфрія.
27 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили село від фашистських загарбників. В боях за визволення проявив героїзм односельчанин Вох С.М., який першим з групою розвідників вступив у село. В бою за Зіньків загинули Лебедів В.В., Галкін І.В., Сначевський С.К.
Вох С.М. за мужність і хоробрість відзначений високими державними нагородами: орденами Слави 2 і 3 ступеня, Вітчизняної війни 1 ступеня, 3 медалями "За відвагу".
Бойовими подвигами прославився житель Зінькова танкіст Писаренко П.Т., який в лютому 1945 року в триденному бою за переправу річки Грон в Угорщині з танковим екіпажем знищив 8 ворожих танків, 5 бронетранспортерів, 270 німців. За це указом Президії Верховної Ради СРСР йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В період війни захищали свою Батьківщину земляки: Когут І.В., Смалюшок П.О., Горохов П.І., Максимчук М.Б., які відзначені високими нагородами. Антонюк П.В. був учасником оборони Бреста і нагороджений орденом Червоного Прапора. Понад 750 жителів села нагороджені медалями і орденами СРСР.
Окупанти завдали збитків селу на суму 24 млн. 906 тис. крб., 460 жителів не повернулось з фронту.
МУЖНІСТЬ
Старшина запасу Павло Трохимович Писаренко любив у святкові дні одягати свої бойові і трудові нагороди. Груди прикрашали зірка Героя Радянського Союзу, ордени Леніна, "Знак Пошани", 7 медалей.
...Після закінчення війни демобілізований солдат сідає на трактор. Орав, сіяв, вирощував і збирав хліб. Закінчивши курси, став шофером. З вогником працював у Зіньківському відділені "Сільгосптехніка" Віньковецького району. Заслужив авторитет, орден "Знак Пошани" і медалі. Згодом трудився шофером, диспетчером, начальником Віньковецької автобусної станції.
До бойового товариша приїжджав комбайнер з Кубані Андрій Логінов та інші побратими. Було про що їм згадати.
...Пам'ятний бій в словацькому хуторі Камендін на правому березі річки Грон. Бій тривав 10 годин і приніс славу гвардійському танковому корпусу генерала Жданова.
Кожний клаптик братської чехословацької землі вони відстоювали так, як волзькі береги, міста і села нашої Батьківщини.
Першим прокинувся того ранку командир танка, молодший лейтенант Іван Борисов. Вийшов з бліндажа і милувався краєвидом.
З відром холодної води підійшов до нього старшина Павло Писаренко. Вискочили без сорочки водій танка старший сержант Федір Логінов і сержант Іван Бодаєв.
- Ану, Трохимовичу, хлюпни закордонної, — попросив командир танка, підставляючи спину і голову. Ось і чудово! Закінчиться війна — весь екіпаж запрошую до себе в Москву. Люблю її хлопці, нашу столицю, як дівчину хорошу. Насамперед помиємось, потім на Красну Площу, потім у Великий театр, а потім на весілля. Ех і дівчина чекає мене!
-
Яка Москва, сам бачив. А хто не бачив нашої без крайньої тайги, той нічого не бачив, — зауважив Бодаєв.
-
В подолян теж є чим похвалитися, — кинув Писаренко. — ї квітучі сади, і поля, і ліси. А про дівчат і казати нічого. До мене поїдемо! Дай, Ваню, рушник.
Десь за невеликим лісом, де займали оборону німці, вгору злетіли сигнальні ракети. В ту ж мить повітря наповнилося свистом і вибухами.
— До бою, хлопці!
Не встигли танкісти зайняти свої місця, як біля гусениці зупинився мокрий від поту зв'язковий.
— Товаришу командир, каштан наказав будь-що про
рватися на ту висоту і окопатись! Німці в наступ пішли.
Залишаючи за собою клуби диму І пилюки, "Т-34" мчав полем. П'ятеро десантників прилипли до броні. Ось і висота. На узліссі, на самій вершині, молодший лейтенант наказав:
— За лопати, хлопці, і підгрібати грунт, замаскувати танк гілками.
Через півгодини з-за високого земляного насипу виглядала лише башта з гарматою.
Старшина Писаренко перевірив роботу механізмів, вибрав орієнтири. Не відриваючись від бінокля, командир вів спостереження.
-
По місцях! Десантники, оберігайте танк з тилу, - мовив командир.
-
З боку ворога посунули танк і броньовик. За ними видно піхоту.
Писаренко припав до прицілу. "Пантера" наближається. Перехрестя прицілу на мить зупинилось на башті ворожого танка. Постріл. Снаряд, якого послав Писаренко, відбив ствол гармати. "Пантера" стояла беззуба. Бувають на фронті чудеса! Ще п'ять влучних пострілів і зупинились чотири бронетранспортери. З них вискакували німці.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
