181449 (685716), страница 14
Текст из файла (страница 14)
стимулююча. Вводячи або відміняючи податки, надаючи податкові пільги держава може стимулювати розвиток одних і стримувати розвиток інших, небажаних для суспільства видів економічної діяльності.
Податки поділяють на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств). Непрямі - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їх ціну (податок на додану вартість, акцизи, мито).
В залежності від ставок податки поділяють на: пропорційні, коли ставка оподаткування незмінна й не залежить від величини доходу; прогресивні, коли ставки оподаткування зростають зі збільшенням доходу; регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.
В залежності від органу, який справляє податки та платежі, їх поділяють на загальнодержавні та місцеві. В залежності на які цілі використовуються надходження від податків, їх поділяють на: загальні, які надходять до загального фонду бюджету й за ними не встановлюються конкретні цілі використання (ПДВ, податок на прибуток) та спеціальні, надходження від яких можуть бути використані лише на встановлені цілі (екологічні податки, платежі в пенсійний фонд, на соціальне страхування).
Податки і платежі є одним з головних інструментів державного регулювання економіки. Вони є складовою фіскальної політики держави. Для подолання економічних спадів, підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості використовують стимулюючу фіскальну політику. В рамках цієї політики застосовують зменшення податків. З метою запобігання кризам надвиробництва, зниження рівня інфляції використовують стримувальну фіскальну політику. В її рамках податки та платежі підвищують. Податки та платежі можуть використовуватись і як метод структурної політики. Зменшення ставок оподаткування, надання податкових пільг або звільнення від оподаткування окремих галузей чи суб’єктів економіки може сприяти їх прискореному розвитку, забезпечувати стабілізацію їх фінансового стану. Збільшення податків, введення додаткових податків та платежів по відношенню до окремих видів діяльності дозволяє стримувати їх розвиток або скорочувати обсяги їх діяльності. За допомогою податків можна впливати на потоки експорту та імпорту, врівноважуючи платіжний баланс, захищати внутрішній ринок та підвищувати конкурентоспроможність вітчизняних товарів на світовому ринку.
Сукупність податків і обов’язкових платежів в бюджети та державні цільові фонди, які справляються в установленому законодавством порядку; принципи, форми і методи їх встановлення, зміни, сплати, контролю утворюють податкову систему.
Податки є основним джерелом формування бюджету.
3. Державний бюджет та бюджетна політика
Державний бюджет (англ. budget - сумка) - головний фінансовий план держави. По своїй суті він є балансом доходів і видатків держави, який приймається на фінансовий рік. Державний бюджет приймається як Закон, тому є обов’язковим для виконання. Основу доходів державного бюджету складають податки. Податки забезпечують до 90% доходів держави. Крім податків, держава отримує доходи від сплати державного мита, митних зборів, плати за ліцензії, рентних платежів, від підприємств державної власності, надходжень від розміщення тимчасово вільних державних коштів. Структура видатків державного бюджету визначається роллю та функціями держави в економіці, поточною економічною ситуацією та завданнями соціально-економічного розвитку. Однак, в цілому виділяють такі основні напрямки видатків державного бюджету: видатки на оборону; на утримання державного апарату; фінансування бюджетного сектору економіки; соціальні видатки; фінансування розвитку економіки; обслуговування державного боргу.
Державний бюджет відображає сукупність фінансових відносин, які виникають з приводу перерозподілу національного доходу з метою утворення та використання централізованого фонду грошових засобів призначеного для фінансування економічного розвитку, соціально-культурних заходів, потреб державної оборони і управління. Таким чином, державний бюджет є одним з основних інструментів державного регулювання економки. Зменшуючи податки та збільшуючи видатки із бюджету, держава може проводити стимулювання економічного розвитку, а збільшуючи податки та зменшуючи видатки, навпаки - стримувати розвиток економіки. За допомогою бюджету держава перерозподіляє національний продукт, спрямовуючи кошти на найбільш пріоритетні завдання, здійснює структурну політику, вирішує соціальні проблеми, вирішує екологічні проблеми та ін.
В ході регулювання економіки за допомогою державного бюджету, обов’язково виникає невідповідність між доходами і видатками бюджету. Перевищення видатків над доходами означає виникнення дефіциту державного бюджету. Дефіцит означає, що держава вкладає в розвиток економіки коштів більше ніж отримує. Тому дефіцит бюджету використовують як метод стимулювання економіки. Покриття дефіциту бюджету можливе за рахунок державних позик (внутрішніх та зовнішніх) або емісії грошей. Державні позики приводять до виникнення державного боргу. Тому витрати бюджету повинні бути інвестиційними, тобто такими, які дадуть зростання виробництва й національного доходу та дозволять повернути борги, які виникають у держави як наслідок дефіциту. Допустимою межею дефіциту бюджету вважають 3% від обсягу ВВП, а межею державного боргу - 60% ВВП.
Бюджетна система України складається з державного бюджету України, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Державний бюджет складається із статей доходів і статей видатків. Доходи формуються, як уже відмічалось в попередньому питанні, з податків, державних позик, доходів від зовнішньоекономічної діяльності, доходів від приватизації державного майна тощо. Видатки бюджету використовуються на фінансування народного господарства даної території, невиробничої сфери, фундаментальних наукових досліджень, забезпечення обороноздатності країни, утримання органів державної влади, на обслуговування зовнішнього боргу держави.
4. Кредит, як форма функціонування грошових фондів
Кредит - форма руху позичкового капіталу, що надається в позику. Кредит - це система економічних відносин, які виникають з приводу використання позичкових коштів.
Функції кредиту:
Акумулює й мобілізує тимчасово вільний грошовий капітал;
Перерозподіляє грошовий капітал та концентрує його на найбільш важливих та прибуткових галузях;
Підвищує ефективність використання капіталу, оскільки прискорює його обіг та підвищує відповідальність за використання позичкових коштів;
Сприяє скороченню витрат обігу, оскільки прискорює реалізацію товарів;
Прискорює концентрацію і централізацію капіталу, дозволяє підприємству інвестувати коштів більше ніж воно заробляє;
Є інструментом регулювання економіки. Використовуючи кредитну політику, впливаючи на процентні ставки, держава може прискорювати або стримувати економічний розвиток.
Принципи кредиту:
Принцип повернення. Після використання позичкові кошти повинні бути поверненими власнику;
Строковості. Кредит надається на певний строк, після якого він повинен бути поверненим;
Платності. За користування кредитом потрібно платити. Плата за користування кредитом - процент;
Матеріального забезпечення. Кредит надається під заставу майна, цінних паперів, гарантію інших суб’єктів тощо;
Цільового використання. Кредит надається на певні цілі й не може бути використаним на інші.
Форми кредиту:
Комерційний - продаж товарів у борг одним підприємством іншому;
Банківський - надається банками;
Споживчий - надається населенню на купівлю споживчих товарів;
Іпотечний - надається під заставу нерухомості;
Державний - в ролі позичальника виступає держава;
Міжнародний - кредит надаються між державами або міжнародними кредитними організаціями.
В залежності від строку, на який надають кредит, виділяють:
Короткостроковий кредит - до одного року. Береться на поповнення оборотних засобів;
Середньостроковий кредит - від 1-го до 5 років. Береться на поповнення основних засобів;
Довгостроковий - понад 5 років. Такі кредити як правило беруться для довгострокових інвестицій.
Плата за кредит - процент. Величина проценту залежить від строку кредиту, суми кредиту, умов кредиту, міри ризику, забезпечення, а також співвідношення між попитом і пропозицією на кредитному ринку.
Банки і банківська система.
Сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування і кредитно-фінансових інститутів (установ, організацій) утворюють кредитну систему. Основними кредиторами виступають банки, котрі в Україні утворюють дворівневу банківську систему. Перший рівень представлений Національним банком України (НБУ), другий - комерційними та іншими банками. Центральні банки здійснюють випуск державних цінних паперів, реєструють комерційні банки, регулюють грошову масу в обігу, зберігають золото-валютні запаси країни. Вони здійснюють також грошово-кредитне регулювання економіки, контроль за діяльністю кредитних установ.
Центральні банки використовують в основному три основних інструменти впливу на грошово-кредитну політику. Це облікова ставка відсотку, що регулює ставку надання кредитів комерційними банками своїм кредиторам; норма резервування, що впливає на кількість грошової маси в банках; операції з цінними паперами.
Комерційні банки поділяють на універсальні та спеціалізовані (іпотечні, інвестиційні, галузеві). Функції. що виконують комерційні банки різноманітні: розрахунково-касове обслуговування підприємств, кредитування фізичних та юридичних осіб, залучення коштів у вигляді депозитних вкладів, видача кредитів, валютні операції, лізингові тощо. Комерційні банки є головними „нервовими” центрами кредитної системи. Сучасний комерційний банк - це кредитно-фінансовий заклад універсального характеру. Він не тільки приймає вклади населення та підприємств, але й видає кредити, виконує фінансове обслуговування клієнтів.
операції комерційного банку поділяються на пасивні та активні. Пасивні пов’язані із залученням коштів, активні - з їх розміщенням. Крім того. Банки можуть виконувати посередницькі операції за дорученням клієнтів на комісійній основі і довірчими операціями (управління майном, цінними паперами).
Важливе місце в сучасній ринковій економіці займають спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, такі як, пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, інвестиційні банки, іпотечні банки, кредитні спілки. Акумулюючи тимчасово вільні кошти ці інститути активно приймають участь в нагромадженні та ефективному розміщенні капіталу.
Тема 12. Тенденції розвитку світового господарства
1. Виникнення, суть і основні тенденції розвитку світового господарства
Світове господарство - сукупність національних господарств, поєднаних в єдину систему на основі міжнародного поділу та кооперації праці. Світове господарство охоплює комплекс економічних відносин, що склалися між країнами. Воно поєднує усі міжнародні торгово-економічні, фінансові й науково-технічні зв’язки.
В основі розвитку світового господарства лежить міжнародний поділ праці. Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виготовленні тих чи інших видів продуктів з метою обміну ними. Він зумовлений: нерівномірним розподілом ресурсів між країнами; відмінностями в природно-кліматичних умовах та географічному розташуванні; відмінностями в забезпеченості трудовими ресурсами та їх рівнем кваліфікації; відмінностями в науково-технічних досягненнях; історичними умовами
Міжнародне співробітництво зароджується ще в сиву давнину. Першою формою економічних відносин була міжнародна торгівля яка стала визначальним фактором розвитку світового господарства. В XVI ст. вона сягнула таких масштабів, що перетворилась на світову. Промисловий переворот та індустріалізація в ХІХ ст. прискорили розвиток не лише міжнародної торгівлі а й національних економік, посилили міжнародний поділ праці. В цей період великої ваги набувають нові форми економічного співробітництва: вивіз капіталу; міжнародна міграція робочої сили; міжнародні валютні відносини. Таким чином, в кінці ХІХ ст. сформувалось світове господарство.
Етапи розвитку світового господарства.
1 етап - остання третина ХІХ століття - початок 20-х років ХХ ст. цей етап характеризується завершенням територіального поділу світу й початковими формуванням об’єднаної ринкової світової економіки на підприємницьких засадах. Світове господарство представлене двома типами країн: економічно розвиненими та колоніально залежними і слабко розвиненими країнами. Для цього етапу характерне переважання ринкових між розвиненими, неекономічних відносин між розвиненими та їх колоніями та практично відсутність відносин між слабко розвиненими країнами.
2 етап - початок 20-х рр. ХХ ст. - початок 90-х рр. ХХ ст.д.ля цього етапу характерний розпад світової підприємницької економіки, розкол світового господарства на два табори у відповідності до ідеологічних принципів: капіталістичний і соціалістичний. світове господарство представлене економічно розвиненими країнами з ринковою економікою, промислово розвиненими країнами з адміністративно командною економікою та країнами, що розвиваються. На цьому етапі відбувається розпад колоніальної системи, зростання економічних зв’язків між розвиненими і слабко розвиненими країнами, посилення економічної нерівності між країнами, виникнення міжнародних економічних інститутів та інтеграційних формувань.
3 етап - з початку 90-х рр. ХХ ст. Для нього характерна відмова від ідеологічних принципів поділу світу та перехід до становлення цілісної світової економіки на ринкових засадах. Світове господарство представлене: країнами з розвиненою ринковою економікою; країнами ринкової економіки, що розвиваються та країнами з перехідною економікою. Для даного етапу характерне посилення нерівномірності економічного розвитку, глобалізація економічних процесів, набуття продуктивними силами загальносвітового характеру.
Структура світового господарства.
Промислово розвинені країни: займають панівне положення в світовому господарстві. До них належать близько 30держав. Їх відрізняє інтенсивний тип розвитку економіки, високий рівень розвитку продуктивних сил. Ці країни зосереджують переважну частку економічного й науково-технічного потенціалу світу. Господарський розвиток країн Заходу, їх внутрішньоекономічна і зовнішньоекономічна політика визначають основні напрямки науково-технічних зрушень та структурної перебудови в світовому господарстві, стан світового ринку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
